ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 460/6560/21
адміністративне провадження № К/9901/46187/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мацедонської В.Е.,
суддів: Губської О.А., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року (суддя Друзенко Н.В.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року (суддя-доповідач Гінда О.М., судді: Ніколін В.В., Пліш М.А.)
у справі № 460/6560/21
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1, скаржник) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2015 року;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2015 року;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 вересня 2015 року по день постановлення рішення суду.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є учасником бойових дій, проходив військову службу у лавах Збройних Сил України. При цьому, в період проходження військової служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій у 2015 році не використав. Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 25 вересня 2015 року № 312 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25 вересня 2015 року. При цьому, відповідачем не проведено з позивачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". За наведених обставин позивач вважає, що відповідачем по відношенню до нього було допущено протиправну бездіяльність щодо непроведення розрахунку по виплаті грошової компенсації за невикористані позивачем у 2015 році календарні дні додаткової відпустки для учасників бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення з огляду на наступне. Позивач є особою, яка проходила військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Порядок надання відпусток військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, передбачено п. 20 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Проаналізувавши зміст наведеної правової норми, суди дійшли висновку, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості щорічної основної відпустки. Натомість, інших відпусток для військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією, законодавством не передбачено. При цьому, суди також дійшли висновку про те, що п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не застосовується до військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією, так як питання відпусток цієї категорії військовослужбовців регулюється виключно п. 20 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який не передбачає ні права на додаткову відпустку, ні права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на наведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що під час проходження військової служби за мобілізацією, у позивача було відсутнє право на додаткову відпустку у зв`язку з отриманням статусу учасника бойових дій, що, у свою чергу, унеможливлює отримання позивачем компенсації за невикористану відпустку та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 вересня 2015 року по день постановлення рішення суду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
Позивач, як підставу касаційного оскарження рішень, вказує, що судами не врахована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Також скаржник зазначає про необхідність відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 810/3476/16, щодо застосування пункту 20 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи був застосований закон, який не поширюється на спірні правовідносини, а саме - пункт 20 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", замість норм законів, які в дійсності підлягали застосуванню, а саме - пункт 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (як спеціального закону). Позивач вважає, що норма п. 20 ст. 10-1 названого Закону регулює виключно питання щодо надання та виплату грошової компенсації саме за невикористану щорічну основну відпустку, та не стосується питання надання та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації (на особливий період) та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації. Натомість відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 цього Закону, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. При цьому, безпосередньо п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не містить у якості виключення посилання на категорію військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією.
У контексті з наведеним скаржник висловив свою думку про те, що висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо того, що на позивача не поширюються пільги учасників бойових дій в частині надання додаткової відпустки у зв`язку із набуттям такого статусу під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, є проявом дискримінації та, водночас, суперечить принципу верховенства права.
Відповідач, отримавши 08 лютого 2022 року ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року на підставі пунктів 1,2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2024 року року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку) визначено склад суду: Мацедонську В.Е. (головуючу суддю), Губську О.А., Уханенка С.А.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 15 листопада 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 "Про часткову мобілізацію" (зі змінами). Упродовж періоду з 14 серпня 2014 року по 25 вересня 2015 року позивач проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 (колишнє найменування військової частини - військова частина польова пошта НОМЕР_2 ).
Поряд з цим, позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням від 09 липня 2015 року серії НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25 вересня 2015 року № 312 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до Указу Президента України від 12 червня 2015 року № 328/2015 "Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 "Про часткову мобілізацію", та з 25 вересня 2015 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач зазначає, що йому не виплачена грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду із цим позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною шостою ст. 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, а саме такими є:
- строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абз. 1 п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно з абз. 1 - 4 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі або у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з`єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Поряд з цим, п. 20 ст. 10-1 Закону № 2011-XI передбачено, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.
У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв`язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він вже використав щорічну основну відпустку, провадиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному в абзаці четвертому пункту 14 цієї статті.
На військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, поширюються гарантії, передбачені абзацами п`ятим та шостим пункту 14 цієї статті.
За змістом ч. 1 ст. 1-1 Закону № 2011-ХІІ законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Так, п. 1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14 травня 2015 року № 426-VIII, що набрав чинності з 06 червня 2015 року) учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Також згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Також, за змістом п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.