ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 910/16494/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача: Коваленко Н.О.
Відповідача: не з?явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаремонтне підприємство "УРАРП"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024
(головуючий - Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2024
(суддя - Літвінова М.Є.)
у справі №910/16494/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаремонтне підприємство "УРАРП"
до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
про відшкодування 1 943 499,00 грн шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаремонтне підприємство "УРАРП" (далі - ТОВ "АП "УРАРП"; товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про відшкодування 1 943 499,00 грн шкоди.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що головний бухгалтер товариства ОСОБА_1 у жовтні-грудні 2020 року з корпоративної картки відкритої до поточного рахунку позивача, зняла готівку у загальному розмірі 1 943 499,00 грн, тоді як, відповідач не забезпечив належного банківського обслуговування рахунку та касового обслуговування клієнта, не зупинив фінансові операції та не витребував від ОСОБА_1, як уповноваженої службової особи позивача, підтверджуючі документи на підставі яких здійснюються готівкові розрахунки, не встановив економічну та законну мету здійснення таких розрахунків, така бездіяльність відповідача є порушенням процедури, встановленої чинним законодавством України, тобто є неправомірною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у задоволенні позову відмовлено.
4. Судові рішення мотивовано тим, що самим позивачем, як власником корпоративного рахунку, були надані уповноваженій службовій особі товариства головному бухгалтеру ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) повноваження на здійснення платіжних операцій за корпоративним рахунком без встановлення жодних лімітів та обмежень, у зв`язку з чим позивачем недоведена протиправна поведінки відповідача у рамках зобов`язальних правовідносин сторін при видачі готівкових коштів товариства його уповноваженій службовій особі.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
6. У касаційній скарзі позивач посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає про відсутність правового висновку щодо застосування положень п. 5 ч. 2 ст. 8, абз. 8 ч. 4 ст. 11, абз. 5 ч. 1 ст. 20 Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", п. 68 Додатку 20 "Індикатори підозрілості фінансових операцій" до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою правління НБУ № 65 від 19.05.2020, у спорах про відповідальність банківської установи у рамках зобов`язальних правовідносин сторін при видачі спірних сум готівкових коштів клієнта його уповноваженій службовій особі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказуючи на те, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають положенням норм матеріального і процесуального права, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2020 в АТ "КБ "Приватбанк" ТОВ "АП "УРАРП" було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 на підставі підписаної сторонами заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 01.03.2016 та анкети-заяви клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 15.05.2020.
9. До зазначеного поточного рахунку юридичної особи була видана корпоративна картка за № НОМЕР_2, держателем якої була ОСОБА_1 .
10. Відповідно до наказу № 1/к від 03.01.2014 ОСОБА_1 прийнята за сумісництвом на посаду головного бухгалтера ТОВ "АП "УРАРП" з 03.01.2014.
11. Згідно з наказом № 01/14 від 03.01.2014 "Про ведення бухгалтерського та податкового обліку, та надання доступу до документів та електронних ключів ТОВ "АП "УРАРП" на ОСОБА_1 :
- покладено відповідальність за ведення бухгалтерського та податкового обліку, складання та подання до компетентних органів фінансової та іншої звітності ТОВ "АП "УРАРП";
- надано їй доступ до всіх установчих, господарських та фінансових документів Товариства;
- передано доступ до електронних ключів підписів на електронних документах по каналам системи "Банк-Клієнт", а також до програм подачі податкової звітності, до банківських рахунків та електронного банкінгу Товариства;
- покладено обов`язок забезпечити неможливість доступу та використання електронних ключів третіми особами;
- як головному бухгалтеру Товариства надано право підпису електронних документів Товариства електронними ключами з метою здійснення платежів від імені Товариства.
12. Отже, ОСОБА_1, як головний бухгалтер ТОВ "АП "УРАРП", мала відповідні повноваження на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій від імені позивача, що включає в себе, у тому числі, наявність доступу до всіх фінансових документів позивача, його банківських рахунків та електронного банкінгу з правом підпису.
13. Як стверджував позивач, ОСОБА_1 неодноразово безпідставно та без відома і погодження з керівництвом товариства здійснювала перерахування грошових коштів з рахунку НОМЕР_1 на корпоративну картку № НОМЕР_2, після чого у період з жовтня до грудня 2020 року за допомогою цієї картки ОСОБА_1 було знято готівку у загальному розмірі 1 943 499,00 грн, що підтверджується відповідними виписками про рух коштів по рахунку та корпоративній картці. Зазначену суму грошових коштів, належних позивачу, ОСОБА_1 обернула на свою користь, звіти про використання готівки до бухгалтерії товариства не надала.
14. Звертаючись до господарського суду, товариство зазначало, що наведеним діям головного бухгалтера вже надається відповідна правова оцінка у межах кримінального провадження № 12021100090003049 від 02.11.2021, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 та ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України.
15. Водночас позивач переконаний у тому, що таке зняття грошових коштів ОСОБА_1 стало можливим саме через порушення, допущені банком при здійсненні розрахункового касового обслуговування, зокрема, Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" і Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 148 від 29.12.2017, у силу яких відповідач повинен був зупинити видачу готівки з корпоративної картки головному бухгалтеру товариства.
16. З огляду на зазначене позивач просить суд стягнути з банка 1 943 499,00 грн матеріальної шкоди, заподіяної товариству в примусовому порядку.
Позиція Верховного Суду
17. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.
18. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
19. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
20. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
21. Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
22. Пунктом 8 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
23. Частиною 2 зазначеної статті унормовано, що Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
24. За приписами ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
25. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
26. Разом з цим, загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
27. Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
28. Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:
а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) Наявність шкоди. Під шкодою необхідно розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права. У правовідносинах, що розглядаються, шкода - це фактично міра відповідальності.
в) Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) Остання складова - вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
29. Як встановлено судами, 01.06.2020 в АТ "КБ "Приватбанк" позивачу було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1, до якого видано корпоративну картку № НОМЕР_2 головному бухгалтеру товариства - ОСОБА_1, яку було уповноважено на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій від імені позивача, включаючи наявність доступу до всіх фінансових документів товариства, його банківських рахунків та електронного банкінгу з правом підпису.
30. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
31. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (частина 2 ст. 509 ЦК України).
32. Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
33. Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
34. Згідно із ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
35. За загальним правилом, закріпленим ч. 1 ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
36. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються НБУ. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
37. Статтею 1 цього ж Закону визначене поняття платіжної картки як електронного платіжного засобу у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
38. Корпоративна платіжна картка - це картка, яка випускається банком для фізичної особи-підприємця або юридичної особи для здійснення операцій, пов`язаних з їх господарською діяльністю. Головним призначенням корпоративної картки є ініціювання платіжних операцій з банківського рахунку та/або електронного гаманця. Корпоративна картка є іменною та емітується на довірену особу суб`єкта господарювання і дає такій особі можливість розпоряджатися коштами суб`єкта господарювання, які розміщені на поточному рахунку банку.
39. Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління НБУ 05.11.2014 № 705 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платіжна операція - дія, ініційована користувачем електронного платіжного засобу, з унесення або зняття готівки з рахунку, здійснення розрахунків у безготівковій формі з використанням цього електронного платіжного засобу та/або його реквізитів за банківськими рахунками.
40. З урахуванням вищезазначеного апеляційний суд вірно зазначив, що самим позивачем, як власником рахунку НОМЕР_1, були надані ОСОБА_1 . головному бухгалтеру, уповноваженій службовій особі товариства, держателю корпоративної платіжної картки № НОМЕР_2 товариства, емітованої до вказаного рахунку, повноваження на здійснення платіжних операцій за вказаним рахунком без встановлення жодних лімітів та обмежень щодо них.
41. До того ж судами обґрунтовано визнано безпідставними доводи позивача про те, що зловживання головного бухгалтера товариства стало можливим зважаючи на невиконання відповідачем вимог банківського законодавства України. Так, суди правильно вказали, що банк проводить перевірку фінансових операцій, виходячи з фінансового стану клієнта та не кожна фінансова операція клієнта підлягає обов`язковій перевірці за наявності в банку достатньої інформації щодо фінансового стану клієнта, за результатами попередньо проведеної оцінки щодо джерел надходження коштів та відсутності підстав вважати, що кошти отримані злочинним шляхом. Визначення фінансового стану клієнта оцінюється банком в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з даних виписки про рух коштів позивача, тоді як обігові кошти позивача складали майже 53 млн. грн, а тому зняття суми на протязі 3 місяців в розмірі 2 млн. грн не могли свідчити про здійснення операцій, які не відповідають фінансовому стану клієнта, а ліміт зняття коштів з платіжної картки встановлюється самим позивачем в електронному кабінеті "Приват 24 для бізнесу".
42. Таким чином, касаційний суд вважає обгрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено протиправність поведінки відповідача у рамках зобов`язальних правовідносин сторін при видачі спірних сум готівкових коштів товариства його уповноваженій службовій особі - ОСОБА_1, а отже, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків та задоволення позовних вимог.
43 У касаційній скарзі, скаржник, із посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає, що судам необхідно було застосувати п. 5 ч. 2 ст. 8, абз. 8 ч. 4 ст. 11, абз. 5 ч. 1 ст. 20 Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", п. 68 Додатку 20 "Індикатори підозрілості фінансових операцій" до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого Постановою правління НБУ № 65 від 19.05.2020, у спорі про відповідальність банківської установи у рамках зобов`язальних правовідносин сторін при видачі спірних сум готівкових коштів клієнта його уповноваженій службовій особі. Як вказує позивач у касаційній скарзі щодо вказаних положень законодавства відсутній правовий висновок Верховного Суду.
44. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
45. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
46. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору.
47. Суд касаційної інстанції проаналізувавши доводи касаційної скарги, викладені скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених положеннями п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що з урахуванням предмета і підстав позову судами було встановлено, що позивачем без будь яких обмежень надано доступ головному бухгалтеру ОСОБА_1 до корпоративного рахунку, відкритого у відповідача, у зв?язку з чим, позивач мав розуміти наслідки своїх дій, враховуючи, що обігові кошти по рахунку позивача складали майже 53 000 000,00 грн. А тому є безпідставними доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування судами вказаних положень законодавства, оскільки контроль за використанням грошових коштів з корпоративних рахунків товариства посадовою особою товариства, покладено саме на товариство, як власника рахунку, а банк, зважаючи на положення вищезазначеного законодавства, не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами.
48. Таким чином, касаційний суд вважає, що відсутні підстави для застосування судами вказаних скаржником положень законодавства, і відповідно викладення правового висновку щодо застосування судами вказаних положень.
49. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, колегія суддів зазначає, що скарга позивача є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.