ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 922/5426/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Щасливий фермер"" - Мазепи Г. Б.,
відповідача: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"" - Браткової О. Ю.,
третьої особи-1: ОСОБА_1 - не з`явився,
третьої особи-2: Харківської районної державної адміністрації Харківської області - не з`явився,
третьої особи-3: Глибоцької сільської ради - не з`явився,
третьої особи-4: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Щасливий фермер""
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 (колегія суддів: Білоусова Я. О. (головуюча), Мартюхіна Н. О., Пуль О. А.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Щасливий фермер""
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1, Харківської районної державної адміністрації Харківської області, Глибоцької сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,
про стягнення збитків та здійснених на них нарахувань,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Щасливий фермер"" (далі - позивач, Підприємство) подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз"" (далі - відповідач, Оператор ГРМ):
1) 196 601,54 грн, з яких 126 300,00 грн реальних збитків, 58 924,64 грн інфляційних втрат, 11 376,90 грн 3 % річних за період з 15.12.2020 до 15.12.2023;
2) 3 668 495,30 грн, що складаються з:
- 2 175 850,13 грн, з яких 1 600 372,52 грн збитки у вигляді упущеної вигоди у 2020 році, 486 821,35 грн інфляційні втрати, 88 656,26 грн 3 % річних;
- 1 492 645,17 грн, з яких 1 097 864,37 грн збитки у вигляді упущеної вигоди у 2021 році, 333 962,13 грн інфляційних втрат, 60 818,67 грн 3 % річних;
3) 250 000,00 грн моральної шкоди;
4) суму судових витрат зі сплати судового збору, витрати на професійну правничу допомогу, оплату експертного економічного дослідження від 07.11.2023 № 4-010/23 та проведення наукової експертизи від 01.11.2021 № 01-07/742.
Позов обґрунтовано тим, що внаслідок аварії на газопроводі у 2019 році, який проходить по орендованій позивачем земельній ділянці с.-г. призначення, яка сталася через порушення Оператором ГРМ вимог законодавства щодо прокладення, розмітки та експлуатації газопроводу, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 922/89/21, позивач:
- поніс збитки, що полягають у витратах на ремонт пошкодженої с.-г. техніки (реальні збитки) та недоотримані прибутку з врожаю кукурудзи у 2020 році та з врожаю соняшника у 2021 році (упущена вигода) на полях площею 27,4265 га та 71,8836 га;
- зазнав моральної шкоди, що виражається в приниженні ділової репутації Підприємства, підриві довіри до його діяльності, порушенні звичайного режиму господарської діяльності, зменшенні кола контрагентів, створенні перешкод в управлінні підприємством, спричиненні реальної загрози життю та здоров`ю працівників, зайнятих на с.-г. роботах.
Матеріально-правовою підставою позову визначено, зокрема, ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
В ухвалі від 29.01.2024 Господарський суд Харківської області залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 (далі - третя особа-1), Харківську районну державну адміністрацію Харківської області (далі - третя особа-2), Глибоцьку сільську раду (далі - третя особа-3) та Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - третя особа-4).
Господарський суд Харківської області у рішенні від 02.04.2024 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 126 300,00 грн реальних збитків, 11 376,90 грн 3 % річних, 58 924,64 грн інфляційних втрат, 50 000,00 грн моральної шкоди, 2 959,22 грн судового збору та 3 955,12 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовив.
Висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог мотивовані наявністю: (1) повного складу цивільного правопорушення для стягнення з відповідача суми реальних збитків у заявленому розмірі відповідно до ст. 22, 1166 ЦК України та ст. 224, 225 ГК України із нарахованими на них інфляційними втратами та 3 % річними; (2) підстав вважати, що Підприємство з вини відповідача зазнало моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, яка стягується відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України.
Відмова у задоволенні решти позовних вимог обґрунтована посиланням на те, що позивач не довів наявності усіх елементів цивільного правопорушення для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача і збитками та розміру упущеної вигоди.
