ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 715/3010/21
провадження № 61-16989 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Осіяна О. М. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Глибоцька селищна рада Чернівецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мар`яна Івана Степановича - на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2023 року у складі судді Цуркана В. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання зі спадкодавцями на час відкриття спадщини, визнання заповіту недійсним, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтв про право власності на нерухоме майно.
Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_6 .
Після смерті батьків відкрилася спадщина на спадкове нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 30 червня 2010 року № 30; земельну ділянку, площею 0, 2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 7321088200:01:003:0197; земельну ділянку, площею 0, 0033 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0198; земельну ділянку, площею 0, 2391 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0199. Право на спадкове нерухоме майно належало батькам в рівних частках.
Вказувала, що на час відкриття спадщини після смерті батьків вона проживала разом з ними за вказаною адресою, без реєстрації місця проживання.
З метою оформлення спадкових прав вона звернулася до нотаріуса, однак постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через розбіжність у написанні імені її батька у документах та у зв`язку з непідтвердженням факту постійного проживання із батьком на день смерті останнього, оскільки місце реєстрації у її паспорті вказане інше. В подальшому було внесено необхідні виправлення у документи, які доводять факт родинного зв`язку між нею та батьком, проте підтвердити факт проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в позасудовому порядку вона не має можливості.
Вказувала, що під час внесення виправлень у документи їй стало відомо про існування заповіту від імені ОСОБА_6, посвідченого секретарем Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 січня 2001 року та зареєстрованого у реєстрі за № 2, яким усе своє майно на випадок своєї смерті він заповів ОСОБА_2 . Нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все спадкове нерухоме майно - будинок і три земельні ділянки, яке охоплює і частину нерухомого майна, що належало матері ОСОБА_5
Посилалася на те, що підпис від імені батька ОСОБА_6 вчинено у заповіті іншою особою, тому цей заповіт не породжує будь-яких наслідків, ОСОБА_2 набуто право власності на спадкове майно за відсутності законних підстав.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- встановити факт її спільного проживання з матір`ю ОСОБА_5 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- встановити факт її спільного проживання з батьком ОСОБА_6 на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 30 червня 2010 року № 30 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 ;
- визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_6, посвідчений секретарем Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 січня 2001 року та зареєстрований у реєстрі за № 2;
- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом: на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, видане 29 грудня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстрі за № 1923; на земельну ділянку, площею 0, 2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 7321088200:01:003:0197, видане 04 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстрі за № 832; на земельну ділянку, площею 0, 0033 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0198, видане 04 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстрі за № 83; на земельну ділянку, площею 0, 2391 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0199, видане 04 червня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване в реєстрі за № 837;
- визнати за собою право власності на 1/3 частку нерухомого майна, яке розташоване по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 07 лютого 2022 року залучено до участі у справі співвідповідачем Глибоцьку селищну раду Чернівецького району Чернівецької області.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 березня 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2023 року, залишеним без змін постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 лютого 2023 року у вигляді заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0, 2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7321088200:01:003:0197; земельної ділянки, площею 0, 0033 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0198; земельної ділянки, площею 0, 2391 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0199, скасовано.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт спільного проживання зі спадкодавцями ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на час відкриття спадщини, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають.
Суди зауважили, що у грудні 2018 року ОСОБА_1 зверталась до суду з позовними вимогами, в тому числі, щодо встановлення факту спільного проживання з спадкодавцями - матір`ю ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, у задоволенні яких було відмовлено (справа № 715/2635/18). Судовими рішеннями у вказаній справі було встановлено, що встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та її матері на день смерті останньої не тягне за собою виникнення у позивачки будь-яких прав, оскільки спадкування здійснювалось за заповітом, ОСОБА_1 не входила до кола осіб, яким відповідно до статті 1241 ЦК України належить право на обов`язкову частку у спадщині. Крім того, у вказаній справі суди дійшли висновку про недоведеність факту постійного проживання ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_6 на день смерті останнього, а також встановили, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк не прийняла спадщину після смерті батьків.
Суди звернули увагу на те, що згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 14 грудня 2020 року № 201188 (первинний огляд) ОСОБА_7 встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що на час відкриття спадщини після смерті батьків ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та 01 вересня 2015 року) була непрацездатною, тому відсутні підстави вважати що ОСОБА_1 є особою, яка набула право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_5 та батька ОСОБА_6 .
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним заповіту від імені ОСОБА_6, посвідченого секретарем Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 січня 2001 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2, та виданих на підставі цього заповіту свідоцтв про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2, суди виходили із того, що згідно з висновком експерта Чернівецького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Стаднік А. О. від 22 грудня 2022 року № СЕ-19/126-22/8647-ПЧ, підпис від імені ОСОБА_6 у заповіті виконано саме ОСОБА_6 . Отже, обставини, на які посилалась позивачка як на підставу своїх вимог щодо недійсності заповіту не підтвердилися.
Оскільки ОСОБА_1 не реалізувала своє право на спадкування, не довела факту постійного проживання із спадкодавцями на час відкриття спадщини, не подала нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті батьків у визначений законом строк, суди дійшли висновку, що оспорювані заповіт та свідоцтва про право на спадщину за заповітом не впливають на спадкові права позивачки та їх не порушують, а тому правові підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Також суди зазначили, що за своєю суттю рішення виконавчого комітету Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 30 червня 2010 року № 30 є актом індивідуальної дії, оскільки стосується конкретної особи - ОСОБА_6 та породжує права і обов`язки виключно для вказаного суб`єкта. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не є стороною правовідносин зі спадкування внаслідок смерті матері ОСОБА_5 та батька ОСОБА_6, суди дійшли висновку, що рішення виконавчого комітету Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 30 червня 2010 року № 30 та видане на підставі цього рішення свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на нерухоме майно серії НОМЕР_1 не порушує права ОСОБА_1 на спадкування, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мар`ян І. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 14 вересня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 715/3010/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2024 року матеріали цивільної справи № 715/3010/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року задоволено заяви про самовідвід суддів Синельникова Є. В., Шиповича В. В.; відведено суддів Синельникова Є. В., Шиповича В. В. від участі у справі, справу передано на повторний автоматизований перерозподіл.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 листопада 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д., Сакара Н. Ю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мар`яна І. С. мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи. Вважає висновок експерта від 22 грудня 2022 року № СЕ-19/126-22/8647-ПЧ неповним, оскільки експерт не надав відповіді на друге питання щодо ідентичності підписів, вчинених від імені ОСОБА_6 у першому та другому примірнику заповіту, зареєстрованого секретарем Черепковецької сільської ради 15 січня 2001 року за номером № 2, та у журналі реєстрації нотаріальних дій в графі № 7 запису № 2 на сторінці 5, не зазначив, чому це питання виходить за межі компетенції експерта; не обґрунтував причини порівняння одних підписів та відхилення інших; не дослідив та не порівняв підписи ОСОБА_6 у спадковій справі № 72/1997, заяві про призначення пенсії та пенсійному посвідченні.
Суди не розглянули можливість доручення проведення повторної судової почеркознавчої експертизи іншій установі, якщо вирішення вказаного питання виходить за межі компетенції експерта.
Звертає увагу на те, що для проведення почеркознавчої експертизи була надана копія, а не оригінал, спадкової справи № 72/1997 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8, заведеної Першою Чернівецькою державною нотаріальною конторою 20 лютого 1997 року, у якій наявний підпис ОСОБА_6, що не відповідає положенням Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 січня 1998 року № 53/5.
Суди не дослідили належним чином докази, надані позивачкою на підтвердження її права на обов`язкову частку у спадщині.
Також вказує, що судом першої інстанції проведено судове засідання 25 квітня 2023 року за відсутності представника позивача - адвоката Мар`яна І. С., яким подано заяву про відкладення розгляду справи з наведенням поважних причин, чим порушено процесуальні права ОСОБА_7 на представництво її інтересів.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 5, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а. с. 9, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а. с. 11, т. 1).
За життя ОСОБА_6 склав заповіт, який посвідчено секретарем Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Топало М. І. 15 січня 2001 року, зареєстровано у реєстрі за № 2, яким усе своє майно заповів ОСОБА_2 .
Із матеріалів спадкової справи № 1771/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, заведеної приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М., встановлено, що 18 листопада 2015 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом звернувся ОСОБА_2
Приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. 04 червня 2016 року видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0, 2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 7321088200:01:003:0197, зареєстроване в реєстрі за № 832; свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0, 0033 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0198, зареєстроване в реєстрі за № 835; свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0, 2391 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7321088200:01:003:0199, зареєстроване в реєстрі за № 837.
Також приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. 29 грудня 2016 року видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі за № 1923. Вказаний будинок належав спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого Черепковецькою сільською радою Глибоцького району Чернівецької області 25 серпня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 30 червня 2010 року № 30.
25 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
На вказану заяву приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. надав відповідь від 25 вересня 2018 року № 894/02-14, у якій зазначив, що ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини та не проживала постійно зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та рекомендував звернутися до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини або встановлення факту проживання з спадкодавцем однією сім`єю.
За даними паспорта ОСОБА_1 встановлено, що її місце проживання зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою, виданою Старостинським округом сіл Черепківці та Новий Вовчинець Глибоцької селищної ради 01 лютого 2019 року № 180, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 дійсно проживали без реєстрації з батьками на день їх смерті, організували та провели поховання матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана довідка не містить відомостей про постійне проживання ОСОБА_1 саме у будинку АДРЕСА_1 без реєстрації.
Згідно з довідкою, виданою Глибоцькою селищною радою Чернівецького району Чернівецької області від 28 грудня 2021 року № 1180, на день смерті ОСОБА_5 згідно погосподарської книги № 5 особовий рахунок 326 сторінка 68 зареєстровані: чоловік ОСОБА_6 та син ОСОБА_2 .
Згідно з інформацією з погосподарської книги села Черепківці Глибоцького району Чернівецької області за 2006-2010 роки, особового рахунку № НОМЕР_5 домогосподарства по АДРЕСА_1, головою цього домогосподарства зазначений ОСОБА_6, до списку членів домогосподарства входили також ОСОБА_5, ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою, виданою довідку Черепковецькою сільською радою Глибоцького району Чернівецької області від 18 листопада 2015 року № 2062, на день смерті ОСОБА_6 разом з ним в одному будинку по АДРЕСА_1 був зареєстрований та проживав син ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 14 грудня 2020 року № 201188 (первинний огляд) ОСОБА_7 встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново.
Згідно з висновком експерта Чернівецького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС Стаднік А. О. від 22 грудня 2022 року № СЕ-19/126-22/8647-ПЧ, підписи від імені ОСОБА_6 у графі "Підпис" у двох примірниках заповіту, який посвідчений секретарем Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 січня 2001 року та зареєстрований за № 2, та у графі "Розписка про одержання нотаріального оформленого документу" на сторінці № 5, яка посвідчує нотаріальну дію № 2 у журналі нотаріальних дій 2000 року (0404), виконано однією особою, ОСОБА_6 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна представника ОСОБА_1 - адвоката Мар`яна І. С. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суддів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Місцем проживання фізичної особи згідно зі статтею 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає, постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до статті 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину.
Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.
Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, яка була чинною на час відкриття спадщини після смерті матері позивача, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Відповідно до пунктів 4.9, 4.14 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачка посилалася на те, що вона постійно проживала із спадкодавцями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по день смерті у будинку АДРЕСА_1 та прийняла спадщину у відповідності до положень частини третьої статті 1268 ЦК України.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині встановлення факту проживання зі спадкодавцями на час відкриття спадщини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою факту постійного проживання її з батьками (спадкодавцями) на день смерті кожного із них у будинку
АДРЕСА_1, що виключає набуття у позивачки права на спадкування у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України.
Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку довідці, виданої Старостинським округом сіл Черепківці та Новий Вовчинець Глибоцької селищної ради 01 лютого 2019 року № 180, у якій зазначено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 дійсно проживали без реєстрації з батьками на день їх смерті, організували та поховання матері ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Водночас вказана довідка не містить відомостей про постійне проживання ОСОБА_1 саме у будинку АДРЕСА_1 без реєстрації.
Судами встановлено, що вказана довідка також суперечать довідці Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 18 листопада 2015 року № 2062, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи та видана на момент існування спірних правовідносин з приводу прийняття спадщини, згідно якої на день смерті ОСОБА_6 разом з ним в одному будинку по АДРЕСА_1 був зареєстрований та проживав лише син ОСОБА_2 . Також вказана довідка суперечать довідці, виданої Глибоцькою селищною радою Чернівецького району Чернівецької області від 28 грудня 2021 року № 1180, у якій зазначено, що на день смерті ОСОБА_5 згідно погосподарської книги № 5 особовий рахунок 326 сторінка 68 зареєстровані: чоловік ОСОБА_6 та син ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи судами також було досліджено матеріли спадкової справи № 1771/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6, інформацію з погосподарської книги села Черепківці Глибоцького району Чернівецької області за 2006-2010 року, особового рахунку № НОМЕР_5, домогосподарства в АДРЕСА_1, з яких убачається, що до списку членів домогосподарства входили ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_2 .
