ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 910/1773/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі
за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 1 093 281 220,64 грн.
У судовому засіданні взяли участь: представники позивача - Лозовицький М. С., Зекунов А. Е. та представник відповідача - Остапенко С. Л.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У лютому 2024 року Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - АТ "ДТЕК Дніпроенерго" та/або позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - НЕК "Укренерго" та/або відповідач) про стягнення 1 093 281 220,64 грн, з яких: 1080 961 757,96 грн - заборгованість за договором про участь у балансуючому ринку від 27.05.2019 № 0421-41013 за період вересень 2023 року-січень 2024 року, 8 227 234,34 грн - інфляційні втрати та 4 092 228,34 грн - 3% річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 27.05.2019 № 0421-41013 щодо вчасної оплати за балансуючу електричну енергію, придбану за період вересень 2023 року-січень 2024 року.
1.3. 29.03.2024 від відповідача надійшло клопотання про відстрочення виконання рішення суду на один рік.
1.4. 22.04.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява АТ "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення з відповідача 350 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
1.5. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав про те, що неповна та несвоєчасна сплата коштів учасниками балансуючого ринку на рахунок відповідача зі спеціальним режимом використання перешкоджає своєчасному та повному розрахунку з позивачем. З огляду на наведене відповідач також стверджував про відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язань перед позивачем. Також з урахуванням того, що належні до сплати позивачеві грошові кошти знаходилися на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання та через "особливий порядок розрахунків", визначений статтею 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", відповідач наголошує на відсутність підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, АТ "ДТЕК Дніпроенерго" (постачальник послуг з балансування, ППБ) є виробником електричної енергії на підставі ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП та/або Регулятор).
НЕК "Укренерго" є оператором системи передачі (ОСП) - юридичною особою, відповідальною за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії, на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР) - юридичної особи, яка забезпечує організацію проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг.
27.05.2019 між АТ "ДТЕК Дніпроенерго" та НЕК "Укренерго" укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії № 0421-41013 (далі - договір), типова форма якого є невід`ємною частиною Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку).
Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 договору ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку. Надання ППБ ОСП заяви-приєднання в цілому до цього договору (далі - заява-приєднання), що є додатком 1 до цього договору, є погодженням пропозиції на приєднання до цього договору, а також зобов`язанням щодо виконання Правил ринку. Заява-приєднання надається з відкладальною обставиною, якою є реєстрація ППБ ОСП.
Відповідно до пункту 2.1 договору його загальна вартість складається із суми придбаних та проданих обсягів електричної енергії на балансуючому ринку протягом дії цього договору та відповідно до умов цього договору.
За підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, яка розраховується шляхом ділення загальної вартості балансуючої електричної енергії на загальний обсяг балансуючої електричної енергії.
У пункті 2.2 договору визначено, що розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до Правил ринку.
Виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку (пункт 4.1 договору).
Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (пункт 4.2 договору).
Відповідно до пункту 4.4 договору ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу до ППБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання акта відбувається в електронній формі. Протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до ППБ акта ППБ розглядає та повертає ОСП один примірник акта, підписаного зі свого боку. У разі незгоди з розрахунками ОСП відповідно до акта ППБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства.
Згідно з пунктом 5.4 договору ОСП зобов`язується здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим договором.
Цей договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви-приєднання до цього договору і є чинним до 31 грудня включно року, в якому була надана заява-приєднання. Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов`язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру (пункт 9.1 договору).
Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (пункт 9.2 договору).
На виконання умов договору позивач у період з вересня 2023 року по січень 2024 року здійснив продаж відповідачу балансуючої електричної енергії загальною вартістю 1 080 961 757,96 грн, що підтверджується автоматично сформованими (виставленими) в СУР відповідними подекадними рахунками на оплату вартості балансуючої електроенергії, подекадними рахунками за балансуючу електроенергію, які направлялись позивачем на офіційні електроні адреси відповідача (settlement@ua.energy, nec-kanc@ua.energy), підписаними між сторонами за допомогою КЕП помісячними актами купівлі-продажу балансуючої електроенергії: від 30.09.2023 № БР/23/09-0421 (за вересень 2023 року); від 31.10.2023 № БР/23/10-0421 (за жовтень 2023 року); від 30.11.2023 № БР/23/11-0421 (за листопад 2023 року); від 31.12.2023 № БР/23/12-0421 (за грудень 2023 року) на суму 214 838 677,15 грн; від 31.01.2024 № БР/24/01-0421 (за січень 2024 року), копії яких містяться в матеріалах справи.
Проте відповідач на порушення умов договору та Правил ринку взяті на себе грошові зобов`язання належним чином не виконав та не сплатив позивачу в установлені строки вартість отриманої балансуючої електричної енергії за вказаний період, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати вартості отриманої балансуючої електричної енергії у сумі 1 080 961 757,96 грн.
Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором позивач просив стягнути інфляційні втрати у сумі 8 227 234,34 грн та 3 % річних у сумі 4 092 228,34 грн за період прострочення вересень-грудень 2023 року.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 (суддя Ващенко Т. М.) у справі № 910/1773/24 позов задоволено повністю; при цьому суд відмовив НЕК "Укренерго" у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення.
3.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свій обов`язок з оплати виставлених рахунків не виконав та не сплатив в установлені Правилами ринку строки вартість отриманої балансуючої електричної енергії. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд визнав його правомірним та обґрунтованим.
3.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 (суддя Ващенко Т. М.) заяву АТ "ДТЕК Дніпроенерго" задоволено частково, стягнуто з НЕК "Укренерго" на користь позивача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3.4. Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд, зважаючи на складність справи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також беручи до уваги заперечення відповідача щодо розміру заявлених витрат, дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн.
3.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (Шапран В. В. - головуючий, судді: Буравльов С. І., Андрієнко В. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 у справі № 910/1773/24 скасоване та прийнято нове рішення, яким позов АТ "ДТЕК Дніпроенерго" задоволено частково; стягнуто з НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 1 080 961 757,96 грн заборгованості, 7 347 516,98 грн інфляційних втрат, 4 092 228,34 грн 3 % річних та 1 057 934,75 грн судового збору; у решті вимог - відмовлено; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/1773/24 скасоване в частині стягнення з НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 40,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалено в зазначеній частині нове рішення про відмову в стягненні з НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 40,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/1773/24 залишено без змін.
3.6. Північний апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості та 3 % річних. Разом з тим суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки місцевого господарського суду про арифметичну правильність нарахованих позивачем сум інфляційних втрат, оскільки визначення величини приросту індексу споживчих цін має здійснюватися із заокругленням до десяткового числа після коми.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги з урахуванням критеріїв розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаною адвокатами роботою (наданими послугами), наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, та зважаючи на заперечення відповідача щодо розподілу таких витрат, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви позивача та наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення АТ "ДТЕК Дніпроенерго" розміру витрат на професійну правничу допомогу до 50 000,00 грн. Водночас, враховуючи, що Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в силу положень пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 49 960,00 грн (відповідно до пропорції розмір задоволених позовних вимог становить 99,92 %).
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2024, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 910/1773/24, НЕК "Укренерго" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить:
направити справу № 910/1773/24 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21;
оскаржувані рішення, додаткове рішення та постанову скасувати в частині стягнення з НЕК "Укренерго" на користь АТ "ДТЕК Дніпроенерго" 1 080 961 757,96 грн заборгованості, 7 347 516,98 грн інфляційних втрат, 4 092 228,34 грн 3% річних, 1 057 934,75 грн судового збору та 49 960,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України.
4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, тому не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.
Скаржник також зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті позовних вимог, керувалися, зокрема, статтями 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), які передбачають обов`язковість виконання взятих на себе зобов`язань, однак не врахували приписи спеціального Закону України "Про ринок електричної енергії" та висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21 та ухвалі Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 910/18308/21.
Крім цього, на обґрунтування вказаної підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суди вирішили спір на підставі неналежних і недостовірних доказів.
4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що є обґрунтовані підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у пункті 86 постанови Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, пункті 5.37 постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, пунктах 17- 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, оскільки умовами договору про участь у балансуючому ринку не визначено обов`язку щодо розрахунку власними коштами оператора системи передачі, незалежно від достатності коштів на рахунку із спеціальним режимом використання. Скаржник наголошує на тому, що приписами статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено виключні підстави, коли оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунку, - у разі системних обмежень. Однак у цій справі господарські суди попередніх інстанцій не встановили таких обставин. Водночас скаржник посилається на висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення, додаткове рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.
5.2. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до положень вказаної норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини 2 статті 389 (пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України; пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини 1 статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України; пункту 5 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України), таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Так, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 (розглядався спір про визнання договору іпотеки недійсним) та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 (розглядався спір про розірвання договору поруки), від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17 (розглядався спір про зобов`язання вчинити дії - скасувати нараховані обсяги природного газу), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (розглядався спір про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння), щодо обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права та інтересу з урахуванням приписів статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" Верховний Судом відхиляється, виходячи з того, що аналіз змісту постанов у зазначених справах з урахуванням предмета та підстав позову, встановлених та оцінених судами фактичних обставин справи, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного судового рішення, не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними. До того ж у зазначених справах відсутній висновок про належність та ефективність способу захисту з урахуванням положень статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії.
Водночас, як убачається з тексту касаційної скарги, НЕК "Укренерго" зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті позовних вимог, керувалися, зокрема, статтями 509, 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України, які передбачають обов`язковість виконання взятих на себе зобов`язань, однак не врахували приписи спеціального Закону України "Про ринок електричної енергії" та висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21 та ухвалі Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 910/18308/21.
Колегія суддів установила, що постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. У зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:
"112. За цих умов правочин щодо купівлі-продажу небалансів електричної енергії не може бути ототожнений з існуючою конструкцією договору купівлі-продажу (стаття 655 ЦК України), яка передбачає добровільність купівлі й оплати товару у продавця та відповідно обов`язок останнього передати товар покупцю, тоді як за правилами договору про врегулювання небалансів електричної енергії як СВБ, так і ОСП мають одночасно статус покупця та продавця електричної енергії для врегулювання небалансів електричної енергії.
…115. Ринок електричної енергії є досить специфічним ринком у порівняні з ринками звичайного товару (продукції), правовідносини з купівлі-продажу якого зазвичай регулюють положення статті 655 ЦК України.
116. Така специфіка ринку пов`язана з особливостями електроенергії як товару, в якої, на відміну від інших товарів, моменти виробництва, транспортування та споживання співпадають у часі, а на кожному з цих етапів задіяний специфічний склад учасників правовідносин, кожен з яких наділений правами та обов`язками, характерними саме для цього ринку товару, які не є типовими за змістом зі звичайним ринком товарів.
117. Подібна особливість ринку електричної енергії не може не братися до уваги під час урегулювання правовідносин між учасниками цього ринку, в тому числі захисту порушених їх прав, який має здійснюватися з урахуванням балансу прав та інтересів кожного з учасників цих відносин (які у кожного індивідуальні), а також обумовлює застосування способів захисту прав учасників ринку, що враховують особливості правового регулювання функціонування ринку електричної енергії".
Із посиланням на наведену постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21 скаржник зазначає, що Законом України "Про ринок електричної енергії" не передбачено можливості здійснення розрахунків за електричну енергію при балансуванні з інших коштів ніж ті, що надійшли від учасників ринку на рахунок із спеціальним режимом використання. Водночас, за доводами скаржника, аналіз частини 4 статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" свідчить про те, що оператор системи передачі може сплачувати постачальникам послуг з балансування вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунку із спеціальним режимом використання. Умовою проведення таких розрахунків є наявність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку. Проте у зв`язку з порушенням рядом учасників балансуючого ринку своїх фінансових зобов`язань перед відповідачем поточний рахунок із спеціальним режимом використання не накопичує в достатній мірі коштів для оперативного проведення відповідачем розрахунків на балансуючому ринку.
Скаржник наголошує на тому, що саме наявність вини є підставою для відповідальності за порушення зобов`язання, а відсутність вини виключає можливість застосування відповідальності. Водночас скаржник вважає, що в його діях відсутня вина як підстава господарсько-правової відповідальності. За наведених обставин, на думку НЕК "Укренерго", господарські суди попередніх інстанцій помилково не врахували того, що відповідач оплачує придбану балансуючу електричну енергію з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання після надходження коштів на цей рахунок від інших учасників балансуючого ринку.
Верховний Суд, проаналізувавши наведені висновки, на які посилається НЕК "Укренерго", перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає, що у справі, яка розглядається, правовідносини виникли у зв`язку з виконанням договору про участь у балансуючому ринку. Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Отже, спірні правовідносини між сторонами врегульовані спеціальними нормами права, оскільки договір про участь у балансуючому ринку укладено відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії".
За змістом статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок.
На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: 1) купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; 2) купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.
Для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному Правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.
Команда оператора системи передачі постачальнику послуг з балансування на збільшення (зменшення) навантаження для відповідного постачальника послуг з балансування є прийняттям (акцептом) його відповідної пропозиції (заявки) на балансуючому ринку оператора системи передачі, зміною його акцептованого добового графіка електричної енергії та визначає взаємні зобов`язання оператора системи передачі та постачальника послуг з балансування з купівлі-продажу відповідного обсягу електричної енергії на балансуючому ринку за ціною, визначеною відповідно до Правил ринку.
За результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному Правилами ринку.
Стаття 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачає, що державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. До повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження типових та примірних договорів, визначених цим Законом. Регулятор має право, серед іншого, видавати обов`язкові для виконання учасниками ринку рішення.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики щодо діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії.
Згідно з абзацом 2 частини 5 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
Правила ринку, затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, як рішення Регулятора є актом законодавства України, що забезпечує правове регулювання функціонування ринку електричної енергії.
Правила ринку визначають, зокрема, порядок реєстрації учасників ринку, порядок та вимоги до забезпечення виконання зобов`язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, правила балансування, правила функціонування ринку допоміжних послуг, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, порядок виставлення рахунків, порядок внесення змін до цих Правил, положення щодо функціонування ринку при виникненні надзвичайної ситуації в об`єднаній енергетичній системі України.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються види договорів, серед яких, зокрема, про участь у балансуючому ринку (пункт 5 частини 1 статті 4 Закони України "Про ринок електричної енергії").
Оскільки Типовий договір про участь у балансуючому ринку є додатком до Правил ринку, затверджених постановою (як формою рішення) Регулятора, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема у сфері енергетики щодо діяльності з виробництва, передачі, розподілу, постачання електричної енергії, то він є нормативним актом, який є обов`язковим для застосування учасниками ринку електричної енергії.
Згідно із частиною 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, Правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.
Частиною 4 статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, у яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в одному з уповноважених банків. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунку.
Колегія суддів, проаналізувавши зміст приписів статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", констатує, що ці приписи не містять імперативної вказівки щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов`язань вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що, в свою чергу, свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов`язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20, від 17.01.2024 у справі № 910/18308/21, від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, спростовуючи твердження НЕК "Укренерго" про те, що прострочення виникло не з його вини, оскільки він міг сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунку із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, які надійшли від інших учасників, зазначив, що наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку, передбаченому частиною 2 статті 625 ЦК України, у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 та постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21.
Отже, доводи скаржника про те, що у спірних правовідносинах не може бути застосована частина 2 статті 625 ЦК України, є помилковими.
Колегія суддів також зазначає, що Правила ринку визначають, зокрема, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку та порядок виставлення рахунків за балансуючу електричну енергію.
Відповідно до пункту 7.2.1 глави 7.2 розділу VII Правил ринку (у редакції, чинній на момент укладення договору про участь у балансуючому ринку) адміністратор розрахунків (АР) на щоденній основі надсилає через систему управління ринком платіжний документ кожному ППБ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період щодо закупівлі балансуючої енергії, та окремий платіжний документ із зазначенням суми, яка має бути сплачена ППБ щодо платежів за невідповідність. ППБ на щоденній основі надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена АР за торговий день щодо закупівлі балансуючої енергії.
Редакція пункту 7.2.1 глави 7.2 розділу VII Правил ринку (в редакції постанови НКРЕКП від 06.05.2022 № 458) передбачає, що АР на щодекадній основі надсилає через систему управління ринком (СУР) платіжний документ кожному ППБ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період за закупівлю балансуючої енергії. АР щомісяця надсилає ППБ через СУР окремий платіжний документ із зазначенням суми плати за невідповідність, що має бути сплачена ППБ за повний місяць. ППБ щодекадно надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, що повинна бути сплачена АР за відповідний період за закупівлю балансуючої енергії.
Платіжні документи для декади надаються відповідним учасникам ринку не пізніше четвертого робочого дня після останнього дня цієї декади. Платіжні документи для торгового місяця (стосовно оплати наданих допоміжних послуг (ДП) надаються відповідним учасникам ринку на восьмий робочий день після останнього дня місяця (пункти 7.7.1, 7.7.2 глави 7.7 розділу VII Правил ринку в чинній редакції)).
Відповідно до пункту 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку (в редакції, чинній на момент укладення договору про участь у балансуючому ринку) оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Отже, платіжні документи на оплату виставляються автоматично у визначені Правилами ринку строки, так само й оплаті вони підлягають у строки, що передбачені Правилами ринку. Рахунки, які виставляються щодекадно, мають бути виставлені (з урахуванням вимог Правил ринку) раніше від дати виставлення платіжного документа за місяць.
Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу по суті позовних вимог, обґрунтовано взяли до уваги те, що питання про правомірність застосування норми пункту 7.7.4 Правил ринку щодо визначення дати, з якої можливо здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов`язання з оплати придбаної електричної енергії за договором про участь у балансуючому ринку, було предметом аналізу колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час перегляду в касаційному порядку справи № 910/9216/22 у подібних правовідносинах.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2023 у справі № 910/9216/22 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порядок розрахунків, передбачений пунктом 4.3 договору, застосовується при остаточному розрахунку, тобто у разі невідповідності між сумами у виставлених згідно з Правилами ринку рахунках та вартістю фактично переданої електричної енергії за місяць, яку сторони підтверджують шляхом підписання відповідних актів.
Натомість суперечність між пунктами 4.2, 4.3 Типового договору про участь у балансуючому ринку (додаток 7 до Правил ринку) в редакції, що діяла до 07.05.2022, та пунктом 7.7.4 Правил ринку, відповідно до якого оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка, відсутня. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2023 у справі № 910/9216/22.
Отже, внесення зазначених змін до Типового договору про участь у балансуючому ринку не змінює регулювання щодо строків оплати платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2023 у справі № 910/9216/22.
За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний був оплатити позивачу вартість придбаної балансуючої електричної енергії протягом чотирьох робочих днів з дати направлення (виставлення) рахунка відповідно до пункту 7.7.4 Правил ринку.
Водночас господарські суди попередніх інстанцій у цій справі установили, що відповідач свій обов`язок зі сплати виставлених позивачем рахунків-фактур виконав із порушенням строків, визначених Правилами ринку.
При цьому колегія суддів враховує, що в касаційній скарзі НЕК "Укренерго" відсутні доводи щодо неправильності розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, здійсненого господарськими судами попередніх інстанцій.
Крім того, скаржник, зазначаючи про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, не наводить жодного правового обґрунтування на підтвердження наведеного доводу.
З урахуванням викладеного колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21, оскільки висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях господарських судів попередніх інстанцій, не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.
Верховний Суд також не може взяти до уваги послання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 910/18308/21, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що наведена скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.
5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд констатує, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 910/5614/23, від 09.04.2024 у справі № 336/44/18, від 12.03.2024 у справі № 910/6986/21.
Колегія суддів установила, що скаржник у касаційній скарзі просить передати справу № 910/1773/24 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та зазначає про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21: "… твердження скаржника, що прострочення виникло не з його вини, оскільки він міг сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунку із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників, Верховним Судом відхиляються з огляду на те, що наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат (постанова ВС у складі ОП КГС від 16.10.2020 у справі № 903/918/19)".
За доводами скаржника, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.02.2023 у справі № 903/918/19 зазначила, що в пункті 6.3 договору постачання сторони погодили, що відповідач-споживач у будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору у разі, якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу. Таким чином, сторони в договорі постачання визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов`язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача.
Скаржник, посилаючись на наведені висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначає про неможливість застосування цих висновків у спірних правовідносинах, оскільки, на думку скаржника, правовідносини в цій справі № 910/1773/21 та справі № 903/918/19 є неподібними.
Водночас скаржник наголошує на тому, що умовами договору не визначено обов`язку розрахунку власними коштами оператора системи передачі незалежно від достатності коштів на рахунку із спеціальним режимом використання. Скаржник зазначає, що приписами статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено виключні підстави, коли оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунку - у разі системних обмежень. Однак, на думку скаржника, в цій справі господарські суди попередніх інстанцій не встановили таких обставин.
Перевіривши доводи скаржника про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
Колегія суддів зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 910/6986/21, від 05.09.2023 у справі № 921/750/21, від 11.04.2023 у справі № 916/4112/21.
Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Крім того, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/534/21, від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 20.06.2023 у справі № 917/504/22, від 18.07.2023 у справі № 910/2419/20.
Таким чином, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/11369/23, від 18.04.2023 у справі № 910/908/22, від 14.06.2023 у справі № 924/521/21, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21.
При цьому в пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Однак скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від наведених висновків, не навів вмотивованого обґрунтування щодо необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду, зокрема, не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на положення пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, яким передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте у цьому випадку відсутнє неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення судами норм процесуального права.
Водночас не можуть бути взяті до уваги доводи НЕК "Укренерго" про те, що умовами договору не визначено обов`язку щодо розрахунку власними коштами оператора системи передачі незалежно від достатності коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 910/21124/20, від 17.01.2024 у справі № 910/18308/21, від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21.
При цьому колегія суддів враховує, що доводи НЕК "Укренерго" про наявність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, розглядалися колегіями суддів Верховного Суду в постановах від 24.07.2024 у справі № 910/11130/21, від 09.04.2024 у справі № 910/3269/23, від 19.03.2024 у справі № 910/11369/23, від 30.04.2024 у справі № 905/534/23, від 24.09.2024 у справі № 910/12499/23.
За результатами розгляду таких доводів НЕК "Укренерго" Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21.
Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 15.06.2022 у справі №910/6639/21, не вбачаючи підстав для відступу від аналогічних висновків, наведених у вказаних постановах.
Отже, Верховний Суд вважає, що в межах цієї справи немає правових підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.
Тому наведена скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.
З огляду на викладене в цьому випадку відсутні правові підстави для задоволення клопотання НЕК "Укренерго", викладеного в прохальній частині касаційної скарги, про передачу цієї справи № 910/1773/24 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами попередніх інстанцій із правильним застосуванням норм матеріального права.
Крім того, Верховний Суд не встановив порушення судами приписів статей 86, 236, 238, 282 ГПК України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Тому в цьому випадку немає правових підстав для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.
При цьому решта доводів скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про часткове задоволення позовних вимог у цій справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 ГПК України.
5.4. Верховний Суд також зауважує, що прохальна частина касаційної скарги також містить вимоги про скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 у справі № 910/1773/24 (яке частково скасоване оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції), проте жодних доводів щодо порушення норм матеріального чи процесуального права під час його ухвалення зміст касаційної скарги не містить, а тому підстави для його скасування (в оскаржуваній частині) у суду касаційної інстанції відсутні.
5.5. З огляду на відповідність постанови апеляційної інстанції нормам матеріального та процесуального права колегія суддів не розглядає вимоги скаржника щодо скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 у цій справі, яке було скасовано оскаржуваною постановою.
5.6. Посилання скаржника на те, що суди вирішили спір на підставі неналежних і недостовірних доказів, колегією суддів відхиляються, оскільки зі змісту касаційної скарги не вбачається, які саме докази, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, відповідач вважає неналежними та/або недостовірними.
5.7. З огляду на викладене наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження.