iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 243/7840/15

провадження № 61-17887св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", яке є правонаступником публічного акціонерного товариства "Банк Форум";

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 квітня 2023 року у складі судді Воробйова А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум", звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком "Форум" (далі - АКБ "Форум"), правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0223/07/19-N (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 440 доларів США зі сплатою 11,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 13 вересня 2017 року.

Згідно з пунктом 4.1 Кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник зобов`язаний сплатити банку неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 4.4 Кредитного договору передбачено, що за кожний випадок невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених пунктом 3.3 (крім пункту 3.3.2) цього договору, позичальник сплачує штраф у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до пункту 3.3.7 Кредитного договору позичальник зобов`язаний протягом дії цього договору страхувати предмет застави на користь банку.

В пункті 2.1 Кредитного договору вказано, що забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів та можливої неустойки (штраф, пеня) є іпотека трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 та фінансова порука ОСОБА_2 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором 14 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язалася відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором, в разі невиконання та/або порушення позичальником своїх зобов`язань перед кредитором погасити заборгованість за Кредитним договором.

Позичальник не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 27 липня 2015 року в нього утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 10 371,88 доларів США та 41 840,21 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 2 919,17 доларів США; поточна заборгованість за кредитом - 6 143 доларів США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 1 234,44 доларів США; поточна заборгованість за нарахованими процентами - 75,27 доларів США; пеня з розрахунку 0,2 % в день за простроченим кредитом та процентами - 1 666,98 доларів США, що еквівалентно 36 840,21 грн; штраф за порушення умов пункту 3.3.7 Кредитного договору - 5 000 грн.

Враховуючи викладене, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" просила стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ "Банк Форум" вищевказану заборгованість та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 24 лютого 2020 року замінено позивача ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста").

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, позов ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" заборгованість за Кредитним договором в сумі 10 371,88 доларів США та 41 840,21 грн. Стягнуто окремо з кожного відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі по 1 827 грн.

Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, щопід час судового розгляду ОСОБА_1 подав клопотання про призначення судово-економічної експертизи, у зв`язку з чим 13 жовтня 2021 року місцевим судом постановлено ухвалу, якою витребувано у ПАТ "Банк Форум" відповідні документи. Однак ухвалу суду про витребування доказів не було виконано з об`єктивних причин. У зв`язку з відсутністю об`єктів, що підлягають дослідженню, судово-економічна експертиза призначена не була.

Звертаючись до суду, позивач надав розрахунок заборгованості, копію кредитного договору з додатками до нього, тобто надав ті докази, які на його думку, є достатніми для розгляду справи по суті, а тому у суду немає перешкод у розгляді справи на підставі поданих сторонами доказів. Натомість відповідачі не надали належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача.

Позичальник ОСОБА_1 не виконував належним чином умов Кредитного договору, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з нього та поручителя ОСОБА_2 солідарно на користь правонаступника банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 грудня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 квітня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 212/1106/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 725/1610/14, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.

04 березня 2024 року справа № 243/7840/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження видачі банком кредитних коштів та факту невиконання ним зобов`язань за Кредитним договором.

Єдиний бухгалтерський документ - копія заяви на видачу готівки № 7813, що міститься в матеріалах справи, є неналежним доказом, так як отримувачем в цій заяві зазначено ОСОБА_3, тобто іншу особу, і ця копія документа є незавіреною, в ній відсутні підписи як отримувача, так і банку, касира, а також відсутня печатка.

Суди попередніх інстанцій не застосували положення частин першої, другої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не звернули увагу на те, що за кредитним договором у банку виникає обов`язок надати гроші, і лише після цього позичальник стає боржником. Він не отримував кредит в сумі 27 440 доларів США та жодного разу його не сплачував, а наведений позивачем розрахунок заборгованості є лише одностороннім математичним розрахунком зацікавленої особи, який не ґрунтується на умовах договору та дані в ньому не підтверджуються бухгалтерськими документами, тобто він не може бути належним доказом у справі.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази набуття ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" статусу правонаступникаПАТ "Банк Форум", набуття права вимоги за Кредитним договором та судом першої інстанції помилково встановлено заміну кредитора за цим договором, при тому що відсутні відомості про оплатність договору про відступлення прав вимоги № 0002/19/5, укладеного 26 березня 2019 року між АКБ "Форум" та товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Веста" (далі - ТОВ "ФК "Веста").

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 вересня 2007 року між АКБ "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27 440 доларів США зі сплатою 11,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 13 вересня 2017 року на придбання нерухомості (т.3 а.с.29-30).

Відповідно до пунктів 2.3, 2.5, 2.6, 2.7 Кредитного договору позичальник зобов`язався здійснювати повернення кредиту частинами щомісячно та сплачувати самостійно відсотки за користування кредитними коштами щомісячно не пізніше 20-го числа місяця.

Пунктом 3.2.2 Кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, а також у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором, який є забезпеченням виконання зобов`язань.

Згідно з пунктами 4.1, 4.4 Кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості. За кожний випадок невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених пунктом 3.3 (крім пункту 3.3.2) цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 5 000 грн.

Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 14 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 (т.3 а.с.186-193).

11 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "Форум" було укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору, відповідно до якого було відкрито рахунок № НОМЕР_1 для нарахування кредитних коштів та рахунок № НОМЕР_2 для нарахування процентів за користування кредитними коштами (т.3 а.с.31-32)

ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, у зв`язку з чим, згідно з наданим позивачем розрахунком, в нього станом на 27 липня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 10 371,88 доларів США та 41 840,21 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 2 919,17 доларів США; поточна заборгованість за кредитом - 6 143 доларів США; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 1 234,44 доларів США; поточна заборгованість за нарахованими процентами - 75,27 доларів США; пеня з розрахунку 0,2 % в день за простроченим кредитом та процентами - 1 666,98 доларів США, що еквівалентно 36 840,21 грн; штраф за порушення умов пункту 3.3.7 Кредитного договору - 5 000 грн.

28 березня 2019 року між АКБ "Форум" та ТОВ "ФК "Веста" було укладено договір про відступлення прав вимоги № 0002/19/6, відповідно до пункту 1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, заставодавців, іпотекодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1, додатку № 1.1, додатку № 1.2 та акті № 1 приймання-передачі документації до цього договору (надалі за текстом - боржники), включаючи право до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами іпотеки (іпотечними договорами) з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно з додатком № 1, додатком № 1.1, додатком № 1.2, та актом № 1 приймання-передачі документації до цього договору (т.1 а.с.151-154).

З протоколу загальних зборів учасників ТОВ "ФК "Веста" від 06 серпня 2019 року № 06/08-2019 вбачається, що ТОВ "ФК "Веста" змінило назву на ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", про що було внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.176-180).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відноситься, зокрема принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Кредитний договір був підписаний сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних його умов, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі.

У пункті 7.4 Кредитного договору сторони зафіксували свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови і зобов`язалися надалі будь-яких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Сторони погодилися, що договір відображає повне розуміння ними його предмета та інших питань, зазначених у договорі.

В пункті 7.1 Кредитного договору зазначено, що умови кредитування відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позичальником отримано до укладення цього договору.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження видачі банком кредитних коштів та факту невиконання ним зобов`язань за Кредитним договором, а єдиний бухгалтерський документ - копія заяви на видачу готівки № 7813, що міститься в матеріалах справи, є неналежним доказом, так як отримувачем в цій заяві зазначено ОСОБА_3, тобто іншу особу, і ця копія документа є незавіреною, в ній відсутні підписи як отримувача, так і банку, касира, а також відсутня печатка, не заслуговують на увагу, оскільки факт існування між сторонами кредитних зобов`язань підтверджується укладеним 11 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "Форум" додатковим договором № 1 до Кредитного договорута договором від 11 червня 2012 року про внесення змін та доповнень № 2 до Кредитного договору. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, між АКБ "Форум" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, а також між АКБ "Форум" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Отже, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань та неналежне виконання позичальником умов Кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за Кредитним договором згідно з вимогами статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У справі, що переглядається, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення з ОСОБА_1 Кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

У свою чергу відповідачі не спростували факту отримання кредитних коштів, а також факту неналежного виконання зобов`язань перед банком, у тому числі не спростували розміру заборгованості, заявленої до стягнення.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Вищенаведене узгоджується, з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17.

Отже, за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов`язань призвело до виникнення заборгованості за Кредитним договором, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 212/1106/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 725/1610/14є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції про місце та час розгляду справи, не заслуговують на увагу та спростовуються наявними в матеріалах справи довідкою, з якої вбачається, що документ в електронному вигляді - ухвала Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2023 року про призначення справи до розгляду на 08 листопада 2023 року (день ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційного суду) була надіслана представнику ОСОБА_1 - адвокату Балику П. О. в його електронний кабінет та доставлена 21 липня 2023 року. Судова повістка про розгляд справи, призначений апеляційним судом на 08 листопада 2023 року о 09 год. 30 хв так само була надіслана та доставлена 24 липня 2023 року представнику ОСОБА_1 - адвокату Балику П. О. в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (т.3 а.с.222, 223, 229).

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту