ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 750/10009/19
провадження № 51-3477км24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1,
судді: ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
учасники судового провадження:
прокурори ОСОБА_5, ОСОБА_6,
засуджений ОСОБА_7,
захисник ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР)за № 42019270300000018від 25 лютого 2019 року, стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
І. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить суд касаційної інстанції (далі - Суд) скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді й вичерпанням можливості їх отримати.
Мотивуючи свою вимогу, захисник стверджує, що вирок ґрунтується на припущеннях; належних доказів винуватості ОСОБА_7 немає, зокрема не доведено, що обвинувачений впливав на слідчого, використовуючи дружні стосунки, мала місце провокація з боку правоохоронних органів. Апеляційний суд не надав належної оцінки всім доказам у справі. У ході апеляційної процедури докази було досліджено фрагментарно, аудіо-, відеозаписи зустрічей ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були відтворені неповністю, відображено лише ті моменти й ті хвилини запису, на яких наголошували прокурори, що вказує на неповноту судового розгляду. При цьому доказам надано іншу оцінку, відмінну від тієї, що надав суд першої інстанції, чим порушено вимогу щодо безпосередності дослідження доказів. Сторона захисту була позбавлена можливості вказувати на зміст показань осіб, окремі слова чи фрази, які були визначальними для доведення невинуватості ОСОБА_7 .
Зазначає, що апеляційний суд не дослідив заяви ОСОБА_12 від 17 червня 2019 року про вимагання в нього неправомірної вигоди слідчим ОСОБА_13, за якою відомості до ЄРДР не вносилися. Вказана заява була приєднана до матеріалів кримінального провадження № 42019270300000018 від 25 лютого 2019 року, яке розпочато за заявою іншого громадянина, за іншим фактом - вимагання грошових коштів працівниками Чернігівського відділу поліції ОСОБА_13 і ОСОБА_14 у громадян ОСОБА_15 і ОСОБА_16 .
Стверджує, що у справі допущено грубі процесуальні порушення норм КПК України, а саме: рішення прокурора про контроль за вчиненням злочину прийняте стосовно інших осіб; грошові кошти, вилучені в ОСОБА_7, за кількістю, номіналом і серійними номерами купюр не відповідають коштам, ідентифікованим відповідно до протоколів огляду, а саме не відповідає одна купюра, яку визнано речовим доказом; у протоколі про затримання ОСОБА_7 неправильно вказано час затримання, що свідчить про порушення права на захист, у тому числі на вчасно надану професійну правничу допомогу.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв доповнення до апеляційної скарги прокурора, які, на думку захисника, погіршують становище його підзахисного, поза строком на апеляційне оскарження.
Указує, що сам заявник в суді апеляційної інстанції підтвердив, що ніколи не припускав, що ОСОБА_7 міг будь-яким чином впливати на слідчого, що виключає кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Стверджує, що на час вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення (24 липня 2019 року) санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачала покарання у виді штрафу в розмірі від 750 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, але суд призначив штраф у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ІІ. Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Деснянськогорайонного суду м. Чернігова від 07 лютого 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 369-2 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю в його діянні складу вказаного кримінального правопорушення.
За вироком Чернігівського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу прокурора частково задоволено, вирок суду першої інстанції скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 369-2 КК України (у редакції станом на 24 липня 2019 року) до покарання у виді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він одержав неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за встановлених у вироку обставин.
Так, ОСОБА_7 24 липня 2019 року близько 14:00, перебуваючи поблизу станції метро "Либідська" у м. Києві, діючи з корисливих мотивів, надав обіцянку ОСОБА_12 за грошові кошти в сумі 600 доларів США (для себе) вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави - старшим слідчим відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Чернігівського відділу поліції ГУ НП в Чернігівській області ОСОБА_13, про повернення вилученого в ОСОБА_12 в рамках кримінального провадження № 12019270010003230 транспортного засобу марки "Хонда Сівік", за що під контролем працівників правоохоронного органу отримав для себе частину неправомірної вигоди в сумі 300 доларів США.
15 серпня 2019 року близько 20:30 ОСОБА_7, перебуваючи на АДРЕСА_2 поблизу кафе "Сенатор", діючи з корисним умислом, отримав для себе від ОСОБА_12 другу частину раніше обумовленої ним неправомірної вигоди в сумі 8000 грн, еквівалентній 300 доларам США, за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави - старшим слідчим відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ ЧВП ГУ НП в Чернігівській області ОСОБА_13
ІІІ. Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали подану касаційну скаргу, прокурори просили вирок апеляційного суду залишити без зміни.
IV. Мотиви Суду
Вимоги закону, якими керується Суд
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного була застосована належна правова процедура.
За правилами ст. 370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У частині 2 ст. 420 КПК України вказано, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
На думку Суду, суд апеляційної інстанції дотримався цих приписів закону.
Крім того, згідно з положеннями ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, вказує на неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких надано у статтях 410, 411 КПК України. Надаючи власну оцінку доказам, захисник по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як перевірку цих обставин відповідно до ст. 433 КПК України до повноважень Суду законом не віднесено.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, Суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження, установлених судом. Касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Щодо висновків суду про доведеність винуватості засудженого
Доводи в касаційній скарзі захисника про те, що наявними у провадженні доказами винуватості ОСОБА_7 не доведено, є необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Як установив суд апеляційної інстанції, показання обвинуваченого про те, що злочину він не вчиняв, а лише надавав правничу допомогу, при цьому мала місце провокація з боку правоохоронних органів, повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні доказів, зібраних органами досудового розслідування.
Так, винуватість ОСОБА_7, крім показань свідків, об`єктивно підтверджується дослідженими письмовими доказами, зокрема даними протоколів за результатами проведення НСРД (аудіо-, відеоконтролю, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, контролю за вчиненням злочину), протоколів інших слідчих дій, у тому числі обшуку, огляду, помічення та вручення грошових коштів, й іншими доказами, які узгоджуються між собою, є належними, допустимими і достатніми та доводять винуватість ОСОБА_7 поза розумним сумнівом.
На підставі аналізу вказаних доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_7 про передачу ОСОБА_12 вилучених у нього коштів як плати за надані ним юридичні послуги з підготовки документів та подання їх до слідчого судді для скасування арешту на автомобіль "Хонда Сівік" повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Приймаючи рішення про визнання ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, суд першої інстанції дійшов висновку, що, крім іншого, фіксація ходу і результатів НСРД у цьому кримінальному провадженні відбулася без дотримання належної правової процедури, що, на думку суду, вказувало на недопустимість здобутих доказів у провадженні.
Зокрема, суд першої інстанції у вироку послався на відсутність у протоколах за результатами проведення НСРД дослівного викладу розмов (стенограм) та наявність у них лише тексту, який начебто не відповідає змісту розмов на записах на аудіо-, відеофайлах, збережених на оптичних дисках. Також у протоколах не вказані особи, які фактично проводили процесуальні дії, та особи, що брали участь у проведенні заходів, не визначений їх статус, права та обов`язки, не вказані відомості про характеристики технічних засобів фіксації (тобто характеристики відеокамери) та носіїв інформації, які застосовувалися під час НСРД (тобто карти пам`яті, флешкарти).
Апеляційний суд установив, що у вироку суду першої інстанції відсутній аналіз того, чи призвели зазначені обставини, на які посилається суд, до таких істотних порушень вимог процесуального закону, що вплинули на ті чи інші конвенційні або конституційні права ОСОБА_7, а також не встановлено, наскільки такі процедурні недоліки порушили фундаментальні права учасників судового провадження або ж обмежили в можливостях їх ефективного використання, та дійшов обґрунтованого висновку про відповідність протоколів НСРД вимогам закону, надавши у вироку чіткі, аргументовані відповіді на всі поставлені запитання. Водночас стороною захисту не ставився під сумнів факт проведення НСРД із застосуванням технічних засобів фіксації, а також достовірність обставин та подій, зафіксованих технічними засобами.