РІШЕННЯ
Іменем України
06 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 990/134/24
адміністративне провадження № П/990/134/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Васильєвої І. А., Гімона М. М., Хохуляка В. В., Яковенка М. М.,
за участю секретаря судового засідання Кліменко Д. І. та учасників справи:
представника позивача адвоката Дульського О. Л.,
представника відповідача Петренко Ю. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/134/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
І. Зміст позовних вимог.
18 квітня 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (місцезнаходження: вул. Генерала Шаповала, 9, м. Київ, 03109, ідентифікаційний номер 37316378; далі - відповідач, ВККС, Комісія), у якій заявлено вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 березня 2024 року № 347/дс-24, яким відмовлено у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області;
- зобов`язати ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1, переможцем конкурсу на посади місцевих загальних судів, оголошеного рішенням ВККС від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23.
ІІ. Обставини справи.
Рішенням Комісії від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів, визначено строки подання документів та затверджено умови подання документів та допуску до добору і відбіркового іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду, а також форму, зміст і зразки відповідних документів.
ОСОБА_1 02 травня 2017 року подала заяву про допуск до участі у доборі та пакет відповідних документів, за результатами дослідження яких рішенням Комісії від 27 вересня 2017 року № 261/дс-17 її допущено до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складення відбіркового іспиту.
Рішенням Комісії від 03 листопада 2017 року № 117/зп-17 встановлено прохідний бал з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад - 115, визначено декодовані результати складеного 31 жовтня 2017 року анонімного тестування для перевірки рівня володіння державною мовою на стадії складення відбіркового іспиту та анонімного тестування для перевірки рівня загальних теоретичних знань у сфері права на стадії складення відбіркового іспиту у межах процедури добору, а також затверджено результати учасників цих анонімних тестувань, зокрема ОСОБА_1 (загальний бал становить 124).
ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей кандидата на посаду судді під час складення відбіркового іспиту в межах процедури добору, за результатом якого складено висновок та визначено рівень особистих морально-психологічних якостей.
Рішенням Комісії від 06 грудня 2017 року № 126/зп-17 затверджено результати анонімного тестування для перевірки рівня особистих морально-психологічних якостей на стадії складення відбіркового іспиту у межах процедури добору та затверджено перелік кандидатів, які успішно його склали. До цього списку увійшла ОСОБА_1 (результати тестування - високий рівень).
Рішенням ВККС від 06 грудня 2017 року № 127/зп-17 ОСОБА_1 попередньо допущено до наступного етапу оголошеного Комісією 03 квітня 2017 року добору як особу, що успішно склала у межах нього відбірковий іспит.
Комісія провела спеціальну перевірку кандидата на посаду судді місцевого суду.
Національне агентство з питань запобігання корупції повідомило про встановлення розбіжностей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 як кандидатом на посаду судді.
ВККС запропонувала ОСОБА_1 надати відповідні пояснення, остання скористалась своїм правом, надавши письмові пояснення щодо наявних у декларації розбіжностей, які Комісія взяла до уваги.
Рішенням Комісії від 07 червня 2018 року № 249/дс-18 ОСОБА_1 визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді.
Рішенням Комісії від 01 серпня 2018 року № 184/зп-18 ОСОБА_1 направлено для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України протягом дев`яти місяців.
За висновком про результати спеціальної перевірки кандидата на посаду судді, ОСОБА_1 успішно виконала Програму спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, тому матеріали щодо неї було надіслано до Комісії для подальшого складення кваліфікаційного іспиту.
Рішенням Комісії від 24 червня 2019 року № 107/зп-19 призначено кваліфікаційний іспит у межах процедури добору та визначено черговість етапів його проведення.
Рішенням Комісії від 01 серпня 2019 року № 141/зп-19 затверджено декодовані результати складеного кандидатами письмового анонімного тестування під час кваліфікаційного іспиту та допущено їх до виконання анонімних письмових практичних завдань під час кваліфікаційного іспиту, зокрема ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 26 липня 2023 року № 37/зп-23 затверджено декодовані результати анонімного письмового завдання під час кваліфікаційного іспиту, зокрема ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 01 серпня 2023 року № 45/зп-23 затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів місцевого загального суду, відповідно до якого ОСОБА_1 у рейтингу кандидатів на посаду судді місцевого загального суду посіла 108 місце.
Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів.
ОСОБА_1 звернулася до ВККС із заявою від 11 жовтня 2023 року щодо допуску до участі в оголошеному конкурсі.
Рішенням Комісії від 01 грудня 2023 року № 10/дс-23 допущено до участі в конкурсі на заміщення вакантних посад суддів у місцевих судах кандидатів, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, зокрема ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії рейтинг учасників на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, відповідно до якого ОСОБА_1 посіла 3 місце за рейтингом до Ковельського міськрайонного суду Волинської області, що є переможною позицією.
ВККС у складі колегії провела співбесіду з ОСОБА_1 27 лютого 2024 року та 19 березня 2024 року, за результатами якої Комісія відмовила в наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області, що оформлено оскаржуваним у цій справі рішенням від 19 березня 2024 року № 347/дс-24. У вказаному рішенні зазначено такі мотиви.
У 2016 році позивачка подарувала земельну ділянку іншій особі за договором дарування. Обдарований є братом судді Турійського районного суду Волинської області, який упродовж 2015-2017 років розглянув 15 справ, участь у яких брала позивачка як представник (захисник). Зокрема 08 листопада 2016 року, за 20 днів до укладення договору дарування земельної ділянки брату судді, суддя постановив ухвалу у справі № 169/495/15-ц, якою затвердив мирову угоду між сторонами, одну з яких представляла саме позивачка. 09 грудня 2016 року, через 11 днів після укладення договору дарування, суддя відкрив провадження у справі № 169/655/16-ц, де одну зі сторін також представляла позивачка, а згодом суддя затвердив мирову угоду між сторонами та закрив провадження. Також позивачка представляла інтереси різних сторін у справах, у яких головував суддя, брат обдарованого. Крім того, у зверненні вказано, що батько судді є власником п`яти земельних ділянок, які розташовані поруч з подарованою кандидатом земельною ділянкою.
Обставини та умови укладення договору дарування позивачка під час співбесіди пояснила тим, що обговорювану земельну ділянку було набуто у власність у 2014 році шляхом безоплатної приватизації. Ця земельна ділянка потребувала значних витрат коштів для її очищення та ландшафтного планування, тоді як родинний бюджет сім`ї позивачки мав інші пріоритети. Стосунки між нею та обдарованим позивачка охарактеризувала виключно як ділові та робочі. Зі свого боку обговорюваний правочин жодним чином не пов`язаний з професійною адвокатською діяльністю позивачки, у тому числі з її участю як представника та захисника в цивільних та кримінальних справах, що перебували у провадженні судді Турійського районного суду Волинської області, який є рідним братом обдарованого. Судові рішення у таких справах є законними та обґрунтованими, їх зміст відповідав вимогам чинного законодавства, а рішення не оскаржувались. ОСОБА_1 підкреслила, що в жодній справі, яка перебувала у провадженні зазначеного судді, кандидат не брала участі як сторона, а виключно як представник сторони чи захисник. При цьому, згідно з пунктом 16 частини першої статті 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" однією з ключових гарантій адвокатської діяльності є заборона ототожнення адвоката з клієнтом.
Дослідивши установлені обставини у сукупності з поясненнями позивачки, ВККС дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо її відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.
Так, нездатність позивачки пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за участі позивачки як адвоката; приховування цієї інформації від інших учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно із згаданим договором дарування; надання пояснень щодо укладення договору відчуження вказаної земельної ділянки у спосіб дарування, а не купівлі-продажу, через небажання кандидата нести витрати на експертну грошову оцінку земельної ділянки та тяганину зі сплати податків не відповідають критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.
Уважаючи зазначене рішення ВККС протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
ІІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідачів.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення не містить законних підстав для відмови у наданні рекомендації, а також обґрунтованих мотивів ухвалення такого рішення.
ОСОБА_1 не погоджується з твердженням відповідача про її нездатність пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за участі кандидата як адвоката, оскільки під час проведення співбесід за її безпосередньої участі вона надавала вичерпні пояснення щодо мотивів та обставин відчуження земельної ділянки через збитковість.
Так, позивачка пояснила, що обговорювана земельна ділянка була отримана нею на підставі безкоштовної приватизації, але згодом чоловік позивачки виявив намір взяти участь у конкурсі до Верховного Суду, у зв`язку з чим подружжя вирішило, що будуть надалі проживати в іншій місцевості, а тому була відсутня необхідність у догляді за земельною ділянкою або її благоустрою. Ці обставини зумовили рішення про необхідність відчуження земельної ділянки. Окрім цього, причиною такого рішення слугувало те, що ця ділянка не мала сприятливого розташування (не перебувала у рекреаційній зоні) та потребувала значних вкладень у благоустрій та планування (була в захаращеному стані). У цей час до позивачки звернувся обдарований, який запропонував відчужити йому земельну ділянку, оскільки він має у власності суміжні земельні ділянки.
Той факт, що обдарований виявився особою, яка займається юридичною діяльністю, та є братом судді, пояснюється тим, що позивачка та обдарований, а також його брат (суддя), здійснювали свою професійну діяльність в адміністративно-територіальній одиниці з невеликою кількістю населення, у зв`язку з чим на території району провадили діяльність лише три адвокати, а у відповідному районному суді здійснювали правосуддя лише четверо суддів. Обмежена кількість фахівців у правовій сфері в регіоні спричинила часті випадки розгляду справ під головуванням судді, який є братом обдарованого, та позивачки як адвоката або захисника. Якщо проаналізувати всі справи, в яких приймала участь позивачка під головування зазначеного судді, то можна прослідкувати, що не всі справи вирішувалися на користь клієнтів позивачки, а тому це не свідчить про беззаперечне лояльне відношення судді до позивачки чи її клієнтів.
На думку позивачки, припущення відповідача щодо потенційного впливу обдарованого на діяльність його брата як судді є необґрунтованими, оскільки не було встановлено конкретного рівня їхніх стосунків. Отже, правочин дарування земельної ділянки брату судді не вплинув на об`єктивність і неупередженість судді в розгляді справ за участі позивачки та, відповідно, не міг бути підставою для відводу судді.
При цьому, позивачка акцентує увагу на тому, що така інформація не приховувалася жодним чином під час розгляду справи під головуванням судді, який є братом обдарованого, та позивачки як адвоката (захисника). Відповідна інформація щодо дарування земельної ділянки не з`ясовувалася під час розгляду справ або кримінальних проваджень. Проте, позивачка зазначає, що у разі виникнення відповідних питань під час розгляду справ, вона б повідомила усіх учасників справ про мотиви відчуження земельної ділянки та інші обставини, що б позбавило учасників справи будь-яких сумнівів у неупередженості судді.
Також позивачка звертає увагу, що здійснила відчуження земельної ділянки саме шляхом дарування, а не купівлі-продажу з огляду на пораду нотаріуса, який повідомив позивачку, що грошова оцінка земельної ділянки є мізерною через її призначення та стан, а тому таку земельну ділянку варто просто подарувати.
ОСОБА_1 не погоджується також з тим, що в оскаржуваному рішенні також міститься формулювання про сумніви в її незалежності, чесності, сумлінності у дотриманні етичних норм та бездоганній поведінці, оскільки такий висновок жодним чином не обґрунтований, а зазначені вище обставини не впливають саме на ці критерії. При цьому жодних інших питань відповідач під час співбесіди не порушував.
У відзиві на адміністративний позов ВККС заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки доводи позивачки не відповідають дійсності та свідчать про помилкове та суб`єктивне трактування останньою норм чинного законодавства, суб`єктивне розуміння норм, що регламентують порядок добору, конкурсу та призначення на посаду судді.
За результатами проведеної співбесіди, Комісія, проаналізувавши встановлені обставини у сукупності з поясненнями позивачки, дійшла висновки, що пояснення позивачки щодо мотивів безоплатної передачі земельної ділянки брату судді, під головуванням якого розглядалися судові справи за участю позивачки як представника або адвоката, не містили логічного та послідовного обґрунтування таких дій.
При цьому, на запитання членів ВККС щодо наявності у спірній ситуації суб`єктивного або об`єктивного критерію для відводу судді, безпосередньо позивачка повідомила про те, що в подібній ситуації (дарування близькій особі судді нерухомого майна представником іншої сторони у справі) швидше за все заявила б відвід такому судді.
У зв`язку з цим відповідач акцентував увагу на тому, що частиною другою статті 44 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат має поважати процесуальні права адвоката, який представляє іншу сторону, і не вдаватися до дій, що грубо порушують останні. У зв`язку з цим Комісія звернула увагу, що адвокат, що представляє іншу сторону в судовому процесі, має право знати про те, що позивачка, яка бере участь у процесі як адвокат, подарувала земельну ділянку родичу судді.
На підставі викладеного ВККС зауважує, що суперечливий зміст та нечітка аргументація наданих позивачкою під час співбесіди пояснень свідчать про недостатнє сприйняття нею фундаментальних засад доброчесності, високі стандарти яких визначено у Бангалорських принципах поведінки судді, а також у Кодексі суддівської етики.
ІV. Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 квітня 2024 року для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Дашутіна І. В., а також склад колегії суддів: Васильєву І. А., Гімона М. М., ОСОБА_2., Хохуляка В. В.
Верховний Суд ухвалою від 23 квітня 2024 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів у судовому засіданні.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2024 року, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, зазначену суддю замінено на суддю Яковенка М. М.
V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою.
Аналогічні вимоги до кандидатів на посаду судді визначено частиною першою статті 69 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Частиною першою статті 128 Основного Закону закріплено, що призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 79 Закону № 1402-VIII конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Завершальні етапи конкурсу на зайняття вакантної посади судді визначені у статті 79-5 Закону № 1402-VIII.
Згідно з частинами першою-третьою цієї статті Після визначення переможця конкурсу Вища кваліфікаційна комісія суддів України на своєму засіданні проводить з ним співбесіду.
За результатами співбесіди Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює:
1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді;
2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).
Неявка переможця на співбесіду з Комісією не перешкоджає ухваленню таких рішень.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 затвердила Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді (далі - Положення № 141/зп-16). Редакція зазначеного Положення станом на день ухвалення оскаржуваного рішення розділ 8 передбачав відповідний порядок проведення співбесіди з переможцем конкурсу, її етапів і кола питань для обговорення.
Саме у рамках зазначеної процедури співбесіди з переможцем конкурсу було прийнято рішення, що є предметом спору у цій справі.
Частина сьома статті 101 Закону № 1402-VIII вказує на те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом.
Пункт 48 розділу XII Закону № 1402-VIII передбачає, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються відповідно до статті 88 цього Закону.
Відповідно до частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Як вже було зазначено вище, положення частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII чітко вказують на те, що підставами для рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді є обґрунтовані сумніви щодо відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.
Частиною дев`ятою статті 69 Закону № 1402-VIII встановлено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності має місце, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
У разі ж існування обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики Комісія як орган, відповідальний за формування високопрофесійного та добросовісного корпусу суддів, вправі прийняти вмотивоване рішення про відмову в наданні такому кандидату рекомендації про призначення на посаду судді.
Значення дотримання критерію доброчесності кандидатами на посаду судді як одного з найважливіших і ключових чинників під час формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів підкреслювалась Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21.
У вищевказаній постанові з-поміж іншого відзначалось, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
У цій же постанові окреслено зміст такого поняття як "доброчесність" у контексті правовідносин, пов`язаних з процедурами щодо добору суддів, проведення конкурсу щодо зайняття вакантних посад суддів, призначення кандидатів на ці посади.
Зокрема зазначено, що доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.
Тут же відзначалося, що за визначенням терміну, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Наводилися мотиви й про те, що авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.
З огляду на вищевикладене Верховний Суд підкреслює, що відповідність критерію доброчесності є обов`язковою передумовою для зайняття вакантної посади судді, яка має особливий, високий конституційно-правовий статус та займає визначне місце у демократичному суспільстві, відіграє важливу роль у розбудові правової держави.
Проведення Комісією співбесіди як завершального етапу такого конкурсу має на меті остаточно підтвердити відповідність кандидата на посаду судді усім встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність.
Приймаючи рішення про рекомендацію кандидата для призначення на посаду судді Комісія тим самим підтверджує відсутність будь - яких сумнівів, зокрема у його доброчесності, засвідчує, що така особа гідна обіймати цю посаду, що це призначення не зашкодить авторитету правосуддя і судової влади, укріпить довіру до неї з боку суспільства, сприятиме виконанню основного завдання ВККС України - сформувати високопрофесійний і доброчесний суддівський корпус.
Рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.
Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.
Така правова позиція неодноразово була викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 28 серпня 2018 року у справі № 800/294/17, від 26 березня 2019 року у справі № 800/336/17, від 27 січня 2021 року у справі № 9901/116/19, від 13 травня 2020 року у справі № 9901/212/19 та від 19 травня 2021 у справі № 9901/126/19.
Звідси констатується, що повноваження Комісії, які нею реалізуються у межах конкурсної процедури на зайняття вакантної посади судді, є дискреційними та належать до виключної компетенції ВККС як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювалася правова позиція, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки" ("D.H. and others v. Czech Republic"; заява № 57325/00), пункт 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM; Application no. 19178/91), пункти 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04), пункти 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02)).
ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018, Суд, ураховуючи юридичні позиції, раніше викладені у рішеннях від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 та Доповідь "Верховенство права", схвалену Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначав, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
За пунктами 44-51 вищезазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.
Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку.
Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції.
Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.
У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) зазначено, що при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Ураховуючи характер правовідносин, у яких виник спір у справі, що розглядається, варто звернути увагу й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 9901/355/21, за змістом яких результати оцінювання здатності кандидата обійняти посаду судді відбуваються в межах визначеної законом процедури, яка передбачає підстави для відмови внести подання, покладає на компетентний орган зазначити мотиви свого рішення і, що головне, такі дії та рішення компетентного органу перебувають під судовим контролем, у межах якого суд у змозі простежити і визначити, чи законно і принципово була проведена процедура добору на посаду судді стосовно конкретного кандидата, чи обґрунтованим і мотивованим є рішення відповідного органу і чи немає умов та фактів, які б указували, що результати добору отримані внаслідок порушення його процедури, і які завадили кандидату на посаду судді стати суддею. При цьому важливо відразу наголосити, що суд не повинен перебирати на себе питомі функції компетентного органу з визначення за якісно-змістовними характеристиками здатності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики обійняти посаду судді.
Питання меж судового контролю за реалізованими ВККС України повноваженнями, які мають дискреційний характер, досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду й під час апеляційного перегляду справи № 9901/110/19 у постанові від 18 квітня 2024 року, де відзначено, що суд здійснює контроль за дотриманням Комісії вимог закону при проведенні кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії.
У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду виокремлено, що судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Іншими словами, суд повинен забезпечити, щоб реалізація ВККС України дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.
Тут же підкреслено, що оскільки доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
Зазначено, що повноваження членів Комісії оцінювати певні факти як такі, що узгоджуються чи ні з поняттям доброчесності, є виключними. Ніхто інший, окрім Комісії, не має повноважень оцінювати доброчесність кандидата на посаду судді.
З огляду на це члени Комісії, оцінюючи певні обставини щодо позивача як кандидата, який брав участь у конкурсі на зайняття посади судді, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Інших засад щодо оцінки життєвих обставин позивача на відповідність критерію доброчесної поведінки, відмінних від власного розсуду членів Комісії як визначеного Законом України "Про судоустрій і статус суддів" органу, який проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді, чинне законодавство не встановлює.
Водночас, ураховуючи викладений вище висновок щодо виключної компетенції Комісії щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу, переоцінка судом зазначених фактів знаходиться поза межами судового контролю правомірності рішення ВККС України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 9901/110/19).
З огляду на зазначене, оспорюване у цій справі рішення Комісії не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак здійснюючи такий контроль за реалізацією відповідачем дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен перевірити: чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.
З огляду на це Верховний Суд, не вдаючись до переоцінки фактів, які в рішенні ВККС від 19 березня 2024 року № 347/дс-24 вказані як підстава для відмови у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді відповідного суду у зв`язку з наявністю обґрунтованого сумніву в її доброчесності, перевіряє раціональність висновку Комісії в зазначеному рішенні щодо таких фактів, а також перевіряє, чи не вийшов відповідач при формулюванні такого висновку за межі наданої дискреції та чи не допустив свавільного втручання у права і свободи позивача.
На підставі наявних у справі матеріалів Верховний Суд установив, що у справі, яка розглядається, відповідач, відмовляючи у наданні позивачці рекомендації для призначення на посаду судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області за результатами проведеної з нею співбесіди, дійшов висновку про наявність обґрунтованого сумніву в її доброчесності, виходячи з таких фактів та обставин.
У 2016 році кандидат подарувала земельну ділянку іншій особі за договором дарування. Обдарований є братом судді Турійського районного суду Волинської області, який упродовж 2015-2017 років розглянув 15 справ, участь у яких брала кандидат як представник (захисник). Зокрема 08 листопада 2016 року, тобто за 20 днів до укладення договору дарування земельної ділянки брату судді, суддя постановив ухвалу у справі № 169/495/15-ц, якою затвердив мирову угоду між сторонами, де позивача представляла саме кандидат. 09 грудня 2016 року, тобто через 11 днів після укладення договору дарування земельної ділянки брату судді, суддя відкрив провадження у справі № 169/655/16-ц, де позивача представляла саме кандидат, а 29 грудня 2016 року затвердив мирову угоду між сторонами та закрив провадження. Також кандидат представляла інтереси різних сторін у справах, у яких головував суддя, брат обдарованого. Крім того, у зверненні вказано, що батько судді є власником п`яти земельних ділянок, які розташовані поруч з подарованою кандидатом земельною ділянкою.
На запитання Комісії про обставини та мотиви укладення згаданого договору дарування земельної ділянки на користь близької особи судді ОСОБА_1 пояснила, що земельну ділянку площею 320 кв. м, розташовану в Турійському районі Волинської області, було набуто нею у власність 30 жовтня 2014 року шляхом безоплатної приватизації. Кандидат зазначила, що на підставі договору дарування від 28 листопада 2016 року вказану вище земельну ділянку було подаровано особі, яка дар прийняла. ОСОБА_1 повідомила, що рішення про відчуження земельної ділянки було прийнято у зв`язку з тим, що ця земельна ділянка потребувала значних витрат коштів для її очищення від густого чагарнику та наступного ландшафтного планування (вирівнювання), тоді як зміна певних життєвих обставин обумовила інші пріоритети спрямування сімейного бюджету.
Також ОСОБА_1 повідомила, що обдарований є адвокатом і колегою кандидата, а отже, їх стосунки можна охарактеризувати виключно як ділові та робочі. Договір дарування повністю охоплюється принципом свободи цивільного договору і не має жодних прихованих мотивів. Правочин жодним чином не пов`язаний з професійною адвокатською діяльністю кандидата, у тому числі з її участю як представника та захисника в цивільних та кримінальних справах, що перебували у провадженні судді Турійського районного суду Волинської області, який є рідним братом обдарованого. Крім того, рішення ухвалені суддею Турійського районного суду Волинської області, який є рідним братом обдарованого, є законними та обґрунтованими, їх зміст відповідав вимогам чинного законодавства, а рішення не оскаржувались. ОСОБА_1 підкреслила, що в жодній справі, яка перебувала у провадженні зазначеного судді кандидат не брала участі як сторона, а виключно як представник сторони чи захисник. При цьому згідно з пунктом 16 частини першої статті 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" однією з ключових гарантій адвокатської діяльності є заборона ототожнення адвоката з клієнтом. Наведені факти, на думку ОСОБА_1, свідчать про відсутність будь-якого негативного (прямого чи прихованого) впливу правочину на результати її професійної адвокатської діяльності.
На запитання Комісії, чи можуть в описаній ситуації вбачатись наявність суб`єктивного або об`єктивного критерію для відводу судді, кандидат відповіла, що в подібній ситуації (дарування близькій особі судді нерухомого майна представником іншої сторони у справі) швидше за все, заявила б відвід судді.
Оцінюючи такі факти і обставини, а також ураховуючи надані кандидаткою пояснення щодо них, Комісія виснувала, що нездатність кандидата пояснити мотиви укладення договору дарування нерухомого майна родичу судді, який систематично розглядав справи за участі кандидата як адвоката; приховування цієї інформації від інших учасників судових процесів під головуванням судді, родич якого є обдарованим згідно із згаданим договором дарування; надання пояснень щодо укладення договору відчуження вказаної земельної ділянки у спосіб дарування, а не купівлі-продажу, через небажання кандидата нести витрати на експертну грошову оцінку земельної ділянки та тяганину зі сплати податків не відповідають критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді.
Викладені у позовній заяві ОСОБА_1 аргументи та наведені у її заявах по суті справи пояснення, а також наявні у справі докази засвідчують, що позивачка не заперечує сам факт наявності обставин, оцінка яких лягла в основу оскарженого у цій справі рішення, а саме: дарування ОСОБА_1 земельної ділянки родичу судді, який розглядав справи за її участі як адвоката. Натомість, позивачка висловлює незгоду з самою оцінкою цих обставин ВККС, уважаючи, що наведені Комісією мотиви стосовно цих обставин є необґрунтованими і не можуть слугувати підставою для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидатки критерію доброчесності.
Оцінюючи раціональність викладених відповідачем в оскаржуваному рішенні висновків, слід зважити на положення статті 36 Цивільного процесуального кодексу України, які передбачають підстави для відводу судді, зокрема, у разі, якщо існують обставини, які можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо неупередженості судді. Аналогічні положення викладені у процесуальних нормах, які регулюють кримінальне, господарське та адміністративне судочинства.
Так, метою запровадження інституту відводу судді (суддів) від розгляду справи є гарантування безсторонності суду, зокрема та запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з:
- суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та
- об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
Практика ЄСПЛ свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин, сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі "Морель проти Франції"; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі "Пескадор Валеро проти Іспанії") або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії"), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії"; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Пабла Кю проти Фінляндії"; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі "Мікалефф проти Мальти").
ЄСПЛ в пункті 49 рішення у справі "Білуха проти України" вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно об`єктивного критерію цей суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.
З огляду на зазначене, як суддя так і учасники справи мають уникати ситуацій, що можуть породити сумніви у неупередженості суду, а в разі виникнення таких ситуацій - суддя та учасники справи мають вжити певних дій щодо урегулювання такого конфлікту.
Одним зі способів врегулювання конфлікту інтересів є розкриття інформації про конфлікт інтересів, що надає сторонам процесу або іншим зацікавленим особам заявити судді відвід, якщо вони будуть уважати, що виявлена інформація дійсно викликає сумнів у необ`єктивності та неупередженості судді.
При цьому проінформованість учасників судового розгляду щодо наявності чи відсутності вищевказаних обставин є важливим чинником, який впливає на ефективну реалізацію ним передбаченого процесуальним законодавством права на відвід судді.
З огляду на зазначене необхідність повідомлення учасником справи про потенційний конфлікт інтересів є важливою етичною вимогою, спрямованою на підтримку прозорості та процесуальної справедливості. Це є основою принципу відкритості, яка допомагає зберегти довіру до судової системи та мінімізувати будь-які підозри в упередженості або необ`єктивності судді. Допускається, що розкриття конфлікту інтересів не обов`язково призведе до заявлення та/або задоволення відводу судді, оскільки суддя або інші учасники, дізнавшись про певні обставини, можуть не розцінити їх як такі, що викликають сумнів у об`єктивності чи неупередженості судді. Проте, беззаперечним є те, що такі особи мають право знати про існування певних обставин, та вже за власним переконання дійти висновку про наявність чи відсутність сумнівів у неупередженості або необ`єктивності судді на основі суб`єктивної оцінки усіх повідомлених обставин. При цьому особа не може не повідомляти про наявність конфлікту інтересів лише на підставі власної оцінки обставин як несуттєвих і таких, що не викликають жодних сумнівів, оскільки це є суб`єктивною думкою, яка може відрізнятися від думки інших учасників справи.
У цьому випадку, дарування земельної ділянки родичу судді потенційно могло б сприйматись як вплив на ухвалення рішень суддею у справах, у яких ОСОБА_1 представляла сторони. Це створює реальний чи, щонайменше, потенційний конфлікт інтересів, що відповідає підставам, передбаченим процесуальними нормами для заявлення відводу судді. Хоча сама позивачка зазначає, що цей правочин відбувся без прихованих мотивів, факт відчуження майна безпосередньо перед і після розгляду відповідних судових справ очевидно може викликати підозри в об`єктивного спостерігача щодо впливу цих обставин на об`єктивність суду.
Навіть з урахуванням того, що безпосередніх доказів впливу на процес немає, така ситуація може бути сприйнята іншими адвокатами як перевага, якої вони не мають, що, відповідно, порушує принцип рівноправності в судовому процесі. Це також може призвести до відчуття нерівного становища для представників інших сторін, які могли б сумніватися в неупередженості судді та реалізувати право на відвід, знаючи обговорювану у цій справі інформацію, але позивачка, знаючи про таку інформацію, не повідомляла її під час судового розгляду.
Колегія суддів звертає увагу, що заявлення відводу є засобом захисту права на справедливий судовий розгляд, що передбачає не тільки реальну, а й видиму неупередженість суду. Відповідно, укладення ОСОБА_1 договору дарування з близьким родичем судді могло бути підставою для відводу судді або його самовідводу. Більше того, сама ОСОБА_1 під час співбесіди визнала, що в подібній ситуації могла б заявити відвід, а це свідчить про усвідомлення нею того, що виникла ситуація дійсно створює певний конфлікт інтересів.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що викладені у рішенні Комісії висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними, підтверджені доказами і не є помилковими щодо фактів. Оцінюючи ці обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики. Такий висновок не видається свавільним чи необґрунтованим і не виходить за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
Отож, у відповідності з вимогами Закону № 1402-VIII суд з`ясував, що: 1) обставини, які б свідчили про неповноважний склад колегії ВККС, яка ухвалила спірне рішення, відсутні; 2) спірне рішення підписали усі члени колегії ВККС, які брали участь в його ухваленні; 3) під час ухвалення рішення позивач була присутня; 4) в оскаржуваному рішенні наведено посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла висновків про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення ВККС від 19 березня 2024 року № 347/дс-24 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для визнання протиправним і скасування вказаного рішення відсутні.
Підстави для зобов`язання ВККС провести повторну співбесіду з ОСОБА_1 також відсутні, оскільки такі вимоги є похідними від скасування рішення про відмову у наданні рекомендації про призначення позивачки суддею, яке, як вже зазначалося, відповідає критеріям правомірності, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд