ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2024 року
м. Київ
справа №120/18952/23
адміністративне провадження № К/990/25340/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №120/18952/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Вінницької митниці на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17.04.2024 (суддя Жданкіна Н.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 (головуючий суддя Матохнюк Д.Б., судді: Біла Л.М., Гонтарук В.М.),
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" (далі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Вінницької митниці (далі також - відповідач, митний орган) про визнання протиправною та скасування картки відмови №UА401020/2023/001085 від 19.07.2023 про незастосування преференційного режиму під час митного оформлення товарів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що незастосування преференційного режиму під час митного оформлення товарів є протиправним, оскільки Товариством з метою підтвердження заявленої ним країни походження товарів подавалися відповідні обов`язкові документи (зокрема сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 17.07.2023 №PL/MF/AS 0465772) для визначення походження імпортованих товарів з преференційним режимом.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику сторін та проведення судового засідання.
11.04.2024 до Вінницького окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі. Заява мотивована тим, що під час розгляду справи в суді на адресу Вінницької митниці надійшла відповідь щодо результатів перевірки сертифіката з перевезення товару EUR.1 від 17.07.2023 №PL/MF/AS 0465772, в якій повідомлено, що відповідно до листа уповноваженого органу Польщі підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у вказаному сертифікаті. Враховуючи отриману відповідь, митний орган повідомив Товариство про підтвердження преференційного режиму товару, який вказаний в сертифікаті з перевезення товару.
За таких обставин, на переконання відповідача, провадження у справі слід закрити в порядку п.8 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного суду України (далі також - КАС України), оскільки отримання митним органом інформації про підтвердження преференційного режиму, вказаного в сертифікаті з перевезення товару, є підставою для повного відновлення законних прав та інтересів позивача без винесення відповідного судового рішення.
15.04.2024 до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень, а також просив суд повернути 2684,00 грн сплаченого судового збору.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.04.2024 провадження у справі закрито на підставі п. п. 2, 8 ч. 1 ст. 238 КАС України та стягнуто на користь ТОВ "Тракс-Вінн" судовий збір в розмірі 2684,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Не погодившись з такою ухвалою в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці на користь Товариства судового збору, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 17.04.2024 - без змін.
Вважаючи такі рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці на користь Товариства судового збору протиправними, такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, митний орган подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач наголошує на тому, що у даному випадку відсутній факт відмови позивача від позову, натомість Товариством було подано заяву про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України, а відтак, на переконання митного органу, судовий збір не підлягає стягненню за рахунок його бюджетних асигнувань, а має бути повернутий з Державного бюджету України.
Верховний Суд ухвалою від 14.08.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача з метою перевірки зазначених у ній доводів.
Товариство правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалося, що не перешкоджає касаційному перегляду.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Закриваючи провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем на час розгляду справи в суді підтверджено преференційний режим товару, який вказаний в наданому під час митного оформлення товару сертифікаті з перевезення товару, а тому фактично оскаржувані порушення виправлені суб`єктом владних повноважень та у суду відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішення протиправним після такого виправлення.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення судів попередніх інстанцій в частині закриття провадження у справі не оскаржуються.
Щодо питання про розподіл між сторонами судових витрат (клопотання позивача про повернення сплаченого ним судового збору), яке є предметом касаційного оскарження у даній справі, суди попередніх інстанцій, вирішуючи вказане питання, виходили з того, що у даному випадку підлягають застосування положення статті 140 КАС України й сплачений Товариством судовий збір (2684,00 грн) підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
У розумінні п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі.
За приписами ч. 2 ст. 238 КАС України у випадку закриття провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що судовий збір у випадку закриття провадження (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) повертається позивачу з державного бюджету.
Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, неправильно застосував положення КАС України та Закону України "Про судовий збір", у зв`язку з чим помилково вважав, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці на підставі статті 140 КАС України.
Відповідно до статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Разом з тим, стаття 140 КАС України встановлює спеціальне та відмінне у співвідношенні з нормами статті 142 КАС України та статті 7 Закону України "Про судовий збір" правило, згідно з яким якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Тобто, якщо позивач відмовляється від позову з будь - яких інших причин, що є наслідком закриття провадження у справі (крім випадку задоволення його вимог відповідачем після подання позовної заяви), то в такому випадку позивачу підлягає повернення лише п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. В той же час, коли відмова позивача від позову обумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після подання позовної заяви, тоді застосовуються правила розподілу судових витрат відповідно до статті 140 КАС України.
Відтак якщо позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, Товариство не подавало до суду заяву про відмову від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви.
Натомість, позивачем було подано заяву про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України, а також, з посиланням на п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", позивач просив повернути сплачений ним судовий збір.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що застосування судом першої інстанції положень ст. 140 КАС України призвело до неправильного вирішення клопотання позивача про повернення сплаченого судового збору, яке має бути вирішено відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".
Суд апеляційної інстанції такої помилки суду першої інстанції не усунув.
Отже, ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 17.04.2024 та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 в частині вирішення клопотання позивача про повернення судового збору підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону.
У іншій частині оскаржувані судові рішення не є предметом касаційного оскарження.
З матеріалів справи вбачається, що Товариством відповідно до платіжного доручення від 19.12.2023 №2710 за подання позовної заяви у цій справі було сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Враховуючи, що провадження у справі закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 2684,00 грн підлягає поверненню особі, яка його сплатила, за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 351 КАС України).
Відтак, оскільки суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, застосували норми статті 140 КАС України, яка не підлягає застосуванню при вирішенні спірних питань, колегія суддів висновує, що судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення на користь Товариства судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці з ухваленням в цій частині нового рішення про повернення Товариству судового збору за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд