ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 905/20/23
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
від прокуратури - Семенчук М.А. (прокурор);
від позивача 1 - Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - позивач-1, Управління Держгеокадастру) - не з`явився;
від позивача 2 - Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області - (далі - позивач-2, Держаудитслужба) - не з`явився;
від відповідача 1 - Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі - відповідач-1, ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" - не з`явився;
від відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас" (далі - відповідач-2, ТОВ "Агропрод-Донбас" - Дудко М.А. (адвокат);
від відповідача 3 - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневе" (далі - відповідач-3, СТОВ "Жовтневе") - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури (далі - прокурор, скаржник)
на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023
у справі
за позовом керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів:
1) Управління Держгеокадастру;
2) Держаудитслужби,
до відповідачів:
1) ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу";
2) ТОВ "Агропрод-Донбас";
3) СТОВ "Жовтневе",
про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельну ділянку.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними договору на виконання сільськогосподарських робіт та договору на поставку зерна майбутнього врожаю відповідно до положень статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України як удаваних правочинів, що вчинені сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди землі, а також зобов`язання звільнити земельну ділянку.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Керівник Покровської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - позивач-1, Управління Держгеокадастру), Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області (далі - позивач-2, Держаудитслужба) звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі - відповідач-1, ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропрод-Донбас" (далі - відповідач-2, ТОВ "Агропрод-Донбас"), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневе" (далі - відповідач-3, СТОВ "Жовтневе"), в якій просить суд:
- визнати недійсним договір від 26.04.2021 № 106-1/2021-ПР на виконання сільськогосподарських робіт, укладений між ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" та ТОВ "Агропрод-Донбас";
- зобов`язати ТОВ "Агропрод-Донбас" звільнити земельну ділянку площею 454,50 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1423381500:08:000:0409, яка розташована за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Курахове, яку ТОВ "Агропрод-Донбас" займає на підставі договору від 26.04.2021 №106-1/2021-ПР на виконання сільськогосподарських робіт;
- визнати недійсним договір від 26.04.2021 №106-1/2021-ПР на поставку зерна майбутнього врожаю, укладений між ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" та СТОВ "Жовтневе".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори є удаваними правочинами та містять ознаки договору оренди, що суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства та відповідно до положень статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх недійсними.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Донецької області рішенням від 07.07.2023, залишеним без змін згідно з постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі №905/20/23, у задоволенні позову відмовив.
2.2. Суди попередніх інстанцій, проаналізувавши умови оспорюваних договорів, дійшли висновку, що спірні договори разом за своєю правовою природою не є прихованим договором оренди землі, а тому відсутні й підстави для застосовування законодавчих положень, передбачених для договору оренди землі, що врегульовані, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", а також правил, передбачених для договору оренди державного нерухомого майна.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі №905/20/23 та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
3.2. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, викладених у касаційній скарзі, а саме:
- суди застосували статті 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статті 92, 93, 95, 116, 122, 152 ЗК України, статтю 235 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 21.06.2019 у справі №910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21);
- застосували статтю 4 Закону України "Про оренду землі", статті 93, 124 Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21;
- застосували статтю 16 Цивільного кодексу України, статтю 152 Земельного кодексу України, статтю 34 Закону України "Про оренду землі" без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2021 у справі № 914/1688/21;
- застосували статті 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), постановах Верховного Суду від 14.02.2019 справа №910/2197/18, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20.
4. Позиція інших учасників справи
4.1. ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення та закрити касаційне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 296 ГПК України. Державне підприємство також наголошує на тому, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області є неналежним позивачем у цій справі, а прокурор не навів жодного обґрунтування, які саме цивільні права та інтереси позивача порушують оспорювані договори.
4.2. ТОВ "Агропрод-Донбас" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
5. Підстави передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - об`єднана палата)
5.1. Верховний Суд ухвалою від 21.11.2023, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі №905/20/23.
5.2. Ухвалою від 10.01.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Рогач Л.І. справу № 905/20/23 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
5.3. Зазначена ухвала від 10.01.2024 мотивована необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової колегії палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21), пункти 74, 76, стосовно того що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання земельної ділянки в тимчасове користування.
5.4. Прокурор, оскаржуючи судові рішення, вважає, що під виглядом виконання сільськогосподарських послуг фактично виконавець обробляє земельну ділянку, яка належить державі, практично залишаючи у розпорядженні вирощений врожай, що, крім того, є прихованою орендою землі.
5.5. Скаржник, посилаючись, зокрема, на постанову Касаційного господарського суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21), звертає увагу, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, у тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.
5.6. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).
5.7. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20).
5.8. Колегія суддів вважає, що зазначений вище підхід, за якого постійний землекористувач не має права надавати земельну ділянку в користування (оренду), призводить до нерозумних результатів, зокрема до того, що земля не використовується ефективно.
5.9. Відповідно до частини другої статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та акціонерне товариство, утворене відповідно до Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;
е) оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі;
є) господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності";
ж) акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України", утворене відповідно до Закону України "Про суспільні медіа України".
5.10. Колегія суддів звертає увагу на те, що до цього переліку входять, зокрема, недержавні суб`єкти (громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації; приватні заклади освіти; співвласники багатоквартирного будинку). Крім того, існують недержавні юридичні особи, не наведені в цьому переліку (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю), яким земельні ділянки належать на праві постійного користування внаслідок універсального правонаступництва. До того ж державні та комунальні підприємства є самостійними суб`єктами права і мають власні права та інтереси.
5.11. Всі ці суб`єкти права постійного користування не зацікавлені в переданні належних їм земельних ділянок у користування іншим особам власниками земельних ділянок (державою чи територіальними громадами), оскільки суб`єкти права постійного користування не отримують для себе вигоди від такого передання. Уявлення про те, що суб`єкти права постійного користування не мають права самостійно передати належні їм земельні ділянки в користування іншим особам, призводить або до неефективного використання землі, або до пошуку шляхів приховання передання землі в користування, зокрема, через укладення удаваних договорів.
5.12. Водночас колегія суддів вважає, що таке уявлення не відповідає закону.
5.13. У статтях 92, 95, 96 Земельного кодексу України не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування, але і не встановлено відповідної заборони. Тому зазначені норми підлягають належному тлумаченню.
5.14. Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Отже, якщо земельна ділянка належить особі на праві постійного користування, то держава чи територіальна громада (в особі відповідних органів) не має права надавати земельну ділянку в користування іншій особі до припинення права постійного користування.
5.15. При цьому і постійний користувач не має права встановлювати речові права на земельні ділянки, оскільки речові права обмежують право власності власника земельної ділянки (держави, територіальної громади). Тому колегія суддів вважає неправомірним встановлення речових прав інших осіб постійним користувачем.
5.16. Водночас колегія суддів вважає, що законодавство не забороняє постійному користувачу дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою (але не надавати речового права на неї) іншій особі, якщо таке користування не суперечить змісту права постійного користування. Такий висновок випливає із системного тлумачення закону.
5.17. Так, хоча у статті 95 Земельного кодексу України не згадується окремо про таке право користувача, але пункт "а" частини першої цієї статті передбачає право землекористувача самостійно господарювати на землі, що передбачає і укладення зобов`язальних договорів, спрямованих на ефективне використання земельної ділянки. Пункт "ґ" цієї частини передбачає право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, що може бути неможливим без надання будівельній організації дозволу на тимчасове користування будівельним майданчиком на земельній ділянці. Частина перша статті 97 Земельного кодексу України згадує можливість землекористувачів дозволяти використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт; стаття 97-1 Земельного кодексу України встановлює, що дозволяється використовувати земельну ділянку на підставі угоди про проведення розвідувальних та видобувних робіт, що укладається із власником землі та/або за погодженням із землекористувачем; відповідно до статті 18 Лісового кодексу України постійний користувач землями лісогосподарського призначення може дозволяти "короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом".
5.18. Такі приклади слід вважати окремими проявами незабороненого законом права землекористувача дозволяти користування на підставі зобов`язального договору. Користувач в цьому разі не передає більше прав, ніж є у нього - він діє в межах наявної у нього правомочності користування земельною ділянкою.
Таке розуміння закону відповідає й інтересам обороту, і принципам раціонального землекористування (статті 4, 5 Земельного кодексу України). Натомість за іншого тлумачення виходив би явно нерозумний результат, оскільки право дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою з метою ефективного використання властивостей земельної ділянки не належало би нікому.
5.19. Зазначене розуміння закону узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №911/1278/20).
5.20. При цьому зобов`язальне право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації, оскільки така реєстрація перетворила би його на речове право. Так, Велика Палата Верховного Суду (постанова від 18.04.2023 у справі №357/8277/19) сформулювала висновки про те, що оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам; у відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).
5.21. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду також сформульовані висновки про те, що тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди; тимчасовим володільцем земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі.
5.22. При цьому Велика Палата Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц) сформулювала висновок, що, ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Цей висновок, що відображає концепцію книжкового володіння нерухомістю за принципом реєстраційного підтвердження володіння, неодноразово підтверджувався в подальших постановах Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанову від 20.06.2023 у справі №362/2707/19).
5.23. Отже, специфіка книжкового володіння полягає, крім іншого, в тому що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, й особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди, відповідно (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/3453/22).
5.24. Водночас якщо особі за договором наданий дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою, тобто така особа набула зобов`язальне право тимчасового користування, то ця особа не є володільцем земельної ділянки, оскільки зобов`язальне право тимчасового користування нерухомим майном не підлягає державній реєстрації.
5.25. Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
5.26. У частині першій статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
5.27. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
5.28. Зазначені законодавчі положення передбачають передання предмета оренди не тільки у користування, а й у володіння користувачу.
5.29. Водночас відповідно до частини першої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
5.30. Отже, власник або постійний користувач земельної ділянки не позбавлений права укласти договір, за яким лише надає контрагенту дозвіл на тимчасове користування земельною ділянкою або її частиною, але не надає її у володіння контрагенту. Такий договір може бути сконструйований за зразком договору оренди землі, але виключати володіння земельною ділянкою тимчасовим володільцем (а отже, і виключати державну реєстрацію права користування). До такого зобов`язального договору тимчасового користування земельною ділянкою можуть mutatis mutandis застосовуватися правила про оренду землі, тобто тією мірою, якою вони відповідають суті правовідносин. Наприклад, не підлягають застосуванню правила про ідентифікацію в договорі об`єкта користування обов`язковою вказівкою на кадастровий номер та площу земельної ділянки (як це передбачено у частині першій статті 15 Закону України "Про оренду землі"), якщо з огляду на суть правовідносин земельна ділянка або її частина (якій кадастровий номер взагалі не може бути присвоєний) може бути ідентифікована іншим чином з точністю, достатньою для цілей договору, оскільки зобов`язальне право користування нерухомим майном не підлягає державній реєстрації (потребами якої і зумовлена вимога про зазначення кадастрового номера).
5.31. Враховуючи викладене, постійний користувач земельної ділянки має право укласти договір, за яким він надає зобов`язальне право тимчасового користування земельною ділянкою або її частиною без надання користувачу речового права, якщо таке тимчасове користування не суперечить змісту права постійного користування. Таке зобов`язальне право, встановлене договором між постійним і тимчасовим користувачами, не зв`язує власника земельної ділянки і не обмежує його права власності.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Суди попередніх інстанцій встановили, що земельна ділянка площею 515,7 га (кадастровий номер 1423381500:08:000:0409) перебуває у постійному користуванні ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на підставі державного акта серія ЯЯ №058342 від 11.07.2005. Вказана земельна ділянка належить до державної форми власності з цільовим призначенням - для дослідницьких і навчальних цілей, власником якої є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.
6.2. Суди також встановили, що відповідно до Статуту Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, утворене з метою отримання прибутку за рахунок здійснення діяльності у галузі сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу сільськогосподарських рослин, насіння і садивного матеріалу лісових, декоративних та лікарських рослин, а також сільськогосподарського виробництва та надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства (пункти 1.1, 3.1 Статуту).
