ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 452/2040/22
провадження № 61-6539св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана її представником - адвокатом Дячуком Володимиром Володимировичем, на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року у складі судді Галина В. П.та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . По сусідству з нею, в квартирі № 3 цього ж будинку, проживає ОСОБА_2, яка 12 квітня 2021 року звернулася до Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області із заявами, в яких, зокрема, стверджувала, що ОСОБА_3 нібито використовувала образливі, нецензурні слова щодо відповідачки та її сім`ї, вкрала кущ смородини, неодноразово обкрадала грядки, на яких відповідачка насаджувала клумби. Також у вищезазначених заявах було повідомлено, що нібито позивачка і її чоловік ОСОБА_4 влаштовують бійки між собою на подвір`ї та сходовій частині будинку. Крім того, вказано що позивачка неврівноважена та хвора людина, яку необхідно направити для проходження медичної експертизи. При цьому в заявах вказано, що ОСОБА_3 відбувала умовне покарання за крадіжки і надалі продовжує вчиняти кримінальні правопорушення. Разом із тим, вона не притягалася до кримінальної відповідальності, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
11 листопада 2021 року ОСОБА_2 зверталася із заявою до Міністра внутрішніх справ, в якій вказала, що позивачка веде аморальний спосіб життя, щоранку та щовечора у них з чоловіком виникають сварки, які переростають в бійки, крім того зазначила про її психічний стан та нібито наявність судимості, а також про зловживання посадовими повноваженнями її сином та невісткою.
Позивачка вказувала, що розповсюджена відповідачкою інформація є неправдивою та недостовірною, створює негативну соціальну оцінку її особи в очах оточуючих та свідчить про принизливе ставлення до неї.
Наголошувала, що поширена інформація щодо неї має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення нею загальновизнаних норм поведінки, правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики та моралі, та не є оціночним судженням, а відповідачкою не доведено її достовірність.
Стверджує, що внаслідок протиправних дій відповідачки вона понесла моральні страждання, які полягали в тому, що вона не могла спокійно спати вночі, нервувала, відчувала тривогу та занепокоєння, неодноразово змушена давати пояснення працівникам поліції з приводу неправдивих заяв відповідачки.
Вважала, що розумним та справедливим відшкодуванням її душевних страждань буде стягнення з відповідачки на її користь 50 000,00 грн.
З урахуванням викладених обставин просила суд:
- визнати недостовірною і такою, що порушує права ОСОБА_3 на повагу до її гідності та честі наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 : "начебто ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ведуть аморальний спосіб життя, а саме, кожного ранку та вечора у них сварки, які здебільшого переростають у бійки, нібито ОСОБА_3 обкрадала ОСОБА_2 і що у ОСОБА_3 є судимість терміном 2 роки за крадіжку та продовжує цим займатися… Що ОСОБА_3 є психічно неврівноважена та хвора, яку слід направити на медичну експертизу… ОСОБА_6 користуючись своїми посадовими повноваженнями не давав справедливо вести справу…";
- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену відносно ОСОБА_3 недостовірну інформацію шляхом вибачення в її присутності;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 50 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивачки, оскільки такі звернення здійснені в рамках закону та спрямовані на захист та відновлення порушених прав заявника, а доказів на порушення її права на повагу до її гідності, честі інформацією, викладеною цих у зверненнях, позивачкою не надано, що є підставою для відмови у задоволенні позову, в тому числі і вимоги про стягнення моральної шкоди, яка є похідною від вимоги про захист честі та гідності.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 - адвокат Дячук В. В.оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Дячука В. В. залишено без задоволення, рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
02 травня 2024 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Дячука В. В. в системі "Електронний суд" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 21 серпня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухваленіз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 21 червня 2024 року ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
18 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що 12 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Самбірського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області із заявою, в якій просила прийняти міри щодо відповідачки та надати захист її родині, оскільки, як зазначає заявниця, ОСОБА_3 розповсюджує негативні відомості про її сім`ю, нецензурно висловлюється на адресу її сім`ї та родичів, які приходять в гості, а також погрожує її дітям та звертається з безпідставними заявами в поліцію. Крім того, зазначила, що ОСОБА_3 неодноразово вчиняла крадіжки на грядках, на яких вона висаджувала клумби з квітами, вказавши, що ця особа уже відбувала покарання за крадіжки. Стверджує, що зверталася до чоловіка, сина та невістки ОСОБА_3 з проханням вплинути на її поведінку, однак її чоловік відповів, що він не має на неї ніякого впливу, оскільки вона психічно хвора. Також повідомила, що подружжя ОСОБА_7 влаштовують між собою бійки на подвір`ї та сходовій частині коридору, що негативно впливає на емоційному стані її дітей.
Заява ОСОБА_2 внесена до інформаційно-телекомунікаціної системи Інформаціний портал Національної поліції. За результами перевірки вказаної заяви з ОСОБА_3 співробітниками поліції проведено роз`яснювально-профілактичну бесіду виховного характеру, спрямовану на неприпустимість ведення з її сторони по відношенню до заявниці та членів її сім`ї будь-якої неправомірної поведінки в подальшому та рекомендовано для врегулювання спірної ситуації звертатися в суд в порядку цивільного позову.
11 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Міністра внутрішніх справ України, в якій просила надати допомогу у вирішенні побутових проблем з сусідами, які починаючи з моменту придбання квартири у 2008 році перешкоджають її спокійно жити, а їхній син - ОСОБА_6, працюючи прокурором, користуючись своїми службовими повноваженнями, не давав справедливо розглядати справи на місцевому рівні та чинив тиск на компетентні органи, які розглядали її звернення. Крім того, зазначила, що ОСОБА_3 неодноразово їх обкрадала та продовжує цим займатися, незважаючи на її судимість терміном 2 роки за крадіжку.
За заявою ОСОБА_2 Самбірським районний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області проведено повну та всебічну перевірку, за результатами якої встановлено, що між нею та сусідами виникли відносини, які мають цивільно-правовий характер.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 28 Конституції України гарантує кожній особі право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України "Про інформацію").
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року
у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що
не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (частина перша статті 1 Закону України Законом України "Про звернення громадян").
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 752/5766/16-ц (провадження № 61-9541св19) зазначено, що у разі, якщо особа звертається до юридичної особи із зверненням про проведення перевірки певних обставин і в якому міститься та чи інша інформація, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого Законом України "Про звернення громадян", а не поширення недостовірної інформації.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 638/9228/18
(провадження № 61-4597св20) вказано, що звернення особи до правоохоронних органів не може розглядатися як дії, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 501/3208/19 (провадження № 61-7771св21).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 з метою перевірки компетентними органами незаконних, на її думку, дій ОСОБА_3 звернулася із заявами до правоохоронних органів.
Таким чином, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_2 реалізувала своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, що не можна вважати поширенням недостовірної інформації.
Обставини, на які посилається позивачка, не можуть вважатись поширенням інформації, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що зазначена відповідачкою в зверненнях до правоохоронних органів інформація мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі та гідності позивачки.
При таких обставинах суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в частині вимог про захист честі та гідності.
Також колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про захист честі та гідності, вона також задоволенню не підлягають.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).