ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/486/21
провадження № 61-15310св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "РВС Банк";
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "РВС Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року акціонерне товариство "РВС Банк" (далі - АТ "РВС Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про застосування наслідків нікчемного правочину.
Позовна заява АТ "РВС Банк" мотивована тим, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 25 вересня 2007 року № 437-051 та відповідно до умов іпотечного договору від 25 вересня 2007 року ОСОБА_4 передала в іпотеку відкритому акціонерному товариству "Банк "Демарк" (далі - ВАТ "Банк "Демарк") квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 140,80 кв. м, житловою площею 82,50 кв. м.
В подальшому, за договором про відступлення прав вимоги від 07 травня 2019 року та договором про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами було передано товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" (далі - ТОВ "ФК "Паріс"), яке в свою чергу відступило право вимоги за іпотечним договором АТ "РВС Банк".
10 вересня 2020 року АТ "РВС Банк" в позасудовому порядку, згідно зі статтями 35, 37 Закону України "Про іпотеку", звернуло стягнення на предмет іпотеки та набуло право власності на зазначену квартиру.
Після цього представниками банку було встановлено, що відносно квартири АДРЕСА_2 вчинялися шахрайські дії, в тому числі шляхом підробки документів, що підтверджували право власності на нерухоме майно, документів, що посвідчують особу, а також листів, повідомлень підприємств та організацій. З метою заволодіння зазначеною квартирою невстановленими особами здійснено підробку документів для створення квартири "двійника", а саме квартири АДРЕСА_1 та подальшої державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4 .
Позивач зазначав, що в ході проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер - 524806480382, а державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Коноваловою Е. А. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10 грудня 2014 року, індексний номер 17888594, на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Первушиною Н. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 8693.
13 грудня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, натомість договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в цьому ж будинку між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 13 грудня 2006 року не укладався і для реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру АДРЕСА_2 були використані підроблені паспорт та довідка про податковий номер, видані на ім`я ОСОБА_4 .
Після цього, з використанням підроблених документів, з метою протиправного заволодіння квартирою АДРЕСА_2 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 10 грудня 2014 року нібито було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним КМНО ОСОБА_6 .
Оскільки вказаний договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та незаконне заволодіння майном, яке належить іншій особі, то цей договір та всі наступні договори стосовно цієї квартири, а саме договір купівлі-продажу квартири від 06 листопада 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Астраускас Л. Є., договір дарування квартири від 16 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченко О. Л., є нікчемними, не створюють будь-яких правових наслідків, у тому числі і щодо виникнення права власності у осіб, які були набувачами за відповідними договорами. Тому реєстрація права власності за ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на зазначену квартиру АДРЕСА_2 є неправомірною, так як проведена без належних правових підстав.
Враховуючи викладене, АТ "РВС Банк" просило визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав:
- від 10 грудня 2014 року, індексний номер 17888787, прийняте приватним нотаріусом КМНО Коноваловою Е. А., на підставі якого за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- від 06 листопада 2015 року, індексний номер 25918551, прийняте приватним нотаріусом КМНО Астраускас Л. Є., на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- від 16 листопада 2019 року, індексний номер 49712197, прийняте приватним нотаріусом КМНО Іванченко О. Л., на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року у складі судді Вовк С. В. позов АТ "РВС Банк" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав від 10 грудня 2014 року, індексний номер 17888787, прийняте приватним нотаріусом КМНО Коноваловою Е. А., на підставі якого за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав від 06 листопада 2015 року, індексний номер 25918551, прийняте приватним нотаріусом КМНО Астраускас Л. Є., на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав від 16 листопада 2019 року, індексний номер 49712197, прийняте приватним нотаріусом КМНО Іванченко О. Л., на підставі якого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1, загальною площею 140,80 кв. м, житловою площею 82,50 кв. м, фактично є однією і тією ж самою квартирою. Це не два різні об`єкти нерухомості, а створення квартири "двійника" - НОМЕР_2 відбулося з метою ухилення від виконання зобов`язань іпотекодавця за договором іпотеки. Вказані обставини свідчать про нікчемність правочинів щодо відчуження квартири АДРЕСА_1, адже правочини з відчуження неіснуючого об`єкта нерухомості є недійсними в силу закону. Правовим наслідком нікчемності таких правочинів є скасування судом рішень про державну реєстрацію прав власності на вказане майно, а відтак позов підлягає задоволенню.
На переконання суду, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у повній мірі забезпечить виконання завдання цивільного судочинства в контексті ефективного захисту, адже таким чином усуваються перешкоди у реалізації позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ковальчук А. Г. задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ "РВС Банк" відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що сторони оспорюваних правочинів мали намір порушити публічний порядок або вчинили їх з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
З наявних в матеріалах справи копій договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а саме від 13 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, від 10 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, від 06 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, вбачається, що вони посвідчені нотаріально. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, що такі нотаріальні дії приватними нотаріусами не вчинялися, а використані нотаріальні бланки для оформлення договорів є підробленими.
Також матеріали справи не містять доказів, що підпис ОСОБА_5 у договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 грудня 2006 року йому не належить і позивачем не доведено тих обставин, що договір купівлі-продажу зазначеної квартири 10 грудня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не укладався. Тому суд першої інстанції не мав підстав для висновку про те, що всі договори щодо відчуження вказаної квартири НОМЕР_2 є нікчемними .
Разом з тим, апеляційний суд вважав, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки предметом даного спору є визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав на квартиру АДРЕСА_1 : від 10 грудня 2014 року за ОСОБА_3 ; від 06 листопада 2015 року за ОСОБА_2 ; від 16 листопада 2019 року за ОСОБА_1, однак задоволення зазначених вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, зокрема повернення у його володіння квартири АДРЕСА_1, так як квартира АДРЕСА_2 залишиться зареєстрованим об`єктом нерухомого майна, власником якого буде ОСОБА_4 .
Тому обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, не відповідає характеру порушення суб`єктивних прав позивача на квартиру АДРЕСА_1, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 жовтня 2023 року АТ "РВС Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргуна постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 761/22937/18 тощо, а також - не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
29 листопада 2023 року справа № 757/486/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ "РВС Банк" мотивована тим, що апеляційний суд взагалі не взяв до уваги і не дав оцінку тим обставинам, які вказують на підробку договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 13 грудня 2006 року, а саме на наявність двох договорів купівлі-продажу різних об`єктів нерухомого майна, які укладені однією датою, нотаріально посвідчені одним і тим же нотаріусом, зареєстровані в реєстрі нотаріальних дій за одним і тим же номером. Крім того, зазначений в цих договорах в якості продавця - ОСОБА_5 своєю заявою підтвердив, що ним було укладено лише один договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, а договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ним ніколи не укладався. Листом Головного територіального управління юстиції у м. Києві також повідомлено, що приватний нотаріус КМНО Первушина Н. Ю. за реєстровим № 8693 посвідчила лише договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
Апеляційний суд не проаналізував та не зробив висновків щодо наданих позивачем документів, які прямо вказують на те, що для реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 були використані підроблені паспорт та номер облікової картки платника податків.
За таких обставин, оскільки державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_2 проведена на підставі нікчемних правочинів за третіми особами, які фактично користуються квартирою АДРЕСА_2 без належних правових підстав, внаслідок чого АТ "РВС Банк" не має доступу до цієї квартири та позбавлене можливості користуватися зазначеним нерухомим майном, то суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук В. В.подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 грудня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Первушиною Н. Ю.
25 вересня 2007 року між ВАТ "Банк "Демарк" та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Клітко В. В., за умовами якого у забезпечення виконання всіх вимог іпотекодавця за кредитним договором № 437-051 від 25 вересня 2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4, та всіма додатковими угодами до нього, зокрема повернення кредиту у розмірі 400 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 24 вересня 2008 року, сплати відсотків за користування кредитом за ставкою 15,5% річних, ОСОБА_4 в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 140,80 кв. м, житловою площею 82,50 кв. м.
07 травня 2019 року між ПАТ "Банк "Демарк" та ТОВ "ФК "Паріс" був укладений договір № 437-051 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого товариство набуло право вимоги за кредитним договором, укладеним 25 вересня 2007 року з ОСОБА_4
03 липня 2012 року між ТОВ "ФК "Паріс" та АТ "РВС Банк" було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пірхою І. С., за умовами якого банк набув право вимоги за іпотечним договором, укладеним з ОСОБА_4 25 вересня 2007 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10 вересня 2020 року, квартира АДРЕСА_1 03 липня 2020 року зареєстрована на праві власності за АТ "РВС Банк".
Згідно з посвідченим приватним нотаріусом КМНО Первушиною Н. Ю. договором купівлі-продажу від 13 грудня 2006 року ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
10 грудня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_6 із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
За наслідком розгляду вказаної заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Коноваловою Е. А. прийнято рішення від 10 грудня 2014 року № 17888594 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 . Відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.
Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 10 грудня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Коноваловою Е. А., ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 . Цього ж дня, державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Коновалова Е. А. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17888787, яким проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру.
За договором купівлі-продажу квартири від 06 листопада 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Астраускас Л. Є., ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняла і зобов`язалась оплатити квартиру АДРЕСА_1 . В цей же день державний реєстратор - приватний нотаріус КМНО Астраускас Л. Є. прийняла рішення № 25918551 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру.
За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 грудня 2020 року № 237614624 приватним нотаріусом КМНО Іванченко О. Л. 16 листопада 2019 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 49712197, яким на підставі договору дарування квартири від 16 листопада 2019 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ "РВС Банк" підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі (частини перша-третя статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації за АТ "РВС Банк" права власності на квартиру АДРЕСА_1 03 липня 2020 року).
Відповідно до статті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-1V "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"в редакції, чинній на час прийняття державним реєстратором - приватним нотаріусом Коноваловою Е. А. рішень від 10 грудня 2014 року № 17888594 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 та № 17888787 - за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження (частина перша статті 4 Закону № 1952-IV).
В частині першій статті 9 Закону № 1952-IV вказано, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб`єктів прав, об`єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Невід`ємною складовою частиною Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи (частина перша статті 10 Закону № 1952-IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону № 1952-IV Державний реєстр прав складається з розділів, які відкриваються на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього. Кожний розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: нерухоме майно; право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права; інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав; обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих прав.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
В частині першій статті 24 Закону № 1952-IV вказано, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об`єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 зазначено, що стаття 228 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, котрі є серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 761/22937/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
В постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16, на яку послався заявник в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, на яку послався заявник в касаційній скарзі).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням Закону № 1952-IV та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, скасування судом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно має наслідком повернення у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, на що й спрямований позов АТ "РВС Банк".
Встановлення прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах здійснюється відповідно до матеріального права, яке діяло на час виникнення таких правовідносин.
Способи захисту прав та інтересів встановлюються матеріальним правом. Водночас якщо спосіб захисту прав або інтересів позивача застосовується судом, то таке застосування здійснюється на час ухвалення судового рішення, а, отже, способи захисту прав або інтересів визначаються правом, яке діє на час ухвалення судового рішення.
Позивач вважає порушеними свої права на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відносно цієї квартири вчинялися шахрайські дії та невстановленими особами за підробленими документами створено квартиру "двійника", а саме квартиру АДРЕСА_1 та здійснено державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_4, тому АТ "РВС Банк" може з огляду на фактичні обставини вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
З урахуванням обставин конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гс21).
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 є однією і тією ж самою квартирою. Створення квартири "двійника" - АДРЕСА_2 відбулося з метою ухилення від виконання зобов`язань іпотекодавця за договором іпотеки.
За таких обставин, оскільки правочини з відчуження неіснуючого об`єкта нерухомості є недійсними в силу закону, то суд першої інстанції зробив правильний висновок про нікчемність правочинів щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 . Тому, з метою відновлення порушених прав позивача на квартиру АДРЕСА_1, необхідно відновити становище, яке існувало до прийняття державними реєстраторами оспорюваних рішень про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.