18 вересня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (частково розбіжна)
судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22 (провадження № 12-31гс24)
Із сформульованим у мотивувальній і резолютивній частинах цієї постанови висновком щодо результатів вирішення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності з одночасним закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр), відкритого щодо спірного майна (споруд), не погоджуюся з огляду на таке.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст обґрунтування позовних вимог та заперечень проти позову
1.1. 04 серпня 2022 року Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Ярина Плюс" (далі - ПП "Ярина Плюс", відповідач 1) та фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 [далі - ФОП ОСОБА_1 відповідач 2 (під час розгляду справи замінений правонаступником - фізичною особою ОСОБА_1 )], в якому просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22 травня 2009 року № 1045, укладений між Приватним підприємством "Мотор" (далі - ПП "Мотор") і ПП "Ярина Плюс", який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарасом Львовичем;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП "Ярина Плюс" на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на АДРЕСА_1 з припиненням права власності ПП "Ярина Плюс" на це майно;
- зобов`язати ПП "Ярина Плюс" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га і 0,0087 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_1 на це майно;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 січня 2009 року № 110, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ПП "Мотор", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Людмилою Василівною;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП "Мотор" на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на АДРЕСА_1 з припиненням права власності ПП "Мотор" на це майно.
1.2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Натомість власником розташованих за цією адресою нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м (нежитлове приміщення під літерою "Б-1" площею 78,7 кв. м та нежитлове приміщення під літерою "В-1" площею 151,4 кв. м) за інформацією з Державного реєстру є ПП "Ярина Плюс".
1.3. Спочатку, згідно з інформацією з Державного реєстру, право власності на зазначене майно було зареєстровано за ФОП ОСОБА_1, який набув таке право на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року у справі № 19/202. На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30 січня 2009 року ФОП ОСОБА_1 продав зазначене майно ПП "Мотор", яке у свою чергу, уклавши договір купівлі-продажу від 22 травня 2009 року, продало це майно ПП "Ярина Плюс".
1.4. Оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2009 року у справі № 19/202 рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року скасовано, позивач вважає, що відповідач 1 займає земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га на АДРЕСА_1 без жодних для цього правових підстав.
1.5. Спірні договори купівлі-продажу, записи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачами та фактичне розташування на земельних ділянках на АДРЕСА_1 спірного майна, яке фактично є малою архітектурною формою, а не нерухомим майном, порушують право власності територіальної громади м. Львова на землю, позбавляють Львівську міськраду права користування та розпорядження цими земельними ділянками. Тому, на переконання позивача, зазначені договори купівлі-продажу мають бути визнані недійсними на підставі частини першої статті 203, статей 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.6. Зважаючи на те, що зазначені споруди розташовані на земельних ділянках, які належать до комунальної власності і використовуються відповідачем 1 за відсутності відповідного рішення Львівської міськради про надання їх у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок, ПП "Ярина Плюс" використовує ці земельні ділянки комунальної власності самовільно, а тому на підставі статті 376 ЦК Україниці земельні ділянки підлягають поверненню позивачу шляхом знесення збудованих приміщень.
1.7. Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву позовні вимоги Львівської міськради не визнав і зазначив, що є добросовісним набувачем нерухомого майна, а тому як його власник на підставі статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), є законним володільцем земельної ділянки, на якій розміщене таке нерухоме майно. Відповідач 1 вважає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права і що йому слід було подати позов про витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідача 1 на підставі статей 387 та 388 ЦК України. Наведене є підставою для відмови у задоволенні позову.
1.8. Також ПП "Ярина Плюс" у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки про перебування земельних ділянок у володінні інших осіб позивачу було відомо ще у 2003 та 2008 роках як учаснику судової справи № 19/202.
1.9. У відповіді на відзив позивач зазначив, що оскільки протиправна поведінка відповідачів перешкоджає йому користуватись та розпоряджатись своїми земельними ділянками, а спір про право відповідача 1 на спірні земельні ділянки, належні позивачу, відсутній, позовна давність не сплила, оскільки має місце триваюче правопорушення, яке полягає у самовільному зайнятті земельних ділянок.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20 травня 2008 року у справі № 19/34, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року, визнано право власності Приватного підприємства "Захід-клас" (далі - ПП "Захід-клас") на самочинне будівництво - нежитлові приміщення на розі АДРЕСА_1 загальною площею 230,1 кв. м.
2.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року у справі № 19/202 на підставі зазначеного судового рішення у справі № 19/34 та договору купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, укладеного між ПП "Захід-клас" та ФОП ОСОБА_1, право власності на нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м, які знаходяться у АДРЕСА_1, визнано за відповідачем 2.
2.3. 27 листопада 2008 року в Державному реєстрі зареєстровано право приватної власності ФОП ОСОБА_1 на спірне майно. Підставою виникнення цього права зазначено рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року у справі № 19/202.
2.4. 30 січня 2009 року ФОП ОСОБА_1 та ПП "Мотор" (юридичну особу якого припинено 21 жовтня 2010 року) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .
2.5. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2009 року у справі № 19/202 рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року було скасовано, а в позові відмовлено повністю. Апеляційний суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факту належного прийняття в експлуатацію об`єктів, визнання права власності на які є предметом спору. Також ФОП ОСОБА_1 не надав дозволів на виконання будівельних робіт, а замість них подав висновки про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми. Ці висновки свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 отримав право не на забудову, а на розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, право власності на яку, згідно з пунктом 12 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, не оформляється. Крім того, апеляційний суд вважав, що поданий ФОП ОСОБА_1 договір купівлі-продажу в ПП "Захід-клас" об`єктів, розміщених у АДРЕСА_1, не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки якщо спірні об`єкти є нерухомим майном, то згідно зі статтею 657 ЦК України такий договір підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а недодержання цих вимог має наслідком його нікчемність.
2.6. Постановою Вищого господарського суду України від 05 лютого 2009 року у справі № 19/34 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року та рішення Господарського суду Львівської області від 20 травня 2008 року у справі № 19/34 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.7. Постановою Вищого господарського суду України від 14 травня 2009 року у справі № 19/202 касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2009 року у справі № 19/202 залишено без змін.
2.8. Після цього 22 травня 2009 року ПП "Мотор" уклало договір купівлі-продажу з ПП "Ярина Плюс". Згідно із цим договором продавець продав, а відповідач 1 придбав нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м, а саме нежитлове приміщення, позначене на плані літерою "Б-1", загальною площею 78,7 кв. м та нежитлове приміщення, позначене на плані літерою "В-1", загальною площею 151,4 кв. м, на АДРЕСА_1 .
2.9. За результатами нового розгляду справи № 13/58 (19/34) рішенням Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року в задоволенні позову ПП "Захід-клас" про визнання права власності на спірні приміщення відмовлено повністю. Цим рішенням суду встановлено, що Львівська міськрада не надавала ПП "Захід-клас" земельні ділянки в оренду для будівництва об`єктів нерухомості. Нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м на розі АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на АДРЕСА_1 є одними й тими самими будівлями. ПП "Захід-клас" не спростовано той факт, що спірні будівлі є тимчасовими спорудами та не подано доказів, що вони відносяться до нерухомого майна. Також місцевий суд дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2003 року укладений з ПП "Захід-клас" до 20 червня 2008 року, його не поновлено і він втратив свою чинність.
2.10. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2009 року у справі № 13/58 (19/34) зазначене рішення Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ПП "Захід-клас" - без задоволення. Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого суду, що земельна ділянка надавалась ПП "Захід-клас" для встановлення та обслуговування тимчасових споруд - торговельних павільйонів. Зазначений договір оренди та надані ПП "Захід-клас" архітектурно-планувальні завдання, проекти тимчасових торговельних павільйонів та матеріали їх узгодження, дозволи на виконання будівельних робіт не надають ПП "Захід-клас" права на спорудження на орендованій земельній ділянці об`єктів нерухомості, адже всі представлені ним дозвільні документи видані органами виконавчої влади виключно на влаштування тимчасових споруд - тимчасових торговельних павільйонів. Відповідно до характеристики будівель у вигляді "Кіосків і павільйонів збірно-розбірної конструкції", викладеної у Класифікаторі будівель і споруд споживчої кооперації України, затвердженої постановою правління Укоопспілки 14 липня 2003 року № 216, такими є кіоски і павільйони збірно-розбірної конструкції, в яких відсутній такий конструктивний елемент, як фундамент. Таким чином, ПП "Захід-клас" не доведено, що збудоване ним майно є нерухомим, а не тимчасовими спорудами.
2.11. Постановою Вищого господарського суду від 25 лютого 2010 року у справі № 13/58 (19/34) касаційну скаргу ПП "Захід-клас" залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2009 року - без змін. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного господарського суду, що ПП "Захід-клас" не доведено, що збудоване ним майно є нерухомим, а не тимчасовими спорудами.
2.12. Актом обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 11 лютого 2022 року № 10 встановлений факт відсутності на земельних ділянках на АДРЕСА_1 нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м. Натомість згаданим актом обстеження підтверджено знаходження на цих земельних ділянках, в межах червоних ліній, торгових павільйонів під літ. "Б-1" загальною площею 78,7 кв. м та під літ. "В-1" загальною площею 151,4 кв. м на бетонній площадці, які складаються з панелей типу "Сендвіч" та металопластикового профілю зі склопакетним заскленням, які використовуються відповідачем 1 у підприємницькій діяльності.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 позов задоволений повністю.
3.2. Місцевий суд встановив, що відповідачі фактично використовували, а відповідач 1 продовжує використовувати спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, що підтверджується листами Управління земельних ресурсів від 07 жовтня 2021 року та Управління комунальної власності від 06 квітня 2022 року, а також встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року у справі № 19/34, яке набрало законної сили. На цих ділянках фактично знаходяться торгові павільйони, які не є нерухомим майном, а тому належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є, зокрема, й негаторний позов (стаття 391 ЦК України). Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 914/2075/21.
3.3. Відповідач 1, придбавши спірні приміщення, набув усі права та обов`язки щодо цього майна, які мав його попередній власник. Тому відповідач 1 є належним відповідачем у справі за заявленою позовною вимогою про зобов`язання його звільнити земельні ділянки шляхом знесення спірного майна, яке на них розташоване.
3.4. Державна реєстрація права приватної власності на спірне майно як на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об`єкти, які не є нерухомим майном. Такі права відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) не підлягають державній реєстрації. У цій справі проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, факт незаконності якого (права) підтверджено рішеннями Господарського суду Львівської області у справах № 19/34 (13/58) та № 19/202, що набрали законної сили. Існування спірних записів про державну реєстрацію, з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Львова на земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1, в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Адже звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування записів про державну реєстрацію речових прав (права приватної власності) на це майно. Отже, позивачем вибрано ефективний спосіб захисту свого порушеного права.
4. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4.1. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 914/1785/22 зазначене рішення місцевого господарського суду скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові.
4.2. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що спірні договори купівлі-продажу від 30 січня 2009 року №110 та від 22 травня 2009 року № 1045 були укладені особами, які не були дійсними власниками нерухомого майна, що прямо суперечить вимогам частини першої статті 656 та статті 658 ЦК України, а також про те, що спірні приміщення розташовані на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова, яка в особі Львівської міськради згоди на їх зведення не давала.
4.3. Проте суд вважав, що, незважаючи на відсутність прав відповідачів на зазначене вище спірне майно та земельну ділянку, помилковими є висновки про те, що у цьому разі не застосовується строк позовної давності. Позивач як власник земельної ділянки знав або міг безперешкодно довідатися, що, незважаючи на скасовані судові рішення, виникло і продовжує існувати право власності в іншої особи на об`єкт нерухомого майна, що перебуває на земельній ділянці комунальної форми власності, яке визнане і підтверджене державою.
4.4. Апеляційний господарський суд зазначив, що позовні вимоги Львівської міськради можна розділити на дві частини: вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих договорів із скасуванням у Державному реєстрі запису про право власності та вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позовна вимога про усунення перешкод є вимогою негаторного позову, і на неї не поширюється строк позовної давності. Але ця вимога не може бути процесуально реалізована без вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів із припиненням права власності у Державному реєстрі, які не є вимогами негаторного позову, і на такі вимоги поширюється строк позовної давності.
4.5. Також апеляційний господарський суд зауважив, що невжиття заходів Львівською міськрадою упродовж більше ніж 13 років з дати виникнення у відповідача 1 права власності на об`єкт нерухомого майна, навіть якщо вважати, що така реєстраційна дія про право власності виникла на підставі незаконних дій сторін чи посадових осіб органів державної реєстрації, безумовно суперечить принципу правової визначеності, оскільки тлумачення цієї обставини по-іншому дає уявно "законну" можливість будь-коли і в будь-який час втручатися органам держави чи місцевого самоврядування у мирне володіння майном поза встановленими законом часовими рамками. Це при тому, що кошти за користування земельною ділянкою відповідачем 1 сплачувалися і позивачем не поверталися як помилково сплачені. Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, у цьому разі в силу статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) правильним і ефективним способом захисту може бути вимога про витребування майна, на яку аналогічно, як і щодо вимог про визнання недійсними правочинів, поширюється строк позовної давності.
4.6. Львівська міськрада, звертаючись із позовом у цій справі, фактично стверджувала про наявність перешкод у користуванні її земельною ділянкою, наче б то і не існувало юридично зареєстрованого права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачем 1 і фактичного існування об`єкта нерухомого майна на такій земельній ділянці. Таке нерухоме майно існувало як юридично, так і фактично станом на дату подання позову, а підстави стверджувати про відсутність юридичної реєстрації права власності виникли одночасно під час постановлення оскаржуваного судового рішення у цій справі разом із задоволенням попередніх позовних вимог про визнання правочинів недійсними із скасуванням реєстрації права власності. Тому подавати позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відповідно його задовольняти без попереднього припинення права власності на таке нерухоме майно, нерозривно поєднане із земельною ділянкою, передчасно. Для правомірності звернення з позовом з таким способом захисту станом на дату його подання земельна ділянка вже повинна бути вільною від юридичної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, який позивач вважає самочинно збудованим. Таким чином, вимога про усунення перешкод шляхом знесення самочинного будівництва одночасно з вимогою про визнання такого нерухомого майна самочинним будівництвом, враховуючи також вимоги статті 376 ЦК України, є передчасною і такою, що суперечить частині першій статті 5 ГПК України.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги, рух справи в суді касаційної інстанції та її надходження на розгляд Великої Палати Верховного Суду
5.1. У лютому 2024 року Львівська міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року, а рішення Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 залишити в силі.
5.2. Ухвалою Касаційного господарського суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради.
5.3. Ухвалою від 22 травня 2024 року Касаційний господарський суд передав справу № 914/1785/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважав за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20, про застосування частини четвертої статті 376 ЦК України щодо встановлення особи, до якої власникам земельних ділянок належить подавати позов про звільнення земельних ділянок шляхом знесення (демонтажу) об`єктів самовільного будівництва, - забудовника самочинного будівництва чи поточного власника.
5.4. Ураховуючи те, що Касаційний господарський суд висловив намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 липня 2024 року прийняла цю справу та призначила її до розгляду.
6. Аргументи учасників справи по суті спору
Львівська міськрада
6.1. Позивач у касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц, від 05 липня 2023 року у справі № 914/2075/21, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2652/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3306/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 648/533/16-ц, від 05 жовтня 2021 року у справі № 920/754/19, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 914/1101/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 521/6349/20, від 27 травня 2021 року у справі № 914/1201/19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 травня 2018 року у справі № 372/4154/18, від 18 травня 2022 року у справі № 469/649/17, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, та помилково застосував позовну давність, виснувавши, що позивач пропустив строки на звернення до суду і що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
6.2. Посилаючись на постанови Касаційного господарського суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 920/754/19, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 27 травня 2021 року у справі № 914/1201/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 914/1101/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 914/2350/17, позивач зазначив, що державна реєстрація права приватної власності на спірне майно як на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об`єкти, які не є нерухомим майном. Такі права відповідно до вимог статті 4 Закону № 1952-IV не підлягають державній реєстрації. Також позивач звернув увагу, що проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, факт незаконності якого (права) підтверджено рішеннями Господарського суду Львівської області у справах № 19/34 (13/58) та № 19/202, що набрали законної сили. Існування спірних записів про державну реєстрацію, з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади міста Львова на земельні ділянки, розташовані на АДРЕСА_1 в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Адже звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування записів про державну реєстрацію речових прав (права приватної власності) на це майно. Отже, на думку позивача, він обрав ефективний спосіб захисту свого порушеного права, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 серпня 2022 року у справі № 521/6349/20.
6.3. Також Львівська міськрада посилалася на хибність висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивач як власник земельної ділянки знав або міг безперешкодно довідатися, що, незважаючи на скасовані судові рішення, виникло і продовжує існувати право власності в іншої особи на об`єкт нерухомого майна, що перебуває на земельній ділянці комунальної форми власності. Позивач зазначив, що в частині позовних вимог до відповідачів 1 і 2 Львівська міськрада дізналася про осіб, які порушують її права, при отриманні листів від 07 жовтня 2021 року, від 06 квітня 2022 року, при обстеженні 11 лютого 2022 року земельної ділянки на АДРЕСА_1 та при отриманні 29 липня 2022 року інформаційної довідки № 3061644033 з Державного реєстру; до цього часу Львівська міськрада не могла знати про незаконну реєстрацію права власності за відповідачами 1 і 2.
6.4. Касант звернув увагу на те, що у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19 Верховний Суд зазначив, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів; останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Натомість у справі, що переглядається, із заявою про застосування строків позовної давності звернувся тільки відповідач 1, відтак не підлягає застосуванню правило щодо позовної давності до інших позовних вимог у справі, тоді як суд апеляційної інстанції застосував позовну давність до всіх позовних вимог.
6.5. Крім того, скаржник вважає, що належність та ефективність обраного ним способу захисту свого порушеного права підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 914/2075/21, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2652/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3306/17, від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 648/533/16-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, які апеляційний господарський суд не взяв до уваги.
Інші учасники справи
6.6. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву, позицію щодо касаційної скарги не висловили.
7. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
7.1. 18 вересня 2024 рокуВелика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу Львівської міськради задовольнила частково.
7.2. Скасувала постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 914/1785/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про: 1) зобов`язання ПП "Ярина Плюс" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м; 2) скасування державної реєстрації права приватної власності ПП "Ярина Плюс" на нежитлові приміщення літ. "Б-1" загальною площею 78,7 кв. м та нежитлового приміщення під літ. "В-1" загальною площею 151,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
7.3. У цій частині позовних вимог рішення Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 змінила, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:
"ПП "Ярина Плюс" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення літ. "Б-1" площею 78,7 кв. м та нежитлового приміщення під літ. "В-1" площею 151,4 кв. м, загальною площею 230,1 кв. м.
Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП "Ярина Плюс" на нежитлове приміщення літ. "Б-1" площею 78,7 кв. м та нежитлове приміщення під літ. "В-1" площею 151,4 кв. м, загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.".
7.4. В іншій частині позовних вимог постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 914/1785/22 залишила без змін.
7.5. Мотивувальні частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року та рішення Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 змінила шляхом їх викладення в редакції цієї постанови.
7.6. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду змінено розподіл судових витрат, здійснений постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року та рішенням Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22.
7.7. Мотивуючи постанову, Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема таке.
Щодо позовних вимог про визнання правочинів недійсними
7.8. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позивач не є стороною спірних договорів купівлі-продажу та не заявляє своїх прав або інтересів на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м, які є предметом цих договорів. Унаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов`язків позивача жодним чином не змінюється. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права та інтереси позивача укладенням відповідачами спірних договорів не порушуються. Схожі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18. Отже, позовні вимоги Львівської міськради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22 травня 2009 року № 1045 та від 30 січня 2009 року № 110 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності
7.9. Велика Палата Верховного Судупогодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна.
7.10. З огляду на принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права приватної власності відповідачів на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 створює для позивача перешкоди в реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.
7.11. Якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушене незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).
7.12. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
7.13. У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.
7.14. Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.
7.15. Оскільки державна реєстрація прав приватної власності ПП "Ярина Плюс" на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
7.16. У зв`язку зі скасуванням державної реєстрації прав приватної власності ПП "Ярина Плюс" на зазначені нежитлові приміщення із закриттям відповідного розділу Державного реєстру Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ПП "Мотор" та ОСОБА_1 на ці нежитлові приміщення.
7.17. Апеляційний господарський суд правильно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ПП "Мотор" на зазначені нежитлові приміщення, оскільки ПП "Ярина Плюс" та ОСОБА_1 не є належними відповідачами за цією позовною вимогою, а ПП "Мотор" не було залучене до справи як відповідач у зв`язку з його припиненням, що встановлено місцевим судом.