Східний апеляційний господарський суд у постанові від 25.07.2024 апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а скаргу відповідача - задовольнив, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у їх задоволенні. В решті рішення місцевого господарського суду залишив без змін. Стягнув з позивача на користь відповідача 4 438,82 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми збитків у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. Однак, відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення суми реальних збитків з нарахованими на неї інфляційними втратами та 3 % річними, а також задоволеної суми моральної шкоди, виходив з того, що позивач не довів повного складу цивільного правопорушення як необхідної умови для виникнення у відповідача обов`язку з відшкодування реальних збитків за ст. 22, 1166 ЦК України, а також не надав доказів, які б переконливо свідчили про приниження ділової репутації Підприємства та стягнення моральної шкоди за ст. 23, 1167 ЦК України.
У поданій у вересні 2024 року касаційній скарзі (її новій редакції) Підприємство, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України (п. 1, 3, 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу), просить скасувати постанову апеляційного суду від 25.07.2024, а справу передати на новий апеляційний розгляд.
За доводами касаційної скарги до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення ст. 1187 ЦК України, а не ст. 1166, 1167 цього Кодексу, застосовані судом апеляційної інстанції, оскільки газопровід є джерелом підвищеної небезпеки.
Позивач стверджує, що апеляційний суд не звернув уваги, що преюдиційні обставини вини відповідача у заподіяні майнової та моральної шкоди встановлені у справі № 922/89/21, в результаті чого суд неправомірно поклав на позивача обов`язок повторного доведення завдання шкоди, як наслідок, безпідставно відмовив у задоволенні позову повністю, оскільки через винні дії відповідача позивач, зокрема, не отримав прибутку, на який правомірно очікував, а також був позбавлений можливості здійснювати звичайну господарську діяльність внаслідок необізнаності та неможливості встановити, де саме пролягає газопровід відповідача.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування:
- ст. 76 ГПК України - у постановах від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17;
- ст. 1187 ЦК України - у постановах від 21.07.2022 у справі № 752/13375/19 (аналогічні висновки містять постанови від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц, від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц, від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц, від 26.04.2022 у справі № 184/1461/20-ц, від 30.06.2023 у справі № 338/890/20-ц), від 20.12.2023 у справі № 450/446/16-ц;
- ст. 22 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України (стосовно стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди) - у постановах від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18;
- правових підстав для покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування шкоди - у постанові від 16.08.2019 у справі № 927/120/18;
- ст. 119, 269 ГПК України - у постановах від 05.10.2020 у справі № 607/2905/18, від 11.09.2020 у справі № 608/687/19, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.
Мотивуючи підставу касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Підприємство вказало на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 1187 ЦК України у подібних правовідносинах - деліктних відносинах, які виникли внаслідок завдання шкоди через аварію на джерелі підвищеної небезпеки, яким є газопровід.
Вказуючи на порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо недослідження доказів у справі, необґрунтованого відхилення клопотання позивача про долучення на стадії апеляційного провадження нових доказів, встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, позивач вважає наявними підстави для скасування оскаржуваної постанови з касаційної підстави за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та передачі справи на новий апеляційний розгляд відповідно до п. 1, 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Верховний Суд в ухвалі від 30.09.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України (п. 1, 3, 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу); встановив учасникам справи строк на подачу відзиву на касаційну скаргу до 15.10.2024.
До Верховного Суду надали:
- відповідач 15.10.2024 - відзив на касаційну скаргу, в якому Оператор ГРМ заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін;
- позивач 21.10.2024 - заперечення на відзив на касаційну скаргу з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання доказів, а саме копії листа до відповідача від 27.11.2019 за підписом директора Підприємства з доказами направлення його відповідачу, який спростовує доводи у відзиві на касаційну скаргу про те, що позивач не вживав дій щодо самостійного з`ясування обставин маршруту пролягання газопроводу після аварії.
Задля обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку для подання доказів на стадії касаційного провадження позивач зазначив, що долучав вказаний лист, який є невід`ємною частиною нотаріально посвідченої заяви свідка - директора Підприємства, до матеріалів справи в суді першої інстанції через систему "Електронний суд" разом із заявою про долучення доказів від 23.01.2024, однак з невідомих заявнику технічних причин лист від 27.11.2019 не був завантажений через систему ЄСІКС, що вказує на відсутність вини позивача у долученні доказів, свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів та долучення листа від 27.11.2019 до матеріалів справи;
- відповідач 31.10.2024 - заперечення щодо заперечення на відзив на касаційну скаргу, де Оператор ГРМ просив залишити заперечення позивача без розгляду, а в задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів та долучення їх до матеріалів справи - відмовити.
Розглянувши заперечення позивача на відзив на касаційну скаргу з клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів на стадії касаційного провадження та долучення їх до матеріалів справи, Суд дійшов висновків:
- про врахування доводів у запереченнях, оскільки по суті їх зміст в загальному відтворює зміст касаційної скарги, що не суперечить ч. 1 ст. 300 ГПК України;
- про відхилення клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів та долучення їх на стадії касаційного провадження, оскільки такі докази не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, а з огляду на зміст ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права, зокрема, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, незалежно від причин неподання цих доказів до судів попередніх інстанцій, оскільки є судом права, а не факту.
Окрім того, з клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи від 23.01.2024 вбачається, що позивач, зазначаючи, зокрема, заяву свідка в додатках до клопотання, завантажених до системи ЄСІКС, просив суд першої інстанції долучити саме цей документ до матеріалів справи, однак без листа від 27.11.2019.
Водночас, враховуючи що вказане клопотання у складі заперечень зареєстроване через відділ діловодства Суду, колегія суддів долучає докази до матеріалів справи, проте залишає їх без розгляду.
07.11.2024 представник позивача подав до Верховного Суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його перебуванням на лікуванні поза межами України, вказавши що докази будуть надані Суду.
13.11.2024 представник позивача подав до Верховного Суду докази перебування його на лікуванні поза межами України, що унеможливлює здійснення представництва інтересів Підприємства у судовому засіданні, призначеному на 14.11.2024, розглянувши які колегія суддів ухвалила відкласти розгляд справи на 21.11.2024.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення відповідача та позивача, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що Підприємство з 2017 року є орендарем, зокрема, земельної ділянки с.-г. призначення з кадастровим номером 6325180700:03:015:0001, яка розташована за адресою: Харківська обл., Харківський район, Глибоківська сільська рада, КСП ім. Кірова, та входить до складу земель поля, площею 27,4265 га, на якій провадить вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що є основним видом його господарської діяльності.
Оператор ГРМ є товариством, що здійснює діяльність з розподілу природного газу у порядку, визначеному чинним законодавством.
У 2019 році на полі, на відстані 1 км від с. Липці по шосе на с. Глибоке, на об`єкті сталевий газопровід високого тиску (діаметром труби 159 мм), який пролягає через вказану орендовану позивачем земельну ділянку, сталася аварія внаслідок пошкодження газопроводу с.-г. технікою - глибокорозпушувачем стрілоподібним ГРС-3 (система внесення добрив), який належить позивачу на праві власності за договором купівлі-продажу від 17.10.2018 № 17/1, укладеного з ТОВ "Земмаш-Техніка", та знаходиться на балансі Підприємства.
Обставини аварії встановлені в акті про порушення від 27.10.2019 № 000278, згідно з якого сталевий газопровід високого тиску був пошкоджений тракторним плугом Підприємства (обладнання, що кріпиться до транспортного засобу, який є джерелом підвищеної небезпеки).
На розгляді господарських судів перебувала справа № 922/89/21 за позовом Оператора ГРМ до Підприємства про відшкодування збитків відповідно до ст. 1166 ЦК України, завданих 27.10.2019 механічним пошкодженням підводного сталевого газопроводу високого тиску Д159 мм на полі, на відстані 1 км від с. Липці по шосе на с. Глибоке, внаслідок чого виникла аварійна ситуація, відбувся виток природного газу з двох отворів, що призвело до необлікованих його витрат.
Господарський суд Харківської області у рішенні від 28.04.2021 у справі № 922/89/21, залишеному без змін Східним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 20.09.2021, у задоволенні позову відмовив. Рішення в касаційному порядку не переглядалося і набрало законної сили.
Висновки про відмову у позові у справі № 922/89/21 мотивовані недоведеністю Оператором ГРМ:
- виконання у повному обсязі своїх обов`язків щодо вжиття попереджувальних заходів для безаварійної експлуатації газорозподільних систем та стосовно зазначення в документації із землеустрою охоронної зони об`єктів ГРМ з дати надання земельної ділянки для будівництва таких об`єктів, які покладені на Оператора ГРМ за положеннями Кодексу газорозподільних систем. Водночас Підприємство при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 6325180700:03:015:0001 керувався землевпорядною документацією, в якій відсутні дані щодо обмежень у її користуванні (пролягання через неї газопроводу та встановлення навколо нього охоронної зони);
- обставин, що аварія на газопроводі сталася внаслідок неправомірних дій Підприємства (не доведено факту обізнаності відповідача щодо охоронної зони земельної ділянки через відсутність відповідних табличок-покажчиків, що є порушенням державних будівельних норм);
- причинно-наслідкового зв`язку між подією і неотриманням Підприємством дозволу на виконання польових робіт (повідомлення оператора ГРМ про проведення с.-г. робіт відсутнє), оскільки газопровід по ораних та зрошуваних землях мав бути прокладений на глибині 1 м, а був - на глибині 0,4 м, що є порушенням державних будівельних норм;
- наявності вини в діях Підприємства у спричиненні аварії на газопроводі внаслідок пошкодження його с.-г. технікою.
Підприємство, посилаючись на вказані висновки у господарській справі № 922/89/21, в порядку ч. 4 ст. 75 ГПК України щодо встановлення обставин порушення Оператором ГРМ вимог законодавства до прокладення, розмітки та експлуатації газопроводу, отже, його вини в аварії, внаслідок якої: (1) пошкоджено с.-г. техніку позивача - завдано реальних збитків, що полягають у витратах на її ремонт; (2) втрачено можливий дохід від реалізації кукурудзи врожаю 2020 року та соняшника врожаю 2021 року внаслідок зміни родючості ґрунтів через зменшення глибини обробітку полів площею 27,4265 га та 71,8836 га - завдано збитків у вигляді упущеної вигоди; (3) завдано моральної шкоди, що полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації, - звернувся до суду із цим позовом.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для стягнення з Оператора ГРМ суми упущеної вигоди позивача та 200 000,00 грн моральної шкоди. Однак, взявши до уваги висновки судів у справі № 922/89/21, вказав, що:
- матеріалами цієї справи, а також встановленими у справі № 922/89/21 обставинами, підтверджується заподіяння позивачу матеріальної шкоди винними діями Оператора ГРМ та наявність повного складу цивільного правопорушення для стягнення з відповідача 126 300,00 грн реальних збитків, розмір яких підтверджено за наданими позивачем доказами, з нарахованими на них інфляційними втрати та 3 % річними;
- аварія на газопроводі, яка сталася з вини відповідача, вплинула на нормальне ведення господарської діяльності Підприємства, оскільки позивач вимушений був вжити заходів для усунення наслідків такої події, планувати та вести свою діяльність з урахуванням виявлених обмежень на відповідній земельній ділянці, проте, враховуючи, зокрема, характер і ступінь можливого такого впливу на діяльність підприємства, розмір моральної шкоди становить 50 000,00 грн.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду в частині відмовлених позовних вимог. Разом з тим не погодився із рішенням щодо задоволення решти цих вимог, оскільки за результатами ознайомлення із рішеннями судів у справі № 922/89/21 та оцінки наданих позивачем у справі, яка розглядається, доказів дійшов висновку про недоведеність Підприємством:
- причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженнями с.-г. техніки, характером і природою їх отримання та винними діями відповідача, оскільки позивач не надав переконливих доказів, що пошкодження, на усунення яких витрачено 126 300,00 грн, заподіяно саме внаслідок аварії у 2019 році, що сталася з вини відповідача. А надані Підприємством докази понесення реальних збитків у вигляді витрат на ремонт с.-г. техніки не доводять, що такий ремонт проведений з метою усунення наслідків аварії на газопроводі, адже містять відомості про здійснення її поточного ремонту без зазначення технічного стану до аварії; у судових рішеннях у справі № 922/89/21 також не встановлено обставин та характеру пошкодження с.-г. техніки позивача за наслідками події;
- завдання йому як юридичній особі моральної шкоди та її розміру, приниження ділової репутації Підприємства, порушення вже налагоджених ділових відносин, зменшення кола контрагентів через відмову від співпраці з позивачем.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України
Скаржник, обґрунтовуючи наявність названої підстави касаційного оскарження, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ст. 1187 ЦК України за обставин, коли шкода завдана внаслідок аварії на джерелі підвищеної небезпеки, яким є газопровід.
Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень з підстави за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
Зі змісту положень п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Спірні правовідносини є деліктним зобов`язанням, стосуються відшкодування майнової та моральної шкоди.
При вирішенні спору апеляційний суд застосував до спірних правовідносин, зокрема, ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та ст. 1167 ЦК України щодо моральної шкоди, які містять правила генерального делікту.
Позивач стверджує, що до спірних правовідносин слід було застосувати спеціальну ст. 1187 ЦК України, яка регулює питання відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, яким у цьому випадку є газопровід.
Проте Суд зазначає, що посилання скаржника на застосування до спірних правовідносин ст. 1187 ЦК України є безпідставними з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, яка розглядається, з урахуванням обставин, встановлених у справі № 922/89/21, а саме:
- сталевий газопровід був пошкоджений тракторним плугом позивача, що вбачається з акта про порушення від 27.10.2019 № 000278;
- заявляючи про стягнення реальних збитків у справі, яка розглядається, Підприємство у позові вказувало, що в результаті аварії на газопроводі пошкодження отримав тракторний плуг (глибокорозпушувач стрілоподібний ГРС-3);
- у справі № 922/89/21 суди встановили відсутність вини Підприємства щодо пошкодження газопроводу; вказали, що Оператор ГРМ не дотримався вимог законодавства щодо прокладення, розмітки та експлуатації газопроводу.
Ураховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про застосування у справі, що розглядається, положень ст. 1166, 1167 ЦК України. Верховний Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки в аварійній ситуації, що мала місце 27.10.2019, газопровід не є джерелом підвищеної небезпеки, яке спричинило шкоду, відповідно, правила спеціального делікту за ст. 1187 ЦК України у цьому випадку не застосовуються.
З огляду на те, що до спірних правовідносин за встановлених обставин положення ст. 1187 ЦК України не застосовуються, у Верховного Суду відсутні підстави для формування правового висновку щодо питання застосування цієї норми матеріального права у правовідносинах, що склалися між сторонами цього спору.
Між тим, ураховуючи доводи касаційної скарги, слід вказати, що Верховний Суд неодноразово виснував, що для застосування міри відповідальності у вигляді стягнення шкоди за ст. 1166, 1167 ЦК України потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.
Відсутність хоча б одного елемента, в тому числі самої шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою, свідчить про відсутність правових підстав для покладення на заподіювача шкоди відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
При цьому право потерпілого на відшкодування шкоди за ст. 1166, 1167 ЦК України не є безумовним. На позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (в тому числі моральної), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а на відповідача - відсутність своєї вини.
Можливість стягнення моральної шкоди для юридичних осіб за ст. 23 ЦК України обмежується доведенням потерпілим обставин приниження ділової репутації юридичної особи, яка за ст. 42 ГК України здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик.
При визначенні розміру відшкодування майнової шкоди, завданої майну потерпілого, слід враховувати положення ч. 2 ст. 1192 ЦК України, відповідно до якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Що ж стосується розміру компенсації моральної шкоди, то він залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача, і визначається судом на власний розсуд з урахуванням критеріїв розумності, виваженості та справедливості, однак за обставин існування всіх умов для стягнення такого виду шкоди, наявність яких (крім вини) доводить потерпілий.
Суд зауважує, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний суд не ставив під сумнів обставини, встановлені у справі № 922/89/21, а також не робив висновків про наявність / відсутність вини відповідача у ситуації, яка мала місце 27.10.2019, відповідно, відмова у задоволенні вимог про стягнення 126 300,00 грн реальних збитків із нарахованими на них інфляційними втратами та 3 % річними та задоволених місцевим господарським судом 50 000,00 грн моральної шкоди не обґрунтована такими висновками.
Звідси доводи касаційної скарги про те, що, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції поклав на позивача тягар повторного доведення факту завдання шкоди відповідачем та його вини у заподіяних збитках, не підтверджуються змістом оскаржуваної постанови.
У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що підприємство заявило про стягнення майнової шкоди у вигляді реальних збитків в сумі 126 300,00 грн, які позивач ототожнює з вартістю проведених робіт з ремонту належної йому на праві власності пошкодженої с.-г. техніки - глибокорозпушувача стрілоподібного ГРС-3.
Для підтвердження здійсненого ремонту названої с.-г. техніки позивач надав:
- договір про надання послуг з ремонту сільськогосподарської техніки від 05.12.2019 № 20191205-1, укладений між ФОП Куртяном Д. Д. (виконавець) та Підприємством (замовник), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався у грудні 2019 року надати замовникові послуги з ремонту сільськогосподарської техніки, а замовник - прийняти і оплатити надані послуги, обсяги яких буде визначено згідно з актами виконаних робіт;
- акт виконаних робіт від 31.03.2020 № 31/03-1 за вказаним договором, згідно з якого ФОП Куртян Д. Д. надав позивачу послуги з поточного ремонту 13 одиниць техніки, в тому числі глибокорозпушувача стрілоподібного ГРС-3, на суму 500 000,00 грн, з яких 126 300,00 грн - вартість поточного ремонту спірної техніки;
- платіжні доручення: від 16.03.2020 № 21 на суму 149 000,00 грн, від 26.03.2020 № 31 на суму 100 000,00 грн, від 16.03.2020 № 431 на суму 51 000,00 грн, від 23.03.2023 № 441 на суму 51 500 грн, від 23.03.2020 № 26 на суму 148 500,00 грн, що разом складає 500 000,00 грн.
Також Підприємство долучило до матеріалів справи, зокрема, акт про порушення від 27.10.2019 № 000278, копію рішення у справі № 922/89/21.
На відміну від суду першої інстанції апеляційний суд дослідив та надав оцінку вказаним доказам позивача відповідно до ст. 86 ГПК України, в результаті чого встановив, що:
- зі змісту акта про порушення від 27.10.2019 № 000278, а також судових рішень у справі № 922/89/21 вбачається, що сталевий газопровід високого тиску був пошкоджений тракторним плугом, проте з наведених доказів не вбачається та суд не встановив факту пошкодження внаслідок аварії на газопроводі с.-г. техніки позивача - саме глибокорозпушувача стрілоподібного ГРС-3, як і не встановив, яких саме пошкоджень зазнала названа техніка;
- акт виконаних робіт від 31.03.2020 № 31/03-1 за договором від 05.12.2019 № 20191205-1 містить відомості, що ФОП Куртяну Д. Д. надав Підприємству послуги з поточного ремонту 13 одиниць с.-г. техніки, в тому числі глибокорозпушувача стрілоподібного ГРС-3, однак не містить інформації, що такий ремонт глибокорозпушувача стрілоподібного ГРС-3 проведено за наслідками завдання йому пошкоджень через аварію на газопроводі;
- матеріали справи, яка розглядається, не містять доказів на підтвердження технічного стану с.-г. техніки - глибокорозпушувача стрілоподібного ГРС-3 до аварійної ситуації на газопроводі, та відсутні докази того, які саме деталі отримали пошкодження і їх характер, та що ремонту піддавались саме ті деталі, які були пошкоджені внаслідок прориву газопроводу.
З огляду на встановлені обставини апеляційний суд виснував, що позивач не довів належними доказами заявленого розміру реальних збитків, адже не довів причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням с.-г. техніки - глибокорозпушувача стрілоподібного ГРС-3, характером і природою їх отримання, та винними діями відповідача, тобто не надав беззаперечних доказів, що пошкодження с.-г. техніки, на ремонт якої витрачено 126 300,00 грн, заподіяно саме внаслідок аварії на газопроводі, що сталася через порушення Оператором ГРМ вимог законодавства до прокладення, розмітки та експлуатації газопроводу (справа № 922/89/21).
Отже, апеляційний суд на підставі оцінених доказів не встановив наявності доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між протиправною дією заподіювача шкоди та матеріальною шкодою у вигляді реальних збитків у заявленому позивачем розмірі, відповідно, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні майнової шкоди у вигляді реальних збитків у розмірі 126 300,00 грн відповідно до ст. 1166 ЦК України, як наслідок, і з відмовою у задоволенні вимог про стягнення нарахованих на цю суму 58 924,64 грн інфляційних втрат та 11 376,90 грн 3 % річних.
Також у справі, яка розглядається, позивач заявив про стягнення 250 000,00 грн моральної шкоди, заподіяння якої пов`язував, зокрема, з приниженням його ділової репутації як суб`єкта господарювання через аварію на газопроводі, яка сталася внаслідок порушення відповідачем норм чинного законодавства (справа № 922/89/21).
Встановивши що позивач не надав доказів, що вів ділові перемовини стосовно укладення договорів купівлі-продажу збільшеного за обсягом врожаю, планував та мав реальну можливість вести господарську діяльність в певних обсягах, яка б призвела до отримання додаткових врожаїв, порушення вже налагоджених ділових зв`язків, зменшення кола контрагентів, відмови від співпраці, погіршення ділової репутації, апеляційний суд відмовив у стягненні задоволених місцевим господарським судом 50 000,00 грн моральної компенсації відповідно до ст. 1167 ЦК України, адже Підприємство не довело як наявності самої моральної шкоди, так і її розміру, з чим погоджується суд касаційної інстанції, при цьому враховуючи, що в касаційній скарзі позивач протилежного не доводить і не зазначає, які докази у справі, неоцінені апеляційним судом, підтверджують зворотнє, окрім посилання на хибні висновки суду апеляційної інстанції в цій частині.
При цьому Суд виходить з того, що особа, яка заявляє про стягнення моральної шкоди, повинна не лише зазначити, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює заподіяну йому шкоду, але й вказати, з чого він при цьому виходить, навівши відповідне обґрунтування та надавши відповідні докази. Саме лише обґрунтування потерпілого наявності моральної шкоди без надання належних доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми не є достатнім для висновку про те, чи правильно здійснено обрахування шкоди.
У контексті наведеного Верховний Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку доказів та встановлювати обставини, з яких виходили суди при вирішенні справи (ст. 300 ГПК України), а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі уже встановлених фактичних обставин справи, адже встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту.
Підсумовуючи викладене, Суд вказує на відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови з підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.