ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 820/5945/17
адміністративне провадження № К/9901/51007/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 (суддя: Зоркіна Ю.В.)
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2018 (судді: Катунов В.В., Ральченко І.М., Бершов Г.Є.)
у справі № 820/5945/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, податковий/контролюючий орган), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.08.2017 № 98370-13, яким позивачу нараховано суму податкового зобов`язання за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 2364.65 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що порушує його права, оскільки виходячи з положення вимог п/п "є" п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, податковий орган помилково відніс належному йому нежитлову будівлю, цех реставрації до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2018, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2018, позов задоволено повністю та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.08.2017 № 98370-13.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне", з огляду на що, а також враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та те, що позивач є власником нежитлової будівлі, а саме: цеху реставрації суди дійшли висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу нежитлову будівлю до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.
Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
В доводах касаційної скарги скаржник, посилається на порушення судами попередніх інстанцій норми матеріального та процесуального права, а також на порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач зауважує, що з 01.01.2015 набув чинності Закон України № 71-VIII, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України та введено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Податковий орган звертає увагу на те, що будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з огляду на що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузей, а отже не лише цільове призначення нежитлової будівлі згідно з правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вимог підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Податковий орган також акцентує увагу на тому, що об`єкти нерухомості, що знаходяться у власності фізичних осіб, не підпадають під пільгу, передбачену підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що свідчить про правомірність прийняття спірного податкового рішення.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому касаційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, зважаючи на їх правомірність.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 30) .
На підставі договору купівлі-продажу ВРР № 711762 позивач набув право власності на нежитлову будівлю, цех реставрації загальною площею 171.6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9).
05.08.2017 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від № 98370-13, яким позивачу визначено грошове зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 18010300" за 2016 рік у розмірі 2364.65 грн.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості.
Згідно зі ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до п/п. 266.1.1, п/п 266.2.1, п/п. 266.3.1, п/п. 266.3.2 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом "є" п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Тобто, у даній справі спірним є питання можливості застосування п/п. "є" п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.
Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті (п. 30.1 ст. 30 ПК України).
Відповідно до п/п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Отже, використання зазначеного об`єкта нерухомості за функціональним призначенням (промислове виробництво) судами попередніх інстанцій не досліджено у повному обсязі, а відтак не надано належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору в контексті спірних правовідносин.
При цьому, колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі - цеху реставрації загальною площею 171.6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., з чим також погодився і суд апеляційної інстанції. Однак, суд апеляційної інстанції, також роблячи висновок про правильність висновків суду першої інстанції вказав, що позивач є власником нежитлової будівлі, а саме: безалкогольного цеху загальною площею 245,9 кв.м.
За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для частково задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд