ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 185/3316/24
провадження № 61-10118 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Держави в особі Дніпропетровської обласної держаної адміністрації-обласної військової адміністрації,
відповідачі:Павлоградська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря",
третя особа - Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах Держави в особі Дніпропетровської обласної держаної адміністрації-обласної військової адміністраціїна ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Врони А. О. від 01 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гапонова А. В.,
Новікової Г. В., Никифоряка Л. П. від 18 червня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2024 року керівник Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Держави в особі Дніпропетровської обласної держаної адміністрації-обласної військової адміністрації, звернувся до суду з позовом доПавлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю
(далі - ТОВ) "Зоря", третя особа - Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології, зобов`язання повернути земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної інстанцій
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 08 квітня 2024 року позовну заяву керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Держави в особі Дніпропетровської обласної держаної адміністрації-обласної військової адміністрації залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме правильно визначити ціну позову, розмір судового збору, надати уточнений позов та докази на підтвердження вартості майна і у разі необхідності доплатити судовий збір.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 01 травня 2024 року позовну заяву керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Держави в особі Дніпропетровської обласної держаної адміністрації-обласної військової адміністраціїповернуто позивачеві з підстав невиконання вимог ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня
2024 року, оскільки до суду не надано докази на підтвердження вартості майна, предмета спору, ціни позову на момент звернення до суду з позовом, так як позовні вимоги полягають, у тому числі, у припиненні права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, тобто заявлена вимога майнового характеру.
Місцевий суд зазначив, що прокурор не виконав вимоги ухвали суду від 08 квітня 2024 року, не надав доказів вартості спірного майна, не доплатив судовий збір. Оскільки прокурором, у тому числі, заявлено вимогу майнового характеру про зобовязання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, тому сплата судового збору як за вимогу немайнового характеру є помилковим і позов визнається неподаним. Суд роз`яснив прокурору, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду з цим позовом, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу керівника Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Держави в особі Дніпропетровської обласної держаної адміністрації-обласної військової адміністрації залишено без задоволення. Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 травня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви, оскільки прокурор не усунув недоліки, вказані в ухвалі суду першої інстанції від 08 квітня 2024 року про залишення позову без руху. Для правильного визначення вартості земельної ділянки, так як вимога є майновою, прокурор мав можливість провести або експертну грошову оцінку або надати довідку про нормативну грошову оцінку землі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
в інтересах Держави в особі Дніпропетровської обласної держаної адміністрації-обласної військової адміністрації звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 18 червня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати,
справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 185/3316/24 із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури обґрунтує тим, що оскаржувані судові рішення винесено із порушенням
статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", Закону України "Про судовий збір", відповідних норм ЦПК України внаслідок невірного розуміння предмету спору та неврахування висновків Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, чим необґрунтовано обмежено право прокурора на
реалізацію конституційних повноважень щодо захисту інтересів держави.
При цьому вказує, що судом апеляційної не надано оцінки доводам прокурора, зокрема, щодо характеру позовних вимог як немайнових та виконання ним вимог частини третьої статті 175 ЦПК України щодо зазначення в тексті позовної заяви відомостей про наявність у учасників справи зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.
Зазначає, що заявлені позовні вимогу є вимогами немайнового характеру, оскільки позовна вимога про усунення перешкоди власнику - Дніпропетровській обласній державній адміністрації-обласній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології та земельними ділянками, на яких вона розташована, шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_1, на спірну земельну ділянку, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на таку земельну ділянку, не направлена на набуття права власності позивача на спірну земельну ділянку історико-культурного призначення, оскільки в силу закону таке право останнім не втрачено, а направлена на поновлення прав вільного володіння та користування такою земельною ділянкою титульним власником - Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.Ці вимоги спрямовані на усунення правової невизначеності щодо цільового призначення земель, скасування права приватної власності на землю, на якій знаходяться пам`ятки археології, припинення незаконного використання пам`яток, усунення ризиків їх руйнування і знищення,
а також створення передумов для формування земельних ділянок історико- культурного призначення, тому вказана вимога є вимогою немайнового характеру, яка не направлена на "збагачення", яке можна оцінити вартісно.
При цьому вказує, що відповідно до частини другої статті 176 ЦПК України, якщо і визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи, тому під час розгляду справи суд не позбавлений можливості встановити ціну позову та стягнути несплачену частину збору за пред`явлену позивачем, на думку суду, вимогу майнового характеру.
Вказує, що суди проявили надмірний формалізм, що не відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на касаційну скаргу,
в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми права й дійшли вірного висновку про повернення позовної заяви, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Частинами першою, другою та четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В ухвалі про залишення позовної заяви прокурора без руху місцевим судом чітко зазначені недоліки заяви, спосіб і строк їх усунення.
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Правові засади справлення судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення судами окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
При цьому, згідно з частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Зазначені вимоги процесуального закону прокурору були чітко роз`яснені.
У справі, яка Верховним Судом переглядається, установлено, що прокурором озаглавлено позов як "усунення перешкод у користуванні та розпорядженні пам`яткою археології".
Разом з тим, суди вірно вказали, що, по суті, "прихованою" вимогою у змісті вимог у прохальній частині позовної заяви є вимоги про зобовʼязання ОСОБА_1 та ТОВ "Зоря" повернути у власність держави земельну ділянку з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровими номером 1223584500:01:003:0470 й припиненням у товариства права оренди цієї земельної ділянки.
У пункті 11.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справа № 483/448/20, провадження № 14-206цс21, чітко зазначено, що вимога про зобовязання повернути земельну ділянку є вимогою майнового характеру.
У цій справі прокурором заявлено дві вимоги майнового характеру, а саме до ОСОБА_1 і до ТОВ "Зоря" про зобовʼязання повернути у власність держави земельну ділянку.
Крім того, у змісті прохальної частини позовної заяви наявні сім вимог немайнового характеру, а саме: 1) визнання незаконним і скасування розпорядження голови районної державної адміністрації, 2-3) визнання недійсним двох державних актів на право приватної власності на землю (це дві вимоги), 4) визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, 5) визнання недійсним договору оренди землі, 6) скасування державної реєстрації, 7) усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
За кожну немайнову вимогу прокурор мав сплатити один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Поро судовий збір" (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21, провадження № 61-5554сво23).
При пред`явленні позову прокурор сплатив судовий збір лише за сім вимог немайнового характеру, урозмірі 16 956, 80 грн.
Оскільки прокурором не сплачено судовий збір за дві вимоги майнового характеру, міськрайонний суд вірно залишив позов прокурора без руху. Дійсно, як вірно зазначає прокурор, при залишенні позову без руху з підстави несплати судового збору суд має указати точний розмір судового збору, який слід доплатити.
Разом з тим, оскільки прокурором на надані докази вартості земельних ділянок, які отримати позивачем доволі нескладно, суд і запропонував прокурору надати суду експертну грошову оцінку або довідку про нормативну грошову оцінку землі і доплатити судовий збір. Ці вимоги суду є розумними, зрозумілими, відповідають як вимогам процесуального законодавства, так і вимогам Закону України "Про судовий збір".
У зв`язку з викладеним посилання прокурора на частину другу статті 176 ЦПК України, згідно з якою, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи, є помилковим, оскільки прокурор наполягав на тому, що заявив вимоги виключно немайнового характеру.
Оскільки прокурор, як і матеріальний позивач, такі правомірні вимоги суду не виконали, місцевий суд, з висновком якого правильно погодився апеляційний суд, визнав позов прокурор неподаним і повернув йому, роз`яснивши право і порядок повторного пред`явлення такого самого позову.
Посилання касаційної скарги на те, що суди проявили надмірний формалізм, що не відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див.: рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див.: рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою (див.: рішення від 28 травня 1985 рокуу справі"Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Оскільки "право на суд" не є абсолютним, встановлення у процесуальному законі вимог щодо сплати судового збору є розумним обмеженням, покликаним забезпечити виконання судом функцій з відправлення правосуддя. Верховний Суд вважає цю мету обмеження права на доступ до суду легітимною.
Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом і Законом України "Про судовий збір".
З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції,
з висновками, якого погодився суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву прокурора, вірно вказав те, що прокурор не виконав вимоги ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня
2024 року, не надав до суду докази на підтвердження вартості майна, ціни позову на момент звернення до суду з позовом, так як позовні вимоги містять у собі вимоги майнового характеру. Для правильного визначення вартості земельної ділянки прокурор мав можливість провести або експертну грошову оцінку або надати довідку про нормативну грошову оцінку землі.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.