ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/12831/19
провадження № 61-10038св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", компанія "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Максимов Микола Ігорович, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 травня
2023 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2024 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С.,
Одринської Т. В., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі -
АТ КБ "ПриватБанк"), компанія "Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ" про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими, скасування державної реєстрації іпотеки та скасування державної реєстрації заборони відчуження квартири.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 05 червня 2004 року до 02 червня 2009 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2
19 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір, відповідно до якого її чоловік отримав у кредит грошові кошти у розмірі 52 263 доларів США, строком до 18 серпня 2020 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору, 19 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1 .
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_2 помер, про що вона повідомила банк через декілька днів після смерті позичальника. За її заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, 15 червня 2009 року Десята харківська державна нотаріальна контора завела спадкову справу.
У 2014 році банк звертався до нотаріальної контори із вимогою до спадкоємців ОСОБА_2, однак нотаріус не інформував її про дану вимогу, до неї особисто банк не пред`являв жодних вимог щодо погашення заборгованості за кредитним договором, хоча, на думку позивача, саме до неї банк мав пред`явити претензію у передбачений законом строк.
Вважає, що претензія кредитора, надіслана банком до нотаріальної контори, за своїм змістом не містить конкретних вимог до спадкоємців, хоча повинна містити такі вимоги. Таким чином, вказувала, що відповідач пропустив строк, передбачений положеннями статті 1281 ЦК України, як наслідок, кредитний договір та договір іпотеки є припиненими в силу закону.
Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати кредитний договір та договір іпотеки від 19 серпня 2005 року припиненими, скасувати державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію заборони відчуження квартири.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими не підлягають задоволенню з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту,який не передбачений законом. Зокрема, статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить. Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки квартири та скасування державної реєстрації заборони відчуження квартири є похідними від вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими, тому вони також задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
12 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені ОСОБА_1 - адвокат Максимов М. І. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 727/10976/17, від 12 серпня 2019 року у справі № 643/12799/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 569/18537/17, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спосіб захисту порушеного права шляхом визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими не суперечить закону, є ефективним та належним. Зі змісту позовних вимог та підстав позову є очевидним, що позивачка обґрунтовувала свої вимоги припиненням саме зобов`язань, які виникли за кредитним та іпотечним договорами, а не самих договорів. Суди не звернули увагу на те, що кредитор пропустив передбачений статтею 1281 ЦК України строк пред`явлення вимоги до неї як спадкоємиці позичальника, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 21 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Встановлені судами фактичні обставини справи
З 05 червня 2004 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_2
19 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір, відповідно до якого її чоловік отримав у кредит грошові кошти у розмірі 52 263 доларів США, строком до 18 серпня 2020 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору, 19 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
15 червня 2009 року на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Десята харківська державна нотаріальна контора завела спадкову справу.
Крім позивачки до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулася мати спадкодавця ОСОБА_3 (13 квітня 2010 року) та батько спадкодавця ОСОБА_4 (19 червня 2012).
Свідоцтва про право на спадщину не видавались.
23 жовтня 2014 року до Десятої харківської державної нотаріальної контори надійшла вимога АТ КБ "ПриватБанк" до спадкоємців щодо заборгованості за кредитним договором, на яку нотаріальна контора надала відповідь про осіб, які звернулися із заявами про прийняття спадщини.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України "Про іпотеку", який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (такий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16, також у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16).
Відповідно до положень статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі
№ 522/407/15 зробила висновок, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.
Звертаючись до суду із позовом, позивачка посилалася на те, що
АТ КБ "ПриватБанк" пропустило передбачений статтею 1281 ЦК України строк звернення до спадкоємців позичальника з вимогою про наявність заборгованості, а тому просила визнати кредитний та іпотечний договори припиненими.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Закон розрізняє такі поняття як договір та зобов`язання, які виникають у тому числі на підставі договорів чи інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11, частина друга статті 509 ЦК України).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Статтею 16 ЦК України передбачено такий спосіб захисту як припинення правовідношення, визнання правочину недійсним, разом з цим визнання правочину (договору) припиненим закон не містить.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що "підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору..."; "Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) зробила висновок про те, що нормами статей 16 ЦК Українита 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21).
Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Установивши, що заявлені позивачем позовні вимоги (про визнання припиненими договорів кредиту та іпотеки) не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту є саме визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором та припинення іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у їх задоволенні саме з підстав обрання позивачкою неналежного способу захисту, який не передбачений законом.
Оскільки позовні вимоги про скасування державної реєстрації іпотеки квартири та скасування державної реєстрації заборони відчуження квартири є похідними від вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими, суди дійшли правильного висновку і про відмову у їх задоволенні.
Доводи касаційної скарги про те, що некоректне формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, відхиляються колегією суддів з таких підстав.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони").
Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі
№ 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та інших.
Пред`являючи позов, як уже зазначалося, ОСОБА_1 просила: а) визнати припиненими кредитний та іпотечний договори; б) скасувати державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження квартири.
У позові позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що кредитор пропустив встановлений статті 1281 ЦК України строк звернення із вимогами до спадкоємців боржника, що є підставою для припинення зобов`язання за кредитним та іпотечним договором.
Як зазначалося вище, принцип "jura novit curia" ("суд знає закони") застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.
Застосування судом принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") не є безмежним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від "Гусєв проти України"
від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людинивказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі № 278/2111/23.
У справі, яка переглядається, позивач посилалася на правильні норми права, які регулюють питання припинення зобов`язань, однак заявила вимоги про припинення кредитного та іпотечного договору, а не припинення зобов`язання, що є неналежним способом захисту порушеного права. Верховний Суд вважає, що визнання припиненими зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки без заявлення таких позивачкою порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України.
При цьому позивачка не позбавлена права звернутися до суду із належно обраним способом захисту прав (визнання припиненими зобов`язання), а тому відсутні підстави вважати, що права позивачки на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2019 року у справі № 727/10976/17, від 12 серпня 2019 року у справі № 643/12799/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 569/18537/17, від 22 січня 2022 року у справі № 127/26402/20,
від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 є помилковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17,
від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22, від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, від 09 квітня 2024 року у справі № 925/1440/22, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.
Слід зазначити, що висновки про можливість визнання припиненим договору, викладені Верховним Судом у постановах, які прийняті 05 квітня 2019 року,
від 12 серпня 2019 року, від 22 травня 2019 року, тобто до прийняття Великої Палати Верховного Суду постанови від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, в якій сформульовано висновок про неналежність такого способу захисту порушеного права у розумінні статті 16 ЦК України. Таким чином судам необхідно застосовувати останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 січня 2021 року.
У справі № 127/26402/20 Верховний Суд змінюючи судові рішення зазначив, що визнання договору іпотеки припиненим не є належним способом захисту порушених прав, що не суперечить висновкам судів у справі, що переглядається. При цьому у цій справі суди досліджували обставини виконання позичальником основного зобов`язання, як підставу для припинення іпотеки, тобто фактичні обставини є різними зі справою, яка переглядається.
У постанові від 19 жовтня 2022 року суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання припиненими зобов`язання у зв`язку із його виконанням, проведеним належним чином, і вважав такий спосіб захисту належним і ефективним. Цей висновок не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка переглядається.