ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 924/185/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Волковицької Н. О., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Віньковецької селищної ради Хмельницької області
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 (колегія суддів: Маціщук А. В. - головуючий, Бучинська Г. Б., Василишин А. Р.)
за позовом ОСОБА_1
до Віньковецької селищної ради Хмельницької області
про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання укласти додаткову угоду
за участю: позивача ОСОБА_1,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Віньковецької селищної ради Хмельницької області (далі - селищна рада), в якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність селищної ради щодо укладення з ним додаткової угоди до договору оренди землі від 01.08.2016 № 44 про його поновлення на той же строк (на 7 років) і на тих же умовах;
- зобов`язати селищну раду виконати передбачений статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла станом на 01.08.2016) обов`язок та укласти з ним додаткову угоду.
1.2 В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" продовжив користуватися земельною ділянкою, а відповідач протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав йому листа-повідомлення про заперечення у поновленні орендних відносин. Таким чином, договір є поновленим, натомість відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1 Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23.05.2024 у позові відмовлено.
2.2 Суд встановив, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі. Водночас суд вказав, що належним і ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
2.3 Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 рішення суду в частині зобов`язання укласти додаткову угоду скасовано та прийнято нове - визнано поновленим договір оренди.
2.4 Колегія суддів зазначила про помилкове застосування судом першої інстанції статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції станом на день укладення договору. Вважала, що згідно з частиною 2 статті 1261 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) договір є поновленим на такий самий строк і на таких самих умовах.
2.5 Щодо способу захисту колегія суддів висловилася таким чином, що позов спрямований на поновлення договору оренди на тих самих умовах і на той же строк, тому колегія суддів інтерпретувала заявлену позивачем вимогу як визнання укладеним/поновленим договору оренди землі.
3. Короткий зміст касаційної скарги
3.1 У касаційній скарзі селищна рада просить постанову скасувати, а рішення суду - залишити в силі.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права за виключним випадком, який передбачений пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4. Мотивувальна частина
4.1 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.
4.2 Як встановлено судами 01.08.2016 ОСОБА_1 як орендар уклав із орендодавцем договір оренди земельної ділянки площею 45 га з кадастровим номером 6820686000:07:004:0001 сільськогосподарського призначення, 01.08.2016 сторони підписали акт приймання-передачі земельної ділянки, а 02.08.2016 за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельної ділянки.
4.3 05.12.2016 ОСОБА_1 заснував Фермерське господарство "ТЦ Джерело".
4.4 Згідно зі статтею 8 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV) у редакції, чинній на час реєстрації фермерського господарства, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
4.5 Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
4.6 Отже, Суд зазначає, що в силу наведених вище норм права після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19.
4.7 При цьому слід зазначити, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.
4.8 Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 у справі № 927/79/19 (п. 6.17).
4.9 Отже, у спірних правовідносинах у позивача, як фізичної особи та засновника фермерського господарства, право на позов не виникло, у зв`язку із чим у позові належало відмовити за безпідставністю матеріально правової вимоги.
4.10 Крім того слід зазначити, що задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог верховенства права дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).
4.11 Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд своє рішення мотивував, зокрема, тим, що належним і ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, та виходив із того, що оскільки такої вимоги заявлено не було, неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
4.12 Суд апеляційної інстанції, застосовуючи для вирішення спору частину 2 статті 1261 ЗК України, виходив з того, що за місяць до дати закінчення дії договору жодна із сторін не скористалися правом заявити про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору, а вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про оренду землі" в новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16.01.2020 з огляду на те, що 01.09.2021 до договору оренди внесені зміни.
4.13 Натомість частина 1 статті 1261 ЗК України містить заборону на поновлення договору оренди земельної ділянки комунальної власності за загальним правилом, крім випадків, якщо на такій земельній ділянці розташовані будівлі/споруди, що перебувають у власності орендаря, чого за обставинами цієї справи суди не встановили.
4.14 Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними у касаційній скарзі, про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, у контексті встановлених обставин у справі № 924/185/24, оскільки до спірних правовідносин не підлягає застосуванню частина 2 статті 1261 ЗК України.
4.15 Крім того, у касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що, ухвалюючи рішення суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дотримався вимог норм матеріального та процесуального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, врахувавши правові позиції Верховного Суду щодо неналежного способу захисту.
4.16 Колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку таким доводам скаржника з огляду на таке.
4.17 Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин.
4.18 Верховний Суд зазначає, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.
4.19 Орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк. Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону України "Про оренду землі" орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.
4.20 Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.
4.21 У випадку коли орендар дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, останній може вважатися таким, що набув право "правомірного очікування", натомість орендодавець знехтував своїм обов`язком добросовісно провести переговори, не пропонуючи жодних умов орендарю, тому належним способом захисту у такому разі є звернення до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди у редакції, викладеній у резолютивній частині судового рішення.
4.22 При цьому слід зазначити, що для дотримання принципу змагальності сторін редакція додаткової угоди до договору оренди землі має бути відтворена позивачем у прохальній частині позовної заяви.
4.23 Натомість заявлені вимоги у цій справі в будь-якому разі не можуть призвести до ефективного захисту права на поновлення орендних відносин. Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).
4.24 Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника у цій частині.
4.25 Згідно статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4).
4.26 Відповідно до частини 1 статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
4.27 За вказаних обставин касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення місцевого господарського суду скасувати, а рішення суду в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті - залишити в силі.
4.28 Водночас колегія суддів зазначає про те, касаційна скарга не містить доводів стосовно оскарження судових рішень у частині визнання незаконною бездіяльності. Тому з урахуванням приписів частини 4 статті 300 ГПК України та з огляду на відсутність доводів з цього питання у касаційній скарзі, а відповідно і меж касаційного перегляду, правові підстави для перегляду судових рішень у касаційному порядку у цій частині відсутні.
4.29 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на позивача. Згідно із положеннями статті 327 ГПК України видача наказу має здійснити Господарський суд Хмельницької області.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 315, 317 ГПК України,