ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 201/12325/20
провадження № 61-1987св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Дніпровська міська рада, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, державний реєстратор Дніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області Васенін Юрій Володимирович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий Сергій Володимирович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслова Надія Борисівна, Департамент адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного
суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2021 року, ухвалене у складі
судді Батманової В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, державний реєстратор Дніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області Васенін Ю. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий С. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслова Н. Б., Департамент адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання права власності та встановлення юридичних фактів.
В обґрунтування позову вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до заповіту, складеного останньою 5 грудня 2012 року.
20 червня 2017 року державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори на підставі заяви позивача про прийняття спадщини за заповітом завів спадкову справу № 84/2017. На думку позивача, до спадкової маси ОСОБА_7 входить домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Постановою державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори від 20 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на вказане домоволодіння з підстав відсутності реєстрації права власності спадкодавця на вказане домоволодіння.
Позивач вважала, що право власності спадкодавця на домоволодіння підтверджується, зокрема, оціночним актом, в якому визначено, що домоволодіння збудоване в 1927 році. Крім того, з часу побудови домоволодіння нікому іншому не належало, що підтверджується записом у домовій книзі. Право на нерухоме майно, збудоване до 1992 року, не потребувало введення в експлуатацію та не передбачало обов`язкової реєстрації права власності.
Також позивач зазначала, що на території домоволодіння розташовано окреме майно, а саме споруди (гаражі), які належать ОСОБА_4 та ОСОБА_6 і не входять до складу спадщини.
На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування; встановити факт, що дані споруди не входять до складу домоволодіння, право власності на яке бажає визнати позивач.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції вказав на недоведення позивачем обставин надання земельної ділянки під забудову чи виготовлення належного проекту для будівництва домоволодіння
АДРЕСА_1, тому це домоволодіння є самочинно збудованим і не може бути предметом спадкування згідно з нормами ЦК України.
Такого суд першої інстанції дійшов з посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 4 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та
від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, і висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 529/501/16-ц (провадження № 61-11479св18), від 6 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18) та від 11 листопада 2019 року
у справі № 554/13971/15-ц (провадження № 61-10243св18).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині встановлення фактів належності ОСОБА_4, ОСОБА_6 або будь-яким третім особам споруд (гаражів), які не входять до спадкової маси, суд першої інстанції зазначив про ненадання доказів порушення вказаними особами прав позивача на спадкове майно.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19), про те, що "при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. […] Індивідуальні житлові будинки, збудовані у період
до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній "спрощеній" процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації". Не врахувавши вказані висновки, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спірне домоволодіння є самочинно збудованим.
Вказує, що суд апеляційної інстанції, залучивши до матеріалів справи докази виділення родині позивача земельної ділянки для будівництва спірного домоволодіння, не надав їм оцінки та помилково погодився з висновками місцевого суду про недоведення позивачем обставин надання земельної ділянки під забудову чи виготовлення належного проекта будівництва домоволодіння. Крім того, на стадії апеляційного перегляду справи заявник подала до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи розпорядження Дніпропетровського міського голови від 5 травня 2010 року № 272-р, яким спірному домоволодінню присвоєно адресу, проте вказане клопотання апеляційний суд не вирішив.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача та його представника, який подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з його участю в розгляді іншої справи - № 171/1080/17, в якій представник позивача є захисником. Вказане, на думку позивача, свідчить про порушення норм процесуального права.
Позиція інших учасників справи
У липні 2022 року представник Дніпровської міської ради Росітюк Н. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який не підлягає врахуванню, оскільки, в порушення частини шостої статті 178 ЦПК України, не надано документа, що підтверджує повноваження ОСОБА_8 на представництво Дніпровської міської ради. Поданий до відзиву витяг з Єдиного державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), в якому ОСОБА_8 зазначено як особу, що має право вчиняти дії від імені вказаної юридичної особи, не підтверджує процесуальні повноваження представника. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень (пункт 25 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21).
У серпні 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Шульга В. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову з огляду на ненадання позивачем доказів виділення спадкодавцю земельної ділянки під забудову чи виготовлення належного проекта будівництва домоволодіння.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 6 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 8 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 за заповітом є її дочка - ОСОБА_1
20 червня 2017 року державним нотаріусом Першої дніпровської державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом заведена спадкова справа № 84/2017.
Заповітом від 5 грудня 2012 року ОСОБА_7 заповіла все своє майно
ОСОБА_1, яка має намір отримати у спадщину домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Постановою державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори від 20 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на вказане домоволодіння з підстав відсутності реєстрації права власності спадкодавця на вказане домоволодіння.
Зі змісту довідки Комунального підприємства "Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Дніпровське МБТІ") від 10 жовтня 2017 року за № 2965 суди встановили, що на 31 грудня 2012 року відомості щодо реєстрації права власності на домоволодіння
АДРЕСА_1 відсутні.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем завершено спорудження будинку;
4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.
Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня
2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року.
Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня
2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року), не подається виходячи з положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності.
Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 5 серпня
1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній "спрощеній" процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19). Про неврахування судами попередніх інстанцій зазначеного висновку Верховного Суду заявник вказує
у касаційній скарзі.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13, та з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 6 листопада 2019 року
у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18) та від 5 червня 2024 року у справі № 678/1418/17 (провадження № 61-16687св23).
Крім того, в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року
у справі № 201/7012/18 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади
м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1, колегія суддів касаційного суду зазначила, що:
- за даними оціночного акта збудоване у 1927 році домоволодіння
АДРЕСА_1, яке згідно з технічним паспортом станом на 2014 рік складалось із житлового будинку, гаражу, вбиральні, навісу, сараїв, душу та споруд замощення, з часу побудови належало сім`ї спадкодавця. Доказів про належність цього майна іншим особам матеріали справи не містять. Разом з тим, відповідно до записів у домовій книзі спірне домоволодіння належить родині спадкоємця ОСОБА_1 з моменту його побудови;
- касаційний суд погодився з висновками у зазначеній справі про належність домоволодіння спадкодавцю та вказав на помилковість висновку апеляційного суду про те, що відсутність державної реєстрації цього майна унеможливлює його спадкування.
Вважаючи спірне домоволодіння самочинним будівництвом та погоджуючись з висновком місцевого суду про відмову в позові, суд апеляційної інстанції не врахував як висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 жовтня
2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19), так і обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 201/7012/18, в якій вирішувався спір про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1, тому дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 подавала докази на підтвердження обставин належності спадкодавцю спірного домоволодіння до 5 серпня 1992 року, у тому числі, оціночний акт від 2 червня 1963 року, копію домової книги і технічний паспорт, яким суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки у сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦК України) та з урахуванням обставин справи.
Апеляційним судом у цій справі не з`ясовано, коли і ким побудовано спірний
будинок, наявність/відсутність для цього відповідних правових підстав,
хто проживав/проживає у будинку, не надано оцінки відповідному технічному паспорту та іншим доказам, на які посилаються сторони, не з`ясовано наявність/відсутність записів у погосподарських (домових) книгах. Вказане має вирішальне правове значення при вирішенні спору у цій частині.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в цій справі. Доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19), є обґрунтованими.
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційний суд не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, прийнята судом апеляційної інстанції постанова не може вважатися законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції з урахуванням змісту цієї постанови необхідно перевірити обставини щодо набуття спадкодавцем позивача права власності на спірне домоволодіння, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін щодо цих обставин на ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Також касаційний суд зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме частин першої-третьої статті 367 ЦПК України.
18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до апеляційного суду заяву про долучення доказів на підтвердження обставин відведення земельної ділянки для будівництва спірного домоволодіння. 20 жовтня 2021 року представник ОСОБА_4 - адвокат Шульга В. С. подала заперечення щодо прийняття зазначених доказів на стадії апеляційного перегляду справи.
У протоколі судового засідання апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року зазначено, що цей суд вирішив вказане клопотання та долучив докази до матеріалів справи. Проте оскаржувана постанова апеляційного суду не містить висновків щодо прийняття, дослідження зазначених доказів та їх оцінки.
Крім того, 4 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення нових доказів, а саме розпорядження Дніпропетровського міського голови від 6 травня 2010 року № 272-р про присвоєння адреси спірному домоволодінню. Матеріали справи не містять відомостей про вирішення цього клопотання; висновки щодо прийняття нових доказів або відмови у їх прийнятті оскаржувана постанова апеляційного суду не містить.
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 619/4208/21 (провадження № 61-6866св24) зазначено, що "цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу у реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.
У змагальному процесі обов`язки мають як сторони, так і суд, який зобов`язаний забезпечити змагальність процесу.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої
статті 367 ЦПК України дає підстави для висновку, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, провадження № 61-16692св19)".
Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не виконав обов`язку мотивувати свій висновок про прийняття та дослідження нових доказів (поданих ОСОБА_1 як 18 жовтня і 4 листопада 2021 року ), як і відмову в їх прийнятті в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Зазначене порушення норм процесуального права має бути усунуто під час нового апеляційного розгляду справи.