ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 470/1471/13-ц
провадження № 61-6153св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка звернулась з апеляційною скаргою в інтересах відповідача як законний представник, - ОСОБА_3,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокаткою Терлецькою Тетяною Олексіївною, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 березня 2024 року у складі колегії суддів Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 12,45 га ріллі, що розташована на території Калузької сільської ради Березнегуватського району Миколаївської області (далі - земельна ділянка).
Земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта про право приватної власності на землю серії I-МК № 024617, виданого 05 січня 2000 року Калузькою сільською радою народних депутатів та зареєстрованого в книзі записів державних актів про право власності на землю за № 1302.
Відповідач є братом позивачки.
Завідувач Снігурівською державною нотаріальною конторою, яка вчиняє нотаріальні дії в порядку заміщення державного нотаріуса Березнегуватської державної нотаріальної контори, листом від 06 грудня 2013 року відмовила їй в оформленні спадкових прав на землю з огляду на відсутність оригіналу правовстановлюючого документа на землю.
Просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку.
Задовольнивши позов, суд керувався положеннями частини першої статті 1261 ЦК України та тим, що позивачці було відмовлено в оформленні спадкових прав, а відповідач надав в судове засідання письмову заяву, в якій позовні вимоги позивачки визнав у повному обсязі.
Короткий зміст доводів законного представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції та оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
22 лютого 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_3, оскаржив рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2014 року в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги.
Під час подання апеляційної скарги ОСОБА_3 заявив клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 є недієздатною особою та про оскаржуване рішення не знав. ОСОБА_3 як його опікун, визначений рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2022 року, дізнався про оскаржуване рішення лише нещодавно.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 березня 2024 року апеляційну скаргу законного представника відповідача залишено без руху для надання заяви про поновлення строку із зазначенням інших поважних причин його пропуску, з наданням відповідних доказів щодо цього та витребувано матеріали цивільної справи з метою перевірки доводів заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
18 березня 2024 року ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 04 березня 2024 року подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Вказана заява мотивована тим, що відповідно до довідки від 11 жовтня 2021 року № 01-1747, яка була додана до апеляційної скарги, вже з 25 липня 2006 року ОСОБА_2 мав діагноз "гострий поліморфний психотичний розлад без синдрому шизофренії".
Згідно з випискою із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 від 14 лютого 2012 року № 110 йому було встановлено інвалідність 2 групи безстроково, пов`язану зі зниженням когнітивних функцій внаслідок вживання психоактивних речовин. З 2006 року відповідач перебував на обліку у лікаря-психіатра Березнегуватської центральної районної лікарні та мав серйозний психічний розлад.
Відповідно до довідки від 11 жовтня 2021 року № 01-1747 з 2006 року до 2018 року хворий ОСОБА_2 тривалий час перебував на лікуванні у Відділенні спецпсихдопомоги Комунального некомерційного підприємства "Миколаївський обласний центр психічного здоров`я" Миколаївської обласної ради.
Отже, станом на 15 січня 2014 року відповідач був психічно хворим, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тобто ОСОБА_2 не орієнтувався у часі та просторі, не сприймав реально події, які відбувалися.
Про дату та час судового засідання Березнегуватський районний суд ОСОБА_2 не повідомляв. На цей час ОСОБА_2 фактично був недієздатним, тому представляти його інтереси в суді повинен був законний представник або адвокат, який під час розгляду справи залучений до участі у справі не був.
З огляду на вказане під час ухвалення рішення суду першої інстанції права ОСОБА_2 були порушені, оскільки він не був повідомлений про час та місце розгляду справи, і суд не залучив до участі у справі його представника.
ОСОБА_3 як опікун дізнався про рішення суду лише у 2023 році. Вважає, що ОСОБА_1 незаконно оформила спадщину на земельну ділянку, порушивши права недієздатного брата.
До січня 2023 року ОСОБА_3 взагалі не міг представляти інтереси ОСОБА_2, оскільки не мав на це повноважень, які отримав лише у грудні 2022 року після призначення його опікуном відповідача.
Крім того, відповідач є особою, не повідомленою про розгляд справи, а суд ухвалив рішення про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 березня 2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2014 року відмовлено.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що за відсутності виключних випадків сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі жодним чином не повідомлявся і не знав про розгляд справи у провадженні суду. До таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній) (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15-ц).
Суд апеляційної інстанції врахував, що рішення суду першої інстанції ухвалено 15 січня 2014 року, оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22 січня 2014 року.
Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 отримав повістку про розгляд справи 01 січня 2014 року, копію повного тексту рішення суду першої інстанції - 01 лютого 2014 року та 15 січня 2014 року подав заяву, в якій просив позов задовольнити та розглянути справу без його участі.
До того ж, згідно з довідкою до акта огляду Медико-соціальної експертної комісії від 14 лютого 2013 року на час ухвалення оскаржуваного рішення з 27 грудня 2012 року до 01 березня 2015 року відповідачу встановлено інвалідність 3 групи за загальним захворюванням.
Ураховуючи матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не може вважатись таким, що не був повідомлений про ухвалене рішення суду першої інстанції.
Крім того, рішення, яким Добровеличківський районний суд Кіровоградської області визнав ОСОБА_2 недієздатним і призначив ОСОБА_3 його опікуном, ухвалено 14 грудня 2022 року, водночас апеляційна скарга на це рішення подана 22 лютого 2024 року, тобто поза межами річного строку.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги обізнаність відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, подання заяви про розгляд справи за його відсутності та визнання позову, відсутність доводів ОСОБА_3 на обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне провадження в частині наявності обставин непереборної сили.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі заявник через адвокатку Терлецьку Т. О. просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, справу направити до суду апеляційної інстанції для відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статтю 358 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач не міг отримувати кореспонденцію суду та подати заяву про визнання позову та розгляд справи за його відсутності, оскільки на час розгляду справи в суді першої інстанції не міг усвідомлювати своїх дій і був фактично недієздатним.
Адвокатка заявника зазначає, що присічний строк не можна застосовувати у цій справі під час дії воєнного стану, оскільки ОСОБА_3 мав труднощі щодо звернення до суду з апеляційною скаргою.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
У квітні 2024 року до Верховного Суду через систему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, подана адвокаткою Терлецькою Т. О., на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 25 березня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження від 08 жовтня 2024 року № 1196/0/226-24 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи" у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5, на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Фаловської І. М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про її смерть (а. с. 10).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на земельну ділянку (а. с. 16 ).
ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, однак завідувач Снігурівською державною нотаріальною конторою, яка вчиняє нотаріальні дії в порядку заміщення державного нотаріуса Березнегуватської державної нотаріальної контори, відмовила їй в оформленні спадкових прав з огляду на відсутність оригіналу державного акта про право на землю (а. с. 20).
Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2022 року у справі № 470/642/21 ОСОБА_2 визнано недієздатним та встановлено опіку. ОСОБА_3 призначено опікуном відповідача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частини перша, третя статті 406 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.