iplex360.Демо.Судові рішення

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 361/2014/22

провадження № 61-9249св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - виконавчий комітет Калитянської селищної ради Броварського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Філатова Ольга Сергіївна, на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2022 року у складі судді Сердинського В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позову вказала, що вона та відповідач перебували у фактичних шлюбних стосунках, у період яких у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом тривалого періоду часу відповідач приховував факт перебування в шлюбі з іншою жінкою.

Вказувала на те, що після розірвання стосунків відповідач проживає окремо разом зі своєю дружиною та дітьми.

Зазначала, що батько дитини ОСОБА_2 ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків, не піклується про сина, не бере участі у його вихованні та не надає матеріальної допомоги, хоча вона ніколи не перешкоджала відповідачу у вихованні його сина.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила судпозбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та стягнути із ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову 02 червня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач без поважних причин та свідомо не виконує свої батьківські обов`язки з виховання малолітнього сина та його утримання, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та її подальшої долі, що свідчить про його нехтування покладеними на нього правами та обов`язками з виховання та утримання власної дитини.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідач жодного разу у судове засідання та на засідання комісії органу опіки та піклування не з`являвся, будь-яких заперечень з приводу наявності підстав для позбавлення його батьківських прав не навів та суду не надав, що також свідчить про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками та байдужість по відношенню до життя своєї дитини.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Меньківського В. А. задоволено частково, заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином про судовий розгляд, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки з виховання малолітнього сина та його утримання і не проявляє інтересу до дитини. Встановлені судом першої інстанції обставини знайшли своє підтвердження і під час апеляційного перегляду справи, адже відповідно до довідки Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10 квітня 2024 року вих. № 71575387 на виконання оскаржуваного рішення в частині сплати аліментів ОСОБА_2 кошти не перераховує, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїм обов`язком щодо утримання сина та суперечить доводам апеляційної скарги. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення аліментів з відповідача на утримання сина ОСОБА_4 .

Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача про зважене і відповідальне ставлення до виховання сина, апеляційний суд зазначив, що такі доводи є голослівним та не знайшли свого підтвердження, оскільки як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи відповідач дійсного інтересу до сина не проявляв, його життям не цікавився та участі у вихованні не брав (будь-які докази відсутні), що підтверджує саме свідоме та систематичне нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками.

Водночас апеляційний суд врахував, що відповідач не бере участі у вихованні фактично з його народження, з дитиною не проживає та не спілкується, має іншу родину, навіть в апеляційній скарзі зазначив, що не заперечував проти позбавлення батьківських прав, а зміна його ставлення до дитини та реальна участь у вихованні сина не доведена жодним належним та допустимим доказом.

За таких обставин апеляційний суд, установивши, що відповідач з сином ОСОБА_4 не проживає, не бере участі у його вихованні та забезпеченні, дитина не отримує від батька жодної допомоги для морального та фізичного розвитку, враховуючи байдуже ставлення відповідача до дитини, а також відсутність доказів про неможливість виконання відповідачем батьківських обов`язків з незалежних від нього причин, дійшов висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 відповідає інтересам самої дитини, не порушить справедливий баланс між інтересами батька та сината є справедливим, передбачуваним і невідворотним наслідком свідомого вибору відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

25 червня 2024 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від імені ОСОБА_2 - адвокат Філатова О. С. подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати в частині позбавлення батьківських прав та ухвалити нове в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина, позивачем не надано; факт заперечення заявником проти позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Водночас висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не є обов`язковим для суду, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Відповідач з поважних причин не мав можливості брати фізичну участь у вихованні сина. Так, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю: дружиною та двома дітьми, задля збереження їх безпеки виїхав до Вінницької області для облаштування їм безпечного місця проживання та після їх прилаштування повернувся до м. Києва, а з 01 березня 2023 року та наразі проходить службу в Національній гвардії України. З цих же підстав відповідач не мав можливості бути присутнім у судових засіданнях.

У період з 2022 року до 2024 року ОСОБА_2 неодноразово намагався налагодити зв`язок із ОСОБА_1, щоб мати можливість спілкуватися зі своїм сином ОСОБА_4, але позивачка всіляко цьому перешкоджала.

Твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не сплачує аліменти, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи (а. с. 82-89, т. 1), які підтверджують те, що всі відкриті виконавчі провадження відповідачем фактично виконуються та будуть надалі виконуватись у рамках ухваленого законного рішення суду.

Підставами касаційного оскарження представник заявника зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 травня 2024 року у справі № 753/2025/19, від 24 травня 2023 року у справі № 358/371/21, від 07 травня 2024 року у справі № 715/1337/23, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

У серпні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що протягом розгляду цієї справи відповідач змінював свою позицію, а саме: у заяві про перегляд заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2022 року відповідач погоджується з рішенням суду в частині задоволення вимог про позбавлення його батьківських прав, але заперечує проти позовних вимог про стягнення аліментів; в апеляційній скарзі на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2022 року відповідач зазначав, що у відчаї він навіть не заперечував проти позбавлення його батьківських прав на дитину, але на даний час докорінно змінив своє ставлення до цієї ситуації і категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, а також просив зменшити розмір аліментів на утримання дитини; у касаційній скарзі відповідач вже не заперечує щодо розміру аліментів, проте заперечує щодо позбавлення його батьківських прав.

Вказане свідчить про непослідовність та недобросовісність відповідача.

ОСОБА_1 зазначила, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що він бере участь у вихованні сина, або, що він дійсно неодноразово намагався налагодити зі нею зв`язок для того, щоб мати можливість спілкуватися зі своїм сином ОСОБА_4, а також не надав доказів того, що вона (позивачка) чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином.

Факт подання відповідачем апеляційної скарги не свідчить автоматично про його інтерес до дитини. Такий інтерес повинен бути підтверджений реальними діями, спрямованими на забезпечення благополуччя дитини, що у цій справі не було доведено.Відповідач систематично ухилявся від виконання батьківських обов`язків ще до вступу на військову службу, а тому посилання відповідача на військову службу як на єдину причину відсутності участі у вихованні дитини є безпідставним.

На переконання ОСОБА_1, скасування судових рішень про позбавлення відповідача батьківських прав призведе до перепон у вихованні нею дитини та до моральних страждань як її, так і дитини.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували, натомість останній перебуває у шлюбі з іншою жінкою та має від цього шлюбу двох неповнолітніх дітей.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3, батьком якого є ОСОБА_2, матір`ю - ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Калитянської селищної ради від 31 травня 2022 року та актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 31 травня 2022 року, ОСОБА_1 постійно проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, та має на утриманні сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини - ОСОБА_2 участі у вихованні сина не бере.

ОСОБА_2 постійно мешкав у м. Києві, з березня 2022 року як внутрішньо переміщена особа фактично проживав у с. Адамівка Вінницької області, а з березня 2023 року проходить військову службу у Національній гвардії України.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Калитянської селищної ради Київської області від 16 серпня 2022 року № 89 Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що він не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її життям, не забезпечує медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти росії", заява № 70879/11)

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач з сином ОСОБА_4 не проживаєта не спілкується, має іншу родину, без поважних причин та свідомо не виконує свої батьківські обов`язки з виховання малолітнього сина та його утримання фактично з його народження, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та її подальшої долі, дитина не отримує від батька жодної допомоги для морального та фізичного розвитку.

Аргументи касаційної скарги про те, що на виконання виконавчого листа про сплату ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини відповідач погасив усю заборгованість по аліментах, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження, є необґрунтованими з огляду на те, що у матеріалах справи міститься лише постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 судового збору (а. с. 83, т.1). Натомість доказів того, що відповідач добровільно чи примусово виконує свій обовʼязок з матеріального утримання сина ОСОБА_4 матеріали справи не містять. Навпаки, згідно із довідкою Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві від 10 квітня 2024 року № 71575387 станом на вказану дату кошти за виконавчим документом про стягнення із ОСОБА_2 на користь сина аліментів на рахунок відділу не надходили (а. с. 226, т.1).

Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав.

Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: "Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи".

Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено такий висновок: "[…] Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав".

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.

При цьому у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач з моменту народження дитини та під час розгляду справи у суді першої інстанції та у суді апеляційної інстанції дійсного інтересу до сина не проявляв, його життям не цікавився та участі у вихованні не брав, та своєю поведінкою демонстрував бажання зберегти сімейні стосунки з жінкою, з якою перебуває у зареєстрованому шлюбі та виховує двох неповнолітніх дітей.