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачка ОСОБА_1 дійсно проживала на час відкриття спадщини зі спадкодавцями ОСОБА_5 та ОСОБА_6, матеріали справи не містять, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання з батьками (спадкодавцями) на день смерті кожного із них за недоведеністю.
В позовній заяві ОСОБА_7 також просила визнати недійсними заповіт від імені ОСОБА_6, посвідчений секретарем Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 15 січня 2001 року та зареєстрований в реєстрі за № 2, та видані ОСОБА_2 на підставі цього заповіту свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірне нерухоме майно. Посилалася на те, що підпис від імені батька ОСОБА_6 вчинено у заповіті іншою особою.
Оскільки оспорюваний заповіт складений у 2001 році, то у цьому випадку до нього повинні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до статті 534 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлені статтею 541 ЦК УРСР, а саме: заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
У частині першій, четвертій статті 1 Закону України "Про нотаріат" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
Згідно із підпунктом 5 пункту б частини першої статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", частини другої статті 37 Закону України "Про нотаріат", пунктом 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 у редакції, що діяли на час посвідчення заповіту, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад). У населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.
Відповідно до статті 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 47 ЦК УРСР).
У статті 48 цього Кодексу визначено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення.
В ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги (див. постанову Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20).
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.
Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (стаття 113 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначив, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, взявши до уваги висновок експерта, яким встановлено, що спірний заповіт підписано ОСОБА_6 та надавши йому належну правову оцінку разом з іншими доказами, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний позивачкою заповіт складено та посвідчено з додержанням вимог закону, тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Інших доказів на підтвердження того факту, що заповіт було підписано не ОСОБА_6, а іншою особою, позивачкою надано не було.
Висновок експерта за результатами експертизи, проведеної у цій справі, неповним або неясним не визнавався та не викликав сумнівів у його правильності, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення повторної почеркознавчої експертизи. Апеляційний суд зауважив, що предметом позову ОСОБА_1 є визнання недійсним заповіту від 15 січня 2001 року з підстав підписання його від імені ОСОБА_6 іншою особою. На це питання експертом надано вичерпну відповідь про те, що підпис у заповіті виконано саме ОСОБА_6, а тому ненадання експертом відповіді на друге питання щодо ідентичності підписів, вчинених від імені ОСОБА_6 у першому та другому примірнику заповіту, не є підставою для призначення повторної почеркознавчої експертизи та не впливає на правильність вирішення заявленого спору по суті.
Отже, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, з яким погоджується й Верховний Суд.
Судами також встановлено, що 18 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття спадщини за заповітом (копія спадкової справи спадкової справи № 1771/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 ). Приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. 04 червня 2016 року видано ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки: кадастровий номер 7321088200:01:003:0197, кадастровий номер 7321088200:01:003:0198, кадастровий номер 7321088200:01:003:0199, а 29 грудня 2016 року - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, який належав спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого Черепковецькою сільською радою Глибоцького району Чернівецької області 25 серпня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 30 червня 2010 року № 30.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Як на підставу для визнання недійсними вказаних свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих ОСОБА_2, позивачка посилалася, зокрема на те, що вказаними свідоцтвами порушено її право, оскільки вона є такою, що прийняла спадщину після смерті батьків у зв`язку з тим, що проживала з ними за однією адресою на час відкриття спадщини та мала обов`язкову частку відповідно до статті 1241 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом.
Тобто, право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні, чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, необхідно враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.
Судами не встановлено та позивачкою не доведено обставин які б свідчили про те, що на час відкриття спадщини після смерті батьків вона відносилася до категорії осіб, визначених частиною першою статті 1241 ЦК України, які мають право на обов`язкову частку у спадщині.
Судами надано належну оцінку довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 14 грудня 2020 року № 201188 (первинний огляд), згідно з якою ОСОБА_7 встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново - з 14 грудня 2020 року. Тобто на час відкриття спадщини внаслідок смерті матері ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та на час відкриття спадщини внаслідок смерті батька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка не була непрацездатною.
Встановивши, що ОСОБА_1 не реалізувала своє право на спадкування, не довела факту постійного проживання із спадкодавцями на час відкриття спадщини та не відносилася до осіб, визначених частиною першою статті 1241 ЦК України, які мають право на обов`язкову частку у спадщині на час відкриття спадщини, суди дійшли попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку, що оспорювані свідоцтва про право на спадщину за заповітом не впливають на спадкові права позивачки та їх не порушують, а тому правові підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.
Доводи касаційної скарги загалом зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.