ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 233/2440/20
провадження № 51-7045 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального судуу складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Бахмута (колишній Артемівськ)
Донецької області, який зареєстрований за
адресою: АДРЕСА_1, проживає:
АДРЕСА_2,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області вироком від 01 грудня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 серпня 2023 року, засудив ОСОБА_7 за:
- ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- п. 6 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
За обставин, детально наведених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 23 лютого 2020 року приблизно о 03:30, знаходячись на АДРЕСА_3, з метою незаконного заволодіння ювелірними прикрасами ОСОБА_8, які бачив на ній напередодні, через незачинене вікно ванної кімнати незаконно проник до її будинку та, пройшовши до спальної кімнати, де спала ОСОБА_8, здійснив на неї напад, від чого остання прокинулась та намагалась чинити опір. Під час розбійного нападу ОСОБА_7, діючи умисно, з метою протиправного заподіяння ОСОБА_8 смерті з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, обхопив правою рукою шию потерпілої та почав її стискати, а лівою долонею затулив їй рот, при цьому зірвавши з шиї останньої золоті прикраси, тим самим, незаконно заволодів майном потерпілої, заподіявши їй матеріальну шкоду на загальну суму 4 043 грн. Своїми протиправними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілій ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, які знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із настанням її смерті.
Причиною смерті ОСОБА_8 стала механічна асфіксія від здавлення органів шиї тупим предметом.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6, не погодившись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, подав касаційну скаргу, в якій просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 187 на ч. 3 ст. 185 КК, з п. 6 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 115 КК та призначити його підзахисному покарання не більше 10 років позбавлення волі. Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
суд першої інстанції:
- не взяв до уваги пояснення ОСОБА_7 про те, що у нього не було заздалегідь спланованого умислу на вчинення розбійного нападу на потерпілу та на її умисне вбивство з корисливих мотивів, оскільки це вийшло випадково, заволодів золотим ланцюжком після її смерті;
- безпідставно врахував протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_7, який є неналежним та недопустимим доказом, з тих підстав, що вказана процесуальна дія була проведена 24 лютого 2020 року після застосування до його підзахисного недозволених методів ведення слідства;
суд апеляційної інстанції:
- не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо упередженості складу суду першої інстанції, оскільки онук потерпілої працював прокурором прокуратури, якою був скерований обвинувальний акт до суду;
- постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На касаційну скаргу захисника прокурор подав письмові заперечення, в яких, із наведенням відповідних аргументів, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
У поданій касаційній скарзі захисник покликається на істотне порушення приписів кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Вимогами ст. 370 КПКвстановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Статтею 91 КПК передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, та кваліфікацію його дій за даними нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, зокрема:
- показань потерпілого ОСОБА_9 про те, що про смерть матері дізнався від брата; по приїзду він бачив тіло матері з тілесними ушкодженнями, в тому числі борозною на шиї від ланцюжка;
- показань свідків: ОСОБА_10 - бабусі обвинуваченого та сусідки загиблої - про обставини виявлення тіла ОСОБА_8 ; ОСОБА_11 - про зустріч з обвинуваченим 23 лютого 2020 року та прохання останнього за потреби підтвердити, що вночі напередодні вони проводили час разом; ОСОБА_12 - працівниці ломбарду " Центральний" - про те, що 23 лютого 2020 року після 16 год раніше незнайомий ОСОБА_13 здав під заставу золотий хресник з обламаними краями та намагався здати фрагменти ланцюжка; ОСОБА_14 - працівниці ломбарду "Благо" - про те, що 23 лютого 2020 року після 16 год ОСОБА_7 цікавився можливістю здачі під заставу шматків золота;
- протоколів:
огляду місця події від 23 лютого 2020 року - домоволодіння АДРЕСА_3 та огляду трупа ОСОБА_8 ;
огляду місця події від 24 лютого 2020 року - домоволодіння АДРЕСА_2 та вилучення речей ОСОБА_7 ;
огляду місця події від 24 лютого 2020 року, яким зафіксовано добровільну видачу ОСОБА_13 чеків з ломбарду, золотого хрестика та шматків ланцюжка; огляду речей від 09 березня 2020 року - відеозапису з ломбарду, та слідчого експерименту 17 березня 2020 року з участю цього свідка;
- слідчого експерименту від 24 лютого 2020 року з участю ОСОБА_7 ;
- висновків:
судової медичної експертизи № 43 від 16 квітня 2020 року про те, що смерть ОСОБА_8 настала від механічної асфіксії від здавлення органів шиї тупим предметом, на шиї виявлено странгуляційну борозну від здавлення її еластичним предметом, яким міг бути натільний ланцюжок;
товарознавчої експертизи № 1993-1995 від 16 березня 2020 року про встановлення загальної вартості викрадених золотого хрестика та золотого ланцюжка у 4 043 грн.
При цьому суд першої інстанції проаналізував надані в судовому засіданні показання ОСОБА_7 і належним чином їх оцінив, співставивши їх із сукупністю інших досліджених доказів.
Вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_7, дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, врахувавши:
- конкретні обставини та особливу тяжкість вчинених злочинів;
- відсутність обставин, що пом`якшують покарання;
- наявність обставини, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку;
- дані про його особу: ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, неодружений, не має утриманців, офіційно не працевлаштований, має негативну характеристику від правоохоронних органів та позитивну - від сусідів.
Під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, які за своїм змістом є аналогічними до викладених у касаційній скарзі, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, навівши в ухвалі відповідне обґрунтування.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.