ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 160/20613/21
адміністративне провадження № К/990/10041/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/20613/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року (постановлену у складі судді Рянської В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року (ухвалену у складі колегії: головуючого судді Прокопчук Т.С., суддів Кругового О.О. та Шлай А.В.),
УСТАНОВИВ:
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати неправомірним рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1, викладену у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №16412/04/24 від 23 жовтня 2017 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити поновлення та виплату пенсії за віком позивачці з 07 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позовну заяву повернуто позивачу.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
4. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі №160/20613/21.
5. Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
6. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року справу №160/20613/21 за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд до суду першої інстанції для виконання постанови Верховного Суду від 16 вересня 2023 року.
7. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, позовну заяву повернуто позивачу.
8. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав неповажними наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду протягом шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, за відсутності об`єктивних причин та обставин, що були об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій і не підтверджені належними доказами неможливості своєчасного звернення до суду з поданим позовом.
9. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачка звернулася до суду у листопаді 2021 року після спливу значного проміжку часу (більше трьох років) з дня прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оскаржуваного рішення №16412/04/24 від 23 жовтня 2017 року, а також перегляду законності цього рішення судами першої та апеляційної інстанцій у справі №804/3173/18 за її позовом, які відбулися 22 травня 2018 року та 27 вересня 2018 року відповідно.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 122, 123 КАС України, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат - Меламед Вадим Борисович, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
11. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про повернення позовної заяви, оскільки статті 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку із поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживаю за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009. Скаржник вказує, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, тому поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
12. Також позивач вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 та Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18, від 14 липня 2020 року у справі №160/10737/19, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи.
13. Касаційна скарга надійшла до Суду 15 березня 2024 року.
14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 15 березня 2024 року для розгляду справи №160/20613/21 визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Чиркіна С.М. та Шарапи В.М.
15. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі №160/20613/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.
16. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему "Електронний суд" 05 червня 2024 року о 20:50, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного листа.
17. Електронну копію ухвали Верховного Суду доставлено в електронний кабінет представника позивачки - Меламеда В.Б. через підсистему "Електронний суд" 05 червня 2024 року о 20:50, що підтверджується довідкою Верховного Суду про доставку електронного листа.
18. Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 29 листопада 2024 року.
19. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
20. Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої і апеляційної інстанцій.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги
21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
22. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
23. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
25. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на таке.
26. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
27. Колегія суддів зауважує, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів.
28. Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
29. Крім того, статті 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються:
1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.
2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
30. Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права "Права людей похилого віку" Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.
31. Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons) літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.
32. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
33. Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
34. Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17) та від 04 березня 2024 року у справі №320/1232/21.
35. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
36. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
37. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
38. Крім того, Суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
39. Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
40. Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі №520/9153/17, від 20 грудня 2018 року у справі №577/3713/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі №569/4396/17, від 21 лютого 2019 року у справі №204/2001/17(2-а/204/121/17), від 25 квітня 2019 року у справі №219/3516/17, від 22 серпня 2019 року у справі №243/6955/17, від 21 жовтня 2019 року у справі №462/2557/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №212/4165/17 (2-а/212/162/17) та від 16 липня 2020 року у справі №235/603/17.
41. Як зазначено у пункті 2.8 Рішення Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року у справі №5-р(ІІ)/2023 відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України; установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року №26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх має встановлювати виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати легітимній меті, бути обумовленими суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке юридичне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним утручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).
42. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом №1058-IV та іншими нормативно-правовими актами.
43. Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
44. Згідно пункту 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
45. Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів дійшла висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
46. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
47. Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
48. Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
49. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
50. Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
51. Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
52. Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року №1382-IV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
53. Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
54. Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
55. Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
56. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
57. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07 лютого 2014 року.
58. Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
59. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
60. Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом №1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
61. У подальшому, Верховний Суд підтримав наведену позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі №475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
62. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів попередніх інстанцій в частині дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених статтею 122 КАС України, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
63. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
64. Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
65. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
66. Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
67. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
68. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
69. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
70. Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного процесуальним законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
71. Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку, за загальним правилом, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
72. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
73. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2021 року у справі №560/5412/20, від 01 червня 2022 року у справі №460/100/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/10073/20 та від 04 липня 2023 року у справі №620/4707/22.
74. Водночас колегія суддів вважає помилковим застосування судами першої і апеляційної інстанцій шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, виходячи із такого.
75. Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.
76. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
77. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
78. Таким чином, у разі, якщо за законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат у межах національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення у вигляді пенсій.
79. При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.
80. При цьому законодавцем чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
81. З пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
82. Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.
83. Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
84. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.
85. Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009;
- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
86. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа відповідача №16412/04/24 від 23 жовтня 2017 року пенсія позивачці була призначена, однак її виплата припинена з серпня 2001 року, оскільки ОСОБА_1 фактично постійно проживає за межами України в Державі Ізраїль, реєстрація місця проживання на території України відсутня та у зв`язку з відсутністю механізму виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення.
87. Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів стосовно пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного урядування. Очевидно, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
88. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
89. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
90. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 травня 2022 року у справі №540/1429/21, від 18 травня 2022 року у справі №160/5259/20 та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
91. Таким чином, положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009.
92. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини Держави в особі її компетентних органів, що підтверджується вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
93. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18, від 14 липня 2020 року у справі №160/10737/19, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а, про що обґрунтовано було зазначено скаржником у касаційній скарзі.
94. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень статей 122, 123 КАС України та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, призвело до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.