ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 420/6591/23
адміністративне провадження № К/990/12491/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Уханенка С.А.,
суддів: Жука А.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1, за участю третьої особи - військової частини НОМЕР_2, про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року (головуючий суддя - Радчук А.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року (головуючий суддя - Скрипченко В.О., судді - Коваль М.П., Осіпов Ю.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018 року по 12 січня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судового рішення у справі № 420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення суду у справі № 420/8037/21; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018 року по 12 січня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат за судовими рішеннями у справах № № 420/1803/20, 420/8037/21; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03 серпня 2018 року по 12 січня 2023 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судових рішень у справах №№ 420/1803/20, 420/8037/21.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що у день його звільнення - 03 серпня 2018 року відповідач не провів з ним повний розрахунок та не виплатив йому в повному обсязі грошове забезпечення, що стало підставою для неодноразового звернення позивача до суду з відповідними позовами. Так, у справі №420/926/21 за його позовом стягнуто з відповідача на його користь невиплачені суми індексації, які військова частина НОМЕР_1 виплатила йому лише 12 січня 2023 року. Посилаючись на те, що за правилами статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), він має право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки, вважає, що відповідач повинен виплатити йому таку компенсацію за період з 03 серпня 2018 року по 12 січня 2023 року.
ІІ. Установлені судами обставини справи
2. Наказом Міністра оборони від 23 червня 2018 року №376 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас з посади начальника служби безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_1 за підпунктом "б" частини шостої (за станом здоров`я) статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
3. Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 03 серпня 2018 року № 148 позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03 серпня 2018 року та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
4. У зв`язку з тим, що при звільненні відповідач не виплатив йому грошове забезпечення в повному обсязі, позивач неодноразово звертався до суду з позовами про стягнення коштів.
4.1. Так, судовими рішеннями у справі № 420/3935/19 військову частину НОМЕР_1, зокрема, було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015- 2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року (остаточний розрахунок з позивачем щодо цих виплат проведено відповідачем 16 грудня 2019 року).
4.2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі № 420/1803/20 було зобов`язано військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 03 серпня 2018 року по 15 грудня 2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
4.3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у справі № 420/4690/20 зобов`язано військову частину НОМЕР_1, зокрема, здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованим та фактично виплаченим йому розміром грошового забезпечення за період 01 березня по 03 серпня 2018 року; різницю між перерахованими і фактично виплаченими сумами одноразової грошової допомоги при звільнені з військової служби та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015- 2018 роки, виплаченої за судовим рішенням у справі № 420/3935/19; з урахуванням пункту 1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на 01 січня 2018 року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти (остаточний розрахунок з позивачем щодо цих виплат проведено відповідачем 28 квітня 2021 року).
4.4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року у справі № 420/8037/21 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018 року по 27 квітня 2021 року відповідно до Порядку № 100, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судового рішення у справі № 420/1803/20.
4.5. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 420/926/21 військову частину НОМЕР_1, зокрема, зобов`язано нарахувати i виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 січня по 31 грудня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з визначенням місяця, у якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (остаточний розрахунок з позивачем з цих виплат проведено відповідачем 12 січня 2023 року) .
5. 26 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 серпня 2018 року по 12 січня 2023 року відповідно до Порядку № 100, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до судових рішень Одеського окружного у справах №420/1803/20 та №420/8037/21.
6. Листом від 13 квітня 2023 року №154/181/1-480 військова частина НОМЕР_1, з посиланням на лист Міністерства соціальної політики від 24 липня 2013 року № 774/13/84-13 повідомила про відсутність правових підстав для застосування статей 116 та 117 КЗпП України до військовослужбовців щодо виплати середньомісячного заробітку. З-поміж іншого, у цьому листі відповідач зауважив, що пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. Тому, на виконання пункту 4 Порядку № 1078 військовою частиною НОМЕР_2 нараховано ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату індексації у сумі 52 564,32 грн, і ці кошти будуть виплачені у квітні 2023 року.
7. Посилаючись на те, що з ним не було проведено повний розрахунок, ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, відповідно до статті 117 КЗпП України.
8. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2018 року по 11 січня 2023 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2018 року по 11 січня 2023 року року у сумі 89 000,81 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
9.1. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок, тому ОСОБА_1 набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, вирішуючи питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд урахував розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки, порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу з урахуванням принципів справедливості та співмірності, становить 89 000,81 грн.
10. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, викладено її в редакції, наведеній у цій постанові. Абзац 3 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року викладено в такій редакції: "Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2018 року по 11 січня 2023 року у сумі 275 868,33 грн". В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
10.1. Переглядаючи рішення суду першої інстанції та змінюючи його, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що у цій справі належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Отже, виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 04 серпня 2018 року по 18 липня 2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 166 572,33 грн, тобто 19,42% від 857736 грн (594,00 грн х 1444,00). Водночас період стягнення з 19 липня 2022 року по 20 жовтня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, колегія суддів вважає, що на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 275 868,33 грн ( а саме: за період з 04 серпня 2018 року по 18 липня 2022 року - 166 572,33 грн та за період з 19 липня 2022 року по 11 січня 2023 року - 109 296,00 грн).
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
11. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в позові.
11.1. У касаційній скарзі заявник зазначив, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки виконання судових рішень у різних справах щодо стягнення заборгованості за окремими видами грошового забезпечення, зумовило неодноразове стягнення компенсації відповідно до приписів статті 117 КЗпП України за один і той же час затримки розрахунку при звільненні, що призвело до подвійного стягнення з відповідача сум компенсації.
11.2. Військова частина НОМЕР_1 указала, що вирішуючи спір, суди неправильно застосували положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки позивачу неодноразово здійснювалися виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а отже ОСОБА_1 уже отримав належні йому за статтею 117 КЗпП України виплати за період з 03 серпня 2018 року по 27 квітня 2021 року, що в загальній сумі складає 293 022,39 грн і цей період фактично продубльований з періодом у спірних правовідносинах.
11.3. Заявник наголошує, що позивачу вже виплачувався середній заробіток, а тому цей період не повинен включатися в загальну суму календарних днів. Крім того, якщо розрахувати кількість календарних днів за період з 27 квітня 2021 року по 11 січня 2023 року, то їх загальна кількість становить 624, а тому розмір середнього заробітку був би значно меншим, ніж розрахований судом. Водночас наразі відсутній висновок Верховного Суду у контексті застосування статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах щодо поняття остаточного розрахунку при звільненні, з урахуванням того, що наявні інші судові рішення із тими ж сторонами там предметом позову і в кожному з них судами визнається протиправна бездіяльність щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні, що фактично створює безпідставні передумови для стягнення з роботодавців середнього заробітку за одні і ті ж періоди, що суперечить принципам справедливості та правової визначеності. Таким чином, за таких обставин є не зрозумілим, який же розрахунок із позивачем є остаточним, якщо у трьох справах № 420/1803/20, № 420/8037/21, № 420/6591/23 він вже визнається таким.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 травня 2024 року відкрито касаційне провадження з тих підстав, що указана справа має значення для формування практики, оскільки неодноразове звернення до суду з окремими позовами про стягнення різних видів невиплаченого грошового забезпечення створило умови для подвійного стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за один і той же період відповідно положень статті 117 КЗпП України. Отже, питання стягнення компенсації у зв`язку з виконанням декількох судових рішень, що стосуються різних видів грошового забезпечення, потребує правової оцінки Верховного Суду шляхом формування ним відповідного висновку щодо меж застосування положень статті 117 КЗпП України у таких правовідносинах.
13. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що з 2018 року відповідач систематично і неодноразово порушує його права, що підтверджується судовими рішеннями у справах №№ 420/15810/21, 420/1803/20, 420/4690/20, 420/3935/19, 420/926/21 та 420/8037/21, а судове рішення у справі № 420/926/21 виконувалося понад рік виключно з вини відповідача, тому і збільшився термін остаточного з ним розрахунку.
14. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.