ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 361/6846/20
провадження № 61-5247св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю "Княжицьке",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Колісником Андрієм Івановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що між нею (Сторона-1) та відповідачем (Сторона-2) 16 травня 2018 року було укладено меморандум, відповідно до якого сторони засвідчили своє бажання припинити взаємні судові та позасудові розбіжності, які існували між ними.
За умовами меморандуму на досягнення спільної мети щодо припинення взаємних претензій вони домовилися вчинити низку дій щодо припинення кримінальних проваджень (пункт 3.1 меморандуму), вона мала відмовитися від позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, майнових претензій, у тому числі, щодо врожаю зернових культур у цивільному і кримінальному судочинстві, як на момент підписання меморандуму, так і на майбутнє.
Відповідач зі свого боку зобов`язувався не перешкоджати їй у здійсненні сільськогосподарської діяльності на земельних ділянках в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області та земель колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса (далі - КСП імені Щорса).
Вказувала, що з моменту складання меморандуму і його підписання cторонами було очевидним, що він не відповідає положенням частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Посилалася на те, що підписання з її боку меморандуму було вимушеною дією, щоб мати змогу зібрати з орендованих земельних ділянок врожай зернових культур та соняшнику, уникнувши протидії законній господарській діяльності з боку відповідача, тому волевиявлення на укладення меморандуму не було вільним.
Зазначала, що кримінальне переслідування ОСОБА_2 здійснювалось, як у порядку приватного звинувачення, так і у загальному кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, які не можуть бути закриті за зверненням потерпілої сторони, зокрема, за частиною четвертою статті 187, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), тому, укладений сторонами меморандум, не міг бути спрямований на повне реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Так, після складання і підписання меморандуму вони не припинили судові спори у цивільному і кримінальному судочинстві, які супроводжувались накладенням арешту на земельні ділянки у 2019-2020 роках. Крім того, з травня до грудня 2019 року за зверненнями прокурора Генеральної прокуратури України Новікова А. Ф. у межах кримінального провадження № 12016110130001082 в судах першої і апеляційної інстанцій розглянуті спори між ТОВ "Княжицьке" (директор ОСОБА_1 ) і ОСОБА_2, відтак, майнові конфлікти тривають.
Отже, під час укладення меморандуму ними порушено положення статей 203, 215 ЦК України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним меморандум, укладений 16 травня 2018 року між нею та ОСОБА_2 .
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Княжицьке" (далі - ТОВ "Княжицьке").
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2023 року у складі судді Радзівіл А. Г. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано меморандум, укладений 16 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, проаналізувавши зміст меморандуму, підписаного сторонами 16 травня 2018 року, який, окрім іншого, включав у себе питання, що повинні вирішуватися у порядку кримінального провадження, ураховуючи норми КК України, Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), якими встановлено порядок завершення та закриття справ про кримінальні правопорушення, дійшов висновку, що пункти 3.1, 3.2, 3.3, 3.6, визначені в укладеному меморандумі, суперечать нормам ЦК України, КК України, КПК України, тому підписаний меморандум не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Районний суд зазначив, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням вимог частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (фіктивний правочин).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка всупереч передбаченому нормами статей 12, 81 ЦПК України процесуальному обов`язку не довела належними та допустимими доказами укладення оспорюваного меморандуму під впливом помилки, обману або насильства, зловмисної домовленості чи тяжкої обставини.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що звертаючись до суду із вимогою про визнання недійсним правочину, ОСОБА_1, як на підставу своїх позовних вимог, посилалась на відсутність з її боку вільного волевиявлення щодо укладення меморандуму, проте позивачкою не зазначено конкретних обставин, які підтверджують наявність дефекту волевиявлення - вчинення правочину під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Апеляційний суд вказав, що оспорюваний меморандум був підписаний обома сторонами, доказів обмеження обсягу цивільної дієздатності у сторін правочину суду не надано, а та обставина, що у подальшому умови, визначені у ньому, сторонами не виконувалися або виконувалися не у повному обсязі, не свідчить про відсутність дійсності намірів учасників меморандуму на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Колісник А. І., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2023 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Колісником А. І., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Колісником А. І., мотивована тим, що апеляційним судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, неправильно досліджені та оцінені наявні у справі докази, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 .
Вважає, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання меморандуму від 16 травня 2018 року недійсним, оскільки він не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням вимог частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Колісник А. І. вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Заворотнюком М. С. подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Посилається на те, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, а обставини, встановлені судами у цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у зазначених заявником справах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 травня 2018 року між ОСОБА_1 (Сторона-1) та ОСОБА_2 (Сторона-2) був укладений меморандум, відповідно до якого сторони засвідчили своє бажання припинити взаємні судові та позасудові розбіжності, які існували між ними. Також сторони меморандуму вказали, що на його основі будуть оформлені та подані до уповноважених органів, підприємств, установ та організацій усі необхідні документи (том 1, а. с. 44).
У пункті 3 меморандуму сторони на досягнення спільної мети щодо припинення взаємних претензій домовилися вчинити такі дії:
Сторона-1 (та пов`язані з нею юридичні особи): подає до правоохоронних органів заяви про припинення кримінальних переслідувань Сторони-2 у кримінальних провадженнях, що зареєстровані в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за номерами 12017110000000827, 12016110130001082; подає заяву про відмову від позовної заяви/апеляційної скарги/касаційної скарги чи заяву про визнання позовної заяви/апеляційної скарги/касаційної скарги Сторони-2 у справах № 361/2193/16-ц, № 361/4644/16-ц, № 361/696/17, № 2-п/361/18/18; відмовляється від будь-яких майнових претензій щодо майна - врожаю сільськогосподарських культур (відшкодування його вартості та збитків у будь-якому обсязі), що стало підставою для порушення кримінальних проваджень № 12017110000000827, № 12016110130001082 чи може бути підставою для порушення інших кримінальних справ (пункти 3.1. - 3.3. меморандуму).
Сторона-2 зобов`язується не вживати жодних дій щодо перешкоджання сільськогосподарської діяльності Сторони-1 на земельних ділянках у межах Княжицької сільської ради та земель колишнього КСП імені Щорса. Положення цього пункту діють до 30 грудня 2018 року та не дають права на посів озимих сільськогосподарських культур; у період часу до 30 грудня 2018 року не здійснює жодного сільськогосподарського виробництва на земельних ділянках у межах Княжицької сільської ради та земель колишнього КСП імені Щорса (пункти 3.6., 3.7. меморандуму).
Сторона-1 та Сторона-2 разом погодили, що Сторона-1 має право використовувати земельні ділянки у межах Княжицької сільської ради та земель колишнього КСП імені Щорса для здійснення сільськогосподарського виробництва. Термін закінчення такого користування - 30 грудня 2018 року. У разі необхідності збирання врожаю понад терміни вказані цим пунктом. Сторони погоджують строки (терміни) такого продовження додатковою угодою; 30 грудня 2018 року сторони вирішують питання щодо подальшого використання земельних ділянок у межах Княжицької сільської ради та земель колишнього КСП імені Щорса; визнали, що користування земельними ділянками до 30 грудня 2018 року є безоплатним: Сторона-1 не повинна сплачувати на користь Сторони-2 жодних грошових коштів за користування (даний пункт не є підставою для визнання укладеним договору користування вказаними земельними ділянками Стороною-1 чи пов`язаними з нею юридичними особами); після 30 грудня 2018 року порядок користування земельними ділянками у межах Княжицької сільської ради та земель колишнього КСП імені Щорса визначається в окремому договорі визначенням плати за користування (пункти 3.8. - 3.11. меморандуму).
Пунктом 4 меморандуму передбачено, що він набирає чинності з дати підписання.
Відповідно до пунктів 5 - 7 меморандуму даний меморандум є підставою для припинення кримінальних та цивільних переслідувань сторін. Даним меморандумом сторони визнають відсутність будь-яких кримінальних правопорушень одна щодо іншої та щодо пов`язаних осіб (у тому числі вказаних у цьому меморандумі) та зобов`язуються їх (спірні питання) вирішувати виключно у площі цивільно-правових відносин. Дії щодо припинення кримінальних та цивільних переслідувань, визначені меморандумом повинні бути вчинені протягом 20 днів з дати підписання меморандуму.
У разі невиконання стороною взятих на себе зобов`язань інша сторона має право вжити заходів передбачених цим меморандумом (пункт 8 меморандуму).
Згідно з пунктом 11 меморандуму даний меморандум підписано сторонами без жодного тиску чи збігу важких обставин, сторони розуміють характер та значення своїх дій дають їм оцінку та розуміють наслідки підписання цього меморандуму.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, у справі № 361/2193/16-ц позов ТОВ "Княжицьке" до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_2 припинити будь-які роботи по обробітку земельних ділянок, які знаходяться в складі полів № 1 площею 30 га, № 2 - 63 га, № 5- 60 га, № 7 - 63 га, № 8 - 82 га, № 11 - 147 га, № 12 - 84 га, в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області та не чинити перешкоди ТОВ "Княжицьке" у здійсненні ним своєї діяльності на земельних ділянках, утворених із розпайованих земель КСП імені Щорса в адміністративних межах Княжицької сільської ради Броварського району Київської області щодо яких ТОВ "Княжицьке" укладено договори оренди землі (провадження № 61-11729св18) (том 1, а. с. 20-33).
Постановою державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчинець Н. Є. відкрито виконавче провадження ВП № 64488011 з примусового виконання виконавчого листа № 361/2193/16-ц, виданого 10 листопада 2020 року Броварським міськрайонним судом Київської області (том 1, а. с. 57-58).
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 травня 2018 року у справі № 361/6996/17 закрито кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 листопада 2017 року за № 12017110000000827.
Запобіжний захід, обраний ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12016110130001082 від 27 березня 2016 року у виді застави у розмірі 480 000 грн скасовано.
Скасовано арешт на майно ОСОБА_2, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2017 року та ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2017 року, а майно повернуто власнику.
Цивільний позов ТОВ "Княжицьке" до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 2 308 640 грн залишено без розгляду (том 1, а. с. 51-53).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Колісником А. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 27 травня 2024 року у справі № 607/16232/22 (провадження № 61-3677св24) та багатьох інших.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду: від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання правочину недійсним, посилаючись на відсутність вільного волевиявлення з її боку щодо укладення 16 травня 2018 року меморандуму.
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволення позову апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами укладення оспорюваного меморандуму під впливом помилки, обману або насильства, зловмисної домовленості чи тяжкої обставини.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що оспорюваний меморандум був підписаний обома сторонами, доказів обмеження обсягу цивільної дієздатності у сторін правочину не надано, а та обставина, що в подальшому умови, визначені у ньому, сторонами не виконувались або виконувалися не у повному обсязі, не свідчить про відсутність дійсності намірів учасників на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Посилання касаційної скарги про те, що укладенням меморандуму, його сторони, по суті, втрутилися у кримінальне провадження, оскільки ОСОБА_2 притягувався до кримінальної відповідальності безпідставні, так як його зміст направлений не на втручання у кримінальне судочинство, а направлений на врегулювання майнових претензій сторін один до одного.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
Доводи ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у зазначених справах та справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.