ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 757/15525/22-ц
провадження № 61-512св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - Держава Україна через Державну казначейську службу України, Національне антикорупційне бюро України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулікової С. В., Олійника В. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна через Державну казначейську службу України (далі - ДКСУ), Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) про відшкодування шкоди, спричиненої органом досудового розслідування.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що листом від 06 березня 2019 року №111-188/7620 в. о. керівника Управління по роботі з громадськістю Г. Головацького його повідомлено про рішення Директора (уповноважених осіб) НАБУ не виконувати вимоги статті 214 КПК України при отриманні заяви/повідомлення про кримінальні правопорушення (звернення до депутата Верховної ради України О. Р. Березюка) № 34 від 16 лютого 2019 року за статтями 364, 375, 382 КК України.
10 липня 2019 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва В. С. Жовноватюк скаргу позивача від 22 березня 2019 року задоволено та зобов`язано внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, зазначені в заяві. Наведене свідчить про існування правової ситуації - представником держави Україна (уповноважена особа НАБУ) вчинено порушення конституційних прав позивача незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу досудового розслідування.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив:
стягнути з держави Україна через ДКСУ у відновлення порушених конституційних прав відшкодування заподіяної шкоди 41 364 000 євро у гривнях по курсу НБУ на дату вирішення судом справи.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі ДКСУ, НАБУ про відшкодування шкоди спричиненої органом досудового розслідування - відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому майнової та моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, причинний зв`язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. Факт того, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року у справі № 760/8663/19 зобов`язано уповноважену особу Національного бюро внести відомості про кримінальне правопорушення за зверненням позивача № 35 від 16 лютого 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю, яка виразилася у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР, та настанням шкоди. Права позивача у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази - фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу бездіяльністю уповноважених осіб НАБУ було завдано моральну шкоду, а також відсутні інші обставини, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи. Крім того, позивач у своєму позові не навів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що позивач скористався своїм правом на оскарження у судовому порядку бездіяльності уповноважених осіб НАБУ, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за його заявою від 16 лютого 2019 року та отримав захист своїх прав за результатами судового розгляду скарги. З матеріалів справи вбачається, що звернення ОСОБА_1 № 34 являло собою супровідний лист до звернень № 35-42 та не містило відомостей, які б свідчили про наявність ознак кримінальних корупційних правопорушень, які належать до підслідності Національного бюро, як і не містило прохання внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками того чи іншого кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив письмові докази та не взяв до уваги факт спричинення йому моральної шкоди уповноваженими особами, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки суд першої інстанції, відмовляючи в позові, звернув увагу саме на необхідність доведення, в чому полягає шкода для позивача, а також розміру моральної шкоди, крім того суд зазначав, що не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю уповноважених осіб відповідача та будь-якою шкодою, про яку вказує позивач, оскільки в деліктних правовідносинах саме на позивачів покладається обов`язок довести наявність причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача та спричиненням моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що зобов`язання посадових осіб відповідача ухвалами слідчих суддів вчинити відповідні процесуальні дії є судовим контролем за додержанням прав особи в кримінальному провадження у порядку, передбаченому КПК України, тому не є безумовною підставою для встановлення факту заподіяння позивачам моральної шкоди і її відшкодування.
Суд апеляційної інстанції вважав посилання позивача на заяви громадян, як на підтвердження наявності моральних страждань безпідставними, оскільки такі заяви не можуть вважатися достатнім та достовірним доказом на підтвердження наявності таких страждань.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_1 через підсистему "Електронний Суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року та повернути справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду зі стадії підготовчого провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди зобов`язали позивача доводити спричинення йому моральної шкоди в умовах існування висновків Верховного Суду про незаконність таких дій - постанова від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17;
суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: за період з 2017 року по 06 березня 2019 року, клопотання про дослідження цих доказів відхилялись, а ознаки дослідження у судових рішеннях не наводились;
суди розглядали справу незважаючи на обгрунтовані заперечення позивача стосовно неналежних відповідачів які не могли виконати судове рішення, про що свідчить прохальна частина позовної заяви - стягнути з Держави Україна;
суди проігнорували мотивовану позивачем необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц та їй подібних, таких як у постанові від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19;
суди проігнорували діючий висновок Конституційного Суду України у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 (справа № 1-17/2001) - "недосконалість інституту судового контролю не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб";
суди не дослідили наведені приклади судової практики ЄСПЛ.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 757/15525/22-ц та витребувано справу із суду першої інстанції.
В лютому 2024 року матеріали справи № 757/15525/22-ц надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19, від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 та у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що листом від 06 березня 2019 року № 111-188/7620 в. о. керівника Управління по роботі з громадськістю Г. Головацького позивача повідомлено про рішення Директора (уповноважених осіб) НАБУ не виконати вимоги статті 214 КПК України, при отриманні заяви / повідомлення про кримінальні правопорушення (звернення до депутата Верховної ради України О. Р. Березюка) № 34 від 16 лютого 2019 року за статтями 364, 375, 382 КК України.
10 липня 2019 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва В. С. Жовноватюк скаргу позивача від 22 березня 2019 року задоволено та зобов`язано внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, зазначені в заяві.
Апеляційний суд також встановив, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 22 січня 2018 року у справі 461/458/18 задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважених осіб Головного управління Національної поліції у Львівській області внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за зверненням ОСОБА_1 від 31 жовтня 2017 року, адресованим Прем`єр-міністру України, яке долучено до кримінального провадження № 42017140070000081.
14 квітня 2018 року ОСОБА_1 подано заяву/повідомлення про кримінальні правопорушення (звернення до Голови Верховної Ради України) № 25, у тому числі щодо навмисної відмови уповноважених осіб виконати ухвалу від 22 січня 2018 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року у справі 757/26898/18-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу Генеральної прокуратури України внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 17 квітня 2018 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316св21) зазначено, що: "правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди".
Подібні за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20), від 12 лютого 2024 року у справі № 757/4970/22-ц (провадження № 61-1781св23), від 18 вересня 2024 року у справі № 757/63852/21 (провадження № 61-336св24).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 463/1698/21 (провадження №61-9237св23) зроблено висновок, що "правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку із цим негативних наслідків для позивачки. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17".
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок відмови представником держави Україна (уповноваженою особою НАБУ) внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, були порушені конституційні праві позивача, що спричинило йому моральну шкоду;
відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, причинний зв`язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався;
суди обгрунтовано зазначили, що ухвала слідчого судді про задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність постанови слідчого свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень прокурора і не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.
Встановивши, що позивач не надав достатні та допустимі докази на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправними діяннями посадових осіб НАБУ, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
При цьому відсутні підстави для відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц та від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, оскільки заявник не наводить належних для цього підстав, а доводи про необхідність відступити від викладених у постановах висновків зводяться до неналежної, на його думку, оцінки судом обставин у конкретній справі.
Доводи касаційної скарги про те, що суди розглянули справу стосовно неналежних відповідачів безпідставні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що: "належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача".
Отже, Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, яким у цій справі є НАБУ.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинамисправи та необхідності переоцінки доказів.