ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 340/222/20
адміністративне провадження № К/9901/26798/21; К/9901/30322/21; К/9901/30790/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
суддів: Губської О.А., Смоковича М.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, як суд касаційної інстанції
касаційні скарги ОСОБА_1, Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року (головуючий-суддя Божко Л.А., судді: Лукманова О.М., Дурасова Ю.В.)
у справі № 340/222/20
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області в особі голови ліквідаційної комісії Стоян Олени Геннадіївни, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі- відповідач 1, Мін`юст), Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - відповідач 2) в особі голови ліквідаційної комісії Стоян Олени Геннадіївни, та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач 3), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" №4178/к від 23 грудня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації-начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 26 грудня 2019 року;
- стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки мала місце не ліквідація юридичної особи публічного права Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, а її реорганізація з переходом майна, прав та обов`язків до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Також позивач зазначив, що оскільки процедура здійснення звільнення державного службовця, зокрема у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією, нормами ст. 87 Закону України "Про державну службу" не врегульована, то відповідно до положень ст. 5 цього ж Закону до правовідносин між сторонами підлягають застосовуванню норми Кодексу законів про працю України в частині гарантій прав працівника при звільненні, а саме - норми ст.ст. 40, 42, 49-2 зазначеного Кодексу. В даному випадку перед звільненням позивача з посади державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" роботодавець мав дотриматися наступних умов: запропонувати працівнику (позивачу) іншу вакантну посаду у тій же установі одночасно із попередженням про звільнення (з урахування переважного права позивача на залишення на роботі); пересвідчитись у неможливості переведення такого працівника (позивача) за його згодою на іншу (запропоновану) роботу. Однак, всупереч наведених норм Кодексу законів про працю України роботодавець при звільненні не запропонував позивачу вакантні посади у новоутвореній установі.
Уважаючи вказаний наказ про своє звільнення з посади протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про припинення державної служби позивача відповідає вимогам статті 22 Закону України "Про державну службу", не порушує вимог частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини пятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статтей 3, 5 Закону України "Про державну службу", при цьому відповідачем дотримано вимоги частини першої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді з 26 грудня 2019 року та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, суд першої інстанції також дійшов висновку, що у Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація.
У контексті з вищенаведеним суд першої інстанції зазначив, що з прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX положення статті 87 Закону №889-VIII, що регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі ліквідації, реорганізації державного органу, скорочення штату або чисельності, не містять обов`язку суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації. Крім того, з 25 вересня 2019 року (тобто, з дати набрання чинності Законом № 117-ІХ) ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" від 23 грудня 2019 року № 4178/к;
- поновлено ОСОБА_1 в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рівнозначній посаді з 26 грудня 2019 року;
- стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 грудня 2019 року по 09 червня 2021 року в розмірі 609 037,49 грн.
Свою постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що процедура вивільнення державних службовців з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу чи його реорганізації, регулюється законодавством про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України. У контексті з наведеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на підставі розпорядчого акту Кабінету Міністрів України (а саме постанови від 09 жовтня 2019 року № 870) фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області шляхом його злиття разом з Головним територіальним управлінням юстиції у Запорізькій області і Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області у Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке визначено правонаступником територіальних органів Мін`юсту, що припиняються, у тому числі в частині виконання повноважень та функцій і Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, і державний орган був зобов`язаний дотриматись у спірній ситуації процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу"). А саме, при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших територіальних органів Міністерства юстиції України Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, як юридична особа публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах, мало додержуватися встановленого КЗпП України порядку вивільнення працівників, в основу якого покладено вимогу щодо працевлаштування працівників ліквідованої (реорганізованої) установи.
Також за результатами дослідження матеріалів справи та з пояснень представників відповідачів судом апеляційної інстанції не встановлено, що керівництвом при звільненні працівників проводився будь-який аналіз на встановлення переважного права на залишення на посаді, були враховані обставини щодо умов продуктивності праці, кваліфікації та досвіду трудової діяльності позивача серед інших працівників управління, та факт відсутності вакантних посад, на які міг би претендувати позивач у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро).
З посиланням на зміст частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме можливість подальшого звернення до суду за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, є поновлення його на рівнозначній посаді в новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 26 грудня 2019 року.
Крім того, за наслідком встановлення протиправності звільнення позивача із займаної посади суд апеляційної інстанції при вирішенні по суті позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходив з наступного: період часу з 26 грудня 2019 року по день винесення рішення - 09 червня 2021 року є періодом вимушеного прогулу позивача та складає 361 день. Відповідно до довідки від 17 лютого 2020 року та розрахункового листа за грудень 2019 року середньоденна заробітна плата становить 1 970,29 грн, в зв`язку з чим середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 711 274,69 грн. Згідно інформації Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості за період з 21 січня 2020 року по 14 січня 2021 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено 102 237,20 грн Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 609 037,49 грн (711 274,69 грн - 102 237,20 грн), а середній заробіток у межах платежів за один місяць становить 41 376,09 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, ОСОБА_1, Міністерство юстиції України та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - подали касаційні скарги (№К/9901/26798/21; №К/9901/30322/21, К/9901/30790/21).
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню, а саме: зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму отриманої працівником допомоги у звязку з безробіттям та незастосування коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів. Постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 772 097,00 грн.
Так, позивач указує, що суд апеляційної інстанції застосував частину другу статті 235 КЗпП України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 березня 2018 року у справі №818/149/17, від 24 вересня 2019 року у справі №826/16191/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, щодо неможливості суду під час розгляду справи про поновлення незаконно звільненого працівника зменшувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу на розмір отриманої допомоги у зв`язку з безробіттям.
Також позивач вказує, що у вказаній справі суд апеляційної інстанції при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не застосував коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, обчислений відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, оскільки після звільнення позивача відбулось підвищення посадових окладів.
Тобто, Третій апеляційний адміністративний суд не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 15 квітня 2020 року в справі №826/15725/17.
Позивач звертає увагу, що зміни до Порядку №100 щодо виключення пункту 10, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 (далі - постанова №1213), набрали чинності з дня офіційного опублікування - 12 грудня 2020 року.
Однак, позивача звільнено 26 грудня 2019 року, тому юридичний факт (звільнення) мав місце до втрати чинності пункту 10 Порядку №100.
Отже, як вказує скаржник, з 25 січня 2020 року середній заробіток за час вимушеного прогулу мав бути скоригований на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, обчислений відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року №100.
Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Міністерство юстиції України подали відзиви, у яких останні не погоджуються з обґрунтуванням касаційної скарги, а тому просять відмовити в її задоволенні.
Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вказує про безпідставність посилань ОСОБА_1 на те, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником всіх прав та обов`язків Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та саме з нього необхідно стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Крім того, відповідач 3 наполягає на тому, що наказ про звільнення позивача є законним, а отже відсутні підстави для нарахування заробітної плати після звільнення позивача.
Також відповідач 3 звертає увагу Суду, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 виключено пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, у звязку з чим відсутні підстави для застосування коефіцієнту підвищення заробітної плати.
Міністерство юстиції України у своєму відзиві вказує про те, що підвищення посадового окладу за посадою, яку обіймав позивач у Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області, у розрахунковому періоді (2 календарні місяці роботи перед звільненням) не відбулось.
Разом з тим, оскільки Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, починаючи з жовтня 2019 року, перебувало в стадії ліквідації та у даного територіального органу юстиції відсутня структура та штатний розпис на 2020 рік, то, як наслідок, відсутня посада заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та, відповідно, не визначено розмір його посадового окладу.
При цьому, встановлення штатного розпису є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноваженьє.
З огляду на наведене, Міністерство юстиції України вважає безпідставним посилання ОСОБА_1 на пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 08 лютого 1995 року за № 100, адже безпідставним є коригування коефіцієнту підвищення в разі відсутності в структурі та штатному розписі посади заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, а також відсутності розміру посадового окладу, який передбачений для даної посади.
У касаційних скаргах Міністерство юстиції України та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просять скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року та залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року.
Так, в касаційних скаргах, які є схожими та подібними за обгрунтуванням підстав касаційного оскарження, скаржники зазначають, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови від 09 червня 2021 року, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги,
- неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статтю 87 Закону України "Про державну службу"; частину п`яту статті 40, статтю 235 Кодексу законів про працю України;
- застосував норми матеріального права, які не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, а саме: статті 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України;
- не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а саме: статті 5, 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та статті 81, 110 Цивільного кодексу України, Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, що призвело до помилкового тлумачення постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", статті 22, 31 Закону України "Про державну службу"; статтю 240-1 Кодексу законів про працю України.
Скаржники також зазначають, що на день подання цієї касаційної скарги Верховний Суд, висловлюючи правову позицію щодо ліквідації, зокрема, органів виконавчої та судової влади (постанови від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20 і 140/90/20 та постанова від 28 січня 2021 року у справі №520/7731/19), дійшов висновків про реорганізацію територіальних органів Міністерства юстиції України, а не їх ліквідацію. Вказане свідчить про беззастережну зміну суті нормативно-правового акту та порушення принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Скаржники вказують про необхідність відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справах №260/261/20, №140/90/20.
На думку скаржників, судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано норми матеріального права, а саме: статті 81 та 110 Цивільного кодексу України, статті 5 та 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", а також Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, а також не враховано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у справі №640/8794/20, яке набрало законної сили 21 квітня 2021 року, та яким було встановлено факт ліквідації територіальних органів Міністерства юстиції України.
Ухвалення рішення, яке набрало законної сили та яким в повному обсязі були дослідженні обставини ліквідації, а не реорганізації територіальних органів Міністерства юстиції України, відсутність його на час розгляду Верховним Судом справ у подібних правовідносинах свідчить про наявність підстав для відступу від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справах №260/261/20, №140/90/20.
Також скаржники вказують про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо поновлення звільненого працівника відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" на посаді у новоутвореному органі, якої він не обіймав до звільнення, у спосіб, не передбачений статтею 235 КЗпП України.
Скаржники наголосили, що в оскаржуваномо судовому рішенні зазначено про те, що на час звільнення позивача, Законом України "Про державну службу" не були врегульовані порядок та процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 87 цього Закону, а тому необхідно застосовувати в даних правовідносинах норми Кодексу законів про працю України, однак дані висновки суду апеляційної інстанції є помилковими. Законом, що регулює статус державного службовця, є Закон України "Про державну службу". А тому, так як ОСОБА_1 перебував на державній службі та мав статус державного службовця на нього відповідно під час проходження та припинення державної служби розповсюджувалась дія саме Закону України "Про державну службу", а не Кодексу законів про працю України.
При цьому, скаржники зазначили, що Законом України від 19 вересня 2019 року №117-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (набрав чинності 25 вересня 2019 року) внесено зміни, зокрема, до статті 87 Закону України "Про державну службу", а саме з Закону України "Про державну службу" виключено положення про поширення на ці випадки законодавства про працю, а також про те, що звільнення у цих випадках допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу) є самостійною підставою припинення державної служби та відповідно до частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" виключає застосування норм Кодексу законів про працю України. Враховуючи наведене, з 25 вересня 2019 року, тобто з дати набрання чинності Законом № 117-ІХ, вже не передбачена необхідність пропозиції іншої роботи (посади державної служби), як умова звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу. Отже, з 25 вересня 2019 року ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною та достатньою підставою для її припинення.
Також скаржники звертають увагу, що відповідно до частини 5 статті 22 Закону України "Про державну службу" (із змінами, внесеними згідно із Законом № 117-ІХ від 19 вересня 2019 року) встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Слово "може" у вказаній нормі Закону визначає дискреційне право суб`єкта призначення, а не обов`язок. При ліквідації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, в якому працював ОСОБА_1, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Скаржники також зауважують, що з постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", яка є чинною та обов`язковою до виконання, Наказу Міністерства юстиції України № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" від 16 жовтня 2019 року, чітко вбачається, що проводиться ліквідація Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, а не реорганізація.
Відповідач 1 зазначає, що, керуючись чинними на момент попередження та звільнення ОСОБА_1 нормами законодавства, 23 грудня 2019 року Міністерством юстиції України прийнято правомірний наказ №4178/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, з припиненням державної служби.
Міністерство юстиції України подало пояснення на касаційну скаргу відповідача 3, в якому просило задовольнити касаційну скаргу Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року та залишити в силі рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року.
ОСОБА_1 подав відзив на касаційні скарги Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Міністерства юстиції України, у яких останній не погоджується з обґрунтуваннями касаційних скарг, а тому просить відмовити в їх задоволенні. Обґрунтування означеного відзиву дублюються з обґрунтуваннями касаційної скарги позивача, які викладені вище.
Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області, в особі голови ліквідаційної комісії Стоян Олени Геннадіївни, відзиви на касаційні скарги не подало, що не перешкоджає перегляду постанови суду апеляційної інстанції.
Міністерством юстиції України до Верховного Суду подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано наступним.
Відповідач - 1 вказує про неоднозначність правової позиції Верховного Суду щодо остаточного визначення поняття ліквідації юридичної особи, зокрема юридичної особи публічного права.
Однією із підстав прийняття справи Великою Палатою Верховного Суду до свого провадження є те, що справа містить виключну правову проблему. Її передача на вирішення саме Великою Палатою необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Саме поняття "виключності" правової проблеми відсутнє в законодавстві, проте Велика Палата Верховного Суду сформувала сталу практику, відповідно до якої зміст виключної правової проблеми полягає у тому, що саме у справі, питання про прийняття якої до розгляду вирішується Великою Палатою, вбачається різне застосування норм матеріального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин.
Верховний Суд, неоднозначно висловлюючи правову позицію щодо ліквідації зокрема органів виконавчої та судової влади (постанова від 26 травня 2021 року справи №№ 260/261/20,140/90/20 та від 28 січня 2021 року справа № 520/7731/19) дійшов, на думку скаржників, помилкових висновків про реорганізацію територіальних органів Міністерства юстиції України, а не їх ліквідацію. Вказане свідчить про беззастережну зміну суті нормативно-правового акту та порушення принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Міністерством юстиції України подано клопотання про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
Так, відповідач 1, обгрунтовуючи заявлене клопотання, вказує про беззастережну зміну суті нормативно-правового акту та порушення принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, що є вагомою підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
На думку відповідача 1, Верховний Суд замість формування судової практики з врахуванням плинності часу, якою спричиненні значні зміни в законодавстві, прийняття нових нормативно-правових та підзаконних актів, використовує усталену судову практику за часів старого законодавства, що, в свою чергу, свідчить про наявність прогалин в застосуванні спірних правовідносин та підстави для передачі даної справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
ОСОБА_1 подано заперечення на клопотання (заяву) Міністерства юстиції України в порядку статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України про передачу справи №340/222/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та клопотання Міністерства юстиції України про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
Позивач зазначає, що невід`ємною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, можливість відступу судом від своєї попередньої позиції лише за наявності вагомих підстав; елементом правової визначеності є принцип єдності судової практики, який полягає у забезпеченні однакового правозастосування у судочинстві, що сприяє передбачуваності щодо вирішення спорів між учасниками судового процесу.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключність правової проблеми має оцінюватися за кількісним та якісним критеріями. Кількісний ілюструє той факт, що вказана проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
На думку позивача, наведені у клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №340/222/20.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року з підстав, визначених пунктами 2,3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизовнаого розподілу від 31 липня 2023 року (у звязку зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Шевцової Н.В.) визначено склад суду: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), ОСОБА_3, Кашпур О.В.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 серпня 2023 року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 у відставку) визначено склад суду: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Кашпур О.В., Смокович М.І.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 лютого 2024 року (у зв`зку з тривалою тимчасовою непрацездатністю судді Кашпур О.В) визначено склад суду: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя) Смокович М.І., Губська О.А.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 08 листопада 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач працює в системі органів юстиції, починаючи з 15 вересня 1999 року.
На підставі наказу Міністерства юстиції України від 24 грудня 2015 року № 4518/к ОСОБА_1 за результатами конкурсу був призначений на посаду заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації-начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Наказом Міністерства юстиції України "Про призначення представника Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Кіровоградській області" від 20 жовтня 2017 року № 4128/к ОСОБА_1 призначений представником Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Кіровоградській області.
Судом першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що з моменту призначення на посаду позивач 04 березня 2016 року та 12 грудня 2018 року підвищував кваліфікацію в Інституті права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України за програмами тематичних короткострокових семінарів, та у період з 26 березня 2019 року по 31 жовтня 2019 року підвищував кваліфікацію в Державному навчальному закладі "Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організації Кіровоградської обласної державної адміністрації" за програмою тематичного постійно діючого семінару, про що видане відповідне свідоцтво №СВ2226294/030273-19 від 31 жовтня 2019 року.
За результатом оцінювання службової діяльності для визначення якості виконання поставлених завдань у 2018 та 2019 роках ОСОБА_1 отримував оцінку "відмінно".
Між тим, постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" від 09 жовтня 2019 року № 870 вирішено:
" 1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1.
2. Утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2.
3. Установити, що:
територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
…міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1:
…Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області".
Згідно з додатком 1 в переліку територіальних органів Мінюсту, що ліквідуються, вказане Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Відповідно до додатку 2 в переліку міжрегіональних територіальних органів Мінюсту, що утворюються, вказане Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" від 16 жовтня 2019 року №3173/5, на виконання постанови Уряду від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" вирішено:
1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1).
2. Утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком (додаток 2).
25 жовтня 2019 року позивача попереджено про припинення державної служби на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" в зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та звільнення з займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
Наказом Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року № 4178/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 26 грудня 2019 року відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, з припиненням державної служби. Підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" та попередження з відміткою про ознайомлення.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26 грудня 2019 року № 1023/к "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України "Про звільнення" оголошений наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року № 4178/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 26 грудня 2019 року відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, з припиненням державної служби. Підстава: Наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року № 4178/к.
Відповідно до штатного розпису на 2019 рік Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, затвердженого 26 лютого 2019 року, з подальшими змінами, в управлінні налічувалося 453 штатних посад, серед яких були посади першого заступника начальника, заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби та заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації, яку займав позивач.
Згідно штатного розпису на 2019 рік Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, затвердженого 04 листопада 2019 року, в управлінні налічувалося 2 118 штатних посад, серед яких посади: першого заступника начальника міжрегіонального управління, заступника начальника міжрегіонального управління у Запорізькій області, заступника начальника міжрегіонального управління у Кіровоградській області, заступника начальника міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області, заступника начальника міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області, заступника начальника міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області.
Однак Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області не вжило жодних заходів з метою працевлаштування ОСОБА_1 на жодну із перелічених чи інших вакантних посад, обмежившись виключно попередженням про наступне звільнення за два місяці до запланованої дати.
Відповідно до довідки від 17 лютого 2020 року та розрахункового листа за грудень 2019 року середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці, що передували місяцю звільнення, становить 1 970,29 грн.
Поряд з цим, за змістом офіційної інформації Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості за період з 21 січня 2020 року по 14 січня 2021 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошову допомогу по безробіттю на загальну суму 102 237,20 грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право особи на працю захищається Конституцією України. Зокрема, у силу припису ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Поряд з цим ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 117-IX).
Частинами першою - третьою ст. 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною п`ятою ст. 22 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
Згідно із ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
За змістом абз. 3 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.