постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
22 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 488/3009/23
провадження № 51-1019км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Миколаївського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року в кримінальному провадженні № 12023152050000567 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Миколаєва,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2023 рокуОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 129 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 4 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Місцевий суд установив, що ОСОБА_7 25 червня 2023 року приблизно о 04:40 поблизу ЗОШ №40 на вул. Металургів, 97 в м. Миколаєві підійшов до потерпілого ОСОБА_8, який виявив його під час пошкодження власного транспортного засобу, та почав висловлювати у бік останнього погрози вбивством тримаючи у руці ніж, яким розмахував перед потерпілим, і наблизившись упритул до нього намагався завдати ударів ножем, що викликало у нього обґрунтовані підстави побоюватися реального здійснення цих погроз, після чого з місця зник.
Він же, зранку 25 червня 2023 року в невстановлений час біля будинку АДРЕСА_1, шляхом віджиму дверей в автомобілі "ВАЗ 21086" діючи повторно в умовах воєнного стану, таємно викрав з автомобіля майно, яке належало потерпілому ОСОБА_9, завдавши йому матеріальної шкоди на суму 2042,86 грн.
Цього ж дня, у невстановлений час ОСОБА_7 біля будинку АДРЕСА_2 розбивши скло дверей в автомобілі "ЗАЗ 1102" в умовах воєнного стану повторно таємно викрав з автомобіля майно, яке належало потерпілому ОСОБА_10, завдавши йому матеріальної шкоди на суму 2425 грн.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Миколаївський апеляційний суд 20 грудня 2023 року скасував його в частині призначеного покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням і ухвалив новий вирок, яким визнав вважати засудженим ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 129 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання призначених покарань остаточно визначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Урешті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 129 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК і зобов`язати періодично з`являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.
На обґрунтування цих вимог зазначає, що апеляційний суд належним чином не обґрунтував свого рішення про скасування вироку місцевого суду та необхідність ухвалення нового вироку і призначення засудженому остаточного покарання шляхом повного складання призначених покарань, на відміну від суду першої інстанції, який застосував принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
На переконання захисника, призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає вимогам статей 50 та 65 КК, адже поза увагою суду апеляційної інстанції залишились дані про особу засудженого, який немає негативних характеристик, не перебуває на обліках, відсутність тяжких наслідків унаслідок вчинених ним дій та обставин, які обтяжують покарання, його молодий вік, хворобу матері, відшкодування шкоди потерпілим, визнання вини та щире каяття, сприяння в розкритті кримінальних правопорушень.
З урахуванням цих обставин захисник вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Прокурор заперечила проти касаційної скарги і просила залишити її без задоволення. В порядку ч. 2 ст. 433 КПК просила змінити судове рішення та закрити кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 КК на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК.