ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/6044/23-ц
провадження № 61-9842 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний банк України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Кравцем Ростиславом Юрійовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2023 року у складі судді Головко Ю. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі.
Позовна заява обґрунтована тим, що з 06 квітня 2021 року він працював на посаді менеджера з комунікацій управління стратегічних комунікацій та зв`язків зі ЗМІ Департаменту комунікаційу Національному банку України.
Відповідно до наказу голови Національного банку України від 07 лютого 2022 року № 241-к його звільнено з займаної посади з 11 лютого 2022 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.
Вважав звільнення незаконним, оскільки йому не були запропоновані вакантні посади та не враховано наявність переважного права на залишення на роботі.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ голови Національного банку України від 07 лютого 2022 року № 241-к про його звільнення; зобов`язати Національний банк України поновити його на роботі; стягнути з Національного банку України середній заробіток за ввесь час вимушеного прогулу в розмірі 554 242 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників, зокрема посади, яку обіймав ОСОБА_1, останній завчасно попереджався про майбутнє вивільнення, з часу повідомлення про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувалися всі вакантні посади, що були на підприємстві (з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду), від переведення на які позивач відмовився, тому суди дійшли висновку, що відповідачем не порушено вимоги трудового законодавства при звільненні позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвали нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15, від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/6044/23-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У вересні 2024 року матеріали цивільної справи № 757/6044/23-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували той факт, що за фахом позивач є фінансовим та економічним журналістом, закінчив курси від DIXI Group та Центру журналістики Київської школи економіки, а також Школи економічної журналістики, писав аналітичні статті та колонки замість голови Національного банку України в українських та міжнародних ЗМІ (зокрема для Atlantic Council), вступ Кирила Шевченка до річного звіту Національного банку України, координував роботу майже всіх профільних підрозділів Національного банку України. Запропоновані 10 січня 2022 року, 20 січня 2022 року, 02 лютого 2022 року та 11 лютого 2022 року вакантні посади не відповідали рівню знань, навичок, досвіту та кваліфікації позивача, а також його заробітний платі, яку він отримував, працюючи на посаді менеджера з комунікацій управління стратегічних комунікацій та зв`язків зі ЗМІ Департаменту комунікацій у Національному банку України.
Суди не дослідили наданий стороною позивача перелік всіх вакантних посад, які існували з часу попередження позивача про майбутнє вивільнення до часу його звільнення, які позивач міг виконувати, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіту, навичок та вмінь, та які роботодавець свідомо не пропонував позивачу, обмежуючи його в законному праві на працю. Звертає увагу на те, що на позивача чинився тиск з метою добровільного звільнення через моральні переконання.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Національного банку України, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Вказує, що відповідач дотримався вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонувавши йому в період з 10 грудня 2021 року до 11 лютого 2022 року всі вакантні посади, які відповідали його професії, кваліфікації та досвіду роботи, від переведення на які позивач відмовився.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 06 квітня 2021 року ОСОБА_1 перебував в трудових правовідносинах з Національним банком України, працюючи на посаді менеджера з комунікацій управління стратегічних комунікацій та зв`язків зі ЗМІ Департаменту комунікацій.
Наказом Національного банку України від 08 грудня 2021 року № 3114-к з метою уникнення дублювання функцій, ефективного розподілу/оптимізації штатних посад Департаменту комунікацій скорочено посаду менеджера з комунікацій управління стратегічних комунікацій та зв`язків зі ЗМІ Департаменту комунікацій (а. с. 81, т. 1). У зв`язку з цим посада, яку обіймав ОСОБА_1, підлягала скороченню.
10 грудня 2021 року ОСОБА_1 був попереджений про наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 89, т. 1).
Доповненням до попередження на наступне вивільнення від 10 грудня 2021 року позивачу запропоновано переведення на посади: охоронника 6 розряду першої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); охоронника 6 розряду другої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ) (а. с. 93, т. 1). Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовився.
ОСОБА_1 має освіту за спеціальністю "Російська мова і література" та кваліфікацію філолога, викладача російської мови і літератури.
10 січня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано переведення на посади: охоронника 6 розряду першої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); інкасатора відділу перевезення цінностей залізничним транспортом управління з перевезення цінностей Центрального сховища; інкасатора відділу касового обслуговування, приймання та видачі цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища (а. с. 94, т. 1). Від переведення на вказані посади позивач відмовився.
Ці ж посади, а також посада старшого касира відділу касових операцій та роботи з готівкою управління нумізматичної продукції та касових операцій Департаменту грошового обігу, на період перебування основного працівника Возлюбленої Н. І. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, були запропоновані ОСОБА_1 20 січня 2022 року, від переведення на які позивач відмовився (а. с. 95, т. 1).
02 лютого 2022 року ОСОБА_1 запропоновано переведення на посади: охоронника 6 розряду першої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ); інкасатора відділу перевезення цінностей залізничним транспортом управління з перевезення цінностей Центрального сховища; інкасатора відділу касового обслуговування, приймання та видачі цінностей управління роботи з готівкою Центрального сховища (м. Київ); старшого касира відділу касових операцій та роботи з готівкою управління нумізматичної продукції та касових операцій Департаменту грошового обігу, на період перебування основного працівника Возлюбленої Н. І. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; чергового бюро перепусток відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки, на період перебування основного працівника Радченко Л. В. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а. с. 96, т. 1). Від переведення на вказані посади позивач відмовився.
Ці ж посади, а також посада охоронника 6 розряду другої команди охорони відділу відомчої охорони управління організації охорони Департаменту безпеки (м. Київ) були запропоновані ОСОБА_1 08 лютого 2022 року та 11 лютого 2022 року (у день звільнення), від переведення на які позивач відмовивсяу зв`язку з тим, що запропоновані посади не відповідають його досвіду та кваліфікації (а. с. 97, 98, т. 1).
Наказом Національного банку України від 08 лютого 2022 року № 241-к "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено з роботи з 11 лютого 2022 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 151, т. 2). Підставами для видачі наказу зазначено: наказ Національного банку України Національного банку України від 08 грудня 2021 року № 3114-к "Про скорочення посади менеджера з комунікацій у Департаменту комунікацій"; попередження про наступне вивільнення від 10 грудня 2021 року, доповнення до попередження про наступне вивільнення: від 10 грудня 2021 року, від 10 січня 2022 року, від 20 січня 2022 року, від 02 лютого 2022 року; електронне повідомлення Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників Національного банку України від 03 лютого 2022 року № 13/94-0002/10965 (яким надано згоду на звільнення з роботи ОСОБА_1 ).
У день звільнення ОСОБА_1 видано трудову книжку та проведено повний розрахунок.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
У частині другій статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалішим безперервним стажем роботи на цьому підприємстві, в установі, організації. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України. Застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед всіх працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.
Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), на які посилався заявник у касаційній скарзі, та багатьох інших.
Указане свідчить про сталість судової практики з вирішення подібних спорів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача дійсно відбулися зміни в організації праці. Попередженням про наступне вивільнення від 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення посади, яку він обіймає, та майбутнє звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідач дотримався вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонувавши за період від часу попередження про наступне звільнення до такого звільнення всі вакантні посади, які відповідали його професії, кваліфікації та досвіду роботи, однак від переведення позивач відмовився.
Посилаючись на те, що йому не були запропоновані вакантні посади, наведені у переліку вакантних посад за період з 10 грудня 2021 року по 11 лютого 2022 року, позивач не конкретизував та не зазначив, які саме вакантні посади, з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіту, навичок та вмінь йому не були запропоновані, та які саме роботи він міг виконувати. Суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 має освіту за спеціальністю "Російська мова і література" та кваліфікацію філолога, викладача російської мови і літератури. Крім того, сам позивач зазначав, що за фахом він є фінансовим та економічним журналістом, закінчив курси від DIXI Group та Центру журналістики Київської школи економіки, а також Школи економічної журналістики. Водночас згідно інформації щодо кваліфікаційних вимог до вакантних посад з 08 грудня 2021 року по 04 лютого 2022 року (а. с. 99-250, т.1; а. с. 1-40, т. 2) такі передбачали, зокрема, наявність вищої освіти в галузі економіки або фінансів, "Управління та адміністрування", "Право", "Менеджмент", "Інформаційні технології" тощо, якої у позивача не має.
Судами не встановлено та позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зокрема не надано доказів наявності в нього більш високого рівня кваліфікації та продуктивності праці або підстав, визначених частиною другою статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації. При цьому суди дослідили порівняльну таблицю менеджерів з комунікацій управління стратегічних комунікацій та зв`язків зі ЗМІ Департаменту комунікацій та встановили, що інші менеджери мають більший стаж робити в Національному банку України, більшу продуктивність роботи, виконували складніші завдання, порівняно з ОСОБА_1 .
Отже встановивши, що з часу повідомлення ОСОБА_1 про наступне вивільнення до дня його звільнення (10 грудня 2021 року - 11 лютого 2022 року) йому було запропоновано наявну у відповідача роботу (вакантну посаду), яку позивач міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, від працевлаштування на яку він відмовився, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. про те, що на позивача чинився тиск з метою добровільного звільнення через моральні переконання, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не зазначив, які саме моральні переконання могли бути причиною тиску на нього, у чому саме полягав тиск та якими доказами це підтверджується.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).
Доводи щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15, від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11, відхиляються колегією суддів, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеним у наведених постановах.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.