Крім того, Верховний Суд враховує ту обставину, що відповідач у заяві про перегляд заочного рішення у цій справі (а. с. 89, т. 1) не заперечував проти позбавлення його батьківських прав.

Надаючи оцінку відповідним доводам касаційної скарги, колегії суддів зауважує, що судами установлені обставини ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків задовго до початку його військової служби у березні 2023 року, тому відхиляє відповідні посилання відповідача на військову службу як на єдину причину відсутності участі батька у вихованні дитини. Водночас колегія суддів враховує, що служба у Національній гвардії України є почесним обов`язком, однак не звільняє батька від відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків та не є перешкодою для матеріального утримання дитини. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що сучасні технології, такі як мобільний зв`язок та й інші засоби комунікації, дозволяють підтримувати зв`язок батька й дитини та надавати останній допомогу.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу на доводи позивача про те, що до вступу на військову службу відповідача тривалий час не цікавився життям сина, навіть не заперечував проти позбавлення його батьківських праву заяві про перегляд заочного рішення у цій справі, натомість його інтерес до дитини, на переконання позивача, проявився лише після того як він усвідомив наявність підстав, передбачених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", для звільнення від військової служби (а. с. 221, т.1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала, що після розірвання стосунків між сторонами, відповідач не бере участі у житті дитини. Під час складання акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини зі слів сусідів та згідно із поясненнями самої позивачки, наданими на засіданні органу опіки та піклування 16 серпня 2022 року встановлено, що відповідач більше року ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Строк проходження ОСОБА_2 військової служби розпочався 01 березня 2023 року.

Оцінивши неспростовані відповідачем обставини про те, що він тривалий час до вступу на військову службу не брав участі у житті дитини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про свідоме та систематичне нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обовʼязками.

Заперечуючи вказане, відповідач у касаційній скарзі зазначав про те, що у період з 2022 року до 2024 року неодноразово намагався налагодити зв`язок із позивачем для того, щоб мати можливість спілкуватися із сином, натомість позивач усіляко цьому перешкоджала.

На підтвердження своїх доводів відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, що є його обовʼязком з огляду на норми статті 81 ЦПК України.

Вказана позицію відповідача суперечить його поясненням, наданим під час апеляційного перегляду справи, згідно із якими після початку активних бойових дій на Київщині у березні 2022 року він та його родина, у тому числі двоє дітей, виїхали з місця постійного проживання у м. Києві до Вінницької області. Водночас матеріали справи, зокрема акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 31 травня 2022 року, свідчать про те, що позивач разом із дитиною у цей період проживала у с. Семиполки Броварського району Київської області і доказів опіки щодо малолітнього сина ОСОБА_4 в період воєнних дій за місцем проживання останнього відповідач не надав.

Такі дії відповідача можуть свідчити про нехтування ним батьківськими обовʼязками, визначеними статтею 150 СК України, у тому числі обов`язком батька піклуватися про здоров`я дитини, права останньої на безпечне для життя середовище, а також пріоритет особистих інтересів відповідача та його нової родини над інтересами його малолітнього сина ОСОБА_4 .

При вирішенні спору у цій справі суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшов правильного висновку про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками з виховання дитини, а тому наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов`язки - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Так, установлені судами обставини свідчать про те, що відповідач не виявляє батьківського піклування та батьківської турботи до дитини, станом здоров`я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитині не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.

Разом із тим суд апеляційної інстанції вірно звернув увагу відповідача ОСОБА_2 на те, що відповідно до положень частини першої статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Водночас матеріали справи не містять даних, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суперечитиме інтересам дитини Данила, оскільки емоційний зв`язок із дитиною відсутній, син знає батька лише за фотографіями.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням обставин цієї справи, а саме довготривалим нехтуванням відповідачем своїх батьківських обов`язків, висловленої в суді першої інстанції згоди батька на позбавлення його батьківських прав, заборгованості зі сплати аліментів, відсутності будь-яких доказів участі батька у житті дитини, а також об`єктивних причин, що перешкоджали б останньому особисто спілкуватись із сином та повноцінно брати участь у його вихованні, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність виключних обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов`язки - позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Інші доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судом, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти російської федерації", "Нєлюбін проти російської федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування постанови апеляційного суду, Верховний Суд не встановив.

Заочне рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду в касаційному порядку, оскільки скасовано постановою апеляційного суду.

................

Перейти до повного тексту