ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 202/1722/19
провадження № 61-10484св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, подану членом ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановським Микитою Олександровичем, ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року у складі судді Бєльченко Л. А., окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року у складі судді Бєльченко Л. А., постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що СВ "ОЗ" СУ УМВС України в Дніпропетровській області розслідував кримінальну справу № 36001130, яку порушив 15 жовтня 2000 року за ознаками частини другої статті 144 КК України. 16 жовтня 2000 року в рамках цієї кримінальної справи його було затримано і примушено написати рапорт про звільнення з посади оперуповноваженого відділу карного розшуку Амур-Нижньодніпровського районного відділу Дніпропетровського міського управління, яку він на той час обіймав, за власним бажанням із 9 жовтня 2000 року.
15 жовтня 2000 року за його місцем проживання був проведений обшук, а 19 жовтня 2000 року йому пред`явлено обвинувачення за частиною 3 статті 144 КК України, звільнено з-під варти та застосовано відносно нього запобіжний захід підписку про невиїзд.
16 травня 2001 року у кримінальній справі № 36001130 відносно нього та інших осіб прокурор Дніпропетровської області затвердив обвинувальний висновок, 17 травня 2001 року справу спрямував для розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
03 січня 2002 року він був узятий під варту й 14 травня 2002 року кримінальну справу відносно нього та інших було прийнято до розгляду Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою.
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2002 року він був засуджений за частиною 4 статті 189 КК України в редакції 2001 року до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська був скасований та кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. При цьому міру запобіжного заходу залишено без змін - тримання під вартою.
25 квітня 2004 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська направив кримінальну справу на додаткове досудове розслідування, змінивши запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
26 квітня 2006 року кримінальну справу № 36001130 постановою старшого слідчого СВ "ОЗ" СУ УМВС України в Дніпропетровській області відносно нього закрито на підставі пункту 2 статті 213 КПК України у зв`язку з недоведеністю його участі у скоєні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України в редакції 1960 року та частиною четвертою статті 189 КК України.
При цьому, дані про закриття кримінальної справи не були передані до Департаменту інформаційних технологій МВС України, згідно з довідками Департаменту інформаційних технологій МВС України він до цього часу значиться як особа, яка має запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Вважає, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, внаслідок якого він був підданий обшуку, відносно нього були застосовані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд, а також засуджено за скоєння злочину, йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях через тортури, які застосовувалися під час досудового розслідування, перенесеному нервовому струсі, емоційному стресі, депресії. У зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності його залишила дружина, він втратив роботу, погіршився його стан здоров`я. Весь цей час він переживав за своє життя, досі відчуває тривогу, роздратування, гнів.
Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення працівників правоохоронних, пенітенціарних органів, органів прокуратури та суду, тривалої ізоляції від сім`ї, відриву від звичного способу життя, руйнування життєвих планів, соціальних зв`язків, приниження честі, гідності та ділової репутації, дискомфортних умов існування йому спричинено моральну шкоду, яка виразилася у фізичних та моральних стражданнях.
Посилаючись на наведене, просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду в розмірі 11 706 500 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу..
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 245,08 грн. У решті вимог відмовлено.
Враховуючи тривалий час перебування позивача під слідством та порушення його звичного укладу життя, обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи, врахувавши час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (66 місяців 11 днів, із яких він 28 місяців 26 днів утримувався під вартою).
Окрім того, встановивши, що постановою від 26 квітня 2006 року слідчим СУ УМВС України в Дніпропетровській області закрито кримінальне провадженні відносно ОСОБА_1 за пунктом 2 статті 213 КПК України, за недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчинені злочину, проте запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд відносно нього не скасований. суд першої інстанції направив керівникові Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області та керівникові Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області окрему ухвалу від 21 грудня 2022 року для вжиття заходів відповідного реагування.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року за наслідками розгляду апеляційних скарг представників Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з судовими рішенням суду першої інстанції як такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав їх законними і обґрунтованими та не вбачав підстав для скасування.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У липні 2023 року Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП у Дніпропетровській області) звернулося до Верховного Суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати в частині задоволених вимог рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі 202/1722/19-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/144448/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області через члена ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановського М. О. (далі - ГУ МВС у Дніпропетровській області) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати в частині задоволених вимог рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі 202/1722/19-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/144448/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3232/19-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 826/3639/17, від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18, від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17; необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
ГУ НП у Дніпропетровській області та ГУ МВС України у Дніпропетровській області у касаційних скаргах зазначають, що позивач не надав суду доказів здійснення ГУ НП незаконних дій під час розслідування кримінального провадження відносно нього.
Вважають необґрунтованим розрахунок моральної шкоди, оскільки, зокрема з позовної заяви не вбачається, які саме процесуальні дії ГУ НП та ГУ МВС були визнані незаконними у встановленому законом порядку. Враховуючи перебування позивача під слідством із 14 жовтня 2000 року до 26 квітня 2006 року, максимальний розмір завданої позивачеві моральної шкоди складає 18 493,00 грн.
ОСОБА_1 не надав доказів наявності спричиненої моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями ГУ НП та ГУ МВС та негативними наслідками.
Окрім того, суди не досліджуючи обставин справи, помилково прийняли окрему ухвалу.
ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що суди не врахували, що він перебував під вартою протягом двох років та майже п`яти місяців, пережив жорсткі, несприятливі умови тримання під вартою, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про зменшення розміру заданої йому моральної шкоди.
Інші доводи учасників справи
ГУ НП в Дніпропетровській області та ГУ МВС України в Дніпропетровській області подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій просили залишити її без задоволення. Вважають, що за перебування ОСОБА_1 під слідством з 14 жовтня 2000 року до 26 квітня 2006 року максимальний розмір завданої позивачу шкоди складає 18 493,00 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 липня 2023 року касаційні скарги передано на розгляд судді-доповідачеві ОСОБА_2 .
Ухвалами Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року, 14 березня та 18 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року.
Відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року; Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, поданою членом ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановським Микитою Олександровичем, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року та Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, поданою членом ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановським Микитою Олександровичем, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року.
Витребувано із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 202/1722/19 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
03 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи № 202/1722/19 надійшли до Верховного суду.
Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2024 року № 1174/0/226-24, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2024, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2, справу призначено судді-доповідачеві Червинській М. Є.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року справу № 202/1722/19 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій
Суди встановили, що 15 жовтня 2000 року відносно ОСОБА_1 слідчий відділу "ОЗ" СУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області порушив кримінальну справу № 36001130 за ознаками частини другої статті 144 КК України (у редакції 1960 року).
15 жовтня 2000 року ОСОБА_1 затриманий у порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року), 18 жовтня 2000 року - пред`явлено обвинувачення за вказаною статтею, допитано у якості обвинуваченого та відносно нього обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
19 жовтня 2000 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 144 КК України (у редакції 1960 року), звільнено з ізолятора тимчасового тримання та застосовано відносно нього запобіжний захід - підписку про невиїзд.
16 травня 2001 року прокурор Дніпропетровській області затвердив обвинувальний висновок у кримінальній справі № 36001130 відносно ОСОБА_1 та інших осіб та 17 травня 2001 року спрямував справу для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська; 31 травня 2001 року кримінальна справа № 36001130 повернута прокурору на додаткове розслідування.
11 червня 2001 року прокуратура Дніпропетровської області направила кримінальну справу до СУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування, а 26 липня 2001 року відносно ОСОБА_1 затверджено обвинувальний висновок та спрямовано справу для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
10 серпня 2001 року постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська кримінальна справа № 36001130 повернута прокурору Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування.
03 січня 2002 року слідчий слідчого відділу "ОЗ" СУ ГУМВС України Дніпропетровській області у порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) затримав ОСОБА_1, якому у подальшому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
09 січня 2002 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 144 КК України (у редакції 1960 року), допитано у якості обвинуваченого та 14 лютого 2002 року відносно нього та інших осіб прокурор Дніпропетровській області затвердив обвинувальний висновок і спрямував справу для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Вироком від 01 листопада 2002 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська засудив ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 189 КК України до 7 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є у його власності. Строк покарання ОСОБА_1 враховано з 03 січня 2002 року, зараховано у строк відбуття відбутого покарання час тримання під вартою з 16 по 19 жовтня 2000 року, запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою.
19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2002 року скасований, кримінальну справу № 36001130 відносно ОСОБА_1 та інших осіб направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суддів, запобіжний захід ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою.
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2004 року кримінальну справу № 36001130 повернуто прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено його з-під варти у судовому засіданні.
26 квітня 2006 року постановою старшого слідчого СВ "03" СУ УМВС України в Дніпропетровській області Козинець Р. Н. кримінальну справу № 36001130 закрито на підставі пункту 2 статті 213 КПК України (у редакції 1960 року) за недоведеністю вини ОСОБА_1 та інших осіб у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та частиною четвертою статті 189 КК України.
Згідно з довідкою серії ІАА № 0996733, виданою ТСЦ № 1249 РСЦ МВС в Дніпропетровській області, підписка про невиїзд відносно ОСОБА_1 станом на 12 лютого 2019 року не скасована.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з закриттям відносно нього кримінальної справи через недоведеність його участі у скоєні злочинів, інкримінованих правоохоронними органами.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявників на:
- неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі 202/1722/19-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/144448/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц;
- неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3232/19-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 203/3541/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 826/3639/17, від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18, від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17; необхідність відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції.
Касаційні скарги ГУ НП в Дніпропетровській області, ГУ МВС в Дніпропетровській області підлягають частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з такого.