ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 465/2919/15-ц
провадження № 61-11484св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Приватне акціонерне товариство "Галичина"
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П. від 12 червня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державний експорно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Галичина" укладено кредитний договір № 6013V3 від 29 листопада 2013 року зі змінами та доповненнями, відповідно до якого ПАТ "Державний експортно-імпортний банк" надав ПрАТ "Галичина" кредит у формі овердрафт з лімітом овердрафту в сумі 12 000 000 грн з кінцевим терміном погашення кредиту 27 листопада 2014 року, а ПрАТ "Галичина" зобов`язалося повернути овердрафт зі сплатою процентів за користування кредитом 16% річних, а з 14 лютого 2014 року - 20,5% річних зі сплатою інших платежів, визначених договором.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", ПрАТ "Галичина" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 6013Р11 від 29 листопада 2013 року, за яким ОСОБА_1 поручився перед ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за виконання ПрАТ "Галичина" свого обов`язку за кредитним договором.
Указує, що банк скерував позичальнику претензію № 060-09/773 від 06 березня 2015 року та поручителю вимогу № 060-09/776 від 06 березня 2015 року про сплату ними простроченої заборгованості, однак заборгованість в повному обсязі не погашена.
З наведених підстав, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за кредитним договором № 6013V від 29 листопада 2013 року в розмірі 13 712 958,63 грн, яка включає: 6 399 421,28 грн - заборгованість за овердрафтом; 2 779 086,78 грн - проценти за овердрафтом; 1 337 387,01 грн - пеня за несвоєчасне погашення овердрафту; 1 904,17 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за овердрафтом; 257,88 грн - пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом; 211 351,94 грн - 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням овердрафту; 2 935 378,93 грн - втрат від інфляції у зв`язку з несвоєчасним погашенням овердрафту; 6 318,35 грн - 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів за овердрафтом; 41 372,47 грн - втрат від інфляцій у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів за овердрафтом; 14,20 грн - 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитом; 465,62 грн - втрат від інфляцій у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісій за управління кредитом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 березня 2018 року позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" заборгованість за кредитним договором 13 712 958 грн, що складається з: заборгованості за овердрафтом 6 399 421,28 грн; процентів за овердрафтом 2 779 086,78 грн; пені за несвоєчасне погашення овердрафту 1 337 387,01 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів за овердрафтом 1 904,17 грн; пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом 257,88 грн; 3% річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням овердрафту 211 351,94 грн; втрат від інфляції в зв`язку з несвоєчасним погашенням овердрафту 2 935 378,93 грн; 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів за овердрафтом 6 318,35 грн; втрат від інфляцій у зв`язку з несвоєчасною сплатою процентів за овердрафтом 41 372,47 грн; 3% річних у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитом 14,20 грн; втрат від інфляцій у зв`язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитом 465,62 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивальником ПрАТ "Галичина" порушено виконання зобов`язань за кредитом в формі овердрафт, тому наявні правові підстави для стягнення на користь банку заборгованості з поручителя ОСОБА_1, який поручився за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, у тому числі пені, нарахованої на суму несвоєчасно погашених кредитних коштів, несвоєчасно сплачених процентів за користування кредитними коштами, комісії, трьох процентів річних, та інших платежів, передбачених умовами кредитного договору, і оскільки розрахунок заборгованості, нарахованої банком, відповідачем не спростовано, суд погодився з розрахунком заборгованості, наданим банком та дійшов висновку про задоволення позову АТ "Державний експортний імпортний банк України".
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2, задоволено. Заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.
Апеляційний суд виходив з того, що додаткова угода № 6013V3 до кредитного договору від 29 листопада 2013 року укладений без погодження з ОСОБА_1 .
Вказаною додатковою угодою внесено зміни до підпункту 3.1.2 кредитного договору, зокрема змінено процентну ставку за овердрафтом з 16% річних до 20,5% річних.
Враховуючи наведене, такі зміни процентної ставки є збільшенням обсягу відповідальності поручителя у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
АТ "Державний експортно-імпортний банк України" 28 липня 2023 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 751/11211/16-ц, від 17 лютого 2020 року в справі № 757/4111/13-ц, від 10 вересня 2021 в справі № 947/9490/20 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 в справі № 233/2021/12, від 26 червня 2019 року в справі № 755/18438/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу АТ "Державний експортно-імпортний банк України", у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Зазначає, що апеляційний суд дослідивши умови кредитного договору від 29 листопада 2013 року, умови договору поруки від 29 листопада 2013 року, становив, що такими не встановлено порядок погодження поручителем змін до основного зобов`язання, сторони не узгодили між собою, що зміна відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору, внаслідок збільшення процентної ставки збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 без його згоди, а відтак вірно застосував норми матеріального права та прийшов до законного правового висновку, що договір поруки № 6013Р11 від 29 листопада 2013 року припинив свою дію на підставі частини першої статті 559 ЦК України, задовольнивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасував заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 березня 2017 року та ухвалив нове, яким в задоволенні позовних вимог АТ "Укрексімбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 465/2919/15-ц з Франківського районного суду м. Львова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 29 листопада 2013 року між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Галичина" укладено кредитний договір №6013V3, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у формі овердрафт з лімітом овердрафту в сумі 12 000 000,00 гривень з кінцевим терміном погашення овердрафту 27 листопада 2014 року (пункт 2.4 договору).
Зі змісту кредитного договору вбачається, що підпунктами 3.1.1, 3.1.2 кредитного договору передбачено, що тип процентної ставки за овердрафтом - фіксована, розмір процентної ставки за овердрафтом - 16% річних.
Підпункт 4.2.1 кредитного договору №6013V3, укладеного 29 листопада 2013 року передбачає, що у випадку зміни грошово-кредитної політики Національного банку України банк має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за овердрафтом, визначеного у підпункті 3.1.2 цього договору. Про зміну розміру процентної ставки за овердрафтом, визначеного у підпункті 3.1.2 цього договору, укладається додаткова угода до цього договору.
Виконання зобов`язань за кредитним договором № 6013V3, укладеним між банком ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та позичальником ПрАТ "Галичина" 29 листопада 2013 року, забезпечено порукою ОСОБА_1 на підставі укладеного 29 листопада 2013 року між ним, банком та позичальником договору поруки, підпунктом 2.1.6 пункту 2.1 статті 2 якого передбачено, що поручитель надає згоду на забезпечення порукою за цим договором всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що можуть бути внесені в майбутньому, зокрема (але не виключно), щодо змін розміру процентної ставки за користування кредитом, строків сплати таких процентів, збільшення строку кредитування тощо.
Суд також установив, що відповідно до умов Додаткової угоди №6013V3-2 до кредитного договору №6013V3 від 29 листопада 2013 року, укладеної між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Галичина" 14 лютого 2014 року, до кредитного договору №6013V3 від 29лстопада 2013 року, укладеного між сторонами, пунктом 1 внесено такі зміни: підпункт 3.1.2 статті 3 Договору викладено в наступній редакції: "3.1.2. Розмір процентної ставки за овердрафтом: 20.5 (двадцять цілих п`ять десятих) % річних.
Тобто, Додатковою угодою №6013V3-2 до кредитного договору №6013V3 від 29 листопада 2013 року, укладеною між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Галичина" 14 лютого 2014 року, збільшено розмір процентної ставки за овердрафтом, і така угода була укладена лише між банком, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та позичальником".
06 березня 2015 року банком скеровано претензію №060-09/773 позичальнику та вимогу №060-09/776 поручителю про сплату ними простроченої заборгованості позичальника за кредитним договором, проте позичальником лише частково погашено заборгованість за овердрафтом, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками про операції по рахунках простроченої заборгованості за овердрафтом за кредитним договором і станом на 22 травня 2017 така становила 6 399 421,28 гривень.
Судом першої інстанції також встановлено, що Господарським судом Львівської області 06 липня 2017 року винесено ухвалу у справі № 914/3734/15 про банкрутство позичальника, відповідно до якої, зокрема, визнано грошові вимоги АТ "Укрексімбанк" станом на 23 листопада 2015 на загальну суму 889 417 535,64 грн, в тому числі грошові вимоги за кредитним договором в розмірі 13 848 755,55 гривень, з яких 6 399 421,28 грн - заборгованість за овердрафтом (кредитом).
За наслідками перегляду Львівським апеляційним господарським судом ухвали Господарського суду Львівської області 06 липня 2017 року у справі №914/3734/15 про банкрутство позичальника, суд у постанові від 22 листопада 2017 повністю погодився із висновками суду першої інстанції в частині загальної суми грошових вимог АТ "Укрексімбанк" та змінив лише черговість задоволення вимог АТ "Укрексімбанк" у справі про банкрутство позичальника.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визнаних законом випадках.
У справі, яка переглядається Верховний Судом, банк звернувся до суду з позовом до поручителя, як солідарного боржника, про стягнення кредитної заборгованості, у тому числі, пені, процентів, трьох процентів річних й інфляційних втрат.
Судом встановлено, що виконання зобов`язань за кредитним договором № 6013V3, укладеним між банком ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та позичальником ПрАТ "Галичина" 29 листопада 2013 року, забезпечено порукою ОСОБА_1 на підставі укладеного 29 листопада 2013 року між ним, банком та позичальником договору поруки, підпунктом 2.1.6 пункту 2.1 статті 2 якого передбачено, що поручитель надає згоду на забезпечення порукою за цим договором всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що можуть бути внесені в майбутньому, зокрема (але не виключно), щодо змін розміру процентної ставки за користування кредитом, строків сплати таких процентів, збільшення строку кредитування тощо.
Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України (тут і далі чинної на час укладення договору поруки), у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судом необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19), а також у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 489/6127/15-ц (провадження № 61-16083св20).
Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.
У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.
Указане узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження № 61-37688сво18).
Так, відповідно до пункту 2.1.6 пункту 2.1 статті 2 договору поруки № 6013Р11, укладеного 29 листопада 2013 року між кредитором ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України, поручителем ОСОБА_1 та позичальником ПрАТ "Галичина", поручитель надав згоду на забезпечення порукою за цим договором всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що можуть бути внесені в майбутньому, зокрема (але не виключно), щодо змін розміру процентної ставки за користування кредитом, строків сплати таких процентів, збільшення строку кредитування тощо.
Тобто, договір поруки не передбачає можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, у ньому не зазначено, що зміни та доповнення умов основного договору можуть здійснюватися без повідомлення про це поручителя і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-100цс12 і ця позиція не змінювалася.
Верховний Суд України у вказаній постанові вказав, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни провадяться без їх узгодження (додаткового повідомлення).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово також зазначала про необхідність повідомлення поручителя про зміну основного зобов`язання, якщо сторони не узгодили, що зміна відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (№ 12-85гс20).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20) зазначено, що за правилами, передбаченими абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацію шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб. Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Умови договору поруки про те, що поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають правил застосування, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
Зі змісту кредитного договору № 6013V3, укладеного між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Галичина" 29 листопада 2013 року вбачається, що банк надав позичальнику кредит у формі овердрафт з лімітом овердрафту в сумі 12 000 000,00 грн з кінцевим терміном погашення овердрафту 27 листопада 2014 року (пункт 2.4 договору), а підпунктами 3.1.1, 3.1.2 кредитного договору передбачено, що тип процентної ставки за овердрафтом - фіксована, розмір процентної ставки за овердрафтом - 16% річних.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов Додаткової угоди № 6013V3-2 до кредитного договору № 6013V3 від 29 листопада 2013 року, укладеної між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ПрАТ "Галичина" 14 лютого 2014 року, до кредитного договору № 6013V3 від 29 листопада 2013 року, укладеного між сторонами, пунктом 1 внесено такі зміни: підпункт 3.1.2 статті 3 договору викладено в наступній редакції: "3.1.2. Розмір процентної ставки за овердрафтом: 20,5% річних.
Убачається, що ОСОБА_1, як поручитель, про додаткову угоду № 6013V3-2 до кредитного договору № 6013V3 від 29 листопада 2013 року, яка була укладена 14 лютого 2014 року лише банком, ПАТ "Державно експортно-імпортний банк України" та позичальником ПрАТ "Галичина", і якою було збільшено розмір процентної ставки за овердрафтом з 16% до 20,5%, не був повідомлений.
Відповідно до підпункту 2.1.6 пункту 2.1 статті 2 поручитель надає згоду на забезпечення порукою за цим договором всіх зобов`язань позичальника за кредитною угодою, в тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до кредитної угоди, що можуть бути внесені в майбутньому, зокрема (але не виключно), щодо змін розміру процентної ставки за користування кредитом, строків сплати таких процентів, збільшення строку кредитування тощо.
Тобто, умовами договору поруки не передбачено, що зміна основного зобов`язання відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору.
А відтак, правильними є висновки апеляційного суду про те, що поручитель повинен бути повідомлений про зміну основного зобов`язання, а умови договору поруки про те, що поручитель при укладенні цього договору дає свою згоду на зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, не виключає застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та відповідно, від необхідності узгодження змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
Апеляційний суд, дослідивши умови кредитного договору № 6013V3 від 29 листопада 2013 року, умови договору поруки № 6013Р11 від 29 листопада 2013 року, дійшов обгрунтованого висновку, що умови договорів не передбачають порядку погодження з поручителем змін до основного зобов`язання, сторонами не узгоджено те, що зміна основного зобов`язання відбуватиметься автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору, що вимагало необхідність повідомлення поручителя ОСОБА_1 про зміну основного зобов`язання, оскільки збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами з 16% до 20,5% призвело до збільшення основного зобов`язання, що в свою чергу вплинуло на обсяг обов`язків поручителя ОСОБА_1, однак позивачем не доведено повідомлення поручителя ОСОБА_1 про зміну основного зобов`язання, зміну процентної ставки за користування кредитними коштами з 16% до 20,5%, що призвело до збільшення відповідальності поручителя без його згоди, що згідно з частиною першою статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.
У зв`язку із вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову банку до поручителя, у зв`язку із припиненням поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права.