6.2.1. Згідно із пунктом 3.2 Статуту основним видом діяльності Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.
6.2.2. Предметом діяльності підприємства згідно з пунктом 3.3 Статуту, зокрема, але не виключно, є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування інших однорічних і дворічних культур, оптова торгівля в тому числі зерном, насінням тощо.
6.2.3. Пункт 4.4 Статуту визначає, що підприємство має право від свого імені вчиняти господарські зобов`язання (правочини), укладати договори, угоди, контракти, набувати майнові та немайнові права, нести зобов`язання.
6.2.4. Згідно з пунктом 4.11 Статуту підприємство здійснює вільний вибір господарської діяльності, самостійно формує програми та напрями своєї діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг, якщо інший порядок вибору видів діяльності, постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг не передбачений чинним законодавством. Підприємство самостійно визначає ціни на власну продукцію (товари, послуги, роботи), якщо інше не передбачено ліцензійними умовами щодо окремих видів діяльності, які здійснює підприємство, та законодавством України.
6.2.5. У пункті 7.13 Статуту передбачено, що державне підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством.
6.3. Між ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (замовник) та ТОВ "Агропрод-Донбас" (виконавець/підрядник) 26.04.2021 укладений договір про виконання сільськогосподарських робіт № 106-1/2021-ПР з додатковою угодою до нього № 1 від 26.04.2021 (далі - договір виконання робіт).
6.3.1. Відповідно до пункту 1.1 договору виконання робіт, в порядку та на умовах цього договору виконавець надає, а замовник приймає та оплачує роботи з вирощування сільськогосподарської продукції, зазначених у додатку(-ах) до цього договору, на земельних угіддях ДП "ЦСЕНСМ".
6.3.1.1. Донецька дільниця (м. Курахове, Мар`їнський р-н, Донецька область), кадастрові номери земельних ділянок: 1423381500:08:000:0409 - 454,50 га ріллі.
6.3.1.2. Загальна площа земельних ділянок, яка передається в обробіток виконавцю, - 454,50 га, обробляється технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу.
6.3.2. Строк виконання робіт/передачі врожаю: озимої пшениці на площі ріллі - 167,00 га до 30.08.2021 року, ярого ячменю на площі ріллі - 44,40 га до 30.08.2021, соняшника на площі ріллі - 195,8 га до 30.10.2021, просо на площі ріллі - 47.3 га до 30.10.2021 (пункт 1.2. договору виконання робіт в редакції додаткової угоди №1 від 26.04.2021).
6.3.3. У пункті 1.3 договору виконання робіт визначено, що виконавець виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власних добрив, ЗЗР, насіння, паливно-мастильних матеріалів тощо (надалі витратні матеріали) та власною технікою.
6.3.4. Згідно з пунктом 1.4 договору виконання робіт, виконавець не має права без окремої письмової згоди замовника залучати до виконання цього договору третіх осіб. Ніякі правочини, які будуть укладені виконавцем із третіми особами, не породжують жодних правових наслідків для замовника, якщо замовник не надав окремої письмової згоди на укладання такого правочину.
6.3.5. Виконавець, відповідно до цього договору, забезпечує вирощування та передачу замовнику врожаю. Готова сільськогосподарська продукція, вирощена із посівного матеріалу та інших матеріалів виконавця, є власністю замовника (пункти 1.5, 1.6 договору виконання робіт).
6.3.6. Підрядник виконує сільськогосподарські роботи за цим договором самостійно або з залученням субпідрядника (на підставі укладених договорів). При залученні підрядником для виконання своїх зобов`язань за цим договором субпідрядників, підрядник залишається повністю відповідальним перед замовником за якість і строки виконаних робіт/наданих послуг такими субпідрядниками (пункт 1.7 договору виконання робіт).
6.3.7. Вартість робіт визначається на підставі калькуляції - додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною договору. Матеріали використовуються вартістю не вище ринкової. Виконавець має право внести доповнення в калькуляцію та додатки до цього договору, якщо це необхідно згідно з технологією вирощування, виключно з письмової згоди замовника. Калькуляція на кожен сільськогосподарський сезон складається як окремий додаток до цього договору не пізніше 15 серпня поточного року (пункт 2.1 договору виконання робіт).
