Постанова
Іменем України
4 вересня 2024 року
м. Київ
Справа № 588/610/23
Провадження № 61-369св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка),
відповідач - ОСОБА_2 (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Собина Павло Миколайович (далі - адвокат),
про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою відповідача, якого представляє адвокат, на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 12 липня 2023 року, ухвалене суддею Щербаченко М. В., і постанову Сумського апеляційного суду від 5 грудня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Собини О. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. У березні 2023 року у соціальній мережі "Фейсбук" відповідач на власній сторінці, а також на сторінках "ІНФОРМАЦІЯ_2" і "ІНФОРМАЦІЯ_3" розмістив інформацію відносно позивачки, яку та вважає недостовірною. Тому вона звернулася до суду. Просила визнати розміщену відповідачем інформацію недостовірною, зобов`язати відповідача її спростувати та стягнути з нього відшкодування моральної шкоди.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову в частині визнання розповсюдженої відповідачем інформаціїнедостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності і честі, та про зобов`язання цю інформацію спростувати. Мотивували тим, що висловлювання позивача є оціночними судженнями, які не можна ані спростувати, ані підтвердити. Також вважали, що є достатні підстави для часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки оціночні судження відповідача про приватне життя позивачки висловлені у брутальній і принизливій формі.
3. Із судовими рішеннями судів першої й апеляційної інстанцій відповідач не погодився. У касаційній скарзі, зокрема, стверджував, що відсутні підстави для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачка не довела вини відповідача у завданні шкоди.
4. Верховний Суд мав відповісти, зокрема, на питання про те, чи залежить вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди від відмови у задоволенні вимог про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує права на повагу до гідності та честі і про зобов`язання спростувати цю інформацію? З огляду на підставу вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідь на це питання позитивна. Позивачка просила відшкодувати моральну шкоду саме за розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, а не за те, що він висловився у брутальній і принизливій формі. Суди попередніх інстанцій недостовірність поширеної відповідачем інформації не встановили. Тому судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід скасувати щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди та відмовити у її задоволенні.
(2) Зміст позовної заяви
5. 24 березня 2023 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила:
5.1. Визнати недостовірною та такою, що порушує права на повагу до її гідності і честі, інформацію, яку відповідач розповсюдив ІНФОРМАЦІЯ_6 у соціальній мережі "Фейсбук" на власній сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1, сторінці "ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_4 та сторінці "ІНФОРМАЦІЯ_3" ІНФОРМАЦІЯ_5 про те, що " ОСОБА_1, виславши власного сина за кордон, щоб не заважав, перетворила своє помешкання на притон, де надає послуги зовсім не юридичного характеру, а під час зловживання продукцією ТМ Горобина та іншими стимуляторами її бурхливої активності, надсилає витвори своєї хворої уяви до слідчих органів і в цьому було б набагато більше фактажу та підтверджень ніж в писанині ОСОБА_1".
5.2. Зобов`язати відповідача спростувати поширену неправдиву інформацію, розміщену в соціальній мережі "Фейсбук" на власній сторінці та на сторінках "ІНФОРМАЦІЯ_2" і "ІНФОРМАЦІЯ_3" відносно позивачки, шляхом розміщення на всіх вказаних сторінках повідомлення про опублікування зазначених недостовірних даних про позивачку.
5.3. Стягнути з відповідача на її користь 70 000 грн відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації.
6. Мотивувала вимоги так:
6.1. У наведеному фрагменті публікації відповідач поширив завідомо неправдиву інформацію, яка ганьбить позивачку та членів її родини. Ця інформація має ознаки наклепу і не має стосунку до оціночних суджень.
6.2. Дії відповідача є ганебними, вони зачіпають гідність і ділову репутацію позивачки. Наклеп негативно впливає на її імідж як мешканця багатоквартирного будинку, в якому вона проживає разом із сім`єю. Після того, як батько позивачки прочитав відповідну публікацію, у нього через надмірне хвилювання підвищився тиск і стався гіпертонічний криз.
6.3. Відповідач завдав позивачці моральну шкоду, яку з урахуванням глибини фізичних і душевних страждань її та членів родини, вона оцінила у 70 000,00 грн.
(3) Зміст рішення суду першої інстанції
7. 12 липня 2023 року Тростянецький районний суд Сумської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув із відповідача на користь позивачки 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди та 383,81 грн судового збору; іншу частину вимог залишив без задоволення. Мотивував так:
7.1. Опублікована відповідачем інформація є провокативною, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані.
7.2. Факт перебування сина позивачки за кордоном у період з серпня 2022 року до моменту публікації - ІНФОРМАЦІЯ_6 вона визнала, що виключає підстави для оцінки цієї інформації як недостовірної. Зазначення у спірній публікації про те, що позивачка "вислала власного сина за кордон, щоб не заважав" є суб`єктивною оцінкою відповідачем зазначеного факту. На це вказують використані ним мовні засоби, що є вираженням його особистої думки та поглядів, перевірити відповідність дійсності яких неможливо.
7.3. Вжите у спірній публікації слово "притон" має негативне провокативне забарвлення. Академічний тлумачний словник визначає "притон" як місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів. Тому у вжитому відповідачем контексті стосовно помешкання позивачки фрази є оціночними судженнями, правдивість яких не можна перевірити на предмет відповідності дійсності.
7.4. Відповідач, вживши на початку публікації словосполучення "на моє глибоке переконання", виклав суб`єктивну оцінку поведінки позивачки у приватному житті. Цю оцінку не можна витлумачити як таку, що містить твердження про порушення позивачкою законодавства.
7.5. Необґрунтованим є аргумент позивачки про те, що спірний фрагмент публікації є фактичним твердженням через те, що, на її думку, у ньому немає гіпербол, алегорій, сатири, які відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію" характеризують оціночні судження. Згідно з вказаною нормою перелік мовних засобів не слід вважати вичерпним для оціночних суджень. До них слід віднести також інші мовні засоби (метафору, порівняння), що виконують роль образного визначення та виражають ставлення того, хто говорить, до особи, факту, думки.
7.6. Вжита у публікації фраза "надсилає витвори своєї хворої уяви до слідчих органів" є реакцією відповідача на дії позивачки як посадової особи Тростянецької міської ради, пов`язані з підписанням нею звернення стосовно відповідача до Служби безпеки України й Офісу Генерального прокурора.
7.7. Зазначені фрази є критичною оцінкою з боку відповідача дій позивачки як посадової особи органу місцевого самоврядування. Межа допустимої критики такої особи є значно ширшою, остання має бути відкрита до суворої критики. Факт підписання звернення до правоохоронних органів відносно відповідача позивачка не заперечила. Оцінка відповідачем такого звернення "як витвір хворої уяви" не є твердженням про факти, яке можна перевірити на предмет істинності та спростувати.
7.8. Оскільки відповідні висловлювання відповідача не можна ані спростувати, ані підтвердити, то відсутні підстави для задоволення позову про визнання інформації недостовірною та зобов`язання відповідача її спростувати.
7.9. Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для цього висловлювання. Залежно від обставин справи воно може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.
7.10. Відповідач разом із відзивом надав до суду світлини (а. с. 42-44), які розмістила позивачка на її власній сторінці у соціальній мережі. Він стверджував, що висловлювання позивачки дали йому підґрунтя для відповідних оціночних суджень. Надав знімки екрана з коментарями користувачів соціальної мережі, серед яких є коментарі позивачки (а. с. 33-41), стверджуючи, що позивачка сама задала відповідний тон спілкування. Проте ці знімки не є достатніми фактичними даними для тих оціночних суджень відповідача, які він навів у спірному фрагменті тексту. Тому суб`єктивна оцінка приватного життя позивачки та її ставлення до сина є надмірною і становить втручання у її право на повагу до честі, гідності, приватного життя.
7.11. Оціночні судження відповідача про приватне життя позивачки виражені у брутальній і принизливій формі, що є підставою для покладення на нього обов`язку відшкодувати 10 000,00 грн завданої їй моральної шкоди.
(4) Зміст постанов апеляційного суду
8. 5 грудня 2023 року Сумський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції в оскарженій частині щодо часткового задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Навів аналогічні до останнього мотиви. Не прийняв нові докази (копії листів Сумської обласної прокуратури та витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань), які відповідач подав апеляційному суду всупереч частині третій статті 367 ЦПК України (без додержання порядку та строку їх подання). Відповідач не оскаржив рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог про визнання недостовірною відповідної інформації та зобов`язання її спростувати. Тому апеляційний суд у тій частині це рішення не переглядав.
(5) Зміст вимог касаційної скарги
9. 5 січня 2024 року адвокат від імені відповідача сформував у системі "Електронний суд" касаційну скаргу. Просив скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 12 липня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 5 грудня 2023 року та скерувати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
10. 22 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача. Вказав, що підстави касаційного оскарження визначені частині другій статті 389 ЦПК України.
11. 12 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою повернув подане адвокатом в інтересах відповідача клопотання про зупинення виконання судових рішень.
12. 6 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою клопотання відповідача про зупинення виконання оскаржених судових рішень задовольнив частково: зупинив їхнє виконання у частині стягнення 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди та 383,81 грн судового збору до закінчення перегляду цих рішень у касаційному порядку.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:
13.1. Суди першої й апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах:
- Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, згідно з яким особа, яка викладає не факти, а власні погляди, критичні міркування, припущення, не може бути зобов`язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи вираження поглядів;
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц, згідно з яким оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорення, за ними можливий ретельний громадський контроль, і вони потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують їхні функції; зазначені діячі й особи не повинні мати більшого захисту їхньої репутації та інших прав порівняно з іншими людьми;
- Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2019 року у справі № 591/7099/16-ц, згідно з яким будь-яке судження, яке має оцінювальний характер, будь-яка критика й оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації і, відповідно, не є предметом судового захисту;
- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц, згідно з яким недостовірною є інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто яка містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
13.2. Суди попередніх інстанцій безпідставно виснували, що позивачка звернулася до суду як фізична особа, тоді як на її сторінці у соцмережі "Фейсбук" вона позиціонувала себе як посадову особу та надавала політичну оцінку діям відповідача.
13.3. Суди першої й апеляційної інстанцій виснували, що судження відповідача були оцінювальними, та відсутні підстави для спростування розповсюдженої ним інформації. Але стягнули на користь позивачки відшкодування моральної шкоди. Позивачка не довела вини відповідача у завданні шкоди. Тому відсутні підстави для задоволення цієї вимоги.
13.4. Суди попередніх інстанцій не навели відповідних і достатніх підстав для висновку про те, що висловлювання відповідача мало наклепницький характер для позивачки.
(2) Позиції інших учасників справи
14. 6 лютого 2024 року позивачка сформувала у системі "Електронний суд" відзив на касаційну скаргу відповідача (вх. № 4372/0/220-24 від 6 лютого 2024 року), згідно з яким просила відмовити у задоволенні його касаційної скарги. Мотивувала так:
14.1. Відповідач у касаційній скарзі не навів підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, які могли б стати підставою для скерування справи на новий розгляд;
14.2. Всі докази, які є у матеріалах справи, суди першої й апеляційної інстанцій дослідили. Тому судові рішення ухвалені без порушення норм матеріального та процесуального права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
15. 22 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
16. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
17. Диспозитивність - один з основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див., наприклад, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).
18. Відповідач згідно з доводами його касаційної скарги оскаржив судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у повному обсязі. Однак не обґрунтував, як саме порушують його цивільні права й інтереси вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності і честі, та про зобов`язання спростувати цю інформацію.
19. Позивачка в апеляційному та касаційному порядку у вказаній частині судові рішення не оскаржила. Отже, вона, хоч і вважала, що має спір із відповідачем та звернулася за його вирішенням до суду, надалі розпорядилася процесуальними правами щодо предмета спору, не оскарживши відповідні судові рішення судів попередніх інстанцій. Така процесуальна поведінка позивачки підтверджує її згоду з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності і честі, та про зобов`язання спростувати цю інформацію (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 грудня 2020 року у справі № 734/519/15-ц, від 2 травня 2024 року у справі № 459/2034/23).
20. З огляду на вказане Верховний Суд у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, переглядає оскаржені судові рішення лише у частині задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи залежить вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди від відмови у задоволенні вимог про визнання інформації недостовірною, такою, що порушує права на повагу до гідності та честі і про зобов`язання спростувати цю інформацію?
21. Позивачка просила визнати розміщену відповідачем у соціальній мережі "Фейсбук" інформацію недостовірною, зобов`язати відповідача її спростувати та стягнути з нього відшкодування моральної шкоди. Вважала, що відповідач поширив завідомо неправдиву інформацію, яка ганьбить позивачку та членів її родини.
22. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову в частині визнання інформації недостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності і честі, та зобов`язання спростувати цю інформацію. Аргументували тим, що висловлювання відповідача є оціночними судженнями, які не можна ані спростувати, ані підтвердити. Однак вважали, що є достатні підстави для часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, бо такі судження про приватне життя позивачки виражені у брутальній і принизливій формі.
23. Відповідач у касаційній скарзі, зокрема, стверджував, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки вказана ним інформація є достовірною, а позивачка не довела його вини у завданні шкоди. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду із цим аргументом скаржника погоджується лише частково.
24. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом (стаття 200 ЦК України).
25. Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
26. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частини перша та сьома статті 277 ЦК України).
27. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості шкоду (частина перша та абзац перший частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію").
28. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (абзац другий частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію").
29. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частини перша - третя статті 23 ЦК України).
30. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
30.1. ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідач в соціальній мережі "Facebook" на особистій сторінці, а також на сторінках "ІНФОРМАЦІЯ_2" і "ІНФОРМАЦІЯ_3" розмістив публікацію з посиланням на відеозапис судового засідання за участі відповідача та із зображенням листа Тростянецької міської ради від 28 липня 2022 року № 2807/1, підписаного позивачкою як заступником міського голови. Згідно з цим листом, адресованим Службі безпеки України й Офісу Генерального прокурора, Тростянецька міська рада звернулася до вказаних органів з метою перевірки причетності відповідача як члена партії "Наш край" та депутата Охтирської міської ради до діяльності народного депутата ОСОБА_4 та просила з`ясувати, з якою метою відповідач збирав інформацію про посадових осіб органів місцевого самоврядування (а. с. 15-17).
30.2. Відповідач є адміністратором груп "ІНФОРМАЦІЯ_2" (14,7 тис. учасників) й "ІНФОРМАЦІЯ_3" (1 614 учасників) (а. с. 11, 12).
30.3. Текст спірної публікації, розміщення якої в соціальній мережі "Facebook" відповідач не заперечував, розпочинається з фрагменту, який позивачка просить визнати недостовірним, оскільки той містить фактичні твердження, які вигадані, викладені у брутальній і принизливій формі та не відповідають дійсності: "Я звісно можу мати глибоке переконання, про те що ОСОБА_1, виславши власного сина за кордон, щоб не заважав, перетворила своє помешкання на притон, де надає послуги зовсім не юридичного характеру, а під час зловживання продукцією ТМ Горобина та іншими стимуляторами її бурхливої активності, надсилає витвори своєї хворої уяви до слідчих органів і в цьому було б набагато більше фактажу та підтверджень ніж в писанині ОСОБА_1".
30.4. Наступний фрагмент публікації, якого не стосується спір, за змістом і контекстом пов`язаний із тим, що відповідач вважає звернення до Служби безпеки України й Офісу Генерального прокурора завідомо неправдивим повідомленням про вчинення особливо тяжкого злочину. Слідчий СВ Відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції ГУ НП в Сумській області здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022200000000169 від 28 жовтня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України. Це провадження він закрив 31 грудня 2022 року. З постановою про закриття не погодився автор публікації (відповідач) та негативно охарактеризував цю постанову. Зазначив, що слідчий суддя 15 березня 2023 року постановив ухвалу, згідно з якою ту постанову слідчого скасував, а матеріали кримінального провадження скерував для продовження досудового розслідування.
30.5. На момент розміщення відповідачем спірної публікації позивачка працювала заступником міського голови Тростянецької міської територіальної громади.
31. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала цю шкоду; наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральну шкоду, та результатом цієї поведінки - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала таку шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між нею та протиправною поведінкою; (б) відповідач має довести відсутність протиправності та вини. Завдання такої шкоди - завжди негативне явище. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує обов`язок її відшкодувати. Покласти його можна лише за умови, коли шкода була зумовлена протиправною поведінкою відповідальної за її завдання особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20).
32. Суди першої й апеляційної інстанцій виснували, що оціночні судження відповідача про приватне життя позивачки висловлені у брутальній і принизливій формах. Тому вважали обґрунтованою вимогу відшкодувати позивачці моральну шкоду. Колегія суддів не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення цієї вимоги з огляду на те, що підставою для вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди була саме недостовірність поширеної щодо неї інформації, а не брутальна, принизлива чи непристойна форми висловленої відповідачем суб`єктивної думки, що принижує честь, гідність і ділову репутацію. Суди попередніх інстанції залишили це поза увагою. Інших підстав для відшкодування моральної шкоди, крім як за розповсюдження недостовірної інформації, позивачка не зазначила.
33. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
34. Таким чином, з огляду на те, що позивачка не мотивувала вимогу про відшкодування їй моральної шкоди тим, що ця шкода завдана висловлюваннями відповідача у брутальній, принизливій чи непристойній формах, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, у межах цього провадження на відповідача не можна покласти обов`язок відшкодувати таку шкоду на підставі абзацу другого частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію". Суди порушили норми процесуального права, коли вийшли за межі тієї підстави вимоги про відшкодування моральної шкоди, яку заявила позивачка. Посилання відповідача у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду щодо поняття недостовірної інформації, оцінювальних суджень і меж критики посадових осіб є безпідставними.
35. З огляду на наведену оцінку аргументів відповідача, які є обґрунтованими у частині відсутності підстав для стягнення відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольняє касаційну скаргу.