ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 288/697/20
провадження № 61-372св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -
Луспеника Д. Д.,
суддів:
Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, державний кадастровий реєстратор відділу у Попільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Курганська Оксана Андріївна, Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун Ігор Ігорович, на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року у складі судді Зайченко Є. О., постанову Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І. та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, державного кадастрового реєстратора відділу у Попільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Курганської О. А., Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки.
Позовну заяву обґрунтував тим, що він, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 27 грудня 1999 року серії ЖТ 04-15-005675, є власником земельної ділянки загальною площею 0,4776 га (в тому числі земельна ділянка для обслуговування житлового будинку - 0,2500 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,2276 га), розташованої на АДРЕСА_1 . Ця земельна ділянка не має кадастрового номера та не внесена до бази Державного земельного кадастру. На вищевказаній земельній ділянці знаходиться його нерухоме майно, а саме: житловий будинок та сарай. Зазначав, що кілька років тому на суміжній земельній ділянці, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, загальною площею 0,5444 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), на відстані 1,20 м від його господарських будівель відповідач ОСОБА_2 збудував самовільні споруди - сінник та дві ями для складування буряків і жому. Ці споруди створюють йому незручності у обслуговуванні господарських будівель, здійснюється критичний зсув земляного покриття, який в подальшому може призвести до повного руйнування його господарських будівель. У липні 2019 року він звернувся до земельного відділу Попільнянської селищної ради для встановлення меж із відповідачем. 10 липня 2019 року із виїздом на місце розташування земельної ділянки, комісією Попільнянської селищної ради, в ході обстеження земельної ділянки розташованої на АДРЕСА_1, загальною площею 0,4776 га, встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, загальною площею 0.5444 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, на місцевості не відповідає координатам на кадастровому плані. Цією ж комісією зафіксовані металеві кілки для встановлення достовірної межі позивача та відповідача ОСОБА_2 . З огляду на зміст комісійного акта обстеження земельної ділянки та встановлені металеві кілки йому стало достеменно відомо, що частина споруд - сінник та ями для складування буряків і жому, розміщені на його земельній ділянці. Так як спільної згоди між сторонами не можливо дійти у добровільному порядку, він звернувся до сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_4, який із виїздом на місце розташування земельної ділянки склав акт узгодження зовнішніх меж та план з накладкою. Також проведено земельно-технічне дослідження від 17 квітня 2020 року № 456/20, яким встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, не містить акта погодження меж між ним та відповідачем ОСОБА_2 Державний кадастровий реєстратор відділу у Попільнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області неналежно перевірив документи ОСОБА_2 та вніс до реєстру земельну ділянку цього відповідача з накладанням на його земельну ділянку. Накладання меж зазначеної земельної ділянки у Національній кадастровій системі із земельною ділянкою, яка міститься у зазначеній системі і якій присвоєно кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, свідчить про незаконність дій кадастрового реєстратора відповідача щодо реєстрації такої земельної ділянки та її незаконне формування з відкриттям поземельної книги.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні його земельною ділянкою, загальною площею 0,4776 га, розташованою на АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільної будівлі сінника та споруд - дві ями для складування буряків та жому; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, загальною площею 0,5444 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки. Також позивач просив суд судові витрати покласти на відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,4776 га, яка розташована на АДРЕСА_1, шляхом демонтажу будівлі сінника та шляхом засипання самовільно облаштованих на земельній ділянці, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, двох споруд - ям для складування буряків та жому. Компенсовано ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з проведенням судової будівельно-технічної експертизи, в розмірі 6 210,72 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу споруди сінника та двох споруд - ям для складування буряків та жому, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів належними та допустимими доказами факт порушення його прав, як власника земельної ділянки, у зв`язку з самовільною побудовою відповідачем ОСОБА_2 споруди сінника та двох споруд - ям для складування буряків і жому з істотним порушенням будівельних норм і правил та створенням позивачу цією побудовою перешкод у користуванні та розпорядженні належною йому земельною ділянкою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень із виключенням з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, загальною площею 0,5444 га, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 липня 2019 року № 172058064, то ОСОБА_2 отримав вказану земельну ділянку у законний спосіб, і без скасування записів про державну реєстрацію речового права на вказану земельну ділянку скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки є неможливим.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та розподілу судових витрат, ОСОБА_2, в інтересах якого діяв адвокат Супрун І. І., подав до Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діяв адвокат Супрун І. І., залишено без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року - без змін. Поновлено дію рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_2, в інтересах якого діяв адвокат Супрун І. І., про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 постановою Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року - без змін, то відсутні правові підстави для розподілу судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду від 22 листопада 2022 року скасувати повністю; оскаржуване рішення суду першої інстанції від 13 вересня 2022 року скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог; оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з позивача на його користь судові витрати на надання правової допомоги в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у загальному розмірі 32 442,80 грн.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц та у постановах Верховного Суду від 27 червня 2022 року у справі № 723/2158/19, від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц (провадження № 61-22753св19), від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Також заявник посилається на те, що суди встановили обставини у справі на підставі експертизи, яка є недопустимим доказом (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- дійшли помилкового висновку про те, що спірні сінник та ями для складування буряків і жому, які розташовані на земельній ділянці заявника, є об`єктами самочинного будівництва;
- проігнорували, що розташування споруд, а саме спірних сінника та ям для складування буряків і жому відносно інших господарських споруд вимогами чинних нормативних документів не врегульовано;
- не перевірили наявність у позивача дозвільних документів на спорудження сараю та гаража на його земельній ділянці;
- не врахували, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України способи усунення порушень;
- не дослідили питання можливості перебудови спірних сінника та ям, а також наявності згоди заявника щодо здійснення такої перебудови;
- не звернули увагу не відсутність у справі доказів того, що відносно заявника складався припис про усунення виявлених порушень органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та доказів його невиконання заявником;
- не врахували, що заявник не надавав дозволу експертам на доступ до об`єктів дослідження, а саме спірних споруд: сінника та ям для складування буряків і жому, та не уповноважував ОСОБА_5 (його дружину) на ці дії, а тому висновок комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021, отриманий з порушенням порядку доступу експерта до об`єкта досліджень, не міг бути взятий до уваги як доказ у справі.
Також у касаційній скарзі заявник вказав на те, що:
- суд першої інстанції порушив приписи пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, оскільки частково задовольнивши позов ОСОБА_1, поклав на заявника всі судові витрати позивача на послуги адвоката;
- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявник ОСОБА_2 є відповідачем за всіма (двома) позовними вимогами, заявленими позивачем у цій справі, а тому має право на часткове відшкодування витрат на правову допомогу у зв`язку з відмовою у задоволенні однієї з позовних вимог позивача;
- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволені заяви сторони відповідача про розподіл судових витрат.
Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, а також попередній орієнтовний розрахунок судових витрат.
У березні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Ковальова Яна Вікторівна, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. До вказаного відзиву заявник додав клопотання про продовження йому строку на подання такого відзиву.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Дослідивши наведені у клопотанні ОСОБА_1 підстави та додані документи, Верховний Суд вважає, що строк на подання відзиву для цього заявника підлягає продовженню до моменту його подання.
У квітні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., електронною поштою з електронним цифровим підписом подав до Верховного Суду заяву, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, витрати на правову допомогу у Верховного Суді у загальному розмірі 15 000,00 грн. До вказаної заяви заявник додав: копію додаткового договору від 22 грудня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 22 червня 2022 року, копію акта виконаних робіт (наданих послуг з правової допомоги) від 10 лютого 2023 року, копію платіжної інструкції від 07 лютого 2023 року № @2PL264494, копію платіжної інструкції від 07 лютого 2023 року № N1IYR3850M, копію описів та накладних АТ "Укрпошта" про надсилання заяви іншим учасникам.
У травні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., електронною поштою з електронним цифровим підписом подав до Верховного Суду заяву про зупинення виконання рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року, мотивовану тим, що 10 листопада 2022 року старший державний виконавець відкрив виконавчі провадження № 70235220, № 70234940 з примусового виконання вказаного судового рішення. Постановами державного виконавця від 10 листопада 2022 року, 06 січня 2023 року накладено арешт на кошти ОСОБА_2 та накладено штраф за невиконання рішення у розмірі 1 700,00 грн. Листом від 06 січня 2023 року № 70/01-27 державний виконавець виніс попередження про кримінальну відповідальність за невиконання рішення. Постановою державного виконавця від 15 лютого 2023 року накладено штраф за невиконання рішення у розмірі 3 400,00 грн. У результаті виконання рішення передбачено демонтаж належних ОСОБА_2 сінника та ям для складування буряків та жому, у разі задоволення касаційної скарги здійснити поворот виконання рішення буде неможливо, що призведе до порушення його прав.
У вересні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., електронною поштою з електронним цифровим підписом подав до Верховного Суду уточнену заяву, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у Верховному Суді у загальному розмірі 18 000,00 грн. До вказаної заяви додав копію акта виконаних робіт (наданих послуг з правової допомоги) від 01 травня 2023 року; копію платіжної інструкції від 01 травня 2023 року № 0.0.297607644.1, копії описів та накладних АТ "Укрпошта" про надсилання заяви іншим учасникам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Олійник А. С .
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України; витребувано із Попільнянського районного суду Житомирської області матеріали цивільної справи № 288/697/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У лютому 2023 року матеріали справи № 288/697/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року заяву ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., про зупинення виконання рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року задоволено частково. Зупинено виконання рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року в частині усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, площею 0,4776 га на АДРЕСА_1, шляхом демонтажу будівлі сінника та шляхом засипання самовільно облаштованих на земельній ділянці кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, на АДРЕСА_1, двох споруд - ям для складування буряків та жому - до закінчення перегляду справи в касаційному порядку. У задоволенні заяви ОСОБА_2, інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., про зупинення виконання рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року в іншій частині відмовлено.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2024 року № 1174/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку із відставкою судді Олійник А. С .
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року матеріали справи № 288/697/20 та касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Супрун І. І., на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року справу № 288/697/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Новоселицької сільської ради 24 березня 2008 року, ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Новоселицької сільської ради від 22 лютого 2008 року № 10 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку літ. "А" становить 91,3 кв. м, житлова площа - 59,2 кв. м. Також позивачу належить сарай літ. "Б", площею 66,0 кв. м, за тією ж адресою.
На підставі вищевказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Державним комунальним підприємством Бердичівським міжміським бюро технічної інвентаризації 24 березня 2008 року прийнято рішення про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на будинок, розташований за вищевказаною адресою, реєстраційний номер 22624954.
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 27 грудня 1999 року серії ЖТ № 04-15-005675 ОСОБА_1, на підставі рішення виконавчого комітету Новоселицької сільської ради від 14 січня 1994 року, є власником земельної ділянки, загальною площею 0,4776 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на АДРЕСА_1 .
31 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Житомирземпроект" (далі - ТОВ "Підприємство "Житомирземпроект") укладено договір № 138, предметом якого є виконання топографічної зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
До вищевказаного договору додано: додаток № 1 - протокол узгодження договірної ціни від 31 жовтня 2019 року та додаток № 2 - акт прийомки-здачі виконаних робіт складений 21 грудня 2019 року.
ТОВ "Підприємство "Житомирземпроект" склало акт узгодження зовнішніх меж від 04 листопада 2019 року, згідно з яким проведено обстеження меж земельної ділянки, яка (перебуває у власності) надається у власність (користування), за адресою: АДРЕСА_1 . Межі в натурі проходять: від точки "А" до точки "Б" - землі загального користування (вул. Шевченка); від точки "Б" до точки "В" - землі запасу сільської ради: від точки "В" до точки "А" - землі ОСОБА_2 (кадастровий номер 1824784500:02:004:0098). Розмір і місцезнаходження землекористування показані на плані (з накладкою), який додається.
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 24 грудня 1997 року серії І-ЖТ № 006192 ОСОБА_7, на підставі рішення виконавчого комітету Новоселицької сільської ради від 14 січня 1994 року, була власником земельної ділянки, загальною площею 0,7009 га, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території с. Новоселиця, Новоселицької сільської ради Попільнянського району Житомирської області.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 травня 2012 року ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_7, спадщина складається із земельної ділянки площею 0,7009 га, що розташована в с. Новоселиця Новоселицької сільської ради Попільнянського району Житомирської області, яка передана у приватну власність: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд - 0,1565 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,5444 га.
20 червня 2019 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку площею 0,5444 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 31 березня 2013 року, виготовленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру та земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1824784500:02:004:0098. Наведене підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 липня 2019 року та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04 листопада 2019 року.
Згідно з Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, замовником якої зазначено ОСОБА_9, станом на 25 лютого 2020 року власником земельної ділянки, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, площею 0,5444 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_2 Дата державної реєстрації права (в Державному реєстрі прав) - 24 червня 2019 року, номер запису про право (в Державному реєстрі прав) 32143024, орган, що здійснив державну реєстрацію права (в Державному реєстрі прав) - Попільнянська селищна рада Попільнянського району. Відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки, відсутні.
Відповідно до висновку комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021, проведеного судовими експертами Центру будівельних та земельних експертиз, основною причиною виникнення пошкоджень конструктивних елементів досліджуваних будівель, а саме: сараю літ. "Г", гаража літ. "В", сараю літ. "Б" (ознаками яких є наявність, станом на момент обстеження, тріщини в цегляній кладці, вогкості на стінах), будинковолодіння АДРЕСА_1, є нерівномірне осідання фундаменту, обумовлене наступними чинниками: періодичним зволоженням ґрунтів основи, у зв`язку з: відсутністю організованого водовідведення з покрівель будівель (сараю літ. "Г", гаража літ. "В", сараю літ. "Б" та сінника); відсутності заходів щодо відведення атмосферних опалів від фундаменту між досліджуваними будівлями: сараєм літ. "Г", гаражем літ. "В", сараєм літ. "Б" та сінником, ямами для складування буряків і жому; близькістю розташування сараю літ. "Г", гаража літ. "В", сараю літ. "Б" та сінника, ям для складування буряків і жому; відсутністю в ямах для складання буряків і жому гідроізоляції стін та підлоги в зв`язку із чим можливе накопичення вологи; пошкодженою стіною лівого фасаду ями для складування буряків і жому, із за чого можливе зсування ґрунту; періодичними змінами навантаження на конструктивні елементи, які передають навантаження на основи; нерівномірною деформацією ґрунтової основи фундаментів внаслідок порушення її сформованого напружено-деформованого стану, внаслідок зміни положення рівня ґрунтових вод та інших причин.
Додатковими причинами появи деформацій в конструкціях досліджуваних будівель також могли бути: недосконалість окремих конструктивних рішень, застосованих при будівництві будівель; проведення будівельних робіт, які могли вплинути на стійкість фундаменту.
Водночас визначити, в якій мірі кожний із зазначених чинників окремо вплинув на виникнення наявних пошкоджень, неможливо.
Отже, існує негативний вплив будівлі сінника та двох споруд - ям для складування буряків та жому, що належать ОСОБА_2 та розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, на АДРЕСА_1, на господарські будівлі, які є приватною власністю ОСОБА_1, а саме: сарай літ. "Г", гараж літ. "В" та сарай літ. "Б", за адресою: АДРЕСА_1 .
