ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 754/16919/17
провадження № 61-4859св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Демчик Валентина Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Багінським Андрієм Михайловичем, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Демчик В. В.,про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина. Після смерті матері їй стало відомо про наявність заповіту, складеного 21 липня 2015 року, що посвідчений державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Демчик В. В. за реєстровим № 1-1029, на ім`я відповідача, її брата.
Вказувала, що у період часу з 2014 року до 21 червня 2017 року ОСОБА_3 проходила лікування у Комунальному некомерційному підприємстві "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3" Деснянського району м. Києва у зв`язку із суттєвим погіршенням зору. У вказаний період часу її мати не мала можливості самостійно пересуватися та обходитися без сторонньої допомоги, а з початку 2015 року лікарем-офтальмологом була встановлена необхідність хірургічного втручання з метою недопущення абсолютної втрати зору ОСОБА_3
Посилалася на те, що під час розгляду справи були встановлені обставини, які свідчать про наявність у поведінці ОСОБА_3 хронічних емоційних реакцій та станів, що об`єктивно могли перешкоджати необхідному розумінню та належному сприйняттю нею своїх дій, а тому, волевиявлення ОСОБА_3, як заповідача, не було вільним і не відповідало її волі. Відтак, на підставі статей 203, 215, 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заповіт є недійсним.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт від 21 липня 2015 року, складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Демчик В. В. за реєстровим № 1-1029.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1, яке подане її представником - адвокатом Багінським А. М., про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи відмовлено.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження того, що ОСОБА_3 на момент укладення заповіту через власний психічний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій, а тому підстави для визнання заповіту недійсним відповідно до статей 203, 215, частин першої та другої статті 1257 ЦК України відсутні.
Суд зазначив, що матеріали справи не містять даних щодо особливостей психічного стану ОСОБА_3, що могло б слугувати об`єктивними клініко-діагностичними показниками її психічної діяльності у період часу, коли посвідчувався оспорюваний заповіт. Сам по собі факт наявності у заповідачки тяжкої хвороби не є достатнім доказом її фізичної неспроможності у межах, необхідних для волевиявлення і складення заповіту та не спростовує презумпцію її психічного здоров`я.
Ураховуючи наведене, дослідивши всі докази, допитавши свідків, районний суд вважав, що підстав для визнання заповіту недійсним у судовому засіданні не встановлено та не підтверджено.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Гудзери Т. С. про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 79 960 грн.
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вважав, що витрати, понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, у розмірі 79 960 грн підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт. Судом також ураховано, що позивачка не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності зі складністю справи не подала.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно з`ясовано фактичні обставини справи та їм надана належна правова оцінка, його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства. Районний суд сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України. Зокрема, судом було задоволено клопотання сторони позивача про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, проте така експертиза проведена не була у зв`язку із тим, що позивачка свідомо ухилилася від сплати вартості судової експертизи.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що заповідач на час підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі. Судом не встановлено порушень вимог закону при посвідченні оспорюваного заповіту, а тому, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правильними.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції призначив посмертну судово-психіатричну експертизу, не врахувавши побажань позивачки щодо місця її проведення, оскільки судом було постановлено ухвалу про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи відповідно до вимог частини третьої статті 103 ЦПК України, ураховуючи те, що сторонами не досягнуто згоди щодо обрання конкретної експертної установи.
Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивачки понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, виходячи із того, що у задоволенні позову було відмовлено, а визначений розмір відповідає критерію реальності та розумності, є співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт. При цьому ОСОБА_1 не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру таких витрат, доказів їх нерозумності, неспівмірності зі складністю справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Багінський А. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року, додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Багінським А. М., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання заявника про розгляд справи в режимі відеоконференції за її участю відмовлено та справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Багінським А. М. мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
Посилається на те, що районний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, хоча зобов`язаний був це зробити відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України. При цьому така експертиза за клопотанням позивача була призначена судом, але не проведена з незалежних від ОСОБА_1 причин, оскільки через важкий матеріальний стан вона була позбавлена можливості своєчасно оплатити виконання експертизи.
Зазначає, що в апеляційній скарзі представником позивачки також заявлялося клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, у задоволенні якого апеляційний суд необґрунтовано відмовив.
Суди попередніх інстанцій проігнорували наявні у матеріалах справи показання свідків, не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, зокрема, не дослідили надану ОСОБА_1 медичну документацію померлої.
При цьому вважає, що районний суд без врахування та належної перевірки обставин понесення відповідачем витрат на правничу допомогу задовольнив визначений представником відповідача розмір витрат на правничу допомогу в сумі 79 690 грн. Вважає, що заявлені до стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача витрати на правничу допомогу є завищеними та надмірними.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Багінський А. М. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, від 03 липня 2019 року у справі № 757/20995/15-ц та від 10 липня 2019 року у справі № 912/2391/16, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також представник ОСОБА_1 - адвокат Багінський А. М. зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У вересні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 подала додаткові пояснення, в яких підтвердила доводи касаційної скарги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2024 року ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Вважає оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Посилається на те, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, а обставини, встановлені судами у цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у зазначених заявником справах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) є рідним братом та сестрою.
На випадок своєї смерті ОСОБА_3 21 липня 2015 року склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Демчик В. В. за реєстровим № 1-1029, згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилося та з чого би воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповілаОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 15).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1, виданим повторно 03 жовтня 2017 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 10045 (том 1, а. с. 8).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року за клопотанням представника позивача у справі призначено комплексну судову експертизу, на вирішення якої ставилися питання:
1) чи перебувала ОСОБА_3, яка виконала рукописний текст на заповіті від 21 липня 2015 року, у незвичайному стані на момент складання даного тексту;
2) чи виконано рукописний текст на заповіті від 21 липня 2015 року під впливом збиваючих факторів (природних, штучних);
3) в якому емоційному стані була ОСОБА_3 на час укладання заповіту від 21 липня 2015 року;
4) чи здатною була ОСОБА_3, з урахуванням визначених обставин, повною мірою вільно та усвідомлено підписати заповіт від 21 липня 2015 року.
Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.
Витрати, пов?язані з проведенням експертизи, покладено на ОСОБА_1 .
Провадження у справі зупинено до одержання висновку експерта (том 2, а. с. 8-9).
04 грудня 2018 року експертами Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ Українискладено повідомлення про неможливість проведення експертизи через ненадання додаткових матеріалів (том 2, а. с. 13-15).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року провадження у справі відновлено, у зв`язку з поверненням матеріалів справи до суду та повідомленням судового експерта про неможливість проведення судової експертизи через ненадання додаткових матеріалів (том 2, а. с. 16).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року за клопотанням представника позивача у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої ставилося питання:
1) чи перебувала ОСОБА_3, яка виконала рукописний текст на заповіті від 21 липня 2015 рокуу незвичайному стані на момент складання даного тексту;
2) чи виконано рукописний текст на заповіті від 21 липня 2015 рокуОСОБА_3 під впливом збиваючих факторів (природних, штучних);
3) чи виконано рукописний текст на заповіті від 21 липня 2015 рокуОСОБА_3 у незвичайних умовах.
Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.
Витрати, пов?язані з проведенням експертизи, покладено на ОСОБА_1 .
Провадження у справі зупинено до одержання висновку експерта (том 2, а. с. 220-222).
Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 07 червня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року провадження у справі відновлено.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2021 року за клопотанням представника позивача у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої ставилося питання:
1) чи страждала ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, будь-якими психічними захворюваннями або душевними хворобами станом на дату складання заповіту - 21 липня 2015 року. Якщо так, то якими захворюваннями чи хворобами;
2) чи могла ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за станом свого здоров`я правильно розуміти та усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на дату складання заповіту - 21 липня 2015 року.
Проведення експертизи доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи.
