ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 465/5653/15-ц
провадження № 61-4247св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів Левика Я. А., Мікуш Ю. Р., Шандри М. М.
у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс", до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс", про визнання недійсним кредитного договору, договорів поруки, договору іпотеки, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення запису про заборону відчуження.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра", банк) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У позовній заяві просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у сумі 165 446 доларів США та 406 841 грн, з яких: 150 529,82 доларів США - тіло кредиту; 14 916,27 доларів США - проценти за користування кредитом;
26 843,66 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 379 997,35 грн - штраф за порушення умов кредитного договору.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 05 березня 2007 року відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра" (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали кредитний договір № 49/07-Ф, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 175 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,49 % річних та строком дії до 05 березня 2027 року.
Отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки від 05 березня 2007 року № NL-3.
Неналежне виконання позичальником умов кредитного договору призвело до утворення заборгованості, розмір якої станом на 05 серпня 2015 року становить 165 446 доларів США та 406 841 грн, з яких:
150 529,82 доларів США - тіло кредиту; 14 916,27 доларів США - проценти за користування кредитом; 26 843,66 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 379 997,35 грн - штраф за порушення умов кредитного договору.
В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором банк та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (як поручителі) уклали договори поруки від 05 березня 2007 року.
Посилаючись на викладене, банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму заборгованості згідно доданого до позовної заяви розрахунку.
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "КБ "Надра", в якому, з урахуванням подальших уточнень, просив суд визнати недійсними договори кредиту, поруки та іпотеки, зняти заборону відчуження предмета іпотеки та вилучити запис про заборону відчуження нерухомого майна.
Зустрічний позов мотивовано тим, що умови кредитного договору
від 05 березня 2007 року є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, оскільки сприяють порушенню дисбалансу прав та обов`язків позичальника - споживача кредитних послуг, у зв`язку з чим такий договір підлягає визнанню недійсним. Договори поруки та іпотеки також підлягають визнанню недійсними, оскільки вони є похідними від основного зобов`язання.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 14 березня 2016 року Франківський районний суд міста Львова у складі судді Дзеньдзюри С. М. у задоволенні позову ПАТ "КБ "Надра" відмовив. Зустрічний позов задовольнив.
Визнав недійсним кредитний договір від 05 березня 2007 року № 49/07-Ф, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ "КБ "Надра" з дня його укладення
з 05 березня 2007 року.
Визнав недійсними договори поруки, укладені 05 березня 2007 року в якості забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між
ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2, ОСОБА_3
Визнав недійсним договір іпотеки квартири, укладений 05 березня 2007 року між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1208, про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1, з дня його укладення 05 березня 2007 року.
Зняв заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1209 та включена в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 32, про заборону на нерухоме майно на об`єкт обтяження - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 .
Вилучив запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 32, внесений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., про заборону на нерухоме майно на об`єкт обтяження - квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у кредитному договорі
та в додатках до нього не наведено розпису сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг. Також банком не було надано достовірної інформації щодо валютних ризиків під час виконання зобов`язань за кредитним договором, банк ввів в оману позичальника щодо реальної процентної ставки, що є підставою для визнання недійсним цього договору, а також похідних від нього договорів поруки та іпотеки.
Львівський апеляційний суд постановою від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ПАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" (далі - ТОВ "Цикл Фінанс"), задовольнив частково.
Рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 березня 2016 року скасував. Ухвалив нове рішення, яким позов ПАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ТОВ "Цикл Фінанс", до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ТОВ "Цикл Фінанс", заборгованість за кредитним договором від 05 березня 2007 року № 49/07-Ф в розмірі 165 446 доларів США та 406 841 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ТОВ "Цикл Фінанс", про визнання недійсним кредитного договору, договорів поруки, договору іпотеки, зняття заборони відчуження зазначеного в договорі іпотеки нерухомого майна та вилучення запису про заборону відчуження.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів. Позивач за зустрічним позовом не навів обґрунтованих, підтверджених належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, аргументів про те, що певні умови договору є такими, з якими він не мав можливості ознайомитись, та як вони вплинули на можливість отримання кредитних коштів та подальше виконання умов договору.
Частково задовольняючи позов ПАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ТОВ "Цикл Фінанс", апеляційний суд керувався тим, що позичальник прострочив ряд платежів до часу звернення банком до суду у серпні 2015 року, а тому позивач набув право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, інших платежів, передбачених договором. Вимоги банку до поручителів є безпідставними, оскільки порука припинилася у липні 2015 року, а банк з цим позовом звернувся в суд у серпні 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 рокуу вказаній справі.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на наявність підстав для касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Франківського районного суду міста Львова.
На підставі ухвали Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 28 жовтня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М. Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 910/186/19 щодо стандарту поведінки комерсанта та стандарту пересічної розумної людини, яка беззаперечно впливає на здатність споживача здійснити свідомий вибір при укладенні договору щодо умов кредитування.
Заявник також наголошує на необхідності застосування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 листопада 2016 року у справі
№ 6-1746цс16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16; висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 133/474/15-ц; висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та інших.
Стверджує, що застосування подвійної відповідальності за невиконання умов кредитного договору у зв`язку зі стягненням з боржника штрафу та пені порушує приписи частини першої статті 61 Конституції України.
Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 зазначає про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 щодо застосування положень Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникли з кредитних правовідносин.
Посилаючись на існування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання закріплення у кредитному договорі щомісячної суми мінімально необхідного платежу без визначення суб`єктивного права позичальника знати на що ця сума буде витрачена, що, на переконання ОСОБА_1, є несправедливою умовою та такою, що суперечить принципам цивільного права.
Доводи інших учасників справи
18 травня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "Цикл Фінанс" на касаційну скаргу, в якому вказується про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення, і, відповідно, скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
ТОВ "Цикл Фінанс" стверджує, що на час укладення кредитного договору боржнику під розпис надана повна необхідна інформація щодо умов кредитування у відповідності до вимог законодавства, що діяло на той час.
Вказує на безпідставність посилань заявника на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення права на інформацію з боку банку щодо сукупної вартості кредиту та її складових.
Фактичні обставини справи
20 лютого 2007 року ОСОБА_1 звернувся до банку із анкетою-заявою на отримання кредиту у розмірі 180 000 доларів США, відповідно до якої його було ознайомлено із основними умовами надання кредиту.
05 березня 2007 року ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 175 000 доларів США терміном до 05 березня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних.
Відповідно до пунктів 3.3.2, 3.3.3 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 2 010,70 доларів США, який позичальник вносить до 05-го числа місяця, наступного за тим, в якому було проведене нарахування відсотків.
19 липня 2010 року банк та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якого сторони домовились викласти пункт 3.3.3 кредитного договору у такій редакції "позичальник вносить черговий мінімальний платіж, визначений у пункті 3.3.2 цього договору, щомісячно
до 15-го числа місяця, наступного за тим, в якому було проведено нарахування відсотків".
Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено договорами поруки від 05 березня 2007 року, укладеними між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,
05 березня 2007 року банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, предметом якого є належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до наданого банком розрахунку, позичальник не виконував взяті на себе договірні зобов`язання та станом на 05 серпня 2015 року допустив заборгованість за кредитним договором на суму 165 446 доларів США та 406 841 грн, з яких: 150 529,82 доларів США - заборгованість за кредитом, 14 916,27 доларів США - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом; 26 843,66 грн - пеня за прострочення сплати кредиту;
379 997,35 грн - штраф за порушення умов кредитного договору.
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 26 січня 2018 року реальна процентна ставка за кредитом складає 13,94 %, абсолютне значення подорожчання кредиту складає 314 903,30 доларів США; встановлено відсутність посилань у договорі про надання споживчого кредиту від 05 березня 2007 року на графік платежів та визначення сукупної вартості кредиту.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов
та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення сторонами кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Відповідно до приписів статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору; якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З установлених судами обставин справи відомо, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, а кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів.
Необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15, заявник у касаційній скарзі обґрунтовує рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), де зазначається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Вказаний довід касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилався на ненадання йому банком певної інформації, пов`язаної саме з укладенням кредитного договору, а також на те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, що, на його переконання, є підставою для визнання такого договору недійсним. Так, відсутність у зустрічному позові доводів щодо порушення кредитором його прав в процесі належного виконання з його боку умов договору про надання споживчого кредиту свідчить про безпідставність посилань заявника на необхідність застосування рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 до спірних правовідносин, та, у свою чергу, недоцільність дослідження питання відступу від висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд правильно застосував положення статей 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", статей
626-628 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору від 05 березня 2007 року.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти і протягом певного часу виконував умови кредитного договору.
Висновок апеляційного суду про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору шляхом обману є мотивованим та відповідає дійсним обставинами справи, встановленим судом.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16; висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 133/474/15-ц та від 31 березня 2021 року у справі № 910/186/19, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та інших Верховний Суд відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання закріплення у кредитному договорі щомісячної суми мінімально необхідного платежу без визначення суб`єктивного права позичальника знати на що ця сума буде витрачена не беруться до уваги.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Зі змісту заявлених первісних та зустрічних позовних вимог, встановлених у цій справі обставин та досліджених доказів, випливає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми права, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню, що б дало підстави для формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці,
є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів,
а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19). На неприпустимості такої поведінки боржника також наголошував й суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
При цьому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що про введення його в оману йому стало відомо лише після звернення банку до суду із позовом є безпідставним, оскільки умови кредитного договору, які ОСОБА_1 вважає несправедливими, що, на його думку свідчить про недійсність такого договору, були відомі йому на момент підписання цього договору та в подальшому не змінювались.
Отже, встановивши, що зазначені ОСОБА_1 обставини не є підставою для припинення кредитного договору та зобов`язання за ним; положення кредитного договору не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору; строк виконання зобов`язання з кредитного договору настав достроково з підстав порушення його умов, однак, докази його належного виконання не надані, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ПАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ТОВ "Цикл Фінанс".
Водночас, ухвалюючи оскаржувану постанову апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом
цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне
й те саме порушення - строків сплати процентів за користування кредитом, нарахованих за один і той самий період суперечить положенням
статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (див. постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 207/5010/15-ц (провадження № 61-9103св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 296/9078/15-ц (провадження
№ 61-38609св18).
Зважаючи на те, що заборонена подвійна відповідальність за одне і те саме порушення, на чому обґрунтовано наголошує заявник у касаційній скарзі, не підлягає задоволенню вимога банку про стягнення з відповідача штрафу, передбаченого умовами кредитного договору від 05 березня 2007 року.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звертає увагу, що, оскільки касаційна скарга стосується незгоди із задоволенням частини заявленого банком позову та відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, постанова апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позову ПАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ТОВ "Цикл Фінанс", не є предметом касаційного перегляду.