ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 638/5035/22
провадження № 61-2445св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення зі спадкоємців грошових коштів в межах спадкового майна,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 184 533,80 грн; на користь ОСОБА_2 150 000 грн; на користь ОСОБА_3 150 000 грн та витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позовної заяви позивачі зазначають, що ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження від яких потерпілий помер.
Дзержинський районний суд м. Харкова вироком від 24 березня 2014 року у справі
№ 2011/8284/12 засудив ОСОБА_5 до 12 років позбавлення волі та задовольнив повністю всі заявлені у справі цивільні позови.
Стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 34 533,80 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 по 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
23 травня 2016 року державний виконавець відкрив виконавче провадження. Суд задовольнив подання державного виконавця, визначив частку майна боржника ОСОБА_5 - квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності в розмірі 1/2 часток.
В матеріалах виконавчого провадження наявні підтвердження факту смерті боржника, а саме копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5, дата смерті -
ІНФОРМАЦІЯ_1, про що 25 травня 2021 року зроблений відповідний актовий запис № 10647.
16 лютого 2022 року позивачі дізнались про смерть боржника та одразу направили претензії до Шостої харківської міської державної нотаріальної контори щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, які були зареєстровані 16 лютого 2022 року та долучені до матеріалів спадкової справи № 808/2021.
Шоста харківська міська державна нотаріальна контора листами від 16 лютого
2022 року № 566/02- 14, 567/02-14 повідомила заявникам про те, що їх претензії зареєстровані та долучені до матеріалів спадкової справи, а також зазначила, що свідоцтва про право на спадщину на цей час нікому не видавалися.
На момент смерті ОСОБА_5 він був зареєстрований та проживав у квартирі із своєю матір`ю ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_8 померла на четвертий день після смерті свого сина ОСОБА_5, а саме ІНФОРМАЦІЯ_4, про що 02 червня 2021 року зроблений відповідний актовий запис № 11227.
У серпні 2022 року позивачам стало відомо, що онука померлої ОСОБА_8 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, прийняла спадщину після смерті баби.
Враховуючи викладене, позивачі зазначали, що правовідносини, що виникли між ними і боржником (який помер), після його смерті трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між позивачами і спадкоємцями боржника й повинні вирішуватись в порядку положень статті 1282 ЦК України у межах вартості отриманого ними у спадщину майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дзержинський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 26 червня 2023 року під головуванням судді Рибальченко Л. М. в задоволенні позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки доказів, які б надавали можливість визначити вартість спадкового майна, матеріали справи не містять, а суд не має повноважень збирати самостійно з власної ініціативи докази про обставини, які повинна доводи сторона позивача.
Доказів того, що ОСОБА_8 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 матеріали справи не містять також. ОСОБА_5 за життя міг скласти заповіт, заповідаючи своє майно іншій особі.
Харківський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнив.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 червня 2023 року скасував.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 184 533,80 грн, 5 000 грн витрат на правничу правову допомогу та 1 250 грн судового збору.
Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 150 000 грн, 5 000 грн витрат на правничу правову допомогу та 1 250 грн судового збору.
Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 150 000 грн, 5 000 грн витрат на правничу правову допомогу та 1 250 грн судового збору.
Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції встановив, що позивачі не пропустили строк для пред`явлення позову до спадкоємців померлого.
ОСОБА_4 є такою, що прийняла спадщину після смерті баби - ОСОБА_8, до складу якої входить спадщина після смерті боржника ОСОБА_5 .
При цьому до складу спадщини після ОСОБА_5 входять як зобов`язання по сплаті відповідачам шкоди, покладені вироком суду від 24 березня 2014 року, так і 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
З висновку експерта встановлено, що середня вартість квартири складає
1 767 469 грн.
Заборгованість ОСОБА_5 у виконавчому провадженні становить
484 533,80 грн. Вартість 1/2 частки квартири, що належала ОСОБА_5 та входить до складу спадщини, згідно експертного дослідження становить
883 734,50 грн.
Тобто розмір зобов`язання не перевищує вартість спадкового майна.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_4 адвокат Кучер Ю. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в якій просила оскаржену постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права прийняв нові докази, які не були подані позивачами до суду першої інстанції, відсутність яких стала підставою для ухвалення місцевим судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Під час прийняття оскарженої постанови апеляційний суд не врахував висновків про застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду
від 11 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 квітня
2021 року у справі № 279/11692/15-ц та від 16 листопада 2023 року у справі
№ 757/19682/18-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц, а саме те, що відсутність існування доказів на момент прийняття рішення судом першої інстанції виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.
Апеляційний суд без жодного обґрунтування взяв до уваги експертний висновок
від 03 жовтня 2023 року, який не існував на час розгляду справи судом першої інстанції.
Додатково вказує, що цей експертний висновок містить недостовірні дані, оскільки ціни на нерухомість знизились, тому не може бути прийнятий судом до уваги також і з цієї підстави.
Також суд апеляційної інстанції при ухваленні оскарженої постанови не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові
від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.
Аргументом касаційної скарги також є те, що позивачі не надали суду жодних доказів, що про смерть ОСОБА_5 їм стало відомо лише 16 лютого 2022 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2024 року повернув поданий ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Дзержинського районного суду м. Харкова.
19 березня 2024 року цивільна справа № 638/5035/22 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 16 жовтня 2024 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Дзержинський районний суд м. Харкова вироком від 24 березня 2014 року визнав винним ОСОБА_5 у скоєнні злочинів передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною другою статті 15 підпунктом 1, 7 частини другої 2 статті 115 КК України та призначив йому покарання за пунктом 7 частини другої статті 115 КК України у виді позбавлення волі строком на 12 років; за частиною другою статті 115 підпунктом 1, 7 частини другої 2 статті 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років.
У відповідності до статті 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_5 визначив у вигляді позбавлення волі на строк 12 років.
Стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 34 533,80 грн матеріальної шкоди та 150 000 грн моральної шкоди. Стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_10
по 150 000 грн в якості моральної шкоди.
Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 березня 2014 року набрав законної сили 09 березня 2016 року.
На виконання вказаного вироку, Дзержинський районний суд м. Харкова видав виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 150 000 грн, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 34 533,80 грн, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 150 000 грн; про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 150 000 грн.
Виконавчі листи були пред`явленні до виконання до Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ.
Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 16 листопада 2020 року подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Молотилової В. В. про визнання частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами задовольнив. Визначив частку майна боржника ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності в розмірі 1/2 часток.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 09 вересня 2021 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2020 року про задоволення подання старшого державного виконавця залишив без змін, а апеляційні скарги засудженого ОСОБА_11 та заявника ОСОБА_12 без задоволення.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 15 - зворотня сторона).
З інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова (а. с. 91) суди встановили, що на момент смерті ОСОБА_5 був зареєстрований разом із матір`ю - ОСОБА_8 .
На адресу Шостої харківської міської державної нотаріальної контори позивачі направили претензії, які прийняті та зареєстровані 16 лютого 2022 року № 566/02-14 (а. с. 22 (зворотня сторона).
Відповідно до копії актового запису про смерть № 11227 від 02 червня 2021 року мати боржника ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Із спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_8 з заявою про прийняття спадщини звернулась її онука ОСОБА_4 .
Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 10 липня 1998 року, реєстраційний № НОМЕР_2, яке міститься в матеріалах спадкової справи
№ 596/2021 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8, вбачається, що померлій на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_5 належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
17 липня 2021 року ОСОБА_4 звернулась до начальника Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ із заявою про закриття виконавчих проваджень відносно ОСОБА_5 та скасування арешту накладеного на його майно у зв`язку із смертю ОСОБА_5 .
Позивачі наголошують, що про смерть ОСОБА_11 дізналися лише 16 лютого 2022 року. В той же день звернулися до нотаріальної контори із претензією до спадкоємців.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачів про смерть боржника.
З висновку експерта № 154/10 про проведення оціночно-будівельного дослідження апеляційний суд встановив, що середня вартість квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 площею 45,1 кв. м станом на 03 жовтня 2023 року складає 1 767 469 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Колегія суддів вважає, що спір стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
За наслідками розгляду цієї справи колегія суддів повинна вирішити правову проблему та дати відповідь на питання стосовно того, чи може кредитор самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права та яким чином має відбуватись таке звернення: шляхом подачі позову до спадкоємців боржника, чи шляхом звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження?
Згідно із частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями статей 608, 1218, 1219 ЦК України у зв`язку зі смертю особи боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Оскільки зі смертю боржника зобов`язання покладені рішенням суду входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 Цивільного кодексу України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Суди встановили, що саме підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.
Сплив строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання.
Також суд апеляційної інстанції вказував, що позивачі наголошували, що про смерть ОСОБА_11 дізналися лише 16 лютого 2022 року. В той же день звернулися до нотаріальної контори із претензією до спадкоємців.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивачів про смерть боржника.
Встановивши зазначені вище фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачі не пропустили строк на пред`явлення позову до спадкоємця померлого, а також відхиляє аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги, як такі, що спростовуються матеріалами справи.
Наведеним також спростовується аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскарженої постанови не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 01 квітня
2020 року у справі № 520/13067/17 де зазначено, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.
Також суд апеляційної інстанції встановив та зауважував, що на час смерті боржника його мати ОСОБА_8 була зареєстрована разом із ним у квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 . Заяву про відмову від спадщини не подавала.
Заяву про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_5 не подавала і відповідач, яка прийняла спадщину після ОСОБА_8 до спливу шести місяців після смерті спадкодавця ОСОБА_5
17 липня 2021 року ОСОБА_4 звернулась до начальника Шевченківського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ із заявою про закриття виконавчих проваджень відносно ОСОБА_5 та скасування арешту накладеного на його майно у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 .
Оцінивши наведені докази у сукупності суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4 є такою, що прийняла спадщину після смерті баби ОСОБА_8, до складу якої входить спадщина після смерті боржника
ОСОБА_5 .
При цьому апеляційний суд встановив, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входять як зобов`язання по сплаті відповідачам шкоди, покладені вироком суду від 24 березня 2014 року, так і 1/2 частини квартири за адресою:
АДРЕСА_1 .
Колегія суддів, за встановлених у цій справі фактичних обставин справи, погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції також.
Колегія суддів також враховує, що звертаючись із цим позовом позивачі наголошували на тому, що на виконанні у Шевченківському ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ перебувають виконавчі провадження з виконання вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 березня 2014 року № 2011/8284/12 про стягнення коштів з ОСОБА_5 .
Тобто вказували, що позивачам було достеменно відомо про наявність виконавчого провадження з виконання вироку Дзержинського районного суду м. Харкова
від 24 березня 2014 року № 2011/8284/12.
Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України.
За змістом частин першої, другої цієї статті у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Таким чином, смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 759/14126/14-ц).
Пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.
У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив (частина п`ята статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження") слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).
З відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень, яка є загальнодоступною, вбачається, що виконавчі провадження № НОМЕР_3,
№ НОМЕР_4 завершені.
Враховуючи наведені вище норми, а також фактичні обставини цієї справи, Верховний Суд вважає, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів; застосування правил статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Законодавець не пов`язує можливість кредитора спадкодавця звернутися з позовом про стягнення боргу зі спадкоємця із оскарженням чи / не оскарженням постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Колегія суддів вважає, що за встановлених фактичних обставин у цій справі, саме позивачу належить обирати спосіб захисту своїх прав шляхом подання заяви про заміну сторони виконавчого провадження або ж шляхом подання позову, отже звернення позивачів у цій справі в порядку позовного провадження було об`єктивно необхідним для захисту їх порушених прав.
Щодо аргументу касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права колегія суддів доходить таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 17 жовтня 2023 року представник позивача адвокат Семенових О. С. подала до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів - висновку експерта № 154/10 за результатами проведення оціночно-будівельного дослідження (а. с. 204 -257).
З протоколу судового засідання, яке відбулось 07 листопада 2023 року вбачається, що учасники судового процесу у судове зсідання не з`явились. У відповідності до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось (а. с. 239).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 307/2170/18 (провадження № 61-4595св22) та інших постановах Верховного Суду, зазначено, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність, що узгоджується із правовими висновками зробленими Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16,
від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі
№ 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Враховуючи те, що мотивувальна частина постанови апеляційного суду мотивів про прийняття додаткових доказів, наданих позивачем не містить, колегія суддів погоджується з аналогічними за змістом доводами касаційної скарги та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Разом із тим, як вже зазначалось вище, відповідно до частини другої статті 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21), від 22 червня 2022 року в справі № 592/8674/20 (провадження № 61-4657св21), від 05 жовтня 2022 року в справі № 521/10631/20 (провадження № 61-5934св22), від 04 березня 2020 року в справі № 2609/30529/12 (провадження № 61-11141св19), від 15 липня 2020 року в справі № 645/1566/16-ц (провадження № 61-37696св18) викладено правовий висновок, відповідно до якого, у такій категорії справ, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Отже, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Таким чином, суд апеляційної інстанції хоча і допустив порушення норм процесуального права, проте, враховуючи, що обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що наведене порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, тому вказана обставина не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
Отже, підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції встановивши наявність порушеного права (наявність непогашеної спадкодавцем заборгованості за вироком суду), факт прийняття спадщини відповідачем після смерті боржника, своєчасне звернення кредитора з вимогою до спадкоємця, наявність спадкового майна у вигляді 1/2 частки квартири та її вартості, дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивачів є обґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.