ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 211/3427/21
провадження № 61-18482св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів Корчистої О. І., Агєєва О. В., Кішкіної І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в інтересах малолітньої ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцин Ігор Анатолійович, про встановлення факту відсутності родинних відносин.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, яка є законним представником малолітньої ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцин І. А., про встановлення факту відсутності родинних відносин між її сином ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначала, що вона є матір`ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначала, що 10 червня 2016 року між її сином ОСОБА_4 та відповідачем у справі ОСОБА_5 укладений шлюб, в період якого ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась дитина - ОСОБА_3, про що видано свідоцтво про народження дитини, батьками якої вказані її син ОСОБА_4 та відповідач у справі ОСОБА_2 .
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 05 листопада 2020 року у цивільній справі № 211/5003/20 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.
Позивач вказувала, що якщо кровне споріднення між покійним ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_3 не буде встановлено, то дитина покійного ОСОБА_4 не може успадковувати майно разом із позивачем у справі ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, посилаючись на вимоги статей 1216, 1217, 1258, 1261 ЦК України, а також на те, що після розірвання шлюбу її син неодноразово заводив розмови щодо сумнівів про його біологічне батьківство з дитиною ОСОБА_3, збирався звернутися до суду з позовом про оспорювання батьківства, просила встановити факт відсутності родинних відносин між померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 червня 2023 року у складі судді Ткаченко С. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт відсутності родинних відносин між померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Задовольняючи позовні вимоги та встановлюючи факт відсутності родинних відносин між померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_3 суд першої інстанції зазначав, що в порядку частин першої, другої статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 та 127 СК України має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу, як батька дитини з актового запису про народження дитини. Також суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитись до експертної установи, якій було доручено проведення судово-медичної генетичної експертизи, а тому дійшов висновку, що вона ухилилась від проведення експертизи, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 червня 2023 року скасовано. У задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином не оцінивши письмові докази, подані сторонами, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки у позивача ОСОБА_1 в розумінні статті 137 СК України відсутнє право на пред`явлення цього позову, тому що доказів оспорювання ОСОБА_4 за життя, а саме майже протягом 3 років 8 місяців, свого батьківства, матеріали справи не містять, а без встановлення цього факту доведення спадкоємцем відсутності кровного споріднення з малолітньою ОСОБА_3 є неможливим.
При цьому, посилання позивача на іншу природу позову, а саме щодо встановлення факту відсутності родинних відносин між померлим та дитиною не ґрунтується на вимогах закону.
У зв`язку з цим, призначення судом першої інстанції судово-медичної генетичної експертизи, а також висновки в цій частині щодо ухилення відповідача від її проведення не мають правового значення для правильного вирішення спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
28 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду стосовно правової можливості застосування статті 315 ЦПК України (встановлення факту) до відносин щодо батьківства.
Заявник вказує, що суд фактично заперечив право позивача на судовий захист своїх прав та інтересів.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи
Суд установив, що під час перебування у шлюбі у ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народилася дитина - ОСОБА_3 ( т. 1 а. с. 14, 15).
За життя ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з позовом про оспорювання батьківства не звертався.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У протилежному випадку між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У цій справі позивач як спадкоємець звернулася до суду з позовом про встановлення факту відсутності родинних відносин між її померлим сином та його малолітньою дочкою.
Отже, позивач як спадкоємець фактично оспорює батьківство після смерті особи, яка записана батьком дитини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19).
У доктрині процесуального права позови про визнання поділяються на позитивні та негативні.
По своїй суті позов про оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача (зокрема, в сфері спадкування).
Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства (частина перша статті 137 СК України).
Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред`явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці (частина друга статті 137 СК України).
Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року у справі № 461/3122/19 з урахуванням принципу розумності надано тлумачення положень статті 137 СК України та зазначено, що вказана норма визначає випадки, за яких батьківство особи може бути оспорено після смерті особи, яка записана батьком дитини;
перший випадок стосується ситуації, коли чоловік ще під час вагітності жінки подав нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства. У такому разі після смерті чоловіка оспорити батьківство можуть його спадкоємці (частина перша статті 137 СК України);
другий випадок охоплює ситуацію коли чоловік за життя подав позов до суду про виключення запису про нього як батька дитини. У цьому разі його спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень статті 55 ЦПК України про процесуальне правонаступництво (частина друга статті 137 СК України);
третій випадок оспорювання батьківства стосується ситуацій, коли через поважні причини чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини, і помер.
Однак на відміну від перших двох випадків можливість оспорити батьківство належить лише таким його спадкоємцям як дружина, батьки та діти (частина третя статті 137 СК України).
Таким чином, частиною третьою статті 137 СК України передбачено оспорювання батьківства правонаступником у зв`язку зі смертю особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини та через поважні причини не знала про це. Закон дає право на оспорювання батьківства в цьому випадку спадкоємцям особи (дружині, батькам та дітям). При цьому поважність причин, за якими особа не знала, що вона записана батьком, є фактором, що оцінюється судом.
Вказаний висновок вкладений також у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 205/3895/20.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 639/8165/16-ц зроблено висновок про те, що чинне законодавство надає право спадкоємцям оспорювати батьківство спадкодавця лише за умови, якщо через поважні причини останній не знав за життя про те, що записаний батьком дитини.
У цій справі позивач не довела, що її син не знав і не міг знати про те, що був записаний батьком дитини відповідача, та не вказала на поважність причин такої необізнаності.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальні частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України", та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.