ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 760/23694/18
провадження № 61-15667св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: Консорціум "Військово-будівельна індустрія",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: директор Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" Щериля Сергій Васильович, Міністерство оборони України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Консорціуму "Військово-будівельна індустрія", в інтересах якого діє адвокат Леляк Ярослав Олександрович, на рішення Солом`янського районного суду
міста Києва від 28 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Ішуніної Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" (далі - Консорціум), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:директор Консорціуму Щериля С. В., Міністерство оборони України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуі невиплаченої різниці в зарплаті та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом № 28-к від 24 квітня 2018 року її призначено на посаду головного бухгалтера Консорціуму "Військово-будівельна індустрія", керівник якого ставився до неї упереджено та необ`єктивно. Після виникнення конфліктної ситуації, починаючи з 6 серпня 2018 року, керівник підприємства неодноразово під психологічним тиском змушував її написати заяву про звільнення. 13 серпня 2018 року вона, звернувшись до заступника директора, намагалась подати звіт про виконання вказівок керівника підприємства згідно з наказом № 17-г від 9 серпня 2018 року, проте заступник директора відмовився прийняти звіт, що спонукало її зареєструвати його в журналі вхідної документації.
Цього ж дня їй вручено наказ № 42-к від 13 серпня 2018 року про звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України
(далі - КЗпП України). Наказ про звільнення вважає незаконним, оскільки жодної догани їй оголошено не було, з доповідною запискою начальника відділу кадрів не ознайомлено, пояснення від неї не відбиралися, про заходи дисциплінарного стягнення, які застосовувались до неї раніше, в наказі не зазначено. Доповідна записка не може бути підставою для звільнення, оскільки начальник відділу кадрів не є її керівником, і відповідно, не уповноважена надавати оцінку її діям як головного бухгалтера. Крім того, її звільнено без погодження з радою трудового колективу.
Посилалась на те, що їй був встановлений посадовий оклад менший, ніж передбачено Галузевою угодою (далі - Угода), згідно з якою посадовий оклад головного бухгалтера дорівнює окладу заступника генерального директора. Незважаючи на таку умову Угоди, вона з квітня 2018 року до 13 серпня 2018 року отримувала оклад 10 000 грн, тоді як керівник підприємства - 18 000 грн, а його заступник 16 000 грн; таким чином, в зазначений період часу вона щомісяця недоотримувала нарахувань на 6 000 грн.
Крім того, за вказівкою директора вона працювала у вихідні дні: суботи
(5 травня, 23 червня та 7 липня 2018 року), однак доплату за роботу у вихідні дні в подвійному тарифі в розмірі 3 000 грн не здійснено.
Постійні безпідставні вимоги керівника підприємства про звільнення, які супроводжувалися психологічним тиском, тримали її в постійному нервовому напруженні і стресовому стані, позбавляючи можливості нормально працювати, вона перебувала в стані депресії, погіршилось самопочуття і стосунки з близькими людьми. Після отримання наказу про звільнення вона отримала нервовий зрив і вимушена була звернутися за медичною допомогою до невропатолога, який призначив відповідне лікування. Також незаконним звільненням її позбавлено заробітку для себе і малолітньої дитини. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань і втрати нормальних життєвих зв`язків, вимагали додаткових зусиль для організації життя. Заподіяну моральну шкоду вона оцінює в 20 000 грн.
За таких обставин, уточнивши позовні вимоги, просила поновити її на посаді головного бухгалтера Консорціуму "Військово-будівельна індустрія", скасувати наказ № 42-К від 13 серпня 2018 року, на підставі якого її звільнено, стягнути з відповідача на її користь середній заробітокза час вимушеного прогулу
в сумі 101 909,15 грн, несплачену різницю в заробітній платі в сумі 24 000 грнта відшкодувати моральну шкоду в сумі 20 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Скасовано наказ Консорціуму від 13 серпня 2018 року № 42-к "Про звільнення ОСОБА_1", поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" з 13 серпня 2018 року.
Стягнено з Консорціуму на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 525 811,88 грн, 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди та 704,80 грн - у відшкодування судового збору.
В іншій частині вимог позову відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факта незаконного звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, наявність законних підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Суд виходив з відсутності систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, та недоведення застосування заходів дисциплінарного стягнення, що виключає звільнення відповідно до пункту 3 частини першої
статті 40 КЗпП України. У зв`язку з наявністю підстав для поновлення
ОСОБА_3 на роботі суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2018 рокудо 28 квітня
2023 року, урахувавши виплати за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, зрозрахунку 559,52 грнсередньоденної заробітної плати. Суд, виходячи із засад розумності тасправедливості, визначив 5 000 грн
у відшкодування моральної шкоди та зазначив про те, що в ході судового розгляду доведено порушення трудових прав позивача, що призвели до втрати її нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача різниці в посадовому окладі у розмірі24 000 грнсуд вказав про те, що Консорціум впроваджує на своєму підприємстві розміри посадових окладів, які зазначені в Угоді, за наявності фінансової спроможності, однак це є правом відповідача, а не його обов`язком.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, та апеляційну скаргу Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" задоволено частково.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 525 811,88 грн та прийнято в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення вказаної позовної вимоги.
Стягнено з Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 663 031,20 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня
2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та збільшуючи розмір такої суми до 663 031,20 грн, аргументував це доведеністю підстав для поновлення позивача на роботі та встановив, що при розрахунку заробітної плати позивача за 2021 рік суд помилково двічі порахував заробітну плату за квітень 2021 року в сумі 9 445,80 грн, що вплинуло на загальний розмір розрахунку і збільшило кількість днів на 22 робочих дні, яких у спірному періоді мало бути 1185, а не 1207, як помилково встановлено судом. Крім того, апеляційний суд врахував, що судом першої інстанції безпідставно зменшено суму середнього заробітку на суму заробітних виплат, отриманих позивачем у ФОП ОСОБА_5, ТОВ "Щастя Здоров`я", ТОВ "Фенікс Інвест Трейд", оскільки визначив, що працевлаштування позивача в період вимушеного прогулу не є підставою для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача становить 663 031,20 грн.
В частині вимог позивача про стягнення з відповідача різниці в посадовому окладі у розмірі24 000 грнсуд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визначати на своєму підприємстві за наявності фінансової спроможності розміри посадових окладів, які зазначені у Галузевій угоді, є правом відповідача, а не його обов`язком.
У частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд врахував характер та обсяг фізичних, душевних, психічних і моральних страждань позивача та погодився з висновком місцевого суду щодо їх доведеності у визначеному судом розмірі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат судом першої інстанції, апеляційний суд вказав про те, що позивач не надала детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги саме у цій справі. Сам факт сплати позивачем платежів призначенням яких є оплата юридичних послуг, не підтверджує понесення цих витрат у цій справі, враховуючи розгляд судами і інших справ з участю ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
2 листопада 2023 рокупредставник Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" - адвокат Леляк Я. О.звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року
у справі № 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), від 31 березня 2021 року у справі № 334/4365/18 (провадження № 61-6882св19) щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу понад один рік, від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18) щодо дослідження доказів, а також у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-419цс16 щодо визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" мотивована тим, що судами порушено норми процесуального права, а саме встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Так, розрахунково-платіжні відомості за червень 2018 року № НЗП-000021 та липень
2018 року№ НЗП-000025, враховані судами,вважає неналежними
та недопустимими доказамиу зв`язку з тим, що вони долучені до справи
з порушенням вимог ЦПК України. Зазначачає про те, що 16 листопада 2022 року позивачем подано клопотання про поновлення підготовчого засідання, до якого долучено такі докази, та 28 грудня 2022 року в судовому засіданні їх повернено заявнику.
Загальна кількість відпрацьованих позивачем днів у травні та червні 2018 року становить 42 дні, тому суд першої інстанції помилково двічі вказав оплату за квітень 2021 року в сумі 9 445,80 грн, що вплинуло на загальний розмір розрахунку. Крім того, розгляд даної справи тривав більше одного року, що в інтересах позивача, тому справедливо зменшити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки з вини позивача справа перебувала на розгляді у суді більше року, ОСОБА_1 зацікавлена у затягуванні розгляду справи, про що свідчить її неодноразова неявка до суду та заяви про відкладення розгляду справи.
