ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 759/4623/24
провадження № 61-12105св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Святошинський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Чекменьов Денис Миколайович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва, в складі судді Ул`яновської О. В., від 06 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії судді: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., від 30 липня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: м. Сєверодонецьк, Луганської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сєверодонецьку Луганської області, причина смерті: кардіоміопатія неуточнена.
2. Заява ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона є дочкою
ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сєверодонецьку Луганської області, яке включено до переліку тимчасово окупованих росією територій України. Вона не може отримати свідоцтво про смерть батька у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, оскільки смерть відбулась на тимчасово окупованій території.
3. Посилаючись на те, що встановлення факту смерті потрібно для отримання свідоцтва про смерть, яке в свою чергу є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, а саме для оформлення в подальшому спадщини, ОСОБА_2 просила суд задовольнити заяву.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
4. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 березня
2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 30 липня 2024 року, в задоволенні заяви відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту смерті
ОСОБА_2 .
6. Апеляційний суд також зазначив, що при зверненні до суду
ОСОБА_1 вказувала, що заявлені нею вимоги підтверджені свідоцтвом про смерть, оригінал якого знаходиться в неї, однак на вимогу суду таке свідоцтво подане не було.
7. Надану заявницею світлину (фотокопію) вказаного свідоцтва, отриману ОСОБА_1 засобами інтернет-зв`язку від інших осіб, засвідчену її підписом, суд апеляційної інстанції не вважав належним та допустимим доказом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. У касаційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Чекменьов Д. М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій, ухваливши нове судове рішення про задоволення заяви.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
9. У серпні 2024 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Чекменьов Д. М., подала касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року.
10. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у жовтні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
11. Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 910/17662/19, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/5408/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Зазначає, що надані нею докази були невмотивовано відхилені, а оскаржена постанова апеляційного суду не містить посилань на норми права, які б забороняли використовувати фотографії, як доказ та застереження щодо можливості отримання доказів від інших осіб.
15. Звертає увагу, що встановлення факту смерті батька має значення для реалізації нею майнових та особистих немайнових прав.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є дочкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17. Заявницею надано судам:
- фотокопію свідоцтва про смерть ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, серії НОМЕР_1, виданого 10 січня 2023 року "відділом РАЦС Новоайдарського районного управління юстиції міністерства юстиції луганської народної республіки";
- довідку про смерть для виплати одноразової грошової допомоги на поховання №36.1-14/4-15, виданої 10 січня 2023 року "відділом РАЦС Новоайдарського районного управління юстиції міністерства юстиції луганської народної республіки", згідно з якою ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, причина смерті - кордіоміопатія неуточнена;
- фотографію могили ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
18. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
19. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
20. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
21. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
22. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час або про оголошення її померлою.
23. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
24. Загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені статтею 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
25. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях" (далі - Закон від 01 липня 2022 року
№ 2345-ІХ) статтю 317 ЦПК України викладено в новій редакції.
26. Статтею 317 ЦПК України (в редакції Закону від 01 липня
2022 року № 2345-ІХ) передбачено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України та встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
27. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
28. Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:
1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
29. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьому статті 19 ЦПК України).
30. Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.
31. Крім того частиною другою статті 294 ЦПК України передбачене право суду під час розгляду справ окремого провадження з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази за власною ініціативою.
32. У частинах другій та третій статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану
33. Вирішуючи в окремому провадженні справи про встановлення факту смерті особи після 23 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, суди не можуть ігнорувати обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України та об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у них при наданні доказів на підтвердження відповідного факту.
34. Вищенаведені міркування щодо виняткового юридичного значення факту смерті особи; специфіки розгляду справ в порядку окремого провадження, зокрема особливої ролі суду при з`ясуванні обставин справи; об`єктивних складнощів, які можуть виникнути у заявників при наданні доказів для встановлення факту смерті особи після 23 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, в своїй сукупності дають підстави для висновку, що суди мають зважати на вказані обставини та, керуючись завданням цивільного судочинства, уникати спрощеного та формального підходу при вирішенні таких справ.
35. У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22,
від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.
36. Вочевидь, вказаний перелік доказів та засобів доказування не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин (див постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23).
37. Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
38. У практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", які узагальнено передбачають, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Такі винятки поширюються зокрема на документи щодо реєстрації народжень та смертей.
39. У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".
40. У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, Рішення від 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт вказаного висновку Міжнародного суду ООН, то у справі "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, Рішення від 10 травня 2001 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
41. При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (див. Рішення у справі Cyprus v. Turkey, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (див Рішення у справі Cyprus v. Turkey, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою).
42. Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум "реєстрації народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, для встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації прав громадян України (див постанови Верховного Суду
від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 334/7625/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 183/3496/24).
43. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій вважали, що вона не надала доказів, які б підтверджували той факт, що її батько - ОСОБА_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Сєвєродонецьку Луганської області.
44. Верховний Суд наразі не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанцій.
45. У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_3, є дочкою ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . 01 березня 2024 року ОСОБА_1 взята на облік у м. Києві, як внутрішньо переміщена особа із Луганської області.
46. На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявниця надала фотокопію свідоцтва про смерть від 10 січня 2023 року та довідку про смерть для виплати одноразової грошової допомоги на поховання від 10 січня
2023 року, видані органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території України, а також фотознімок могили, де похований ОСОБА_2, із його фотографією та пам`ятною табличкою із зазначенням дат народження та смерті.
47. Представник заявниці пояснив апеляційному суду, що оригінали вказаних документів (свідоцтва про смерть та довідки) знаходяться на тимчасово окупованій території України та отримані ОСОБА_1 засобами інтернет зв`язку від осіб, які проживають на цій території.
48. Суд першої інстанції вимагав від заявниці надання лікарського свідоцтва про смерть за формою затвердженою Міністерством охорони здоров`я України, а апеляційний суд - оригіналу свідоцтва про смерть її батька виданого органами окупаційної влади.
49. При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що надання цих документів є наразі або неможливим (у випадку із медичними документами про смерть ОСОБА_2, складеними за формами затвердженими МОЗ України) або значно ускладненим і пов`язаним із ризиками для життя і здоров`я при відвідуванні тимчасово окупованого м. Сєверодонецька Луганської області(у випадку із оригіналом свідоцтва про смерть, виданого органами окупаційної влади).
50. Всупереч приписам частини першої статті 294 ЦПК України суди не дослідили повною мірою усіх поданих заявницею доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, не надали належної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо необхідності врахування документів, виданих органами самопроголошених утворень, розташованими на тимчасово окупованій території України.
51. У разі якщо суди мали сумнів у достовірності наданих заявницею доказів, вони не були позбавлені можливості перевірити їх у інший спосіб, наприклад шляхом допиту в якості свідка самої ОСОБА_1 та/або інших осіб, яким відомі обставини, що мають значення для вирішення справи; чи шляхом звернення із відповідними запитами з приводу ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України, Державної податкової служби України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України тощо.
52. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .
53. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
54. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за всиновленою підсудністю або для продовження розгляду.
55. Оскільки нез`ясованими належним чином залишились фактичні обставини справи щодо заявлених вимог, не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то відповідно до статті 411 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскарженої постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який у розумні строки може усунути вказану неповноту.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду