ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2024 року
м. Київ
справа №620/9415/23
адміністративне провадження № К/990/10/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів -Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/9415/23
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Костюченко Владислав Костянтинович
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року (головуючий суддя: Бородавкіна С.В.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року (головуючий суддя: Оксененко О.М., судді: Аліменко В.О., Мельничук В.П.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (далі - "Департамент"), в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі, до установ виконання покарань від 16 лютого 2023 року, оформлене протоколом №1.1/6-2023, в частині відмови у задоволенні звернення про переведення ОСОБА_1 з Державної установи "Установа виконання покарань №31 (місто Новгород-Сіверський Чернігівської області, вулиця Миколаївська, 31) до Чортківської установи виконання покарань №26" (юридична адреса: вулиця Лесі Українки, 3 місто Чортків, Тернопільська область) або до Державної установи "Львівська установа виконання покарань №19" (юридична адреса: вулиця Городоцька, 20, місто Львів, Львівська область), що розташовані ближче до місця проживання засудженого та його родичів;
- зобов`язати відповідача в особі Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі, до установ виконання покарань) повторно розглянути клопотання про переведення із Державної установи "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №3" (юридична адреса: вулиця Миколаївська, 31, місто Новгород-Сіверський, Чернігівська область) до Чортківської установи виконання покарань №26" (юридична адреса: вулиця Лесі Українки, 3 місто Чортків, Тернопільська область) або до Державної установи "Львівська установа виконання покарань №19" (юридична адреса: вулиця Городоцька, 20, місто Львів, Львівська область), що розташовані ближче до місця проживання засудженого та його родичів. .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він 14 липня 2003 року був засуджений Апеляційним судом Волинської області за частиною четвертою статті 187, пунктами 2, 4, 6 частини другої статті 115, статті 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, та з 19 вересня 2012 року відбуває покарання в Державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)".
Зауважив, що за наявності звернення і відсутності виняткових підстав для відбування покарання засудженого на значній відстані від місця проживання родини, рішення відповідача про відмову в переведенні в цьому разі не відповідає вимогам частини першої статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - "КВК України") та є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вважаючи рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення позивача незаконним, ОСОБА_1 звернувся з метою його оскарження до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не наведено виняткових обставин, які перешкоджають його подальшому перебуванню в Державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)".
Тому, окружний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не встановив належних правових підстав для задоволення поданої ОСОБА_1 та його матір`ю заяви і переведення позивача до однієї із вказаних ним колоній.
Не погоджуючись із судовими рішеннями ухваленими у цій справі, позивач подав касаційну скаргу на них.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, й ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 січня 2021 року у справі №826/7728/17, 16 травня 2019 року у справі №822/3011/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №822/190/18, від 17 червня 2021 року у справі №826/2276/18, від 19 березня 2020 року у справі №826/13693/18.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить Суд відмовити у її задоволенні, а судові рішення, ухвалні у цій справі, залишити без змін, зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджений 14 липня 2003 року Апеляційним судом Волинської області за частиною четвертою статті 187, пунктами 2, 4, 6 частини другої статті 115, статті 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
З 19 вересня 2012 року позивач відбуває покарання в Державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)".
До засудження позивач був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа від 15 червня 2023 року за №2-1816 згідно особової справи засудженого, в розділі "Стосунки з рідними та близькими", ОСОБА_1 вказував, що підтримує позитивні стосунки з батьком, матір`ю, донькою та сестрами.
Згідно картки обліку побачень, видачі посилок (передач) та бандеролей засуджений мав останнє тривале побачення 3 серпня 2018 року з донькою та сестрами.
У відповідності до журналу обліку телефонних розмов засуджених до довічного позбавлення волі сектора МРБ ОСОБА_1 найбільше спілкувався з нареченою, донькою та батьком.
У подальшому, до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від позивача та його матері надійшли заяви з проханням про переведення ОСОБА_1 до Державної установи "Чортківська установа виконання покарань (№26)" або Державної установи "Львівська установа виконання покарань (№19)".
Проте, рішенням відповідача, оформленим протоколом засідання Центральної комісії Департаменту щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань від 16 лютого 2023 року №1.1/2-2023, у переведенні позивача відмовлено у зв`язку з відсутністю виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в Державній устаноі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)", передбачених частиною другою статті 93 КВК України, та відсутністю вільних місць у секторі для чоловіків, які засуджені до довічного позбавлення волі у Державній установі "Чортківська установа виконання покарань (№26)" або у Державній установі "Львівська установа виконання покарань (№19)".
Суди попередніх інстанцій також встановили, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення у запитуваних позивачем установах відбування покарання були відсутніми вільні місця для засудженого до довічного позбавлення волі, про що зазначено у відповідних довідках (а.с. 36, 37).
Так, наповнення сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі в ДУ "Львівська установа виконання покарань (№19)" відповідно до норм житлової площі становить 24 особи, які розміщуються у 12 двомісних камерах. Багатомісні приміщення камерного типу у секторі відсутні. Проте, на теперішній час у секторі відбуває покарання 32 засуджених до довічного позбавлення полі, що вже перевищує встановлені нормативи.
До того ж, на 4,5% більше від планового наповнення сектору максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, перебуває в ДУ "Чортківська установа виконання покарань (№26)".
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно із частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України №1129-VI від 11 липня 2003 року кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Частина друга статті 7 КВК України визначає, що засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Відповідно до частини четвертої статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Положеннями частини першої статті 8 КВК України передбачено, що засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.
За правилами частин першої та другої статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Згідно із частиною шостою статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.
Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за №266/30134 (далі - "Положення №266/30134").
Відповідно до абзацу 16 пункту 2 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Департаменті, який в межах компетенції розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів, визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, здійснює їх направлення і переведення для відбування покарання до установ (дільниць виправних центрів, секторів), коли вирішення таких питань виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів.
Згідно розділу ІІ Положення №266/30134 міжрегіональна комісія утворюється наказом керівника міжрегіонального управління у кількості не менше семи осіб.
До складу міжрегіональної комісії обов`язково входять керівники підрозділів з контролю за виконанням судових рішень, оперативної роботи, підрозділів режиму, нагляду та безпеки міжрегіонального управління.
Керівник міжрегіонального управління затверджує склад міжрегіональної комісії, призначає голову, заступника голови та секретаря комісії. Головою міжрегіональної комісії призначається заступник керівника міжрегіонального управління. Секретарем міжрегіональної комісії є керівник підрозділу з контролю за виконанням судових рішень міжрегіонального управління.
Розділом IV Положення №266/30134 закріплено, що у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року N 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.
Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.
Центральна та міжрегіональна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.
Засідання центральної та міжрегіональної комісій вважаються правоможними, якщо на них присутні не менше ніж дві третини їх складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.
Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.
Відповідно до розділу V Положення №266/30134 рішення центральної та міжрегіональної комісій оформлюються протоколом засідання комісії щодо визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі (додаток 1), та протоколом засідання комісії щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань (дільниць виправних центрів, секторів) (додаток 2).
Протокол засідання комісії підписують усі присутні на засіданні члени комісії.
Про прийняте центральною або міжрегіональною комісією рішення уповноваженим представникам органів, громадських об`єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації чи заінтересованим особам, якими було ініційоване питання, надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), засудженому рішення оголошується під підпис на витягу з протоколу засідання комісії.
Серед основних завдань центральної комісії є, зокрема: розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України (абзац 6 пункту 2 розділу ІІ Положення №266/30134).
Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року № 265/30133 (далі - "Положення № 265/30133").
Так, пункт 1 розділу ІV Положення № 265/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця проживання засудженого до засудження" здійснюється на підставі заяви засудженого, підпис якого засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. До заяви про переведення додається довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта (іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження. Заява засудженого подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.
Пунктом 2 розділу ІV Положення №265/30133 встановлено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого" здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого). Підпис засудженого на заяві засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. Заява подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.
У заяві про переведення має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.
До заяви про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).
До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.
Згідно з пунктом 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.
Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.