ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 225/7530/21
провадження № 51-7086км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
засудженого ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6 (в режимі відеконференції),
ОСОБА_7 (в режимі відеконференції),
прокурора ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 травня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні № 12021052220000438за обвинуваченням
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, та
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_1
обох у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 травня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за:
- пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років;
- ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 3 ст. 357 КК (з урахуванням вимог ст. 101 КК) - до покарання у виді арешту на строк 45 діб.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за:
- пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років;
- ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ч. 3 ст. 357 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2021 року більш суворим покаранням призначеним за оскаржуваним вироком остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Вирішено питання про долю речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Суд першої інстанції встановив, що 21 серпня 2021 року приблизно о 15.30
неповнолітній ОСОБА_5 та ОСОБА_9 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння на АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із потерпілим ОСОБА_10, вступили між собою у мовчазну згоду та діючи спільно і узгоджено ОСОБА_5 повалив останнього з велосипеда та завдав йому не менше чотирьох ударів кулаком в обличчя, а ОСОБА_9 не менше чотирьох ударів ногою по тулубу та не менше двох ударів кулаком в обличчя, від чого потерпілий став втрачати свідомість.
Переконавшись у тому, що потерпілий втратив свідомість і не чинить опору, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 перенесли його до покинутого напівзруйнованого будинку на АДРЕСА_2 де кожний по черзі почали кидали у нього фрагментами цегли, при цьому кожний не менше ніж два рази влучив йому в голову та обличчя, після чого продовжили завдавати йому удари кулаками доки останній не перестав подавати ознак життя.
Надалі ОСОБА_5 та ОСОБА_9 за кінцівки відтягнули тіло
ОСОБА_10 до кута будинку де по черзі завдали йому по одному удару фрагментами шиферу в обличчя та впевнившись у тому, що той помер, присипали його будівельним брухтом і покинули місце злочину.
У цей же день, близько 16:00 ОСОБА_5 та ОСОБА_9 побачили, як ОСОБА_11 проходячи біля вказаного будинку заглянув у середину та вирішивши, що той став випадковим свідком злочину вирішили вбити останнього, щоб приховати вбивство ОСОБА_10 .
З цією метою обоє побігли за ОСОБА_11, якого наздогнали біля будинку на АДРЕСА_3, де ОСОБА_5 зупинив його ударом ноги по плечу.
Після цього ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на місці почали бити останнього, ОСОБА_5 взяв до рук дерев`яну дошку та завдав нею потерпілому не менше трьох ударів у голову, а ОСОБА_9 завдав не менше трьох ударів кулаками у тулуб та один удар ногою в грудну клітину. Зрозумівши, що останній не чинить опору, обоє взяли його під руки та відвели до напівзруйнованого покинутого будинку на АДРЕСА_2 де раніше заховали труп ОСОБА_10 .
Перебуваючи усередині будинку ОСОБА_5 підняв із землі фрагмент шиферу та наніс ним удар у голову ОСОБА_11, від якого він упав, після чого обоє почали кидати у потерпілого цеглинами цілячись в обличчя та
завдавати йому ударів руками та ногами у тулуб, доки той не перестав подавати ознак життя.
Після цього вони за кінцівки відтягнули ОСОБА_11 до кута будинку в якому знаходився труп ОСОБА_10 і поклали їхні тіла поруч. ОСОБА_5 взяв у руки скляну пляшку та завдав нею ОСОБА_11 не менше трьох ударів у підборіддя. Впевнившись, що той помер, разом присипали його тіло будівельним сміттям та покинули місце злочину.
23 серпня 2021 року близько 21:30 ОСОБА_5 та ОСОБА_9
з метою приховати сліди злочинів повернулись на місце та перенесли трупи ОСОБА_10 і ОСОБА_11 до напівзруйнованого будинку на АДРЕСА_4, де поклали їх до шафи і підпалили, унаслідок чого вони обгоріли під дією високих температур.
Окрім того, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 21 серпня 2021 року близько 16:30 перебуваючи у приміщенні напівзруйнованого покинутого будинку на АДРЕСА_2, за попередньою змовою групою осіб повторно таємно викрали із сумки потерпілого ОСОБА_10 мобільний телефон вартістю 1300 грн та паспорт громадянина України і військовий квиток на його ім`я.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року вказаний вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить змінити оскаржувані судові рішення через невідповідність призначеного покарання ступеня тяжкості кримінального правопорушення та даними про його особу, яке він вважає явно суворим і несправедливим та призначити йому більш м`яке покарання.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій не було в повній мірі враховано те, що він є неповнолітній, а ініціатором скоєння усіх злочинів був ОСОБА_9, який є дорослим і пригощав його спиртними напоями. Вважає, що суд першої інстанції несправедливо призначив останньому таке ж саме покарання, як і йому - у виді позбавлення волі на строк 14 років.
На переконання засудженого, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом і не дав відповіді на усі доводи апеляційних скарг сторони захисту, а тому він вважає, що оскаржувані ним судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_9 та захисники ОСОБА_6, ОСОБА_7 вимоги касаційної скарги підтримали.
Прокурор заперечила проти касаційної скарги і просила залишити її без задоволення, водночас просила в порядку ч. 2 ст. 433 КПК закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому мають бути наведені відповідні мотиви та підстави для його ухвалення.
Висновки судів обох інстанцій у судових рішеннях щодо фактичних обставин кримінального провадження та правильність юридичної оцінки його дій наданої судом засуджений ОСОБА_5 у касаційній скарзі не заперечує і не оспорює.
За правилами ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч
і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні
ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою засудженого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, конкретизуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та (або) характеристику особи винного, згідно з КК виступають самостійним чинником, який має значення для індивідуалізації покарання.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали Суду обґрунтовані підстави вважати, що призначене ОСОБА_5 покарання за скоєні злочини було визначено з порушенням указаних норм закону і за своїм видом та розміром є явно несправедливим і суворим.
Як убачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_5 суд першої інстанції відповідно до вимог статей 50 та 65 КК врахував, що скоєні ним кримінальні правопорушення відносяться до особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, нетяжкого злочину проти власності та кримінального проступку, що останній в силу ст. 89 КК є несудимий, під наглядом у лікаря психіатра не перебуває, знаходиться на обліку у лікаря нарколога, має задовільні житлові умови, за місцем навчання характеризується негативно та посередньо за місцем проживання. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав його щире каяття у вчиненому, активне сприяння в розкритті кримінальних правопорушень та вчинення таких у неповнолітньому віці. Обставинами, які його обтяжують, суд визнав вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння та відносно ч. 3 ст. 357 КК - вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою.
З урахуванням цих обставин і даних про його особу суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження нових кримінальних правопорушень є покарання у виді позбавлення волі, яке за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ст. 70 КК шляхом поглинання менш суворих покарань більш суворим остаточно визначив у межах санкції ч. 2 ст. 115 КК у виді 14 років позбавлення волі.
Не погоджуючись із призначеним покаранням засуджений ОСОБА_5 та захисник подали на вирок апеляційні скарги в яких вказували про його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, доводи яких за змістом аналогічні тим, що наведені ОСОБА_5 в касаційній скарзі.
Під час перегляду вироку апеляційний суд уважно перевірив усі доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту і не знайшов підстав для його зміни, а тому відмовив у задоволенні апеляційних скарг, навівши у своєму рішенні належні мотиви та підстави ухвалення такого рішення.
При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що кримінальне правопорушення передбачене пунктами 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК належить до особливо тяжких злочинів і становить підвищену небезпеку для суспільства, жертвами якого стали двоє людей.
Відхиляючи доводи апеляційних скарг щодо впливу на нього дорослого ОСОБА_9 апеляційний суд вказав, що за з`ясованих судом фактичних обставин справи, які ніким із учасників не оспорюються, було встановлено, що ОСОБА_5 безпосередньо виконував активну роль у вбивстві потерпілих та вчиненні ними інших кримінальних правопорушень.
Водночас, пригощання ним ОСОБА_5 алкогольними напоями не свідчить про втягнення його в злочинну діяльність, оскільки у суді було встановлено, що ОСОБА_9 не примушував його вживати ці напої.
Ураховуючи наведене колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років зроблені з додержанням вимог статей 50 і 65 КК та є належно сформульованими відповідно до положень статей 370, 374, 419 КПК.
Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_5 доводи не спростовують правильність цих висновків і не ставлять під сумнів законність оскаржуваних судових рішень.
Разом із тим, при перегляді судових рішень Суд встановив підстави для їх зміни в порядку ч. 2 ст. 433 КПК.
Так, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 ст. цієї норми передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто, кримінальна відповідальність за крадіжку настає у випадку, якщо розмір викраденого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Згідно з ч. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленого законом станом на 1 січня звітного податкового року.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК було вчинено ОСОБА_5 та ОСОБА_9 21 серпня 2021 року, вартість викраденого мобільного телефону становить 1300 грн.
Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2270 грн.
Таким чином, з огляду на зміст цих положень Податкового кодексу та Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК розмір вартості викраденого майна з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК становив 2270 грн.
Оскільки вартість майна викраденого засудженими є менше цієї суми, то з огляду на передбачений ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК принцип зворотної дії закону в часі вчинене ними кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК на даний час вже не є кримінально караним.
Тому кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК слід закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
Разом із тим, закриття кримінального провадження в цій частині та зменшення обсягу обвинувачення не впливають на правильність остаточного покарання визначеного судом засудженим.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які б давали підстави для задоволення касаційної скарги засудженого під час касаційної перевірки судових рішень Судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд