ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 522/13613/21
провадження № 61-9141св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання батьківства, виключення відомостей про народження, зобов`язання внести відомості.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відділ ДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ), про визнання батьківства, виключення відомостей про народження, зобов`язання внести відомості.
В обґрунтування позову вказував, що у період з березня 2020 року по червень 2021 року він перебував із відповідачем у романтичних стосунках без реєстрації шлюбу, від яких у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку із тим, що за час вагітності та на момент народження їх спільної з ОСОБА_2 дитини відносини між ними погіршились та вони разом не проживали, запис про батька у свідоцтві про народження внесено за вказівкою матері в порядку, визначеному частиною першою статті 135 СК України.
Зазначаючи, що він є біологічним батьком дитини та посилаючись на те, що відповідач обмежує його у реалізації батьківських прав відносно сина та перешкоджає йому у побаченнях із ним, просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 26 жовтня 2023 року Приморський районний суд міста Одеси у складі судді Федчишеної Т. Ю. позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, батьком малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалив внести зміни до актового запису № 3023 від 08 липня 2021 року про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,
складеного відділомДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ, та записати батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 . Змінив прізвище дитини з " ОСОБА_4" на " ОСОБА_5". Вирішив питання розподілу судових витрат.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позовні вимоги є доведеними наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності, які в достатній мірі підтверджують походження дитини від позивача. Натомість відповідач не спростувала доводи позивача на обґрунтування заявлених позовних вимог, не підтвердила свої заперечення належними та допустимими доказами.
Суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання позивача на факт ухилення ОСОБА_2 від проведення судово-генетичної експертизи.
Одеський апеляційний суд постановою від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2023 року скасував. Ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що ухилення відповідача від участі у проведенні експертизи у справі не встановлено, тому у суду відсутня можливість встановити факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, оскільки доведеність кровної спорідненості батька із дитиною є предметом доказування у справі.
Апеляційний суд зазначив, що висновок експерта не є єдиним доказом у справі, а на спростування доказів позивача відповідач надала відповідні світлини та повідомила суду, що біологічним батьком її дитини є інший чоловік, з яким вона познайомилася в мережі Інтернет; вона не заперечує щодо проведення генетичної експертизи, щоб довести батьківство іншого чоловіка, але лише після закінчення воєнних дій в Україні.
За таких обставин стверджувати, що цей позов пред`явлено в інтересах дитини і що позивач належними, допустимими та достатніми доказами
довів своє батьківство щодо дитини відповідача немає підстав, оскільки кровна спорідненість позивача та дитини не доведена, факту ухилення відповідача від участі в експертизи у справі не встановлено, а відповідач належними доказами спростувала докази позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язкуу червні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_6, який діє від імені ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
26 червня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її із Приморського районного суду міста Одеси.
11 липня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою від 06 листопада 2024 року Верховний Суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 13 листопада 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач вказує на необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки підставою для задоволення позову судом першої інстанції було не застосування наслідків ухилення від експертизи, а сукупність та обсяг доказів, які надані позивачем до суду першої інстанції для підтвердження його батьківства.
Заявник наголошує на тому, що встановлені апеляційним судом обставини того, що місцевий суд поклав в основу свого рішення лише спільно зроблену сторонами заяву про визнання батьківства не відповідають дійсності. При цьому звертає увагу на те, що ОСОБА_2 подала заяву до відділу ДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ про залишення їх поданої раніше спільної з позивачем заяви без розгляду, що, однак, не впливає на чинність такої заяви матері та батька дитини про визнання батьківства, справжність підписів сторін у якій засвідчено нотаріусом, оскільки матеріали справи не містять доказів відкликання відповідачем саме цієї заяви у нотаріуса.
Посилаючись на наявність підстав для оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначає, що висновок апеляційного суду ґрунтується на припущеннях, оскільки обставини встановлено на підставі недопустимих доказів. Стверджує, що відповідач не надала жодного доказу, який би спростував його батьківство відносно малолітнього ОСОБА_3 .
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2, в якому зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3, батьком якого у Книзі реєстрації народжень зазначений ОСОБА_7, а матір`ю - ОСОБА_2 .
Відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої
статті 135 СК України за вказівкою матері, актовий запис № 3023 від 08 липня 2021 року, вчинений відділом ДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ (т. 1 а. с. 181).
29 липня 2021 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Вовк Н. В. посвідчила та зареєструвала в реєстрі за № 184, 185 "Заяву матері та батька дитини про визнання батьківства", відповідно до якої ОСОБА_1 визнає себе батьком ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_2, та ОСОБА_2, мати ОСОБА_3, підтверджує, що ОСОБА_1 є його батьком (т. 1 а. с. 88).
Відповідно до листа відділу ДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ від 17 лютого 2023 року № 2909/24.29-19 29 липня 2021 року матір дитини - ОСОБА_2 подала документи на розгляд для внесення змін в актовий запис про народження № 3023 від 08 липня 2021 року у зв`язку з визнанням батьківства. Проте, 07 серпня 2021 року ОСОБА_2 відкликала указані документи, подавши про це відповідну заяву (т. 1 а. с. 181, 182).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я
та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від цієї особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України [див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)].
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої
статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 та від 11 січня 2023 року у справі № 504/4181/17.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 29 квітня 2019 року у справі "Міфсуд проти Мальти" ("Mifsud v. Malta", заява № 62257/15) зазначено, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Колегія суддів Верховного Суду також наголошує, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що місцевий суд поклав в основу рішення про задоволення позову передбачені частиною першою статті 109 ЦПК України наслідки у вигляді встановлення батьківства, про що просив позивач, суперечать змісту рішення суду першої інстанції.
Так, у рішенні від 26 жовтня 2023 року Приморський районний суд міста Одеси зазначив що […посилання позивача, що неявка відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про ухилення відповідача від проведення експертизи та є підставою для констатації того факту, що саме позивач є біологічним батьком дитини, відповідно до положень статті 109 ЦПК України, суд вважає необґрунтованими, оскільки, відповідно до статті 109 ЦПК України, визнати такий факт суд вправі лише встановивши ухилення відповідача від подання експертам необхідних матеріалів, чого в даній справі встановлено не було].
У зв`язку із наведеним відповідні доводи заявника у касаційній скарзі є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Так, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається
як на підставу своїх вимог, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (статті 12, 76, 77, 81, 89 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року у справі № 449/433/22 (провадження № 61-4176св23), від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18) вказував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Відповідно до приписів статті 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Із наведеного слідує висновок, що спільна заява матері та батька дитини про визнання батьківства є самостійною підставою для внесення змін до актового запису про народження дитини, оскільки є доказом визнання ними біологічного походження дитини від батька.
З матеріалів справи відомо, що під час підготовчого засідання 29 листопада 2021 року Приморський районний суд міста Одеси задовольнив клопотання представника позивача та долучив до матеріалів справи копію нотаріально посвідченої заяви матері та батька дитини про визнання батьківства, яка зареєстрована в реєстрі за № 184, 185.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову та надаючи оцінку цьому доказу вказав на те, що така заява не може бути покладена в основу судового рішення, оскільки вона відкликана відповідачем.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не може погодитись із таким висновком апеляційного суду, з огляду на те, що з досліджуваної судом інформації відділу ДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ, наданої на виконання ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2023 року, вбачається, що 29 липня 2021 року ОСОБА_2 подала документи на розгляд для внесення змін в актовий запис про народження № 3023 від 08 липня 2021 року у зв`язку з визнанням батьківства; 07 серпня 2021 року вона відкликала вказані документи, подавши про це відповідну заяву (т. 1 а. с. 181, 182).
Колегія суддів звертає увагу, що відкликання відповідачем поданої нею раніше до відділу ДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ заяви перешкоджає внесенню відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану змін до актового запису про народження, однак не впливає на дійсність спільно зробленої сторонами у справі заяви про визнання батьківства, справжність підписів у якій нотаріально посвідчена.
Так, відповідно до положень частин першої та другої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Отже, вказуючи, що спільно зроблена сторонами заява про визнання батьківства була відкликана відповідачем, апеляційний суд помилково не дослідив таку заяву на предмет її належності, допустимості та достовірності, що вказує на недостатню обґрунтованість зробленого судом висновку про недоведеність позовних вимог.
Так, посилаючись на надані ОСОБА_2 світлини з іншим чоловіком, на підставі яких, разом із усними її твердженнями про те, що ОСОБА_1 не є батьком її дитини, апеляційний суд зробив висновок про те, що відповідач спростувала доводи позивача, тобто надав перевагу одному доказу над іншим не обґрунтувавши належним чином, у сукупності з наявними у справі доказами, відсутність кровного споріднення між дитиною ОСОБА_3 та позивачем.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Суд апеляційної інстанції в порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не з`ясував належно фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не перевірив доводів сторін й не надав належної правової оцінки поданим доказам.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення призвели до неправильного вирішення спору, що, згідно положень статті 411 ЦПК України, є підставою для скасування оскаржуваної постанови з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.