ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 490/3580/21
провадження № 61-13261св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2024 року у складі судді Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 28 липня 2000 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2015 року (справа № 487/7474/15-ц)було розірвано.
У шлюбі у них народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочка ОСОБА_5 ),
ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_6 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 - син ОСОБА_7 ;
ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_8 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_9 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2019 року (справа № 490/9589/18) та судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2018 року (справа № 490/9587/18) з відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей.
Після розлучення діти проживають разом з нею та перебувають на її повному утриманні. Відповідач життям дітей не цікавиться, припинив з ними будь-яке спілкування. Крім стягнутих аліментів, які він сплачував невчасно та не в повному обсязі, іншої матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав та не надає. Діти не отримують від батька подарунків на день народження та інші свята.
Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не цікавиться їх розвитком та досягненнями, тобто самоусунився від виховання дітей, спілкування з ними, не підтримує та свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками.
Внаслідок таких дій відповідача, старші доньки ОСОБА_10 ( ОСОБА_10 ) та ОСОБА_6 забажали змінити своє прізвище " ІНФОРМАЦІЯ_9" на її дівоче " ІНФОРМАЦІЯ_9", що свідчить про реальну втрату зв`язків із батьком та відсутність спілкування між ними.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх дітей
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вихованням та утриманням дітей займається виключно позивачка, відповідач батьківські обов`язки не виконує, від виховання та спілкування з дітьми самоусунувся. Незважаючи на заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав, при підготовці відповідними службами висновку щодо цього спору та попередження відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов`язків, в тому числі в частині його участі у вихованні та утриманні дітей, відповідач долею, потребами та безпекою дітей не цікавиться, аліменти не сплачує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість зі сплати аліментів.
Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він прийнятий без урахування всіх обставин спору і інтересів дітей та обмежується лише запереченнями ОСОБА_2 проти позбавлення батьківських прав.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дітей та взагалі не має такого бажання, що є підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно неповнолітніх синів: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, суд виходив з того, що на час ухвалення судового рішення вона досягла повноліття.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2023 року.
Протокольною ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2024 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які досягли повноліття.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що проживання дитини з одним із батьків, які знаходяться в неприязних стосунках, може вплинути на ставлення дітей до того з батьків, який проживає окремо, оскільки дитина знаходиться під постійним впливом того з батьків, з ким проживає.
Урахувавши заперечення відповідача стосовно позбавлення його батьківських прав, сплату ним аліментів на утримання дітей, розмір аліментів, стосунки між сторонами, а також те, що в інтересах дітей буде збереження їх зв`язків із обома батьками, суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а отже й підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.
Суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків у межах повноважень органу опіки та піклування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня
2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня
2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі
№ 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 19 січня
2022 року у справі № 711/679/21, від 12 травня 2022 року у справі № 466/5767/18, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Посилається на те, що суди належно не встановили фактичні обставини справи, не в повному обсязі дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не втратив інтересу до дітей та має бажання спілкуватися з ними. Підставою для такого висновку судів фактично є лише усне повідомлення представника відповідача у 2024 році про нібито бажання останнього спілкуватися з дітьми. Однак будь-яких доказів на підтвердження зазначеного відповідач не надав.
Суди не звернули уваги на те, що після розлучення сторін у 2015 році, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості брати участь у житті дітей та спілкуватися з ними. Однак він свідомо ухилився від реалізації своїх батьківських прав та виконання обов`язків. Заборгованість зі сплати аліментів він почав сплачувати лише після вжиття державним виконавцем заходів із примусового відчуження його майна, тобто через три роки після відкриття провадження у цій справі. Водночас він не вчинив будь-яких дій, спрямованих на налагодження стосунків з дітьми. Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації безпекою дітей не цікавився, незважаючи на те, що йому достовірно було відомо про пошкодження єдиного житла його дітей внаслідок обстрілу, у зв`язку з чим позивачка з дітьми виїхала до Грузії.
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня
2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня
2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі
№ 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 19 січня
2022 року у справі № 711/679/21, від 12 травня 2022 року у справі № 466/5767/18, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України.
Посилається на те, що суди належно не встановили фактичні обставини справи, не в повному обсязі дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, не врахував, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обстави спору, а тільки потім права батьків.
Суди попередніх інстанцій проігнорували дійсні обставини справи, зокрема ставлення батька до неї з братами. Батька не цікавить її життя, він не знає про її прагнення, досягнення і вподобання.
Суди не звернули уваги на те, що відповідач роками ухилявся від виконання батьківських обов`язків та сплати аліментів. Однак за потреби використав статус багатодітного батька з метою виїзду за кордон.
Він багато років не спілкується з нею і ніколи не виявляв такого бажання.
У жовтні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня
2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня
2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 вересня 2021 року у справі
№ 459/3411/18, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 19 січня
2022 року у справі № 711/679/21, від 12 травня 2022 року у справі № 466/5767/18, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (пункт 1 частини другої статті
Посилається на те, що суди належно не встановили фактичних обставини справи, не в повному обсязі дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статтю 171 Сімейного кодексу України (далі - СК України), згідно з якою дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій помилково вважали, що він не має самостійної думки і до неї не можна прислухатися.
Суди безпідставно послалися на те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України і позивачка з дітьми, і відповідач виїхали на проживання до інших країн, що спричинило певні труднощі у налагодженні нормальних стосунків між відповідачем та його дітьми, оскільки батько умисно ігнорує існування дітей та ніколи не цікавився їх життям. Він не виявляв бажання будь-яким чином налагодити стосунки з ними ані до введення воєнного стану, ані після, при цьому така можливість у нього була.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1,
ОСОБА_15, ОСОБА_4 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д .
Ухвалами Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня
2024 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Ленінського районного суду м. Миколаєва матеріали справи № 490/3580/21.
У жовтні 2024 року матеріали справи № 490/3580/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 28 липня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Заводського районного суду
м. Миколаєва від 23 вересня 2015 року (справа № 487/7474/15-ц) було розірвано
У шлюбі у них народилися діти: ІНФОРМАЦІЯ_1 - дочка ОСОБА_5 ),
ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_6 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 - син ОСОБА_7 ;
ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_8 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_9 .
Після розірвання шлюбу діти проживають та перебувають на утриманні
ОСОБА_1 .
На підставі судового наказу Центрального районного суду м. Миколаєва
від 23 листопада 2018 року у справі № 490/9587/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_5 ; сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 ; сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7 ; сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5, у розмірі 1/2 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2021 року (справа № 490/5533/20), зміненим постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, сина ОСОБА_8,
ІНФОРМАЦІЯ_7, та сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5,
в розмірі по 6 000,00 грн щомісячно на кожну дитину (з урахуванням індексації), починаючи з дня набуття рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2019 року (справа №490/9589/18) стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, яка продовжує навчання.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Миколаївської міської ради
від 04 лютого 2022 року орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітніх синів: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У зазначеному висновку орган опіки та піклування звернув увагу відповідача на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків, тому йому рекомендовано налагодити стосунки з дітьми і в повному обсязі виконувати свої батьківські обов`язки.
Надано ОСОБА_2 консультацію стосовно визначення порядку його участі у вихованні дітей та попереджено про відповідальність за невиконання батьківських обов`язків стосовно виховання та утримання дітей.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та пошкодженням житла позивачки внаслідок обстрілів, задля безпеки і збереження життя дітей, вона з дітьми виїхала до Республіки Грузія, де проживає до цього часу.
На виконанні в Інгульському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Одеса) перебувають виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей, а саме:
- ВП № НОМЕР_1 з виконання судового наказу № 2-н/490/1057/2018
від 11 грудня 2018 року, виданого Центральним районним судом
м. Миколаєва про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_6, синів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2, розмір заборгованості за яким станом на 01 липня 2020 року відсутній;
- ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2-н/490/3051
від 10 грудня 2019 року, виданого Центральним районним судом
м. Миколаєва про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_10 ;
- ВП № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2/490/959/2021 (490/5533/20), виданого 03 листопада 2023 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення аліментів на утримання синів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у розмірі по 6 000,00 грн щомісячно на кожну дитину;
- ВП № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 2/490/784/2022 (490/7100/21) від 07 липня 2023 року про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_6, яка продовжує навчання.
Відповідно до розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 станом на 25 червня 2024 року сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання синів ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, становить 347 469,00 грн.
Згідно із зазначеним розрахунком у квітні 2024 року боржник сплатив грошові кошти у сумі 35 931,00 грн, у грудні 2022 року - 72 000,00 грн, серпні 2022 року -
18 000,00 грн, у липні 2022 року - 36 200,00 грн, у лютому та у січні 2022 року -
по 18 200,00 грн, у грудні та у листопаді 2021 року - по 18000,00 грн, у жовтні
2021 року - 27 000,00 грн.
Відповідно до розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_4 сукупний розмір заборгованості відповідача зі сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_6 станом на 25 червня 2024 року складає 188 269,00 грн. Часткове погашення присуджених аліментів відповідач здійснив у квітні 2024 року в сумі 11 931,00 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2024 року (справа № 490/3580/21) ОСОБА_2 оголошено в розшук у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5 у зв`язку з невиконанням судових рішень про сплату аліментів на утримання дітей.