6.3.8. Загальна ціна/вартість робіт, які будуть виконані згідно із цим договором у 2020- 2021 сільськогосподарському сезоні, становить 4 231 320,00 грн. Сторони домовилися затвердити планову калькуляцію згідно з додатками №1 та №2, №3 та №4, які є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди та договору від 26.04.2021 №106-1/2021-ПР (пункт 2.2 договору виконання робіт в редакції додаткової угоди № 1 від 26.04.2021).
6.3.9. Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування замовником коштів в сумі, визначеній в актах прийому-передачі виконаних робіт, на поточний рахунок виконавця до 31.12.2021. Оплата з ініціативи замовника може бути здійснена достроково (пункти 2.3, 2.4 договору виконання робіт).
6.3.10. Виконавець зобов`язується, зокрема, провести сільськогосподарські роботи якісно, своєчасно та в повному обсязі на території замовника на площі 454,50 га. Скласти та надати на затвердження замовнику акти приймання-передачі виконаних робіт/послуг, які підписуються сторонами протягом трьох робочих днів після закінчення кожного етапу робіт/послуг, відповідно до калькуляції цього договору. Письмово погоджувати із замовником види робіт, калькуляцію вартості робіт, строки виконання робіт. Вживати усіх заходів щодо збереження майна (врожаю) до передачі замовнику (пункт 3.1 договору виконання робіт).
6.3.11. Замовник зобов`язаний: сприяти виконавцеві у виконанні роботи у випадках, в обсязі та порядку, встановленому цим договором; прийняти роботу, належним чином та у належні строки виконану виконавцем відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі недоліків негайно заявити про них виконавцеві; забезпечити виконавцю доступ до сільськогосподарських угідь, зазначених у пункті 1.1 договору для виконання робіт; своєчасно, в строки передбачені пунктом 2.3 цього договору, здійснити оплату виконаних виконавцем робіт (пункт 3.2 договору).
6.3.12. Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою виконавця і замовника. Будь-які зміни та доповнення до цього договору в обов`язковому порядку оформлюються шляхом укладання додаткових угод, які є невід`ємною частиною договору (пункт 6.1 договору виконання робіт).
6.3.13. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.01.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами повного обсягу зобов`язань за цим договором (пункт 9.1 договору виконання робіт).
6.3.14. Договір виконання робіт та додаткову угоду до нього підписали від ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в. о. генерального директора Білоус В.Б. та від ТОВ "Агропрод-Донбас" - генеральний директор Омельченко М.І. та скріпили відтисками печаток сторін.
6.3.15. Додатком №1 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (озима пшениця, 167 га ріллі) в розмірі 878 860,00 грн, з яких: 601 200,00 грн - вартість робіт, 277 660,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
6.3.16. Додатком №2 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (ярий ячмінь, 44,40 га ріллі) в розмірі 191 930,00 грн, з яких: 137 640,00 грн - вартість робіт, 54 290,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
6.3.17. Додатком №3 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (соняшник, 195,80 га ріллі) в розмірі 2 618 600,00 грн, з яких: 605 560,00 грн - вартість робіт, 1 013 040,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
6.3.18. Додатком №4 до договору виконання робіт сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (просо, 47,30 га ріллі) в розмірі 541 930,00 грн, з яких: 350 020,00 грн - вартість робіт, 191 910,00 грн - вартість матеріалу для виробництва продукції.
6.4. Також господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 26.04.2021 між Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" як постачальником (відповідач-1 у справі) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Жовтневе" як покупцем (відповідач-3 у справі) укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю №107-1/2021-Ф (далі - договір поставки).
6.4.1. Відповідно до пункту 1.1 договору поставки в порядку та на умовах цього договору постачальник у визначений сторонами строк поставляє, а покупець приймає та оплачує сільськогосподарську продукцію виробництва продавця (українського походження) (далі - товар), найменування, кількість та якість товару - згідно зі специфікацією (додаток до цього договору), що є його невід`ємною частиною.
