ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 684/388/23
провадження № 61-5596св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником Калініченко Катериною Юріївною, на ухвалу Старовижівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року в складі судді Малюти А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,
Історія справи
Короткий зміст клопотання
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із клопотанням про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересована особа: ОСОБА_2 .
Клопотання мотивоване тим, що рішенням Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у сімейній справі № 4 Б 350/23 за позовом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, затверджено угоду про врегулювання спору щодо тимчасового встановлення опіки над дитиною. Відповідно до затвердженої угоди вирішено спір щодо визначення місця проживання дитини, участі батьків у вихованні дитини, а також тимчасового встановлення опіки над дитиною та встановлені умови надання дозволу на тимчасове залишення місця проживання дитини за межі Федеративної Республіки Німеччина (далі - ФРН) в Україну в супроводі одного з батьків, а саме ОСОБА_1.
Всупереч зазначеному рішенню суду заінтересована особа ОСОБА_2 не повернулась до постійного місця проживання дитини до 17 квітня 2023 року, як зобов`язувалась вчинити відповідно до згаданого судового рішення.
Матір також не виконує інших обов`язків, які покладені на неї згідно із вказаним судовим рішенням.
З метою захисту законних прав заявника, а також дитини ОСОБА_5, зокрема для звернення до органів опіки та піклування, а також до суду із відповідним позовом, необхідним є визнання в Україні рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 Б 350/23.
ОСОБА_1 просив визнати рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у сімейній справі № 4 Б 350/23 за позовом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про тимчасове встановлення опіки над дитиною ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року, яка залишена без змін постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року, визнано на території України рішення від 27 березня 2023 року Ерлангенського окружного суду у сімейній справі № 4 F 350/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про тимчасове встановлення опіки над дитиною ОСОБА_6
Суди виходили з того, що між Україною та ФРН міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності.
Принцип взаємності полягає в тому, що держава, що дотримується цього принципу, надає на своїй території аналогічні права і бере на себе аналогічні зобов`язання.
Україна та ФРН є Договірними Державами Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (далі - Конвенція).
Проаналізувавши норми Конвенції та статті 468 ЦПК України, врахувавши те, що рішення від 27 березня 2023 року Ерлангенського окружного суду ОСОБА_2 не оскаржувалось і набрало законної сили, суди зробили висновок, що клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду підлягає задоволенню.
Крім того, суди констатували, що підстав, передбачених частиною сьомою статті 473 ЦПК України для відмови у визнанні в України рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23 немає.
Апеляційний суд також звернув увагу на те, що під час розгляду клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд вирішує лише процесуальне питання щодо виконання рішення іноземного суду, а не спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини. Таким чином доводи заінтересованої сторони в частині її незгоди із визначеним судом місцем проживання дитини, можуть вирішуватись лише у позовному провадженні судом, який приймав рішення по суті спору.
За змістом апеляційної скарги заінтересована сторона фактично висловлює незгоду із рішенням Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23, проте правом на апеляційне оскарження цього рішення вона не скористалась. Разом з тим, заперечуючи проти задоволення клопотання про визнання рішення іноземного суду, ОСОБА_2 фактично просила суд ревізувати рішення іноземного суду, що очевидно є незаконним.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У квітні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Калініченко К. Ю., у якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
рішенням Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у сімейній справі № 4 F 350/23,яке заявник просить визнати на території України, затверджено домовленість батьків, крім іншого, про те, що малолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, буде постійно проживати за адресою: АДРЕСА_1 . Проте з 30 квітня 2023 року за зазначеною у рішенні іноземного суду адресою не проживає жоден з батьків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Ці обставини також не заперечувались представником заявника у засіданні апеляційного суду 05 лютого 2024 року. Тому рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року в справі № 4 F 350/23, яким визначено місце постійного проживання дитини в приміщенні, де не мешкає батько та (або) мати дитини, є таким, що порушує інтереси малолітньої дитини та його права на проживання в сімʼї та участь батьків у вихованні дитини. При цьому вказане рішення іноземного суду не можливо виконати, тому воно не може бути визнано на території України;
правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий барʼєр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний і державний порядок. Конвенція про права дитини та Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей ратифіковані Україною. Враховуючи те, що рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у сімейній справі № 4 F 350/23суперечить вимогам вказаних міжнародних договорів, порушує права малолітньої дитини та не відповідає її інтересам, а також суперечить публічному порядку України, це рішення не може бути визнане на території України;
у частині першій статті 468 ЦПК України передбачено, що клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є громадянами України. Вони народилися, навчалися, працювали та до теперішнього часу офіційно зареєстровані в Україні. До ФРН переїхали у березні 2022 року в звʼязку з початком війни на території Україні, отримали статус тимчасового захисту, дію якого буде припинено після закінчення військових дій в державі. Їх малолітній син також є громадянином України, народився в Україні, більшість свого життя проживає, відвідує дошкільний навчальний заклад в Україні, розмовляє українською мовою. Таким чином, на переконання заінтересованої особи, місцем постійного проживання батьків та дитини є Україна, і саме з українським законодавством у батька, матері та дитини існує тісний звʼязок. Тому є очевидним, що питання визначення місця проживання малолітньої дитини, громадянина України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, має вирішуватися виключно органами опіки та піклування або судом місця постійного перебування дитини, а саме судом України. При цьому згідно з пунктом 3 частини другої статті 468 ЦПК України у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду може бути відмовлено, зокрема, якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
під час розгляду справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме: не повідомив адвоката ОСОБА_2 - Калініченко К. Ю. про відмову у задоволенні її клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції; безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про перенесення судового засідання. При цьому суд не надав жодної оцінки письмовим та електронним доказам, які були долучені до клопотання про перенесення судового засідання, і тому факту, що ОСОБА_2 та її представник просили перенести розгляд справи у звʼязку із обставинами, які не залежать від них. ОСОБА_2 отримала ухвалу суду про відмову у задоволенні клопотання її адвоката про перенесення розгляду справи вже після винесення ухвали по суті. Таким чином, під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 була позбавлена можливості надати пояснення по суті справи, а також подати суду наявні докази: фотокопію листа про припинення договору оренди житла від 30 квітня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з перекладом українською мовою. Ці процесуальні порушення суду першої інстанції фактично позбавили ОСОБА_2 права доступу до суду. Про зазначені порушення було вказано в апеляційній скарзі, але апеляційний суд не надає жодної оцінки доводам ОСОБА_2 . Крім того, у судовому засіданні 05 лютого 2024 року суд апеляційної інстанції не дослідив і не висловив свою думку щодо долучених до матеріалів справи письмових доказів. Таким чином, суди не виконали обов`язку щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, на які посилалась ОСОБА_2 та ії представник у запереченнях;
суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про те, що ОСОБА_2 фактично просила суд ревізувати рішення іноземного суду. У її письмових запереченнях наводились факти, які підтверджені доказами, що доводять неможливість визнання і подальше виконання рішення іноземного суду, а питання про скасування чи перегляд рішення іноземного суду не ставилось;
Україна не зобовʼязана виконувати рішення іноземного суду, яке повністю суперечить вимогам її законодавства. Така позиція узгоджується з принципами, визначеними Конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей.
У травні 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Багінського А. О. надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 .
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
рішенням Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23 за позовом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, затверджено угоду про врегулювання спору щодо тимчасового встановлення опіки над дитиною. Відповідно до затвердженої угоди вирішено спір щодо визначення місця проживання дитини, участі батьків у вихованні дитини, а також тимчасового встановлення опіки над дитиною та встановлені умови надання дозволу на тимчасове залишення місця проживання дитини за межі ФРН в Україну в супроводі одного із батьків - ОСОБА_2 . Усупереч зазначеному рішенню заінтересована особа не повернулась до постійного місця проживання дитини до 17 квітня 2023 року, як зобовʼязувалась вчинити відповідно до судового рішення. Матір також не виконує інших обовʼязків, які покладені на неї зазначеним рішенням. З метою здійснення захисту законних прав заявника, а також дитини ОСОБА_5, зокрема звернення до органів опіки та піклування, а також до суду із відповідним позовом, є необхідним визнання в Україні рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23;
ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року, яка залишена без змін постановою Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року, клопотання ОСОБА_1 задоволено, визнано на території України рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у сімейній справі № 4 F 350/23. Заінтересована особа помилково обґрунтовує касаційну скаргу тим, що рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23 не можливо виконати з огляду на те, що договір оренди за адресою Альтмюльштрассе 12 припинений. Також заінтересована особа безпідставно стверджує, що ця справа є справою у спорі про визначення місця проживання дитини та у звʼязку із цим посилається на норми законодавства, які регулюють такі правовідносини;
між Україною та ФРН відсутні двосторонні міжнародні договори щодо правової допомоги у цивільних та сімейних справах. Тому визнання рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23 має відбуватись на загальних підставах, які передбачені нормами Закону України "Про міжнародне приватне право" та ЦПК України. У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено лише з підстав, встановлених статтею 468 ЦПК України. Проте суди не встановили існування жодної з підстав для відмови у визнанні в Україні рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23;
заінтересована особа у апеляційній скарзі не вказувала та не доводила існування підстав, викладених у статті 468 ЦПК України, для відмови в задоволенні клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню. Тому відповідні аргументи в силу статті 400 ЦПК України не можуть бути предметом перевірки касаційним судом. При цьому закон повʼязує обовʼязок суду відмовити у визнанні рішення іноземного суду виключно за наявності зазначених підстав;
заінтересована особа безпідставно намагається обґрунтувати касаційну скаргу існуванням порушення публічного порядку, який спричинить визнання рішення іноземного суду на території України, помилково ототожнюючи порушення публічного порядку з наявністю виключної компетенції органу опіки та піклування або суду у питанні визначення місця проживання дитини, а також те, що іноземний суд не вправі був приймати відповідне рішення. Проте ОСОБА_2 брала участь у засіданні Ерлангенського окружного суду і в межах цього судового провадження переконала суд у власній добросовісності відносно свого чоловіка та до спільної дитини. При цьому наголошувала, що її виїзд в Україну має тимчасовий характер (до 17 квітня 2024 року), вона не має наміру позбавляти ОСОБА_1 можливості брати участь у вихованні спільного сина, добровільно погодилась, що місце проживання спільного із заявником сина є територія ФРН і не висловлювала жодних застережень щодо цього. Тому під час судового розгляду між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено мирову угоду про визначення місця проживання дитини та зобовʼязання заінтересованої особи повернутись до ФРН разом із сином. Крім того, визначення місця проживання дитини як за українським законодавством, так і за законодавством ФРН, може відбуватися за рішенням суду. ФРН також є учасницею Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Водночас заінтересована особа не наводить жодного конкретного доводу в чому є загроза як найкращих інтересів дитини у випадку визнання в Україні рішення іноземного суду.
дії ОСОБА_2, які вчиненні вже після ухвалення рішення Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23, свідчать, що вона не мала наміру його виконувати і готова була пообіцяти суду та ОСОБА_1 все, що завгодно аби отримати можливість залишити територію ФРН разом із сином і опинитись поза юрисдикцією правосуддя цієї держави. Зокрема, доказом відповідних обставин є обґрунтування її апеляційної скарги, у якій вона стверджує, що не мала можливість зʼявитись до суду першої інстанції через вагітність (29 тижнів). Якщо у вересні строк вагітності становив 29 тижнів, то ОСОБА_2 завагітніла у квітні 2024 року, тобто після прибуття в Україну;
твердження заінтересованої особи, що рішення іноземного суду суперечить найкращим інтересам дитини з огляду на те, що батько вже не проживає за адресою, яка вказана у рішенні іноземного суду, є лише спробою виправдати свою недобросовісну поведінку. У разі якщо батько змінив місце проживання, то відповідно змінюється і місце проживання дитини. Натомість, як підтверджується фактичними обставинами справи, заінтересована особа, ввівши в оману правосуддя ФРН, а також ОСОБА_1, просто виїхала із спільним із заявником сином до іншого чоловіка;
матеріали справи містять докази, що ОСОБА_1 звернувся до компетентних органів ФРН із заявою про вчинення злочину, повʼязаного з викраденням дитини. Вказане свідчить, що заявник як люблячий батько вживає усіх належних від нього заходів, щоб відновити контакт із власним сином;
під час розгляду клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд вирішує лише процесуальне питання щодо виконання рішення іноземного суду, а не спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини. Таким чином, доводи заінтересованої сторони в частині, що стосуються її незгоди із визначеним судом місцем проживання дитини може вирішуватись лише у позовному проваджені судом, який приймав рішення по суті спору. Заінтересована особа фактично висловлює незгоду із рішенням Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у справі № 4 F 350/23, але правом на апеляційне оскарження цього рішення заінтересована сторона не скористалась. Заперечуючи проти задоволення клопотання про визнання рішення іноземного суду, ОСОБА_2 фактично просить суд переглянути рішення іноземного суду, що очевидно є незаконним.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Старовижівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року повернуто особі, яка її подала.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Старовижівського районного суду Волинської області від 30 листопада 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 684/388/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У травні 2024 року матеріали справи № 684/388/23 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 квітня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 14 лютого 2019 року перебували у шлюбі, зареєстрованому Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області за актовим записом № 72.
Від спільного проживання у сторін є син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 09 червня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Судовим наказом Старовижівського районного суду від 08 червня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 червня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Певний період часу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх малолітній син ОСОБА_5 проживали у ФРН.
Рішенням Ерлангенського окружного суду від 27 березня 2023 року у сімейній справі № 4 F 350/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про тимчасове встановлення опіки над дитиною ОСОБА_6 сторони погодилися, що їхній спільний син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, буде постійно проживати за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вказаного рішення суду батько дитини дає згоду на поїздку матері дитини зі спільним сином ОСОБА_10 до Хмельницької області, Україна, у період з 31 березня 2023 року найпізніше до 17 квітня 2023 року. Під час перебування там, батько дитини та їхній спільний син ОСОБА_10 щодня проводитимуть щонайменше один відеодзвінок. Мати дитини повинна повідомити батькові дитини точну адресу, за якою вона буде тимчасово проживати, як тільки їй стане відомо, але не пізніше 30 березня 2023 року. Мати дитини зобов`язується вжити всіх необхідних заходів для захисту свого сина ОСОБА_10, як тільки виникне конкретна загроза його життю, зокрема, повернутися до ФРН в більш ранній термін.
Мати дитини погоджується, що батьки батька дитини та його племінниця відвідають їх вдома щонайменше один раз до 31 березня 2023 року. Витрати, пов`язані з розглядом справи сторони покривають у рівних частинах.
ОСОБА_2 брала участь в судовому засіданні. Згідно з протокольним записом у справі від 07 червня 2023 року ОСОБА_2 апеляцію проти угоди не подавала. Таким чином рішення суду набуло чинності.
На вказаному судовому рішенні проставлений апостиль. Переклад на українську мову нотаріально завірений.
Заявник стверджує, що ОСОБА_2 всупереч рішенню Ерлангенського окружного суду не повернулась до постійного місця проживання дитини до 17 квітня 2023 року як зобов`язувалась вчинити.
ОСОБА_1 звернувся із заявою до відділу поліції Ерланген-Ланд стосовно незаконного відібрання неповнолітньої дитини у батьків.