Витрати, пов?язані з проведенням експертизи, покладено на ОСОБА_1 .
Провадження у справі зупинено до одержання висновку експерта (том 4, а. с. 214-215).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року провадження у справі відновлено у зв`язку з припиненням експертної установи, Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, якій було доручено проведення судової експертизи у даній справі (том 5, а. с. 33).
21 лютого 2022 року від представника позивача до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання про направлення матеріалів справи для проведення судово-психіатричної експертизи до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3" (том 5, а. с. 55-56).
22 лютого 2022 року від представника відповідача до Деснянського районного суду м. Києва надійшли заперечення щодо місця проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, запропонованого позивачем (том 5, а. с. 65-66).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року за клопотанням представника позивача у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої ставилося питання:
1) чи страждала ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, будь-якими психічними захворюваннями або душевними хворобами станом на дату складання заповіту - 21 липня 2015 року. Якщо так, то якими захворюваннями чи хворобами;
2) чи могла ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за станом свого здоров`я правильно розуміти та усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на дату складання заповіту - 21 липня 2015 року.
Проведення експертизи доручено експертам Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України".
Витрати, пов?язані з проведенням експертизи, покладено на ОСОБА_1 .
Провадження у справі зупинено до одержання висновку експерта (том 5, а. с. 73-74).
12 липня 2022 року експертами Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України" до Деснянського районного суду м. Києва надіслано клопотання про надання додаткових матеріалів та повідомлено про необхідність ОСОБА_1 сплатити вартість проведення експертизи (том 5, а. с. 76-77).
16 листопада 2022 року експертами Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України" до Деснянського районного суду м. Києва надіслано лист, яким повідомлено про необхідність ОСОБА_1 сплатити вартість проведення експертизи (том 5, а. с. 88).
23 лютого 2023 року експертами Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України" матеріали справи № 754/16919/17 повернуто до суду без виконання призначеної ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року посмертної судово-психіатричної експертизи у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 вартості експертизи (том 5, а. с. 93).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року провадження у справі відновлено, у зв`язку з поверненням матеріалів справи до суду через несплату позивачкою вартості експертизи (том 5, а. с. 95).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 травня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1, яке подане її представником - адвокатом Багінським А. М., про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи відмовлено (том 5, а. с. 160-161).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Багінським А. М. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до частини другої статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів тієї обставини, що ОСОБА_3 під час підписання оспорюваного заповіту не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Матеріали справи не містять висновку експертизи про те, що станом на 21 липня 2015 року (момент вчинення оспорюваного заповіту) ОСОБА_3 була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Також позивачка не навела інших належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України доказів про тимчасову недієздатність її матері в момент вчинення правочину.
За клопотанням представника позивача, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року у справі вчетверте була призначена посмертна судово-психіатрична експертизи, яка проведена не була у зв`язку із несплатою позивачкою рахунку.
Доводи касаційної скарги про те, що суд районний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, хоча зобов`язаний був це зробити у відповідності до вимог пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Суд першої інстанції, розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Багінського А. М. про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, ухвалою від 04 травня 2023 року відмовив у задоволенні цього клопотання, обґрунтовуючи безпідставним затягуванням часу розгляду справи, ураховуючи те, що позивачка, заявляючи клопотання про призначення судових експертиз, не вчиняє жодних дій для сприяння їх проведенню. Районний суд вважав безпідставними посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 не мала матеріальної можливості сплатити вартість експертизи, у зв`язку із важким матеріальним становищем, оскільки позивачкою не було вчинено жодних дій щодо підтвердження своєї платоспроможності, що давало б суду підстави впевнитися у виконанні позивачкою обов`язку щодо сплати вартості судової експертизи.
Вказана ухвала відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, не порушує положення статті 105 ЦПК України і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
При цьому під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 не зверталася до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Доводи ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, від 03 липня 2019 року у справі № 757/20995/15-ц та від 10 липня 2019 року у справі № 912/2391/16, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.