6.4.2. За умовами пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 договору поставки термін поставки товару визначається згідно зі специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору. Умови поставки товару визначається згідно зі специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору. Товар може постачатись окремими партіями. Сторони домовилися, що товар може бути отриманий покупцем під час збору врожаю безпосередньо на місці збору врожаю (на полі), або із зернового складу постачальника. Поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання видаткової накладної сторонами відповідної партії товару та надання постачальником таких документів: видаткова накладна, виписана на відповідну партію товару.
6.4.3. Пунктом 3.1. договору поставки сторони погодили, що вартість товару узгоджується сторонами у протоколі визначення договірної ціни (додаток №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною).
6.4.4. Загальна вартість договору (загальна вартість товару) визначається шляхом множення кількості поставленого товару (в метричних тонах) на вартість однієї метричної тони визначеної в цьому договорі (пункт 3.2 договору поставки).
6.4.5. Оплата товару здійснюється на умовах передоплати та загальний розмір попередньої оплати відповідно до п.3.3.1 цього договору становить 9817500,00грн.Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент надходження на розрахунковий рахунок постачальника остаточної оплати, розрахованої за правилами, визначеними п. 3.3.1 цього договору.
6.4.6. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими належним на те чином представниками сторін та скріплення відтисками печаток. Будь-які зміни та доповнення до цього договору, специфікації, розрахунки, акти підлягають оформленню в якості додатків до цього договору та є чинними за умови їх укладання/оформлення в порядку, передбаченому для укладання цього договору (пункт 8.2 договору поставки).
6.4.7. Строк дії договору: з дати набуття чинності - до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором - до моменту їх повного та належного виконання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (пункт 8.6 договору поставки).
6.4.8. Специфікацією до договору визначені: товар в асортименті, кількість та загальна вартість 9 817 500,00 грн; умови, термін поставки товару - 30.11.2021.
6.4.9. Договір, протокол визначення форвардної договірної ціни та специфікація до договору підписали від ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в. о. генерального директора Білоус В.Б. та від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтневе" директор Шевченко М.В. та скріпили відтисками печаток сторін.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 для розгляду справи № 905/20/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Вронської Г.О., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Пєскова В.Г., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.
7.2. Ухвалою від 09.02.2024 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 905/20/23 за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі №905/20/23.
7.3. Надалі кількісно-персональний склад колегії суддів у цій справі визначався відповідними протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, які містяться в матеріалах справи.
7.4. У листі Верховного від 02.10.2024 через виниклу необхідність при розгляді вказаної справи суддя Верховного Суду Малашенкова Т. М. звернулася до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо норм права, питання стосовно застосування яких постало перед Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду під час касаційного розгляду справи.
7.5. До Верховного Суду 12.11.2024 надійшов науковий висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді Володимира Єрмоленка.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, та постанова Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі №905/20/23, якою вказане рішення залишено без змін.
8.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірні договори разом не є прихованим договором оренди землі і, відповідно, відсутні підстави для застосування положень, передбачених земельним законодавством.
8.3. Крім того, рішення судів мотивовані тим, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору на виконання сільськогосподарських робіт без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
8.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.5. Об`єднана палата звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.7. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
8.8. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.9. Об`єднана палата звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.10. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.12. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, об`єднана палата вважає за необхідне значити таке.
8.13. Скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, які вказані у пункті 3.2 цієї постанови, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків.
8.14. Так, Прокурор вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму статті 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статті 92, 93, 95, 116, 122, 152 ЗК України, статтю 235 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у таких постановах Верховного Суду:
- від 28.03.2018 у справі №915/166/17 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про сумісну діяльність та зобов`язання повернути земельну ділянку державі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ГК України, ЗК України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним).
У постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17 (на яку посилається скаржник) Суд значив, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
- від 17.01.2019 у справі №923/241/18 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про сумісний обробіток земельної ділянки та зобов`язання відповідача-2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства, що в силу положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення заявлених вимог).
У постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №923/241/18 (на яку посилається скаржник) Суд значив, що:
- правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків;