ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 465/4230/22
провадження № 61-16265сво23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Олком-Лізинг",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Побиванцем Юрієм Володимировичем,на рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 09 березня 2023 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Олком-Лізинг" про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2022 року адвокат Побиванець Ю. В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Олком-Лізинг" (далі - ТОВ "Олком-Лізинг") про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Позов обґрунтовано тим, що 20 квітня 2007 року ОСОБА_1 та відкрите акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") уклали кредитний договір № 656-ЧД, за умовами якого позивач отримала кредит у сумі 95 000,00 доларів США на умовах поворотності, строковості, платності, забезпеченості. Строк повернення кредиту - до 19 квітня 2027 року. З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором між сторонами був укладений іпотечний договір, за умовами якого позивач передала в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
09 жовтня 2020 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") та ТОВ "Олком-Лізинг" уклали договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ "Олком-Лізинг" набуло права вимоги за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД та іпотечним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД. За відступлення права вимоги за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД відповідач сплатив первісному кредитору 204 007,23 грн.
23 квітня 2021 року набув чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (далі - Закон № 1381-IX), за нормами якого грошові зобов`язання позичальника перед поточним кредитором мають дорівнювати розміру плати, сплаченої поточним кредитором за договором про відступлення боргу позичальника.
22 липня 2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою про реструктуризацію кредитних зобов`язань та запитом про історію здійснення платежів, надала усі необхідні дані про себе як боржника. Позивач вважає, що має право на проведення реструктуризації свого боргу, сплативши кредитору заборгованість станом на 01 січня 2014 року, або здійснити повне погашення боргу в розмірі плати, що була сплачена новим кредитором за відступлення права вимоги, чи скористатись іншим правовим механізмом, проте відповідач у наданні запитуваної інформації відмовив.
Посилаючись на те, що зобов`язання позивача відповідають усім критеріям,
щоб на її вимогу бути реструктуризованими, та вона виконала усі дії, необхідні для проведення реструктуризації боргу кредитором, проте ТОВ "Олком-Лізинг" у наданні запитуваної інформації відмовив, представник позивача просив позов задовольнити:
- визнати незаконними дії відповідача в частині відмови надати ОСОБА_1 банківські реквізити для здійснення повного погашення її грошових зобов`язань за кредитним договором від 20 квітня 2007 року
№ 656-ЧД у сумі розміру плати, сплаченої поточним кредитором за відступлення права вимоги грошових зобов`язань ОСОБА_1 ;
- зобов`язати відповідача зменшити суму грошових зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, права вимоги за яким відступлено первинним кредитором, на суму їх перевищення над розміром плати, сплаченої відповідачем за відступлення такого права.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 09 березня 2023 року Голосіївський районний суд міста Києва позовні вимоги залишив без задоволення.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач мала право вимагати здійснити обов`язкову реструктуризацію боргу за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, оскільки цей борг відповідав ознакам, визначеним Законом № 1381-IX. З відповідною заявою вона звернулась вчасно, в межах тримісячного строку, встановленого підпунктом 3 пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII "Про споживче кредитування".
Оскільки суд встановив, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у проведенні реструктуризації боргу за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, за яким кредит був отриманий в іноземній валюті, то належним способом захисту порушеного права є визнання такої відмови неправомірною та покладення на відповідача обов`язку розглянути заяву позивача ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року про реструктуризацію боргу за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД з урахуванням правової оцінки обставин, наданої судом у вказаному рішенні. Позивач, як боржник у зобов`язанні, мала обрати саме такий спосіб захисту порушених прав, який є ефективним та передбачений законом. Водночас обрання позивачем у справі неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Постановою від 10 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Манзенка Р. А., який діє в інтересах ТОВ "Олком-Лізинг", задовольнив частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва
від 09 березня 2023 року змінив, виключив з мотивувальної частини рішення встановлення обставини про те, що відповідач необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про проведення реструктуризації за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, чим порушив її права. В іншій частині рішення місцевого суду залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції ухвалив законне судове рішення про відмову в позові, однак помилково встановив, що відповідач необґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про проведення реструктуризації за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД, чим порушив її права, оскільки такі висновки суду є передчасними та повинні встановлюватись під час розгляду справи за позовними вимогами, визначеними статтею 16 ЦК України. Тому це посилання підлягає виключенню з рішення суду.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач неправильно обрала спосіб захисту порушеного права,
що є підставою для відмови в позові.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував, що право на формування позову, визначення його підстав і предмета є прерогативою позивача, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 Побиванцев Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу представник ОСОБА_1 мотивує тим, що в першій частині позовних вимог позивач просила суд визнати незаконними дії відповідача щодо відмови надати достатні і необхідні відомості для здійснення повного погашення її грошових зобов`язань. Ця вимога повністю узгоджується з пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК України. Якщо закон або договір передбачає ефективний спосіб захисту, то має бути застосований саме цей спосіб. Ефективність у цьому разі є оціночним поняттям, і вже на стадії підготовчого провадження суддя має визначитися з питанням про ефективність/неефективність способів захисту права, які визначені законом.
У касаційній скарзі також наголошується, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 відповідають умовам, щоб бути реструктуризованими за Законом № 1381-IX.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У грудні 2023 року ТОВ "Олком-Лізинг" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові
рішення - без змін.
Зазначає, що під час розгляду, зокрема, справи № 2-37/11 суд дослідив та підтвердив факт наявності простроченої заборгованості ОСОБА_1 станом на 16 квітня 2011 року, тобто до 01 січня 2014 року, що підтверджується рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 квітня 2011 року, та, відповідно, є окремою підставою для відмови у реструктуризації на вимогу позичальника. Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 3 частини другої статті 389
ЦПК України; витребував матеріали справи з Голосіївського районного суду міста Києва; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2024 року справа № 465/4230/22 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 01 травня 2024 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 серпня 2024 року справу передав на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 вересня 2024 року прийняв справу та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Мотиви передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
Передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступлення від висновків щодо визначення належних способів захисту прав позичальниківпри проведенні реструктуризації їх зобов`язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом № 1381-IX, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 555/1434/22 (провадження № 61-9064св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 209/800/22 (провадження № 61-13293св22), від 22 червня 2023 року у справі № 593/1509/21 (провадження № 61-8079св22), від 25 вересня 2023 року у справі № 756/19574/21 (провадження № 61-3062св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 722/479/22 (провадження № 61-6429св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 357/12698/21 (провадження № 61-6307св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21 (провадження № 61-4935св22), від 21 червня 2023 року у справі № 569/18312/21 (провадження № 61-5299св22), від 05 грудня 2023 року у справі № 760/24188/21 (провадження № 61-4210св23), від 10 квітня 2024 року у справі № 465/7930/21 (провадження № 61-17935св23).
Наявність підстав для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує існуванням суперечливої практики розгляду Касаційним цивільним судом справ щодо захисту прав позичальниківпри проведенні реструктуризації їх зобов`язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом № 1381-IX.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звертає увагу, що Верховний Суд тривалий час та послідовно впроваджує в судову практику принцип, що процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу.
Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.
Колегія суддів вважає, що вимоги, заявлені позивачем у цій справі, про визнання незаконними дій ТОВ "Олком-Лізинг" щодо відмови надати їй банківські реквізити для здійснення повного погашення грошових зобов`язань за кредитним договоромне присікають порушення цивільних прав та/або інтересів й не відновлюють їх з метою проведення реструктуризації зобов`язань за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом № 1381-IX, що є підставою її позову. Тому вказані позовні вимоги не є належними для захисту прав позивача, і в їх задоволенні суди відмовили правильно.
Проте вимога про зобов`язання ТОВ "Олком-Лізинг" зменшити суму грошових зобов`язань позивача за кредитним договором,права вимоги за яким відступлено первинним кредитором, на суму їх перевищення над розміром плати, сплаченої відповідачем за відступлення такого права, по суті є вимогою про зобов`язання провести реструктуризацію відповідно до пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (одним зі способів такої реструктуризації, який позивач вважає застосовним), яку суди мали б належно інтерпретувати та не відмовляти у її задоволенні з формальних міркувань.
Посилаючись на викладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зробити такий висновок:
"Процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу. Очевидно, що суд не є місцем для "безцеремонної процесуальної гри".
Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.
З метою проведення реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, передбаченої Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, належним способом захисту прав позичальника є вимога про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення чи невизнання, не потребує пред`явлення додаткових вимог.
Натомість не є такими вимоги про визнання відмови банку незаконною, неправомірними дій банку та інші подібні, оскільки такі вимоги не призведуть до захисту прав позичальника".
Фактичні обставини справи
Суд установив, що 20 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" уклали кредитний договір № 656-ЧД, за умовами якого позивач отримала кредит у сумі 95 000,00 дол. США на соціальні потреби на строк до 19 квітня 2027 року, зі щомісячною сплатою заборгованості за кредитом в розмірі 395,83 дол. США.
З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором 20 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" уклали іпотечний договір № 656-ЧД, за умовами якого позивач передала в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням від 26 квітня 2011 року у справі № 2-37/11 Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД у сумі 874 912,69 грн, судовий збір у сумі 2 569,96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 370,00 грн.
06 липня 2011 року Апеляційний суд Черкаської області зазначене рішення скасував та ухвалив нове про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД у сумі 874 912,69 грн.
05 березня 2014 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у справі № 793/1068/14 ухвалив рішення, яким звернув стягнення на предмет
іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1, шляхом визнання права власності
на цю квартиру за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у сумі 2 171 271,19 грн, в іншій частині вимог відмовив.
06 травня 2014 року Апеляційний суд Черкаської області зазначене рішення скасував у частині відмови в задоволенні позовних вимог про виселення та виселив ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
09 жовтня 2020 року ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ТОВ "Олком-Лізинг" уклали договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого
ТОВ "Олком-Лізинг" набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД та іпотечним договором
від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД.
03 вересня 2021 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у справі № 2314/6287/12 постановив ухвалу про заміну первісного стягувача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" правонаступником ТОВ "Олком-Лізинг".
02 грудня 2021 року Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у справі № 2-37/11 постановив ухвалу про заміну стягувача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" правонаступником ТОВ "Олком-Лізинг".
22 липня 2021 року позивач звернулась до ТОВ "Олком-Лізинг" із заявою про надання документа, яким визначено розмір плати за відступлення права вимоги та всю наявну історію здійснення платежів, суму наявної заборгованості станом на 01 січня 2014 року за кожним видом грошового зобов`язання за договором, та з заявою щодо реструктуризації зобов`язань за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД. До вказаної заяви ОСОБА_1 додала: відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 (позичальник); відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно ОСОБА_3 (чоловік позичальника, майновий поручитель).
ТОВ "Олком-Лізинг" відхилило зазначені заяви ОСОБА_1, надавши письмову відповідь, яка обґрунтована тим, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 656-ЧД та станом на 01 січня 2014 року була прострочена заборгованість за кредитним договором, що підтверджується рішенням суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
З огляду на обставини справи, яку передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, правового аналізу потребує питання ефективності та належності обраного позичальником за кредитним договором способу захисту прав, які він вважає порушеними, у випадку проведення реструктуризації боргу, яка передбачена Законом № 1381-ІХ.
Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту [див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, (провадження № 61-2417сво19)].
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин [див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55)]. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98),
від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)].
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування [див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)].
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)].
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)].
Отже, Верховний Суд тривалий час та послідовно впроваджує в судову практику принцип, що процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу.
Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про споживче кредитування" кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон № 1381-IX, яким розділ ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" доповнено пунктом 7, яким передбачено, що зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у цьому пункті критеріям (незалежно від дати укладення договору), підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представника (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.
У підпункті 1 цього пункту передбачено, що обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації.
Днем проведення реструктуризації вважається день отримання кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя або заставодавця у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника, заяви про проведення відповідно до цього пункту реструктуризації. Кредитор зобов`язаний не пізніше 60 днів з дня реструктуризації здійснити всі обчислення, необхідні для проведення реструктуризації, та надіслати позичальнику, поручителю та іншим зобов`язаним за договором особам поштою рекомендованим листом інформацію про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації (включаючи інформацію про всі наявні зобов`язання позичальника за результатами проведення реструктуризації станом на день проведення реструктуризації та новий графік платежів). Також відповідна інформація у письмовому вигляді безоплатно надається зазначеним особам особисто на їхню вимогу (підпункт 12 пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування").
З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що у випадку наявності підстав та дотримання умов, передбачених пунктом 7 розділу ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування", боржник має право вимагати від кредитора провести реструктуризацію свого зобов`язання за договором про споживчий кредит.
Тому заявлення вимоги про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості є належним способом захисту прав позичальника у наведеній категорії справ, який відповідає пункту 5 частини першої статті 16 ЦК України (примусове виконання обов`язку в натурі), змісту відповідного права, характеру його порушення та невизнання.
Водночас Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду звертає увагу, що зверненню до суду із вимогою про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором в будь-якому випадку передує виконання боржником дій, спрямованих на досудове врегулювання спірного питання.
Так, для вирішення питання існування підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання кредитора провести реструктуризацію зобов`язань за договором споживчого кредитування суду необхідно перевірити правомірність відмови кредитора у здійсненні такої.
Таким чином, законність (обґрунтованість, правомірність) відмови кредитора провести реструктуризацію підлягає дослідженню судом з метою вирішення поданого боржником позову в частині вимог про зобов`язання кредитора провести таку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 372/3603/21 (провадження № 61-11901св23) зроблено висновок про те, що позовна вимога зобов`язати банк здійснити реструктуризацію заборгованості за кредитним договором спрямована на захист цивільного права споживача, тому обраний спосіб захисту є ефективним та забезпечує реальне поновлення та захист його порушеного права щодо реструктуризації наявного кредитного боргу. Пред`явлення окремої вимоги про визнання неправомірними дій банку щодо відмови в задоволенні заяви про здійснення реструктуризації кредитної заборгованості не є обов`язковим, оскільки суд незалежно від наявності такої вимоги повинен надати оцінку правомірності дій банку.
З урахуванням викладеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду робить висновок, що належним способом захисту прав боржника, за наявності підстав та з дотриманням умов, визначених Законом № 1381-IX, є пред`явлення вимоги до кредитора провести реструктуризацію кредитної заборгованості. При цьому заявлення окремої вимоги про визнання відмови кредитора незаконною, неправомірною тощо не вимагається. Разом із цим, оскарження самої лише відмови кредитора у проведенні реструктуризації боргу без одночасного пред`явлення вимоги до суду про зобов`язання кредитора провести таку не призведе до відновлення порушеного права боржника.
Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].
Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті [див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)].