ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 713/2062/13-ц
провадження № 61-11806св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Чернівецької обласної дирекції Акціонерного товариства "Укргазбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду в складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю. від 11 липня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 року ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Чернівецької обласної дирекції АТ "Укргазбанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 квітня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 46/05-ф/08/Д, згідно якого банк надав їй кредит в сумі 7 880,00 дол. США строком до 07 квітня 2021 року, зі сплатою 12,6% річних за користування кредитом.
Зазначав, що в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 08 квітня 2008 року між банком та позичальником укладено договір іпотеки, згідно умов якого предметом іпотеки є житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами під АДРЕСА_1, та який належить ОСОБА_1 на праві власності та земельна ділянка площею 0,25 га, яка розташована за тією ж адресою, що належить ОСОБА_1 на праві власності. 08 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 46/05-ф/08/Д-р.
Незважаючи на погашення заборгованості по кредитному договору № 46/05-ф/08/Л від 08 квітня 2008 року за рахунок реалізації заставленого майна, зобов`язання ОСОБА_1 залишається невиконаним в повному обсязі і загальна заборгованість за кредитним договором станом на 16 квітня 2013 року складає 8 770,03 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вижицького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2013 року позов ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Чернівецької обласної дирекції АБ "Укргазбанк" - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором № 46/05-ф/08/Д від 08 квітня 2008 року в сумі 3 346,16 дол. США, що еквівалентно 26 735,82 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Чернівецької обласної дирекції АБ "Укргазбанк" та стягуючи на його користь солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 08 квітня 2008 року в сумі 3 346,16 дол. США, що еквівалентно 26 735,82 грн, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань позичальником за договором кредиту утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню із позичальника та поручителя у солідарному порядку.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2013 року в справі за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Чернівецької обласної дирекції АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 ), будучи належним чином повідомлена про розгляд справи 19 вересня 2013 року, у судове засідання не з`явилася, апеляційну скаргу на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2013 року подала після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а саме, після спливу більш ніж 10 років, а саме 28 червня 2024 року.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2024 року, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що, а ні про розгляд даної справи, а ні про прийняття рішення Вижницьким районним судом Чернівецької області у цій справі ОСОБА_3 не повідомлялась. Рішення суду від 19 вересня 2013 року Вижницьким районним судом Чернівецької області їй не направлялось.
Зазначає про те, що про наявність оскаржуваного рішення дізналась у квітні 2024 року після з`ясування причин блокування її платіжної картки органами виконавчої служби.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2024 року ПАТ Банк "Укргазбанк" подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якій просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін. Зазначає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 подана 28 червня 2024 року, тобто за спливом одного року з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому викладені ОСОБА_3 підстави для поновлення строку не свідчать про існування обставин непереборної сили, які перешкоджали їй здійснити усі необхідні процесуальні дії для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 713/2062/13 з Вижницького районного суду Чернівецької області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Разом із тим, ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Згідно частини третьої статті 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24), системно аналізуючи положення ЦПК України, дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.
ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Зокрема, ЄСПЛ у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Праведна проти Росії", "Желтяков проти України" зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: "змагальність сторін" (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та "неприпустимість зловживання процесуальними правами" (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається)".
З матеріалів справи відомо, що до початку судового засідання 19 вересня 2013 року від ОСОБА_3 надійшла до суду телефонограма про те, що їй відомо про розгляд справи, але вона виїхала на постійне місце проживання у Рівненську область, при цьому свою адресу не вказала, її не можна вважати особою, не повідомленою про розгляд справи (в розумінні пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України), а тому обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову відповідачці у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана 28 червня 2024 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що повний текст рішення суду складено 19 вересня 2013 року та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12 листопада 2013 року.
Отже у заявниці була об`єктивна можливість ознайомитися з рішенням суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Факт пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили ОСОБА_2 не доведений.
З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що права заявниці ОСОБА_2 на доступ до суду та справедливий судовий розгляд є порушеними.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без додержання норм цивільного процесуального права.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").