ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 278/1087/22
провадження № 61-9209 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області,
відповідачі: Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - державне спеціалізоване підприємство "Ліси України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Бугайчука Максима Володимировича, Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області на постанову Житомирського апеляційного суду
від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б.,
Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року заступник керівника Житомирської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Житомирської районної державної адміністрації
(далі - Житомирська РДА) звернувся до суду з позовом до Станишівської сільської рада Житомирського району Житомирської області (далі - Станишівська СР), ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - державне спеціалізоване підприємство "Ліси України" (далі - ДСП "Ліси України) в особі філії "Коростенське лісопромислове господарство" (далі - філія "Коростенське ЛПГ"), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Станишівської СР від 26 вересня
2019 року № 946 "Про надання дозволу на виготовлення землевпорядних документацій із землеустрою" у частині надання ОСОБА_1 дозволу
на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,0804 га, розташованої по АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним та скасувати рішення Станишівської СР від 26 березня
2020 року № 1138 "Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" у частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0804 га,
для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка) (02.01) на території АДРЕСА_1 ) та передачі земельної ділянки, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751, у власність ОСОБА_1 ;
- витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі Житомирської РДА земельну ділянку з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751 (запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 36208698);
- вирішити питання понесених судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що рішенням Станишівської СР
від 26 березня 2020 року № 1138 "Про затвердження документацій із землеустрою
та надання земельних ділянок у власність" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної, ділянки площею 0,0804 га,
для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка) (02.01), яка розташована на території
АДРЕСА_1 ). Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1822082500:01:000:0751. 01 квітня 2020 року право приватної власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 ..
08 квітня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужила земельну ділянку ОСОБА_2 . До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цього самого дня внесено запис № 36208698
про перехід права власності.
Установлено, що спірна земельна ділянка знаходяться в межах 1 та 2 виділів
27 кварталу Станишівського лісництва державного підприємства "Житомирське лісове господарство" (далі - ДП "Житомирське ЛГ"). Право постійного користування відповідними землями та ведення лісового господарства на території лісництва із 12 жовтня 2021 року передано державному підприємству "Коростенське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Коростенське ЛМГ"),
яке є правонаступником ДП "Житомирське ЛГ".
Прокурор уважав, що спірна земельна ділянка в силу положень статей 19, 57,
84 ЗК України та статті 5 ЛК України сформована за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України. Право
на розпорядження даними землями, які знаходяться в межах населеного пункту, належить Житомирській РДА (стаття 122 ЗК України). Передавши у власність фізичної особи спірну земельну ділянку, сільська рада вийшла за межі своїх повноважень.
Указана земельна ділянка вибула із державної власності всупереч встановленого законом порядку, у зв`язку з чим зазначені рішення Станишівської СР у частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751
є незаконними та підлягають скасуванню, а земельна ділянка підлягає витребуванню в останнього власника на користь держави (статті 387,
Крім того, підлягає скасуванню державна реєстрація спірної земельної ділянки
за останнім власником.
Прокурор посилався на наявність обґрунтованих підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах (стаття 23 Закону України
"Про прокуратуру").
З урахуванням наведеного, заступник керівника Житомирської окружної прокуратури просив суд позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 жовтня
2023 року у складі судді Дубовік О. М. у задоволенні позовних вимог заступника керівника Житомирської окружної прокуратури відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор підтвердив підстави
для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах (стаття 23
Закону України "Про прокуратуру"), проте не довів заявлених у позові вимог
і не надав у визначений процесуальним законом спосіб (статті 12, 81 ЦПК України) доказів на обґрунтування обставин, зазначених у позові.
З наявних у матеріалах справи планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування не можна однозначно встановити, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду. У матеріалах справи відсутні докази того,
що спірна земельна ділянка, останнім власником якої є ОСОБА_2, є саме землею лісогосподарського призначення. Судові експертизи з цього приводу
не проводилися, відповідних клопотань прокурор не заявляв.
Суд першої інстанції застосував норми Конституції України, ЦК України, ЗК України, ЛК України, врахував положення Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 жовтня
2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави в особі Житомирської РДА земельну ділянку, площею 0,0804 га, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 (запис про право власності
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 36208698).
У задоволенні решти вимогпозову прокурора відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1, Станишівської СР, ОСОБА_2 на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 4 135,00 грн
із кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, а також тому, що на момент передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відносилася до земель лісового фонду. Передача цієї земельної ділянки у приватну власність відбулася з порушенням вимог законодавства, зокрема щодо порядку зміни цільового призначення та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади, так як сільська рада не мала права передавати земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .
Позовні вимоги прокурора про скасування вказаних рішень органу місцевого самоврядування задоволенню не підлягають, так як є неефективним способом судового захисту, на відміну від вимоги про витребування спірної земельної ділянки від останнього власника (статті 377, 388 ЦК України). У цій частині суд апеляційної інстанції врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду.
Крім того, суд апеляційної інстанції, пославшись на відповідні положення
Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень", вказав про необхідність задоволення позовної вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2
на земельну ділянку, кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 (запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 36208698).
Суд апеляційної інстанції послався на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції
і вказав, що заволодіння приватними особами земельними ділянками
зі спеціальним статусом всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт
між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Особа, якій виділялася земельна ділянка, могла і повинна була знати
про те, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. У спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпеки довкілля переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку. Витребування земельної ділянки в останнього не порушує принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
При цьому апеляційний суд зазначив, що права покупця у випадку витребування
на користь третьої особи товару на підставах, що виникли до продажу товару, підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого
статтею 661 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми національного
та міжнародного права, судову практику Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у подібних справах.
Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду
У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бугайчук М. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 жовтня 2023 року залишити в силі.
У липні 2024 року Станишівська СР звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 10 червня 2024 року,
у змісті якої просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявники зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права
без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Бугайчук М. В. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Станишівської СР, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних у відповідних ухвалах Верховного Суду. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2024 року справу призначено
до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бугайчука М. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті спору і не врахував судову практику Верховного Суду.
Апеляційний суд, задовольняючи позов прокурора у частині витребування спірної земельної ділянки, не перевірив добросовісність останнього набувача, що порушує право ОСОБА_2 на мирне володіння своїм майном, яке охороняється нормами національного та міжнародного права.
ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, він набув її у власність на підставі договору купівлі-продажу. Задоволення позову прокурора у відповідній частині є втручанням у його право на мирне володіння майном, створює для нього надмірний тягар.
Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив належним чином правовий статус земельної ділянки, яка не відноситься до земель лісового фонду
або лісогосподарського призначення. У матеріалах справи наявні докази
на підтвердження вказаного, яким суд апеляційної інстанції не надав оцінку.
Вважає, зо прокурор не надав суду належних, достатніх та допустимих доказів
на підтвердження заявлених вимог.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду і вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на нерелевантні правові позиції Верховного Суду.
Касаційна скарга Станишівської СР мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду.
Спірна земельна ділянка входить до земель, які знаходяться в межах села Зарічани Житомирського району Житомирської області. Орган місцевого самоврядування мав право розпоряджатися спірною земельною ділянкою. При цьому
ДП "Житомирське ЛГ" безпідставно провело державну реєстрацію права постійного користування земельними ділянками водного фонду.
Суд апеляційної інстанції невірно застосував статті 377, 388 ЦК України, не врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У липні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив заступника керівника Житомирської окружної прокуратури на касаційну скаргу представника ОСОБА_2, в якому вказується, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з матеріалами справи.
У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив заступника керівника Житомирської окружної прокуратури на касаційну скаргу Станишівської СР, в якому викладено аргументи щодо безпідставності вказаної касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Житомирської районної ради Житомирської області від 17 червня
2015 року № 642 були встановлені межі села Зарічани Житомирського району Житомирської області, площею 474,6880 га, та затверджено проєкт землеустрою щодо встановлення меж указаного населеного пункту (а. с. 86-91, т. 1).
22 травня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву до Станишівської СР про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а. с. 22, т. 1).
Відповідно до витягу з рішення Станишівської СР від 26 вересня 2019 року № 946 "Про надання дозволу на виготовлення землевпорядних документацій
із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,0804 га,
розташованої у АДРЕСА_1 (а. с. 21, т. 1).
Між ОСОБА_1 та суміжними землекористувачами (землевласниками): ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представником ДП "Житомирське ЛГ" складено акт про те, що ними проведено обстеження в натурі та погоджено межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; суміжними землекористувачами (землевласниками) ніяких претензій при проведенні кадастрової зйомки земельної ділянки не виявлено; межі погоджено і не викликають заперечень. Акт підписано ОСОБА_3, ОСОБА_4 та погоджено в.о. старости села Зарічани Станишівської СР, однак підпис представника ДП "Житомирське ЛГ" у вказаному акті відсутній (а. с. 71, т. 1).
17 лютого 2020 року відділом Житлово-комунального господарства містобудування, архітектури, оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії
з правоохоронними органами складено висновок про погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а. с. 70, т. 1).
У 2020 році на замовлення ОСОБА_1 товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕОМЕТР" розроблено проєкт землеустрою щодо відведення
у власність останній земельної ділянки, площею 0,0804 га, для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) (02.01) на території АДРЕСА_1 (а. с. 26-28, т. 1).
19 березня 2020 року на підставі зазначеного проєкту були внесені відомості
до Державного земельного кадастру про земельну ділянку; інформація
про зареєстроване право власності відсутня (а. с. 25, т. 1).
Згідно з витягом із рішення Станишівської СР від 26 березня 2020 року № 1138
"Про затвердження документацій із землеустрою та надання земельних ділянок
у власність" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 вказаної вище земельної ділянки, площею 0,0804 га,
для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка) (02.01); земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1822082500:01:000:0751 (а. с. 23, т. 1).
01 квітня 2020 року право приватної власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 33-34, т. 1).
08 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л., зареєстрований в реєстрі за номером 1549 (а. с. 29-30, т. 1).
Цього самого дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про перехід права власності № 36208698 (а. с. 33-34, т. 1).
У матеріалах справи міститься: викопіювання з детального плану території
села Зарічани Житомирського району Житомирської області, а саме: земельної ділянки, площею 0,0804 га, цільове призначення: 02.01 Для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна дідлянка), кадастровий номер: 1822082500:01:000:0751, у
АДРЕСА_1 (а. с. 128, т. 1); таксаційний опис Станишівського лісництва Житомирського Держлісгоспу, 1998 рік; план лісонасаджень Станишівського лісництва ДП "Житомирський лісгосп",
2008 рік; таксаційний опис Станишівського лісництва ДП "Житомирський лісгосп", 2008 рік; викопіювання (планшет) Станишівського лісництва ДП "Житомирський лісгосп", 2008 рік; план лісонасаджень Станишівського лісництва
ДП "Житомирський лісгосп", 2018 рік; проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП "Житомирське ЛГ": Станишівське лісництво: таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків, 2019 рік, викопіювання (планшет) Станишівського лісництва ДП "Житомирський лісгосп", 2018 рік (а. с. 62-94, т. 2).
Житомирська окружна прокуратура направляла на адресу Житомирської РДА повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 16 травня 2022 року № 51-84-2556 вих-22, яким повідомлено про встановленні прокуратурою порушення інтересів держави при здійсненні розпорядження Станишівською СР землями лісового фонду, а саме - передачі у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 1822082500:01:000:0751, що знаходиться в межах 1
та 2 виділів 27 кварталу Станишівського лісництва. Даним повідомленням запропоновано органу державної влади самостійно вжити заходів до повернення земель до державної власності (а. с. 35-38, т. 1).
Житомирська РДА листом від 16 травня 2022 року у відповідь на дане повідомлення поінформувала прокуратуру про неможливість звернення до суду з відповідним позовом у зв`язку, у тому числі, з відсутністю коштів для сплати судового збору
(а. с. 39, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив
на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені
у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися
до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,
що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання
або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який
є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження
№ 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження
№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження
№ 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження
№ 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження
№ 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або
є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача,
у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом
або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір
у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі
№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської РДА звернувся
до суду з позовом до Станишівської СР, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа -філія "Коростенське ЛПГ", про визнання незаконним та скасування відповідних рішень сільської ради, витребування спірної земельної ділянки
та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення районного суду про відмову
у задоволенні позову прокурора, ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову. Апеляційний суд витребував у ОСОБА_2 на користь держави в особі Житомирської РДА спірну земельну ділянку і скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
№ 36208698). У задоволенні решти вимог було відмовлено.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності
на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством,
що перебуває під особливою охороною держави.
Частиною другою статті 1 ЛК України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони
не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).
Усі ліси в Україні є власністю держави (частина перша статті 6 ЛК України).