Викладене призвело до неправильного визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зі змісту касаційної скарги Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" убачається, що заявник не наводить мотивів незаконності судових рішень в частині поновлення позивача на роботі.
15 грудня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва
від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми стягненої моральної шкоди і ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 321 381,05 грн, 35 750 грн на відшкодування моральної шкоди, вартість соціально-психологічного дослідження
в сумі 6 500 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн, судовий збір за подання позову в сумі 704,80 грн, судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн та за подання касаційної скарги
в розмірі 1 409,60 грн, а всього стягнути 1 370 802,65 грн.
Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19
(провадження № 14-47цс21), від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року
у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21), від 25 липня 2018 року
у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18), від 30 жовтня 2018 року
у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18), від 5 вересня
2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18),
від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18
(провадження № К/9901/10912/19), у постанові Верховного Суду України
від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) викладено висновок про те, що середнійзаробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
У постановах Верховного Суду від 8 лютого 2022 року від 30 січня 2019 року
у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), від 10 жовтня 2019 року
у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21), від 25 липня
2018 року у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18) викладено висновки про встановлення тримісячногостроку звернення працівника до суду із заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.
У постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 5 вересня 2019 року
у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня
2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18), постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 викладено висновок про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить.
Також посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права у зв`язку тим, що в ухваленні судового рішення брала участь суддя Кашперська Т. Ц., яка підлягала відводу від участі у розгляді цієї справи, та їй було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).
Вказує, що судами не надано належної правової оцінки Галузевій угоді зі змінами, якою визначено розмір заробітної плати головного бухгалтера відносно заробітної платизаступника генерального директора, а також наказу № 17-г
від 9 серпня 2018 року. Головний бухгалтер мавпривести у відповідність з Угодою, в тому числі, розмір посадових окладів заступника керівника, головного бухгалтера, які необхідно було встановитина 5-30 відсотків нижче посадового окладу керівника підприємства. При цьому суди проігнорувалидовідку про розмір заробітної плати заступника генерального директора.
У зв`язку з викладеним її посадовий оклад мав становити 16 000 грн, тому
з 11 травня 2018 року до 13 серпня 2019 року їй ненараховано різницю в посадовому окладі в розмірі 24 000 грн. При цьому їй такожне виплачено заробітну плату за роботу у вихідні дні 3 000 грн, за серпень 2018 року
в сумі 5 909,15 грн.Посадовий оклад заступника генерального директора
з 1 червня 2021 рокустановив 22 630 грн.
Таким чином, станом на час розгляду справи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вересня 2018 року до червня 2023 року, за врахуванням коштів, отриманих позивачем за час виконання нижчеоплачуваної роботи,становить 1 322 819 грн (57 місяцівх22 630 грн(посадовий окладзаступника генерального директора) + 32 909,15 грннедосплачені суми з 11 травня
2018 року до 13 серпня 2019 року), тому середній заробіток
становить 1 321 381,05 грн.
Зазначає про те, що розмір завданої їй моральної шкоди становить 35 750 грн згідно з висновком соціально-психологічного дослідження від 19 вересня
2022 року, який не прийнятий судами всупереч Конституції України; вартість вказаного висновку складає 6 500 грн.
Крім того, позивачем понесено витрати на правничу допомогу в цій справі
у розмірі 4 000 грн, у стягненні яких безпідставно відмовив суд апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників
У січні 2024 року представник Міністерства оборони України - Марціс Б. С. подав до Верховного Суду відзив, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а касаційну скаргу Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" задовольнити.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Відповідно до частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання
до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність
в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом
з описом вкладення.
Відзив Міністерства оборони України сформовано у підсистемі "Електронний суд" та до нього долучено квитанції про направлення учасникам справи рекомендованого листа, проте заявником не надано описувкладення такого листа.
Отже представник Міністерства оборони України - Марціс Б. С.не виконав вимоги частини четвертої статті 395 ЦПК України і не надав доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи за описом вкладення.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені у статті 183 ЦПК України.
Частиною четвертою статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Оскільки вказаний відзив надійшов до суду без доказів надсилання його копії за опис вкладення іншим учасникам справи, Верховний Суд повертає його без розгляду.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва
від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.Витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 760/23694/18.
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.
У грудні 2023 року матеріали цивільної справи № 760/23694/18 надійшли
до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом "Про призначення ОСОБА_1" від 24 квітня 2018 року № 28-К позивач з 25 квітня
2018 року призначена на посаду головного бухгалтера Консорціуму "Військово-будівельна індустрія"з випробувальним строком 1 місяць з дня призначення, встановлено посадовий оклад 10 000 грн.
Наказами "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1"
від 26 липня 2018 року № 31-В та від 13 серпня 2018 року № 32-В позивачу оголошено догани.
Наказом "Про звільнення ОСОБА_1" № 42-К, виданим т.в.о. Генерального директора Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" Щерилею С. В., звільнено 13 серпня 2018 року головного бухгалтера ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї, оскільки до неї вже застосовувались заходи дисциплінарного стягнення
згідно з пунктом 2 статті 40 КЗпП України,.
Постановою Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року, яка набрала законної сили, визнано протиправними та скасовано наказ Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" від 26 липня 2018 року № 31-В про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, а також наказ Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" від 13 серпня 2018 року № 32-В про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .
Статутом державного господарського об`єднання Консорціум "Військово-будівельна індустрія", затвердженим Міністром оборони України у червні
2005 року, Консорціум утворено на державній власності для ефективного використання виробничих і невиробничих фондів, а також інших цінностей, відображених у самостійних балансах державних підприємств та госпрозрахункових установ (організацій), що входять до сфери управління Міністерства оборони України (далі - МО України). Консорціум належить до сфери управління МО України.
Наказом МО України від 19 лютого 2018 року № 72 внесено зміни до Галузевої угоди між МО України та Центральним комітетом профспілки працівників ЗСУ на 2016 - 2018 роки, згідно з якими посадові оклади заступникам керівника, головному бухгалтеру встановлюються на 5-30 відсотків нижче посадового окладу керівника підприємства.
Згідно з пунктом 2.3.1 вказаної Угоди відповідно до законодавства України підприємства самостійно розробляють і встановлюють у колективних договорах форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з додержанням мінімальних норм і гарантій, передбачених законодавством України та Угодою.
Пунктом 3.12 колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Консорціуму визначено, що конкретні розміри тарифних ставок (договірних розцінок) робочих і посадових окладів службовців визначаються в межах наявних коштів на оплату праці з врахуванням кваліфікації працівника, складності та умов виконуваної ним роботи і встановлюються у кожному окремому випадку наказом керівника.
1 листопада 2022 року представником позивача ОСОБА_4 подано клопотання про поновлення підготовчого засідання у справі, до якого додані копії розрахунково-платіжних відомостей за червень та липень 2018 року, згідно з якими в червні 2018 року ОСОБА_1 отримала 13 500 грн, з яких 10 000 грн посадовий оклад та 3 500 грн доплата, у липні 2018 року ОСОБА_1
отримала 10 000 грн. Вказані розрахунково-платіжні відомості долучені як додатки до уточненої позовної заяви ОСОБА_1, поданої до суду 28 грудня
2022 року.
Посадовий оклад заступника генерального директора з квітня 2018 року
до лютого 2019 року становив 16 000 грн, з 2 грудня 2019 року - 20 570 грн,
з 1 червня 2021 року - 22 630 грн.
Судами попередніх інстанцій із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 встановлено, що вона з 17 травня 2019 року до 3 лютого 2020 року працювала у ФОП ОСОБА_5, з 20 квітня 2021 року до 8 жовтня 2021 року - у ТОВ "Щастя Здоров`я", з 12 жовтня 2021 року до 28 лютого 2022 року - у ТОВ "Фенікс Інвест Трейд".
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (стаття 149 КЗпП України).
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі
пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;
з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Відповідно до частини четвертоїстатті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарноїскасовано постановою Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність систематичності невиконання позивачем без поважних причинтрудовихобов`язківта відсутність підстав для застосування заходів дисциплінарного стягнення.
Тому колегія суддів погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі.