ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 646/3885/21
провадження № 61-17807св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року у складі судді Єфіменко Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненими договору позики та іпотечного договору.
В обґрунтування позову зазначив, що 17 травня 2019 року між ним та відповідачем укладений договір позики у простій письмовій формі, згідно умов якого він отримав у борг 20 000 дол. США строком до 17 червня 2020 року. З метою забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань за договором позики, 17 травня 2019 року між ним та відповідачем був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І., зареєстрований в реєстрі за №1439, згідно умов якого він передав в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_1, яка йому належала на праві власності. З метою подальшого виконання договору позики та збереження свого права власності на об`єкт іпотеки, у травні 2020 року він отримав на підставі відповідних розписок грошові кошти у борг в сумі 20 000 дол. США та 03 червня 2020 року передав їх відповідачу в рахунок виконання договору позики. При цьому, відповідач відмовилась оформити розписку про одержання виконання у повному обсязі, посилаюсь на зайнятість, однак на підтвердження факту виконання зобов`язання повернула йому свій екземпляр Договору позики, запевнивши, що найближчим часом здійснить усі необхідні дії з припинення обтяження та вилучення відповідного запису з Державного реєстрів іпотек і заборон стосовних предмету іпотеки.
З урахуванням викладеного просив:
визнати припиненими договір позики від 17 травня 2019 року, який укладений між ним та відповідачем у простій письмовій формі та іпотечний договір від 17 травня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 1439, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І., укладений з метою забезпечення договору позики.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики та іпотечного договору припиненими відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що зміст пунктів 6, 7 Договору, посвідченого нотаріально та складеного у трьох примірниках, порядку виконання зобов`язання, ненадання позивачем належних доказів виконання цього зобов`язання, якими мала бути нотаріально посвідчена заява позикодавця про отримання всієї суми позики, або доказ внесення ОСОБА_1 чи його представником, усієї суми позики на депозит нотаріуса, свідчить про невиконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем. За відмінності нотаріально посвідченого Договору письмовій розписці в отриманні грошей, що складається в одному примірнику, суд не взяв до уваги твердження позивача про те, що виконання ним обов`язку з повернення позики, доводиться наявністю у нього оригіналу боргового документу, оскільки правовідносини, що склались між сторонами є договірними та повинні виконуватись відповідно до умов Договору позики від 17 травня 2019 року або закону. Отримання позивачем у борг 23 травня 2020 року від ОСОБА_4 10 000 дол. США, 25 травня 2020 року від ОСОБА_5 - 5 000 дол. США та 27 травня 2020 року від ОСОБА_6 - 5 000 дол. США не підтверджує факт належного виконання зобов`язання за Договором позики, а долучені до матеріалів справи аудіозаписи та відеозапис також не є належними та допустимими доказами, виконання позивачем Договору позики, а відтак, розцінюються судом критично та вищевикладених висновків не спростовують. Зважаючи на викладене, позовні вимоги про визнання припиненим іпотечного договору від 17 травня 2023 року, який є забезпечувальним, тобто похідним від Договору позики, також задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд зазначив, що не приймає до уваги посилання позивача на постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та від 05 липня 2023 року у справі № 295/7309/21, оскільки висновки викладені у вказаних постановах не є релевантними до даної справи, оскільки пунктами 6 та 7 Договору позики передбачено порядок виконання позичальником зобов`язань по поверненню позики, а саме: повне виконання усіх зобов`язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики або внесенням боргу на депозит нотаріуса. Оскільки сторони договору прямо визначили, що повне виконання усіх зобов`язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики або внесенням боргу на депозит нотаріуса, а матеріали справи таких доказів не містять, тому немає підстав вважати, що договір позики виконаний у повному обсязі. Посилання на те, що ОСОБА_2 відмовилася оформити розписку про одержання боргу нотаріально, оскільки поспішала, не заслуговують на увагу, так як відповідач мав можливість внести борг на депозит нотаріуса відповідно до пункту 7 договору позики, між тим таким правом не скористався. Отже, матеріали справи не містять доказів повернення грошових коштів за договором позики від 17 травня 2019 року.
Аргументи учасників справи
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, за підписом представника ОСОБА_3, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 серпня 2020 року у справі № 640/19442/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 534/1906/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20, від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14, від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, якими передбачена презумпція належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. В даному випадку таким борговим документом є примірники договору, які обидва знаходяться у позивача, чому суди не надали жодної оцінки;
суди не врахували, що пункт 6 Договору позики є нікчемним, оскільки суперечить статті 545 ЦК України;
суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином документи, на підставі яких діє представник відповідача - адвокат Зайцева О. О. - відповідно до ордеру серії АХ за № 1065493 від 31 серпня 2021 року адвокат діє на підставі договору № 29/07-21 від 29 липня 2021 року, а до відзиву на апеляційну скаргу долучений ордер тієї ж серії АХ та за тим же номером - 1065493, проте вже в ньому зазначений інший договір про надання правової допомоги вже № б/н та від дати 18 березня 2023 року та дата самого ордеру - 31 серпня 2021 року.
У березні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника Зайцевої О. О., в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
В обґрунтування відзиву зазначила, що висновки Верховного Суду, на які позивач посилається в касаційній скарзі, ухвалені щодо правовідносин, які не є подібними до тих, які розглядаються у даній справі. Посилання на допущені помилки при оформленні ордеру на представництво інтересів відповідача не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки є формальним, а судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У березні 2024 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу за підписом ОСОБА_3 .
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав додаткові пояснення за підписом ОСОБА_3 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 646/3885/21, витребувано справу з суду першої інстанції.
У січні 2024 року матеріали цивільної справи № № 646/3885/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1, яка подана представником ОСОБА_3, про зупинення виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 рокуклопотання ОСОБА_1, яке подано представником ОСОБА_3, про повернення оригіналів письмових доказів задоволено.
Оригінали документів: два дубліката договору позики від 17 травня 2019 року, іпотечний договір від 17 травня 2019 року посвідчений ПН ХМНО Малаховою Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1439 повернуто ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2024 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - Зайцевої О. О. про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Продовжено представнику відповідача ОСОБА_2 - Зайцевій О. О. строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 листопада 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 640/19442/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 534/1906/15-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20, від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14, від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 05 липня 2023 у справі № 295/7309/21, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 .
17 травня 2019 року між відповідачем та позивачем укладений Договір позики, за умовами якого останній прийняв валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 20 000 дол. США зі строком повернення не пізніше 17 червня 2020 року.
Пунктом 6 вищезазначеного Договору позики передбачено, що сторони домовились, що виконання позичальником зобов`язань по поверненню позики буде підтверджуватися розпискою про отримання повернення від позикодавця або від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Повне виконання усіх зобов`язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики.
Як вбачається з пункту 7 Договору позики, позичальник ознайомлений зі змістом статті 537 ЦК України, що дозволяє йому виконати свої зобов`язання внесенням боргу на депозит нотаріуса, у зв`язку чим сторони домовилися, що прострочення позикодавця як кредитора за цим договором не можливе, і в разі виникнення спору щодо неналежного виконання позичальником його зобов`язань, позичальник не вправі посилатися на прострочення кредитора як на поважність причин не виконання (неповного чи несвоєчасного виконання) ним зобов`язань з повернення позикодавцю позичених у нього коштів.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за Договором позики від 17 травня 2019 року, між відповідачем та позивачем укладений Іпотечний договір, який зареєстрований в реєстрі за № 3098 та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І., за умовами якого, позивач передає в іпотеку відповідачу квартиру АДРЕСА_2 .
Пунктом 13 Іпотечного договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту нотаріального посвідчення Договору і діє до повного виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем. Зобов`язання, забезпечене іпотекою, буде виконаним, якщо виконано в повному обсязі Договір позики.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 640/19442/16-ц (провадження № 61-8585св18), на яку ОСОБА_1 посилається в касаційній скарзі, зроблено висновок, "якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18), на яку ОСОБА_1 посилається в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку".
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20 (провадження № 61-1600св23).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 зазначено, що "у пункті 2 договору позики сторони визначили, що виконання зобов`язання за цим договором має бути здійснено готівкою, у зв`язку з чим висновок апеляційного суду про належне виконання зобов`язання відповідачем шляхом перерахування коштів на рахунок позивача є безпідставним. У пункті 7 договору позики передбачено, що після повернення позики у повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий ... Суд першої інстанції правильно встановив, що з урахуванням пунктів 2, 7 договору позики сторони визначили умови виконання зобов`язання за договором позики, даних про те, що позикодавець повернув позичальнику розписку, яка підтверджує виконання ним свого обов`язку, матеріали справи не містять, а тому суд дійшов вірного висновку про стягнення заборгованості за договором позики".
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач ОСОБА_1 звертаючись з позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненими договору позики та іпотечного договору, посилався на те, що між ним та відповідачем укладений договір позики у простій письмовій формі, згідно умов якого він отримав у борг 20 000 дол. США строком до 17 червня 2020 року. 03 червня 2020 року він передав гроші відповідачу в рахунок виконання договору позики. При цьому, відповідач відмовилась оформити розписку про одержання виконання у повному обсязі, однак на підтвердження факту виконання зобов`язання повернула йому свій екземпляр Договору позики;
відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що за змістом пунктів 6, 7 Договору, виконання позичальником зобов`язань по поверненню позики буде підтверджуватися розпискою про отримання повернення; повне виконання усіх зобов`язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики; вказані документи не надані, тому виконання Договору позики не доведене, а відповідно відсутні підстави для його припинення;
суди встановили, що 17 травня 2019 року між відповідачем та позивачем укладений Договір позики, за умовами якого останній прийняв валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 20 000 дол. США зі строком повернення не пізніше 17 червня 2020 року;
пунктом 6 вищезазначеного Договору позики передбачено, що сторони домовились, що виконання позичальником зобов`язань по поверненню позики буде підтверджуватися розпискою про отримання повернення від позикодавця або від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Повне виконання усіх зобов`язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики.
пунктом 7 Договору позики визначено, що позичальник ознайомлений зі змістом статті 537 ЦК України, що дозволяє йому виконати свої зобов`язання внесенням боргу на депозит нотаріуса, у зв`язку чим сторони домовилися, що прострочення позикодавця як кредитора за цим договором не можливе, і в разі виникнення спору щодо неналежного виконання позичальником його зобов`язань, позичальник не вправі посилатися на прострочення кредитора як на поважність причин не виконання (неповного чи несвоєчасного виконання) ним зобов`язань з повернення позикодавцю позичених у нього коштів;
враховуючи, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, доказів щодо виконання зобов`язань по поверненню позики відповідно до умов Договору позивачем не надано, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для припинення договору позики та відповідно й іпотечного договору та обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю та недоведеністю.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання на висновки Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14, від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18, від 09 грудня 2021 року у справі № 570/5689/16, від 05 липня 2023 у справі № 295/7309/21, не свідчить, що оскаржені судові рішення ухвалені без їх урахування.
Висновки Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 534/1906/15-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 266/5745/18, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17,від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 не можуть бути підставами для скасування, оскільки зроблені за інших фактичних обставин.
Посилання в касаційній скарзі на те, що представник відповідача діяв без належних повноваженьне може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки не призвело до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).