ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 608/53/22
провадження № 61-10065св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Поляк Марія Володимирівна, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костіва О. З., Храпак Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 серпня 2020 року між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого відповідачка отримала від нього у позику 6 393 625,40 грн та зобов`язалась повернути вказані кошти в термін до 01 жовтня 2020 року. Пунктом 8 договору позики передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він сплачує пеню в розмірі 1% від виданої суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.
Зазначає, що відповідачка порушила взяті на себе зобов`язання та у визначений договором строк не повернула позичені кошти, а тому він був змушений звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідачки позики у сумі
6 393 625,40 грн, а також пені за кожен день прострочення у сумі
6 577 654, 75 грн за період до 28 січня 2021 року, справа №608/203/21 перебуває у провадженні суду.
Враховуючи, що станом на 31 грудня 2021 року умови договору позики й надалі не виконуються, позивач просив стягнути з відповідача пеню за кожен день прострочення повернення позичених коштів за період з 29 січня 2021 року до
30 грудня 2021 року у сумі 23 317 141, 30 грн.
Короткий зміст судових рішень першої інстанції
Заочним рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за договором позики грошових коштів від 29 серпня 2020 року у розмірі 23 317 141,30 грн та 11 350,00 грн судового збору.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка не виконала умови укладеного між сторонами договору позики, не повернула кошти у передбачений цим договором строку, а тому на підставі пункту 8 договору з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у заявленому останнім розмірі.
Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 16 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строків на подання заяви про перегляд заочного рішення та перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені у заяві аргументи поважності причин пропуску строку на перегляд заочного рішення та підстави перегляду такого рішення є необґрунтованими.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 червня 2024 року заочне рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково стягнув з відповідачки на користь позивача пеню за період з 29 січня 2021 року до 30 грудня 2021 року у сумі 23 317 141, 30 грн, не застосувавши до спірних правовідносин пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відповідно до зазначеного положення у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
З огляду на постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який позивач нарахував пеню, то відповідачка звільнена від сплати пені за спірний період.
Короткий зміст касаційної скарги та її доводи
09 липня 2024 року через засоби поштового зв`язку адвокат Поляк М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1, подала доВерховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції із врахуванням заперечень на ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 16 лютого 2024 року, в якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково залишив заяву про перегляд заочного рішення без задоволення, оскільки таку було подано з пропуском встановленого ЦПК України строку, отже суд мав би залишити таку заяву без розгляду. Таке порушення норм процесуального права потягло за собою скасування заочного рішення, що є порушенням принципу правової визначеності.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає про те, що на час постановлення ухвали про відмову у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та перегляд заочного рішення були суд першої інстанції дотримався положень статті 287 ЦПК України та висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 297/500/20,
від 27 вересня 2023 року у справі № 309/3879/17.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 21 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини
29 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н. П.
Відповідно до умов договору позики, позивач передав у власність відповідачці грошові кошти у сумі 6 939 625, 40 грн, що за курсом НБУ на день підписання цього договору становить 252 703, 80 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів в термін до 01 жовтня 2020 року.
Згідно з пунктом 8 договору позики, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він сплачує пеню в розмірі 1% від виданої суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення.
Станом на момент звернення з даним позовом 10 січня 2022 року сума позики не повернута.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачки пеню за кожен день прострочення повернення позичених коштів за період
з 29 січня 2021 року до 30 грудня 2021 року у сумі 23 317 141, 30 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги
та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8 укладеного між сторонами договору позики від 29 серпня 2020 року передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він сплачує пеню в розмірі 1% від виданої суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача пеню за кожен день прострочення повернення позичених коштів на підставі пункту 8 договору позики за період з 29 січня 2021 року до 30 грудня 2021 року у сумі
23 317 141, 30 грн.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на таке.
Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19").
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами Кабінету Міністрів України його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2").
Отже, на період дії карантину (з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року) законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за договором позики, нарахованої позивачем за період дії карантину (з 29 січня 2021 року до 30 грудня 2021 року), у зв`язку із чим правильно застосував до спірних правовідносин положення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Доводи касаційної скарги про незаконність постанови суду апеляційної інстанції, з огляду на те, що вона прийнята за наслідком постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали про відмову у задоволенні заяви про поновлення строків на подання заяви про перегляд заочного рішення та перегляд заочного рішення є необґрунтованими з таких підстав.
У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Порядок реалізації конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення визначено процесуальним законом.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України).
За правилами частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
У разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.
При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження апеляційний суд не вирішує поважність / неповажність причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а лише перевіряє дотримання заявником строку на апеляційне оскарження заочного рішення, який починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).
Ураховуючи наявність ухвали суду першої інстанції про відмову відповідачці у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, суд апеляційної інстанції, забезпечуючи останній право на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України, здійснив його перегляд у межах наданих йому статтею 374 ЦПК України повноважень та скасував це заочне рішення з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не вбачає підстав скасовувати постанову суду апеляційної інстанції з підстав недотримання судом першої інстанції норм процесуального права щодо наслідків розгляду заяви відповідачки про перегляд заочного рішення, оскільки суд апеляційної інстанції здійснює перегляд такого рішення після залишення місцевим судом відповідної заяви без задоволення не вдаючись до перевірки дотримання відповідачем строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та в межах доводів апеляційної скарги.
Процесуальним законом чітко визначені повноваження апеляційного суду щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, підставою для чого не може бути сам по собі пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. Із цих підстав не може бути залишено без змін заочне рішення суду, оскільки апеляційний суд зобов`язаний перевірити додержання норм матеріального і процесуального права відповідно до статті 375 ЦПК України. Так само суд апеляційної інстанції не може вийти і за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу та доводів про пропуск ним строку на подання заяви про перегляд заочного рішення не навів).
Тобто апеляційний суд за апеляційною скаргою відповідача не може погіршити його становище, досягнуте при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, та, відповідно, скасувати ухвалу із залишенням заяви про перегляд заочного рішення без розгляду або із цих підстав залишити заочне рішення без змін, не надавши йому оцінки по суті заявлених вимог.
Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, на який посилається позивач в касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).