Відстань між сінником, який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, на АДРЕСА_1 до сараю літ. "Г", гаража літ. "В" та сараю літ. "Б", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, не відповідає пункту 3.25* та додатку № 3.1 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень"; пункту 15.2.2 та таблиці 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій".
Встановити виходячи із наданих на дослідження матеріалів, ким саме було здійснено порушення, неможливо, оскільки відсутні відомості щодо дати будівництва сінника та двох ям для складування жому та буряків, які розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, за адресою: АДРЕСА_1 .
Розташування споруд, а саме ям для складування буряків і жому, щодо інших господарських будівель та споруд чинними нормативними документами не внормовано.
Оскільки досліджувані будівлі нерозривно пов`язані фундаментом із землею, то їх перенесення на іншу частину земельної ділянки без демонтажу призведе до їх знецінення. Усунути виявлені порушення між досліджуваними будівлями можливо шляхом демонтажу зведених конструкцій.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування
- щодо рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2022 року, залишеного без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, по суті спору
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 316, частина перша статті 319 ЦК України).
Відповідно до статті 368 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд, шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини третьої статті 79 ЗК України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Згідно із статтею 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється зокрема, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається формованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Статтею 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пунктів "г" та "е" частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Стаття 104 ЗК України передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше. Якщо дії сусіда є неправомірними та не відповідають умові заподіяння як найменших незручностей, такі дії підлягають припиненню.
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Способи захисту прав на землю встановлені частиною третьою статті 152 ЗК України: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, спорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил, відповідно до положень законів України "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про регулювання містобудівної діяльності", постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт", необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.
Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у поставі від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16 та Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц і від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом демонтажу споруди сінника та двох споруд - ям для складування буряків та жому, суд першої інстанції, з висновком якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, враховуючи висновки комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021, правильно виходив із того, позивач довів належними та допустимими доказами факт порушення його прав, як власника земельної ділянки, відповідачем у зв`язку з самовільною побудовою споруди сінника та двох споруд - ям для складування буряків і жому - з істотним порушенням будівельних норм і правил та створенням позивачу цією побудовою перешкод у користуванні та розпорядженні належною йому земельною ділянкою.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини у справі на підставі експертизи, яка є недопустимим доказом, підлягають відхиленню, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд вважає, що у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що висновок комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021 є належним і допустимим доказом, який підтверджує факт негативного впливу спірних будівель сіннику та двох споруд - ям для складування буряків та жому, які належать відповідачу ОСОБА_2 та розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, на АДРЕСА_1, на господарські будівлі, які є приватною власністю позивача ОСОБА_1, а саме: сарай літ. "Г", гараж літ. "В" та сарай літ. "Б", за адресою: АДРЕСА_1, та свідчить про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Натомість відповідач ОСОБА_2 у процесі розгляду справи на порушення принципу змагальності не спростував правильності висновку комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021 як доказу, не скористався своїм процесуальним правом заявити клопотання про проведення додатковї судової експертизи для підтвердження обставин, на які він посилається, заперечуючи цей доказ.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц та у постановах Верховного Суду від 27 червня 2022 року у справі № 723/2158/19, від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 910/23428/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 522/22023/16-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували, що розташування споруд, а саме спірних сінника та ям для складування буряків і жому, щодо інших господарських споруд вимогами чинних нормативних документів не врегульовано, Верховний Суд відхиляє, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій врахували вказані обставини, але з огляду на наявні у справі докази, дійшли правильного висновку про те, що поточне розташування спірних сінника та двох споруд - ям для складування буряків та жому, що належать ОСОБА_2, створюють для позивача перешкоди у користуванні його земельною ділянкою та несуть негативний вплив на його господарські будівлі, а саме: сарай (літ. "Г"), гараж (літ. "В") та сарай (літ. "Б"), за адресою: АДРЕСА_1, а тому такі порушення прав з урахуванням положень статті 152 ЗК України підлягають усуненню у спосіб, обраний позивачем.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили наявність у позивача дозвільних документів на спорудження сараю та гаражу на його земельній ділянці, є безпідставними, оскільки законність спорудження вказаних об`єктів нерухомості не було предметом позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі, а заявник самостійного позову про оскарження законності спорудження вказаних об`єктів нерухомості до суду не заявляв. Водночас відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Крім того, у оскаржуваній постанові апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що сарай літ. "Г" та гараж літ. "В" збудовані на земельній ділянці, яка належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, матеріали справи не містять доказів того, що це нерухоме майно побудовану з істотним порушенням будівельних норм та правил, всі три господарські приміщення, а саме сарай літ. "Б", сарай літ. "Г" та гараж літ. "В" з`єднанні між собою та становлять цілісний господарський комплекс.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України способи усунення порушень, а також доводи про те, що суди не дослідили питання можливості перебудови спірних сінника та ям, а також наявності згоди заявника щодо здійснення такої перебудови, є безпідставними.
У цій справі, з огляду на висновки комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного переконання, що оскільки спірні будівлі нерозривно пов`язані фундаментом із землею і їх перенесення на іншу частину земельної ділянки без демонтажу призведе до їх знецінення, то усунути виявлені порушення прав позивача між досліджуваними будівлями можливо лише шляхом демонтажу спірних конструкцій. У свою чергу, Верховний Суд в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій.
Аргументи касаційної скарги про те, що заявник не надавав дозвіл експертам на доступ до об`єктів дослідження, а саме спірних споруд - сінника та ям для складування буряків і жому, та не уповноважував ОСОБА_5 (його дружину) на ці дії, а тому висновок комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021, отриманий з порушенням порядку доступу експерта до об`єкта досліджень, не міг бути взятий до уваги як доказ у справі, Верховний Суд відхиляє.
Відповідно до змісту висновку комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021 натуральне обстеження об`єктів дослідження за адресою: АДРЕСА_2, 06 листопада 2020 року здійснено експертами в присутності позивача ОСОБА_1 та представника відповідача - ОСОБА_5 (дружини відповідача ОСОБА_2 ).
ОСОБА_5 мала доступ до спірних закритих приміщень (об`єктів дослідження), з власної волі допустила експертів до вказаних об`єктів для проведення обстеження, чого апріорі не може зробити неуповноважена особа, тому висновок комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 29 січня 2021 року № 264/01-2021 виготовлений з дотриманням порядку доступу експертів до об`єкта дослідження та правомірно прийнятий до уваги судами.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, щодо суті спору.
Разом з тим, Верховний Суд вважає слушними доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції здійснив розподіл судових витрат, понесених сторонами справи на правову допомогу, з порушенням норм частини другої статті 141 ЦПК України.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тобто у випадку часткового задоволення позову, інші судові витрати, до яких відносяться зокрема і витрати на правову допомогу, мають розподілятися судом між сторонами справи пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 заявив дві позовні вимоги, а саме: зобов`язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні його земельною ділянкою загальною площею 0,4776 га, розташованою на АДРЕСА_1, шляхом знесення самовільної будівлі сінника та споруд - дві ями для складування буряків та жому, а також скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, загальною площею 0,5444 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з одночасним припиненням усіх речових прав та їх обтяжень шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки.
ОСОБА_2, як власник спірної земельної ділянки, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, загальною площею 0,5444 га, є належним відповідачем у цій справі за обома вказаними позовними вимогами.
Як уже встановлено у цій постанові, Попільнянський районний суд Житомирської області своїм рішенням від 13 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,4776 га, яка розташована на АДРЕСА_1, шляхом демонтажу будівлі сінника та шляхом засипання, самовільно облаштованих на земельній ділянці, кадастровий номер 1824784500:02:004:0098, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, двох споруд - ям для складання буряків та жому. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
З огляду на вказане рішення по суті спору, з урахуванням положень частини другої статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції мав розподілити судові витрати сторін справи на правову допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Натомість суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і всупереч положенням частини другої статті 141 ЦПК України стягнув із відповідача ОСОБА_2 100 % витрат позивача ОСОБА_1 на правову допомогу, а у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу відмовив цілком.
У свою чергу суд апеляційної інстанції, в силу свої повноважень, вказаних процесуальних помилок суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат не усунув та залишив його в цій частині без змін.
Тому оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розподілу витрат на правову допомогу в суді першої інстанції не можуть бути визнані законними і підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір -обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Матеріали справи свідчать про те, що інтереси позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляла адвокат Ковальова Я. В., а інтереси відповідача ОСОБА_2 - адвокати Король Інна Олександрівна та ОСОБА_10 .
У позовній заяві та заяві про компенсацію понесених судових витрат позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 просили суд здійснити розподіл судових витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у справі стороною позивача надано до суду, зокрема: копію договору про надання правової допомоги від 25 лютого 2020 року № 21, укладеного між адвокатом Ковальовою Я. В. та ОСОБА_1 ; ордер на надання правової допомоги від 16 червня 2020 року серії ЖТ № 060389 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Ковальовою Я. В.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Ковальовою Я. В. (відповідно до вимог статті 137 ЦПК України) від 07 лютого 2022 року; акт прийому-здачі робіт за договором про надання правової допомоги від 07 лютого 2022 року; довідку адвоката Ковальової Я. В. від 07 лютого 2022 року, квитанції до прибуткового касового ордера від 25 лютого 2022 року № 21 та від 07 лютого 2022 року № 66 про сплату ОСОБА_1, відповідно до підпункту 5.1 договору про надання правової допомоги від 25 лютого 2020 року № 21, гонорару у загальній сумі 13 000,00 грн готівкою (т. 1 а.с. 67; т. 2 а. с. 144-150).
Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) від 07 лютого 2022 року та акта прийому-здачі робіт за договором про надання правової допомоги від 07 лютого 2022 року, адвокат Ковальова Я. В. надала позивачу, а позивач прийняв такі юридичні послуги: вивчення та аналіз правовстановлюючих документів на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 - 1 година; вивчення питання необхідності витребування від клієнта, інших осіб додаткових доказів, документів; обрання відповідного способу захисту прав клієнта; надання усних консультацій клієнту щодо судової перспективи успіху у цій справі - 1 година; написання 5-ти адвокатських запитів - 1 година; написання та подання позовної заяви, формування та посвідчення копій документів до позовної заяви - 6 годин; написання відповіді на відзив на позовну заяву - 2 години; підготовка, написання та подання клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи - 1 година; участь у 10-ти судових засіданнях - 14 годин. Сторони узгодили, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги становить 500,00 грн за одну годину роботи.
Отже, розмір гонорару адвоката Ковальової Я. В., обчислений станом на 07 лютого 2022 року згідно з підпунктом 5.1 договору про надання правової допомоги від 25 лютого 2020 року та сплачений позивачем адвокату, становив 13 000,00 грн.
Крім того, у відзиві на позовну заяву адвокат Король І. О. навела попередній орієнтовний розрахунок витрат відповідача ОСОБА_2 на правову допомогу, відповідно до положень статті 134 ЦПК України, та просила суд стягнути такі судові витрати із позивача за наслідками розгляду справи по суті (т. 1 а. с. 96-97).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представники відповідача ОСОБА_2 надали до суду, зокрема: витяг з договору про надання правової (правничої) допомоги від 22 червня 2020 року, укладеного між Адвокатським бюро "Приймак та Партнери" та ОСОБА_2 ; ордер на надання правової допомоги від 22 червня 2020 року серії КВ № 815311 ОСОБА_2 адвокатом Король І. О.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Король І. О. від 08 лютого 2018 року серії КВ № 6049; копію посвідчення адвоката Король І. О. від 08 лютого 2018 року № КВ6049; копію платіжного доручення від 26 червня 2020 року № @ 2PL791190 про сплату ОСОБА_2 Адвокатському бюро "Приймак та Партнери" 7 000,00 грн за надання правової допомоги; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової (правничої) допомоги) від 05 серпня 2020 року на суму 7 000,00 грн; оригінал квитанції від 25 червня 2020 року № 0.01749469879.1 на суму 7 000,00 грн; копію ордера про надання правової допомоги від 05 березня 2021 року серії АА № 1082855 ОСОБА_2 адвокатом Приймаком О. Ю.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Приймаком О. Ю. 25 жовтня 2011 року № 4676; копію посвідчення адвоката Приймака О. Ю.; копію ордера про надання правової допомоги від 02 березня 2021 року серії АІ № 1088703 ОСОБА_2 адвокатом Супруном І. І.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Супруна І. І. від 29 травня 2020 року серії КС № 9052/10; копію посвідчення адвоката Супруна І. І. від 29 травня 2020 року № 9052/10; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової (правничої) допомоги) від 08 вересня 2020 на суму 3 000,00 грн; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової (правничої) допомоги) від 30 березня 2021 року на суму 5 000,00 грн; оригінал квитанції від 30 березня 2021 року № 0.0.2071103539.1 на суму 5 000,00 грн; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової (правничої) допомоги) від 26 травня 2021 року на суму 2 000,00 грн; оригінал квитанції від 26 травня 2021 року № 0.0.2140970155.1 на суму 2 000,00 грн; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової (правничої) допомоги) від 15 липня 2021 року на суму 3 000,00 грн; оригінал квитанції від 15 липня 2021 року № 0.0.2196871426.1 на суму 3 000,00 грн; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової (правничої) допомоги) від 23 вересня 2021 року на суму 3 000,00 грн; копію платіжного доручення від 27 вересня 2021 року № @2PL829737 на суму 3 500,00 грн; акт виконаних робіт (наданих послуг з правової (правничої) допомоги) від 09 листопада 2021 року на суму 3 000,00 грн; копію платіжного доручення від 23 листопада 2021 року № @2PL953194 на суму 6000,00 грн (т. 1 а. с. 98-101, 110, 118, 229-230, 233-234; т. 2 а. с. 98-116).
Відповідно до актів наданих послуг від 05 серпня 2020 року, адвокатами Адвокатського бюро "Приймак та Партнери" Приймаком О. Ю., Король І. О. надано, а замовником ОСОБА_2 прийнято такі послуги: підготовка та подача відзиву (письмових пояснень) на позовну заяву у справі № 288/697/20; участь адвокатів у судових засіданнях Попільнянського районного суду Житомирської області у справі № 288/697/20; підготовка клопотання про виклик судового експерта.
Загальна сума витрат ОСОБА_2 на правову допомогу у суді першої інстанції визначена його представниками у загальному розмірі 29 500,00 грн (т.2 а. с. 98).
Також матеріали справи свідчать про те, що сторони не скористалися своїм правом заявити суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Отже, з огляду на рішення суду першої інстанцій у цій справі, з яким погодився й апеляційний суд, про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням наявних у справі доказів фактично понесених витрат позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг їх адвокатів зі: складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, відсутністю заперечень сторін на розмір заявлених ними витрат, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення відшкодування судових витрат, понесених у суді першої інстанції на професійну правничу допомогу:
- із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у сумі 6 500,00 грн (13 000,00 грн / 2);
- із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у сумі 14 750,00 грн (29 500,00 грн / 2).
Витрати учасників справи на професійну правничу допомогу у межах цих сум є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатами учасникам справи обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Водночас, керуючись положеннями частини десятої статті 141 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для проведення взаємного зарахування понесених сторонами витрат та стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 8 250,00 грн та відмову у задоволенні обох заяв сторін в іншій частині.