ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 334/4925/2-
провадження № 61-4205св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Ракитянська Тетяна Григорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 жовтня 1998 року, зареєстрований товарною біржею "Торг-Інвест" за № Н-2654, зареєстрований ОП "ЗМБТІ" 28 січня 1999 року за № 35651 в книзі 204, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ; витребувати у ОСОБА_4 на користь квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів судові витрати.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний дядько ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті дядька позивачка звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Хамули Н. Г. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої було заведено спадкову справу № 20/2019.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на депозити, нерухоме майно, зокрема квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
01 липня 2020 року нотаріусом позивачці видано свідоцтво про право на спадщину за законом та частину спадкового майна, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру було відмовлено у зв`язку із відсутністю документа, що посвідчує право власності на цю квартиру.
При подачі заяви про прийняття спадщини та заведенні спадкової справи нотаріус перевіряла у державному реєстрі інформацію про те, за ким було зареєстровано право власності на квартиру і така інформація була відсутня, тому нотаріусом було надано запит до ТОВ "ЗМБТІ", після чого у реєстрі з`явився запис про відчуження квартири відповідачу.
З отриманого від нотаріуса договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 частина спірної квартири належала ОСОБА_2 на підставі біржового договору від 14 жовтня 1998 року та частина цієї ж квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04 липня 2019 року, після смерті її чоловіка ОСОБА_6 .
Оскільки станом на час передачі повноважень щодо реєстрації нерухомого майна від ТОВ "ЗМБТІ" до державної реєстраційної служби інформація про біржовий договір, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 була відсутня на паперових носіях і не передавалася, відповідно, реєстрації цього договору у ТОВ "ЗМБТІ" не було на цей час і відбулася вона набагато пізніше, а саме у 2019 році після смерті ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 за життя свою квартиру нікому не продавав, проживав в ній до часу смерті. Після смерті ОСОБА_5 позивачці стало відомо, що хтось проник в квартиру, викрав документи на квартиру та змінив замки. З цього приводу позивачкою подано заяву про злочин і до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне провадження № 120190800500001024 від 20 березня 2019 року.
Позивачка вважає, що спірна квартира вибула з володіння незаконно, шахрайським шляхом, тому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 жовтня 1998 року, зареєстрований товарною біржею "Торг-Інвест" за № Н -2654, зареєстрований ОП "ЗМБТІ" 28 січня 1999 року за № 35651 в книзі 204, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, та витребувати у ОСОБА_4 на її користь квартиру за адресою: АДРЕСА_1, стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 жовтня 1998 року ОСОБА_5 і ОСОБА_2, зареєстрований товарною біржею "Торг-Інвест" за № Н-2653Ю, зареєстрований ОП "ЗМБТІ" за № 35651 від 21 січня 1999 року в книзі 204. Витребувано на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_4, як набувача квартири за договором купівлі-продажу від 05 липня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Ракитянською Т. Г., номер 639.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника за недійсним договором купівлі-продажу, тобто не з його волі, в подальшому придбане відповідачем за відплатним договором, то в цьому випадку майно може бути витребувано в добросовісного набувача.
08 травня 2023 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя ухвалено додаткове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 908,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати, по`вязані зі сплатою судового збору, в розмірі 3 000,00 грн.
Додаткове рішення суду мотивоване тим, що судом по справі не було вирішено питання щодо судових витрат.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_7 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року в частині витребування майна з чужого незаконного володіння та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2023 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у цій справі залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У березні 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Кравченко О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2023 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 08 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення судових витрат з ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 06 липня 2022 року в справі № 914/2468/16, від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судові рішення в частині задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ткачук Н. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому просить закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що постанови, на які посилається відповідач в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 334/4925/20 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2, виданим Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Позивачка ОСОБА_1 подала 15 лютого 2019 року до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Хамули Н.Г. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, на підставі якої було заведено спадкову справу №20/2019.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 квітня 2020 року встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_5, є двоюрідним дядьком ОСОБА_1 .
Згідно повідомлення приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Хамули Н.Г., відповідно до матеріалів спадкової справи, єдиним спадкоємцем померлого ОСОБА_5 є ОСОБА_1 .
Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. 01 липня 2020 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з грошових вкладів з відсотками та компенсацією.
У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н. Г. відмовлено постановою від 01 липня 2019 року у зв`язку з відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на зазначене спадкове майно.
Право власності ОСОБА_5 на зазначену квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності, видане органом приватизації. Так, згідно свідоцтва про право власності на житло № 1798 від 19 жовтня 1995 року, виданого Ленінською районною адміністрацією, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5, та зареєстрована за ним Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації.
Так, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, встановлено, що право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 . Підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 639, виданий 05 липня 2019, видавник: Ракитянська Т. Г. приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 05 липня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Ракитянською Т.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 639, ОСОБА_2 продала а ОСОБА_4 купив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
У даному договорі вказано, що вищезазначена квартира належить ОСОБА_2 : частка квартири на підставі Договору купівлі-продажу, зареєстрованого Запорізькою Товарною Біржею "Торг-Інвест" від 14 жовтня 1998 року за №Н-2654, зареєстрованого Орендним підприємством "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 28 січня 1999 року, за реєстровим № 35651, в книзі №204; частка квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою 04 липня 2019 року за реєстровим № 3-846. Державну реєстрацію права власності на частку вищезазначеного нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 04 липня 2019 року ОСОБА_8, державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, номер запису про право власності:32245634.
Вимоги позову щодо недійсності договору купівлі-продажу квартири від 14 жовтня 1998 року суд визнав обґрунтованими, оскільки в ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_5 не підписував договір купівлі-продажу від 14 жовтня 1998 року, і відповідач в цій частині оскаржуване судове рішення не оскаржував.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягаєзадоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) зазначено, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК Уккраїни, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).
Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19, провадження № 61-10361св22).
У пунктах 5.57 - 5.62, 5.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено:
"Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.
Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном".
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння за життя власника ОСОБА_5 не з його волі на підставі недійсного договору, тому ОСОБА_4 (останній набувач спірного майна за договором купівлі-продажу) набув право власності на спірну квартиру в особи, яка не мала права на її відчуження.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1, як спадкоємець ОСОБА_5 (власника цього майна, у якого майно вибуло за життя не з його волі), має право на витребування спірної квартири від ОСОБА_4 на підставі статті 388 ЦК України, і це не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Аналогічний висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 757/26182/14-ц (провадження № 61-4958св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17 (провадження № 61-15468св19).
Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі, судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору обгрунтовано присуджуються з відповідачів, зокрема, з ОСОБА_4 стягнув 3 000,00 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ є різними обставини вибуття майна з володіння власника та набуття його добросовісним набувачем. Суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.