ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 640/14211/19
адміністративне провадження № К/990/10948/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М.,
суддів: Кравчука В.М., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2022 (головуючий суддя Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 (головуючий суддя Епель О.В., судді Губська Л.В., Карпушова О.В.)
у справі № 640/14211/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.07.2019 № 8919/0-6063/0/17-19 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області;
- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області за її клопотанням від 19.06.2019 № 8919/0/94-19 у порядку та у спосіб, передбачені пунктом 7 статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
1.1. В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що до своєї заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою вона додала необхідний пакет документів, але відповідач відмовив у задоволенні її вимог з тих підстав, що позначена нею земельна ділянка не відповідає вимогам національної організації території.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023, позов задоволено повністю.
2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ Держгеокадастру у Київській області від 18.07.2019 №8919/0-6063/0/17-19 щодо відмови громадянці України ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
2.2. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Київській області надати громадянці ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області за її клопотанням від 19.06.2019 №8919/0/94-19 у порядку та у спосіб, передбачені пунктом 7 статті 118 ЗК України.
2.3. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Київській області.
3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини:
3.1. 19.06.2019 ОСОБА_1 через свого уповноваженого представника за довіреністю Машкіна Р.О. звернулася до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотанням № 8919/0/94-19 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, розташованої на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
До вказаного клопотання позивачем було додано: копію паспорта; копію ідентифікаційного коду; викопіювання з публічної кадастрової карти України із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
3.2. Листом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 18.07.2019 № 8919/0-6063/0-17-19 Позивачу відмовлено в задоволенні поданого клопотання, оскільки відповідно до отриманої інформації з відділу у Вишгородському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області визначена позивачем для відведення земельна ділянка не відповідає вимогам раціональної організації території, у зв`язку з чим відсутні підстави для надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
3.3. Також на запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 19.07.2019 № ПІ-543/1/4-19 відповідач надав відповідь, в якій додатково зауважив, що відповідно до Генерального плану сіл Литвинівка та Миколаївка, розробленого Госстрой УССР УкрНИИПграждансельстрой у 1987 році бажана для відведення земельна ділянка, зазначена на графічних матеріалах, доданих до клопотання від 19.06.2019, розташована на землях, які передбачені для передачі громадськості.
3.4. Позивач, вважаючи, що відповідачем порушено її право на землю, звернулася до суду з позовом.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що земельним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою як невідповідність вимогам раціональної організації території. Суд зобов`язав відповідача надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою на тій підставі, що позивач виконала всі умови, визначені чинним законодавством, заперечивши при цьому проти втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. ГУ Держгеокадастру у Київській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
5.1. Підставами для відкриття касаційного провадження слугувало неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України), та якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України).
5.2. Зокрема скаржник стверджує про те, що судом апеляційної інстанції ухвалено оскаржувану постанову без врахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №812/1268/17, від 28.11.2019 у справі №803/1067/17, від 05.12.2019 у справі №806/2540/17, від 12.05.2022 у справі №2340/2788/18 щодо того, що відмова у вигляді роз`яснення не є рішенням, прийнятим в межах і в спосіб, передбачений законом та не підлягає скасуванню.
Відповідач зазначає про відсутність висновків щодо застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-IX в контексті відсутності у територіальних органів Держгеокадастру повноважень розпоряджатися землями об`єднаних територіальних громад, станом на момент ухвалення судового рішення про зобов`язання надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
5.3. ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначає, що позивачу був наданий лист-роз`яснення щодо відсутності підстави для надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, натомість рішення повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу.
Також вказано на те, що матеріалами справи не встановлено, що позивач подавала клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення сформованої земельної ділянки.
Відповідач наполягає на тому, що на момент ухвалення судових рішень у Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області були відсутні повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.
6. Позивач відзив на касаційну скаргу не подав. Про відкриття касаційного провадження та вчинені судом касаційної інстанції дії щодо розгляду касаційної скарги повідомлений належним чином.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
7. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у межах повноважень суду касаційної інстанції, Верховний Суд виходить з такого.
9. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
10. Дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власність фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах. Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.
11. Аналогічна позиція застосована Верховним Судом у постановах від 27.01.2023 у справі №120/19319/21-а та від 23.06.2023 у справі № 160/6214/21.
12. Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
13. Згідно із частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
14. Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.
15. Згідно із частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
16. Тобто, відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
17. Як вірно зазначає відповідач, ОСОБА_1 був наданий лист, в якому вказано про відсутність підстав для надання їй дозволу на розробку проєкту землеустрою.
18. Одночасно з цим, колегія суддів зазначає, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення).
19. Пунктом 8 Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
20. Згідно із пунктами 84, 123 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань. Службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
21. Пунктом 1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.05.2013 за № 742/23274, визначено, що наказ, розпорядження, постанова, рішення (надалі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
22. Положення наведених нормативно-правових актів визначають, що за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки або про відмову у затвердженні проекту землеустрою, у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ і такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника, адже листи складаються лише у разі надання відповіді на звернення громадян.
23. У постановах від 06.08.2019 у справі №140/1992/18, від 29.08.2019 у справі №420/5288/18, від 30.11.2020 у справі №804/4743/16, від 21.10.2021 у справі №804/4434/16 Верховний Суд дійшов висновку, що: " … за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ.
Відтак, рішення Держгеокадастру, прийняті за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можуть бути оформлені у вигляді листів-відповідей.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи вказує на протиправну бездіяльність.".
24. Такий підхід підлягає застосуванню під час вирішення і цієї справи.
25. Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, стверджуючи про відсутність у територіальних органів Держгеокадастру повноважень розпоряджатися землями об`єднаних територіальних громад, станом на момент ухвалення судового рішення про зобов`язання надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
26. Оцінюючи зазначені доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що згідно з положеннями статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
27. Питання правонаступництва в адміністративному процесі вже досліджувались Верховним Судом, зокрема, у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.10.2019 у справі №812/1408/16. У цій постанові Верховний Суд дійшов таких висновків.
28. Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
29. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
30. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 (справа №524/4478/17), від 20.02.2019 (справа №826/16659/15).
31. Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
32. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постанові від 12.06.2018 у справі №2а-23895/09/1270.
33. При цьому, можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
34. Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
35. Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
36. При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
37. У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
38. Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.
39. У цій справі спір виник у сфері земельних відносин стосовно відмови органу Держгеокадастру у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Литвинівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
40. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-IX, який набрав чинності 27.05.2021, розділ X "Перехідні положення Земельного кодексу України" доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
41. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулась до відповідача із клопотанням від 19.06.2019 та отримала лист відповідного органу від 18.07.2019 щодо відсутності підстав для надання дозволу на розробку проєкту землеустрою.
42. Аналіз вищенаведених норм у своєму взаємозв`язку із обставинами цієї справи дає підстави для висновку, що у спірних правовідносинах починаючи з 27.05.2021, тобто до прийняття судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень по суті спору, повноваження стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність позивача вказаної нею земельної ділянкою перейшли від відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області до відповідної територіальної громади за законом.
43. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивач. Суд, з огляду на принцип офіційного з`ясування обставин справи, у відповідності до повноважень, закріплених в частині 3 статті 48 КАС України, може самостійно залучити співвідповідача або залучити другого відповідача за правилами частини 4 статті 48 КАС України. Однак, в порушення вказаних норм процесуального права суд першої інстанції, зобов`язуючи ГУ Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, попередньо не встановив належного відповідача. У свою чергу суд апеляційної інстанції вказане порушення не усунув, за наявності у нього обсягу повноважень, визначених пунктом 1 частини 1 статті 306 КАС України.
44. За наведених обставин колегія суддів переконана, що суд першої інстанції повинен був залучити до участі у розгляді цієї справи компетентний орган, до повноважень якого входить розпорядження бажаною земельною ділянкою, як другого відповідача і правонаступника ГУ Держгеокадастру в частині позовних вимог, надавши йому можливість реалізувати наявні у нього процесуальні права, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини 3 статті 44 КАС України).
45. З огляду на викладене, суди попередній інстанцій неправильне застосування норм матеріального права та допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також дає підстави для висновку, що судові рішення не відповідають встановленим у статті 242 КАС України критеріям законності та обґрунтованості.
46. Суд касаційної інстанції, в силу наявних у нього повноважень, закріплених у статті 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
47. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
48. Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої, частини 4 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
49. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані норми матеріального права та допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим та на підставі частини 2 статті 353 цього Кодексу, оскаржувані судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
50. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин й охоплюються предметом доказування, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та усім аргументам учасників справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.
51. Поряд з цим, під час нового розгляду слід врахувати, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти по сьогоднішній день.
52. Відповідно до статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
53. На час розгляду цієї справи у суді в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
54. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24.03.2022 № 2145-IX внесено зміни, серед іншого, до ЗК України. Так, Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктами 27 і 28. У підпункті 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України зазначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022.
55. Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" від 19.10.2022 № 2698-IX, який набрав чинності 19.11.2022, підпункт 5 пункту 27 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України доповнено другим реченням такого змісту: "Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом".
56. Отже, під час нового розгляду суду слід вирішити спір з урахуванням обмеження на безоплатну передачу земель, передбачене Розділом X "Перехідні положення" ЗК України.
57. Верховний Суд в цьому аспекті констатує, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
58. Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -